Вік Землі та її геологічних об'єктів

З початку зародження цивілізації людину постійно цікавив вік Землі, тривалість і послідовність геологічних подій. Перші наукові спроби визначення віку Землі приймались, починаючи з XVII століття, коли Н. Стенон запропонував проводити визначення відносного віку гірських порід на основі аналізу пластів осадових порід і на виявленні серед них більш молодих або більш давніх без врахування віку порід в роках.

Мінерали. Загальні уявлення. Гірські породи. Класифікація. Рельєф. Ендогенні процеси. Геосинкліналі та платформи. Головні рельєфоутворюючі фактори.

Мінера́л— природна речовина, що утворилась під час геологічних процесів в земній корі або за еквівалентних процесів на інших космічних тілах у Всесвіті. Число відкритих мінералів зростає з року в рік і нині перевищують 4000. Наука, що вивчає мінерали, називається мінералогією. У вузькому значенні мінерал — природна хімічна сполука кристалічної будови, що утворюється внаслідок прояву геологічного процесу. Ця дефініція є найбільш визнаною й охоплює передусім типові (обов'язкові, прямі) природні об'єкти, які є складовими частинами гірських порід, руд і утворились внаслідок прояву геологічних процесів на (в) Землі або інших космічних тілах. У широкому розумінні поняття, до мінералів зараховують також рідини — нафту, мінеральну воду та природний газ. Мінерали існують в природі поодиноко у вигляді мінеральних індивидів (кристалів-багатогранників або кристалів-зерен) або, що буває значно частіше, утворюють між собою зростки агрегати (мономінеральні або полімінеральні). Останні переважають. Зростки бувають закономірні та випадкові. Мінеральні індивіди складають всі камені (гірські породи, руди), тобто складають весь мінеральний світ подібно індивідам-організмам, які складають світ тварин і рослин. У природі існує величезна кількість мінеральних індивідів, які своїм існуванням фіксують дискретність мінерального світу, є одиничними об'єктами мінералогії та являють собою конкретну форму існування мінеральних видів.

Класифіка́ція гірськи́х порі́д — здійснюється за генезисом, складом, будовою та властивостями гірських порід. У генетичній класифікації породи поділяють за походженням, в інженерно-геологічних і петрографічних класифікаціях — за мінеральним складом і структурно-текстурним особливостями. У гірничій практиці використовують окремі класифікації, що побудовані на розділенні порід за яким-небудь одним фізичним параметром. Наприклад, класифікація гірських порід за пористістю, густиною, модулем пружності, міцністю, тривкістю, буримістю, вибуховістю та ін. Класифікація гірських порід за базовими фізичними властивостями дає можливість систематизованого їх вивчення і сприяє прогнозуванню властивостей. Основними ознаками, які визначають властивості гірських порід є їх мінералогічний склад і будова. За ступенем зв'язку мінеральних зерен і частинок усі породи поділяють на тверді, зв'язні і роздільно-зернисті (пухкі). Скельні породи (тверді) поділяють на пористі і практично непористі, зв'язні і роздільно-зернисті — на пористі.

Рельє́ф— сукупність нерівностей поверхні суходолу, дна океанів і морів, різноманітних за обрисами, розмірами, походженням, будовою, віком та історією розвитку. Сукупність форм поверхні, які перебувають на різних стадіях розкрутку, у складному поєднанні одна з одною й у взаємозв'язку з но ендогенних процесів відносять тектонічний рух земної кори, магматизм, метаморфізм, сейсмічна активність.

 

Гол. джерелами енергії ендогенних процесів є тепло і перерозподіл матеріалу у надрах Землі за густиною (гравітаційна диференціація). Глибинне тепло Землі, на думку більшості вчених, має переважно радіоактивне походження. Радіоактивне тепло, знижуючи в'язкість матеріалу, сприяє його диференціації, а остання прискорює винос тепла до поверхні. Поєднання цих процесів веде до нерівномірності в часі виносу тепла і легкої речовини до поверхні, що, в свою чергу, може пояснити наявність в історії земної кори тектоно-магматичних циклів. Просторові нерівномірності тих же глибинних процесів пояснюють розділення земної кори на більш або менш геологічно активні області, напр. на геосинкліналі і платформи. З ендогенними процесами пов'язане формування рельєфу Землі і утворення багатьох найважливіших корисних копалин.

