Екологія ссавців. Живлення, спосіб добування іжі. Особливості розмноження, турбота про потомство. Линяння. Пристосування ссавців до життя в різних природних зонах.

Завдяки теплокровності та високому рівню організації ссавці поширились по Землі від тропіків до високих широт. Залежно від середовища існування звірів поділяють на кілька екологічних груп (наземні звірі, підземні ссавці, водні ссавці, літаючі ссавці), кожна з яких включає дрібніші групи. Так, серед наземних є групи ссавців, що ведуть типово наземний, напівдеревний, дереволазячий чи інший спосіб життя.

Наземні звірі — найчисельніша за кількістю видів група, яка поділяється на дві підгрупи: звірі лісові і звірі відкритих просторів.

Для звірів, що населяють ліс і ведуть наземний спосіб життя (лось, олень, козуля, росомаха, ведмідь бурий), характерна обмеженість зору, добре розвинений слух і нюх. Весь корм вони добувають на землі. Малят народжують на лісовій підстилці (лосі, козулі), у норах (борсук), у барлогах (ведмідь бурий). Деревні ссавці (білки, летяги, деякі види куниць, більшість мавп) більшу частину життя проводять на деревах, де добувають їжу, влаштовують гнізда, ховаються від ворогів. Вони характеризуються видовженим струнким тілом і дуже рухливими кінцівками. Нерідко наявні спеціальні пристосування до лазіння по деревах — гострі зігнуті кігті, хапального типу лапи з добре розвиненими пальцями, чіпкий хвіст тощо. Звірі, що ведуть напівназемний, напівдеревний спосіб життя (соболь, бурундук), живляться, в основному, на землі, а гнізда влаштовують під коренями дерев, у дуплах, розташованих невисоко від землі, у повалених деревах.

До наземних звірів відкритих просторів належать копитні, зайцеподібні, деякі хижі тощо. Вони характеризуються стрункістю тіла, здатністю до швидкого бігу, захисним забарвленням тіла, добре розвиненим зором. Мають копита або товсті тупі кігті. У великих травоїдних звірів (антилопи, верблюди, коні) новонароджені малята відразу встають на ноги і рухаються за батьками. Дрібні звірі таких місць проживань (ховрахи, бабаки, хом’яки), хоча й проводять значну частину часу на поверхні землі, де знаходять корм, але живуть у норах, що служать місцем відпочинку, вигодовування потомства, літньої та зимової сплячки. Вони мають валькувате тіло, короткі ноги з великими, але тупими кігтями; хутро коротке, грубувате.

Підземні звірі (кроти, сліпаки, сліпці, броненосці) все життя (або більшу його частину) проводять у ґрунті, знаходячи там притулок і корм. Тіло у них валькувате; шия слабо виражена, товста, ноги і хвіст короткі. Волосяний покрив короткий, часто без ворсу. Очі тією або іншою мірою редуковані. Вушних раковин немає. Деякі риють землю передніми кінцівками, інші розпушують різцями.

Водні ссавці все життя (або більшу його частину) проводять у водному середовищі. Виключно водний спосіб життя ведуть китоподібні і сирени. Волосяний покрив у них повністю зникає, добре розвинений шар підшкірного жиру. Задніх кінцівок немає. Органом руху є хвостовий плавець. Переважно водний спосіб життя ведуть ластоногі — лише розмноження і линька відбувається у них поза водою. Волосяний покрив у ластоногих тією чи іншою мірою редукований, і функцію термоізоляції виконує шар підшкірного жиру. За допомогою задніх кінцівок (ластів), відсунутих далеко назад, вони плавають і пірнають.

Напівводні ссавці живуть як у воді, так і на суші (видра, нутрія, бобер, ондатра, хохуля). Кінцівки у них короткі, між пальцями задніх ніг є плавальна перетинка; хвіст у деяких плоский, вкритий лускою і використовується як руль під час плавання; вушні раковини вкорочені або зовсім редуковані, вушні отвори і ніздрі при зануренні тварин у воду закриваються клапанами; волосяний покрив густий, слабо змочується водою.

Літаючі звірі є вузькоспеціалізованою групою, представники якої пристосувались до польоту (ряд Рукокрилі). У зв’язку з польотом у них розвинувся кіль, а також м’язи, що приводять у рух крила; зрослися кістки черепа, міцнішою стала грудна клітка.

Дихальна система

Єдиний орган дихання — губчасті легені. Для ссавців характерне ускладнення верхньої гортані. Голосові зв'язки у вигляді парних складок слизової оболонки гортані лежать між щитовидними і черпаловидними хрящами. Трахея і бронхи добре розвинені. В області легенів бронхи діляться на велике число дрібних бронхіол, які закінчуються альвеолами. Тут галузяться кровоносні судини.

Обмін повітря в легенях обумовлений зміною об'єму грудної клітки, що виникає в результаті руху ребер і куполоподібного м'яза, що подається до грудної порожнини, — діафрагми.

Кровоносна система

Серце чотирьох камерне. Наявна тільки одна ліва дуга аорти, що відходить від товстостінного лівого шлуночка. Від аорти відходить коротка безіменна артерія, яка ділиться на праву підключичну артерію, праву і ліву сонні артерії, ліва ж підключична артерія відходить самостійно від дуги аорти. Спинна аорта лежить під хребетним стовпом і ділиться на ряд гілок до мускулатури і внутрішніх органів.

Для венозної системи характерна відсутність комірного кровообігу в нирках. Ліва передня порожниста вена зливається з правою передньою порожнистою веною, яка і виливає всю кров від переднього відділу тіла у праве передсердя.

Нервова система

Головний мозок характеризується відносно дуже крупними розмірами, що обумовлюється збільшенням об'єму півкуль переднього мозку і мозочка. Розвиток переднього мозку виражається в основному в розростанні його даху — мозкового зведення, а не смугастих тіл, як у птахів. Високий розвиток кори мозку. Сіра речовина розташована поверх білої речовини. У корі розташовані центри вищої нервової діяльності. Великі півкулі мають звивини. У простому випадку є одна сильвієва борозна, що відокремлює лобову частку кори від скроневої частки. Далі з'являється поперечна роландова борозна, що йде, відокремлює зверху лобову частку від потиличної. У вищих представників класу число борозен велике. Проміжний мозок зверху не видно. Епіфіз і гіпофіз невеликі. Для середнього мозку характерний поділ його двома взаємно перпендикулярними борознами на чотири частки. Мозочок великий і диференційований на декілька відділів.

Органи чуття

Органи нюху

Нюхові органи розвинені дуже сильно і грають величезну роль. Прогресивний розвиток нюхових органів виражається у збільшенні об'єму нюхової капсули і утворення системи нюхових раковин.

Органи слуху

Орган слуху розвинений дуже добре. До його складу, окрім внутрішнього і середнього вуха, входять ще зовнішній слуховий прохід і вушна раковина. Вушна раковина підсилює слух. Внутрішній кінець слухового проходу затягнутий барабанною перетинкою, за якою лежить порожнина середнього вуха. В останній у ссавців знаходиться три слухові кісточки. Молоточок упирається в барабанну перетинку, до нього рухомо прикріплене ковадлечко, що зчленоване зі стремінцем, а воно впирається в овальне вікно перетинкового лабіринту внутрішнього вуха.

Органи зору

Загалом кольоровий зір у ссавців розвинений слабо. Майже весь спектр здатні розрізняти лише вищі мавпи східної півкулі. Акомодація у ссавців відбувається тільки шляхом зміни форми кришталика під дією війкового м'яза.

Видільна система

Нирки у ссавців тазові. Тулубові нирки у ссавців — ембріональний орган і в подальшому редукуються. Метанефричні нирки ссавців представляють компактні, зазвичай бобоподібної форми органи. Поверхня гладка. Нирка складається із зовнішнього кіркового шару і внутрішнього смугастого мозкового шару. У кірковому шарі розташовані звивисті канальці, що закінчуються боуменовими капсулами, усередині яких знаходяться клубки кровоносних судин (мальпігієві тільця). У судинних клубочках здійснюється фільтраційний процес, де утворюється первинна сеча. Ниркові канальці утворюють декілька колін; у них відбувається реабсорбція з первинної сечі води, цукру і амінокислот. Число ниркових канальців дуже велике. Кінцевий продукт білкового обміну (як і у риб та амфібій) — сечовина.

Статева система

Статева система самців

Статеві залози самця — сім'яники — мають характерну овальну форму. У більшості звірів сім'яники спочатку розташовуються в порожнині тіла, але у міру статевого дозрівання вони опускаються вниз і потрапляють в особливий розташований зовні мішечок — калитку, що сполучається з порожниною тіла паховим каналом. До сім'яника прилягає зернисте тіло — придаток сім'яника, що морфологічно представляє клубок сильно звитих сім'явивідних каналів сім'яника і гомологічний передньому відділу тулубової нирки.