Геосинкліналями називають ділянки земної кори, що характеризуються активними диференційованими тектонічними рухами з переважанням опускання літосфери, посиленим нагромадженням осадових відкладів, інтенсивним проявом магматизму і процесами гороутворення. Геосинклінальні області мають, як правило, лінійно витягнуту форму довжиною в тисячі і шириною в сотні кілометрів. Вони часто приурочені до глибоких тектонічних розломів, що досягають межі верхньої мантії. Утворення розломів супроводжується дробленням складок земної кори з порушенням їх цілісного простягання, посилюється вулканічна і сейсмічна активність. Внаслідок інтенсивного прогинання на морському дні нагромаджуються осадові відклади завтовшки в сотні і тисячі метрів. Головний етап завершується розчленуванням зони осадо нагромадження на численні прогини і підняття.

Платформами називають малорухомі ділянки земної кори, які закінчили геосинклінальний шлях розвитку. На платформах зараз відсутні складко утворюючі процеси і вулканічна діяльність. Денудація поступово перетворила високі гірські хребти в горбисту місцевість, яку з поверхні прикривають досить значні осадові відкладення. Пласти осадових відкладень мають різну товщину, яка залежить від тривалості й інтенсивності осадонакопичення. Вони залягають горизонтально або мають пологе падіння. Нижній структурний ярус платформи називають складчастою основою, або фундаментом, він характеризується великою зім'ятістю пластів сильними тектонічними рухами, які мали місце в минулому. Залежно від вертикальної спрямованості переміщень літосфери платформи поділяють на материкові та океанічні.

Основні рельєфоутворюючі чинники – тектонічні рухи земної кори і клімат. Ендогенні процеси створюють нерівності земної поверхні, а клімат впливає на екзогенні процеси, які прагнуть вирівняти ці нерівності.

В чому різниця між вищими та нижчими рослинами? Подайте загальну характеристику водоростей.

Існує умовний поділ рослин на нижчі та вищі. Нижчі рослини — це різні відділи водоростей. Вищі рослини — це відділи Мохоподібні, Плауноподібні, Хвощеподібні, Папоротеподібні, Голонасінні, Покритонасінні. На відміну від нижчих, вищі рослини — складні диференційовані багатоклітинні організми, пристосовані до життя в наземному середовищі (за винятком небагатьох вторинно-водних форм), з правильним чергуванням двох поколінь — статевого (гаметофіту) і нестатевого (спорофіту). У нижчих рослин справжніх тканин немає, тоді як у вищих формуються різні типи тканин (твірні, покривні, провідні, механічні, основні) та органів (вегетативні та репродуктивні). Зараз поняття "нижчі рослини" має здебільшого історичне значення, оскільки гриби виділені в окреме царство. Водорості— гетерогенна група, деякі види автотрофні. Ця група охоплює кілька різних груп відносно простих за структурою живих організмів, які отримують необхідну для життєдіяльності енергію шляхом фотосинтезу, мешкають переважно у водному середовищі чи пристосувались до життя у ґрунті та інших наземних місцезростаннях. Водорості традиційно розглядалися як нижчі рослини і дійсно, деякі з них (Зелені водорості) близько споріднені до вищих рослин. Проте інші представляють різні групи найпростіших, наряду з тими, які традиційно вважалися схожими до тварин. Різні групи водоростей виникли у різний час від різних предкових форм (поліфілетично) та розвивалися окремо, але в результаті конвергентної еволюції набули багато схожих рис.

Наука про водорості називається альгологією.