Від придатка відходить гомологічний вольфовому каналу парний сім'япровід, який впадає біля кореня статевого члена в сечостатевий канал. Сім'япроводи утворюють парні сім'яні міхурці. Вони продукують клейку рідину сперми Пеніс. При основі статевого члена лежить друга парна залоза — передміхурова. Секрет передміхурової залози представляє основну частину рідини сперми.

На нижній стороні пеніса розташовується сечостатевий канал. Вгору і з боків від нього лежать печеристі тіла, внутрішні порожнини яких під час статевого збудження наповнюються кров'ю, внаслідок чого пеніс стає пружним і збільшується в розмірах.

Статева система самиці

Парні яєчники завжди лежать в порожнині тіла і прикріплені до спинної сторони черевної порожнини брижею. Парні яйцепроводи, гомологічні мюллеровим каналам, відкриваються передніми своїми кінцями в порожнину тіла в безпосередній близькості від яєчників. Тут яйцепроводи утворюють широкі лійки. Верхній звистий відділ яйцепроводів представляє фаллопієві труби. Далі йдуть розширені відділи — матка, які відкриваються в непарний відділ — піхву. Остання переходить в короткий сечостатевий канал. На черевній стороні сечостатевого каналу розташовується невеликий виріст — клітор, який має печеристі тіла і відповідає пенісу самця.

Під час розвитку ембріона в матці ссавців формується характерне для них утворення — плацента. Тільки у однопрохідних плацента відсутня. У сумчастих є зачатки плаценти. Плацента виникає внаслідок зрощення зовнішньої стінки алантоїсу з серозною оболонкою, внаслідок чого формується губчасте утворення — хоріон. Хоріон зростається з епітелієм матки, сполучаючи плід з матір'ю. Виділяють три типи плаценти: дифузна, коли ворсинки розподіляються рівномірно по хоріону (китоподібні, багато копитних, напівмавпи); часточкова, коли ворсинки зібрані в групи, розподілені по всій поверхні хоріону (більшість жуйних); дискоїдальна, — ворсинки розташовуються на обмеженій, дископодібній ділянці хоріону (комахоїдні, гризуни, мавпи).

Линя́ння (лат. vernatio) — періодичне оновлення зовнішніх покривів (луски, шерсті, пір'я, рогів тощо) у тварин.

Розрізняють вікове (ювенільне), сезонне (періодичне) і перманентне (постійне) линяння. Перше відбувається протягом перших місяців життя, друге − у певні сезони року, третє − цілорічно. Серед безхребетних типове линяння зустрічається у нематод, головохоботних, членистоногих та близьких до них груп. У більшості цих тварин линяння регулюється гормоном екдизоном. У цих груп линяння полягає у скиданні кутикули. Перед линянням внутрішні шари старої кутикули розчиняються, а нижче неї клітини гіподерми декретують нову кутикулу. Після линяння тварина швидко збільшується у розмірах (зазвичай шляхом поглинання води, або «надування» повітрям до затвердіння нової кутикули, після чого ріст припиняється до наступного линяння (періодичний ріст).

У нематод линяють личинки (зазвичай наявні чотири личинкові стадії). У більшості груп членистоногих (ракоподібні, павуки та ін.) линяння та ріст продовжуються протягом усього життя.

Линяння у комах, як правило, багаторазове на стадії личинки; у комах з повним перетворенням під час останнього линяння личинка перетворюється на лялечку, а після скидання покривів лялечки комаха перетворюється на дорослу форму − імаго. У комах з неповним перетворенням під час останнього линяння личинка перетворюється на імаго (тільки у поденок наявна крилата стадія субімаго, яка перед перетворення на дорослу комаху линяє ще раз). Дорослі комахи не ростуть та не линяють.

У членистоногих відбувається линяння хітинового покриву, що забезпечує можливість продовження їх росту.

У земноводних і плазунів під час линяння відбувається зміна верхніх шарів шкіри в міру їхнього зроговіння і зношування.

При линянні птахів і ссавців змінюється оперення, волосяний покрив і весь зовнішній покрив шкіри; відбувається також зміна голок, рогів, копит тощо.