Тип Плоскі черви. Підвищення рівня організації у порівнянні з кишковопорожнинними.

До цього типу належать примітивно організовані двобічносиметричні тришарові тварини, що ведуть різноманітний спосіб життя. Більшість з них є паразитами людини, свійських та диких і тварин. Вільноіснуючі представники типу поширені у морях та прісних водоймах. Зрідка зустрічаються у вологих місцях суходолу. Довжина тіла плоских червів складає від долі міліметра до 30 м (наприклад, у стьожака кишечника кашалотів).

У плоских червів, на відміну від кишковопорожнинних, значно ускладнена організація. Наведемо найхарактерніші особливості типу.

1. Двобічна симетрія тіла. По-справжньому вона проявляється вперше у плоских червів, хоча у деяких представників всередині зберігається променева симетрія, що була характерна для кишковопорожнинних.

2. Плоскі черви - тришарові тварини. В процесі ембріонального розвитку в них відбувається закладка трьох зародкових листків ектодерми, що дає початок шкірі та похідним від неї, ентодерми, з якої формується кишечник з залозами та мезодерми, що закладається між двома першими шарами.

3. Наявність шкірно-м'язового мішка, який формується з одношарового епітелія та розміщеними під ним кількома шарами м'язів.

4. У плоских червів відсутня порожнина тіла. Простір між стінками тіла і внутрішніми органами заповнений паренхімою, що утворюється третім зародковим листком - мезодермою. Паренхіма виконує різноманітні функції: опорну, нагромадження запасних поживних речовин, виділення тощо.

5. Травна система плоских червів має примітивну будову і складається лише з двох відділів - передньої ектодермальної кишки та середньої, ентодермального походження, яка закінчується сліпо. Це означає, що надходження їжі до організму та дефекація неперетравлених решток відбувається через ротовий отвір. Така будова травної системи, особливо в тих випадках, коли середня кишка розгалужена, нагадує травну систему кишковопорожнинних тварин. У паразитичних форм травна система може повністю редукуватися.

6. Вперше в плоских червів з'являється спеціалізована система органів виділення, яка складається з системи розгалужених канальців, що замикаються в паренхімі особливими зірчастими клітинами, від яких у їхній просвіт спрямовані війки. Завдяки роботі цих війок, продукти виділення проганяються крізь систему канальців і виводяться назовні через видільні пори. Ці органи мають назву протонефридії.

7. Оскільки дихальна система у плоских червів відсутня, дихають вони усією поверхнею тіла, а для тих, що паразитують у внутрішніх органах людини або тварини, властиве анаеробне дихання. Це здатність організму розщеплювати складні органічні сполуки до простих без участі кисню з метою отримання енергії для життєдіяльності.

8. Кровоносної системи ці тварини не мають.

9. Нервова система представлена парними скупченнями нервових клітин (мозковими гангліями) на передньому кінці тіла. Від них відходять нервові тяжі, з'єднані між собою поперечними перемичками (комісурами). Органи чуття краще розвинені у вільноіснуючих видів, у яких вони представлені очима, органами рівноваги та системами дотику (нерухомі війки, до яких підходять нервові закінчення).

10. Статева система плоских червів, що є в переважній більшості гермафродитами, має складну будову. Гермафродити — це організми, які містять і жіночу і чоловічу статеві системи. Чоловіча статева система утворена сім'яниками, від яких відходять статеві протоки, та парувальним органом, який переносить чоловічі статеві клітини до жіночої статевої системи. Жіноча статева система представлена яєчниками, які продукують яйцеклітини, допоміжними залозами та системою статевих протоків. Запліднення у плоских червів внутрішнє. Воно може бути перехресним (між двома різними особинами одного виду) або відбувається внаслідок самозапліднення (у однієї особини).

У більшості вільноіснуючих плоских червів розвиток прямий (з яйця вилуплюється молода особина, схожа на дорослу). Паразитичні форми мають непрямий розвиток, у процесі якого личинка зазнає значних перетворень. При цьому для життєвого циклу багатьох паразитичних видів необхідною є зміна хазяїв - одного чи двох проміжних в яких відбувається нестатеве або партеногенетичне розмноження. Основним господарем є організм, в якому відбувається статеве розмноження паразита, а проміжним є організм, в якому відбувається нестатеве розмноження.

Тип плоскі черви (Plathelminthes). Загальна характеристика типу

Плоскі черви — найчастіше дрібні організми, розміри яких варіюють від кількох часток міліметра до 2-3 сантиметрів. Проте ряд плоских червів досягає 10-12 метрів завдовжки. Одні плоскі черви живуть вільно в морях і в прісних водах, інші — провадять паразитичний спосіб життя.

Тіло плоских червів сплющене в дорзовентральному напрямі. Форма тіла - овальна, листкоподібна, здовжена або стрічковидна.

Стінка тіла являє собою шкірно-мускульний мішок.

Всередині шкірно-мускульного мішка розміщені різні органи, а простори між ними заповнені нещільною сполучною тканиною мезодермічного походження — паренхімою. В паренхімі відкладаються запаси поживних речовин (глікоген та ін.); у ряду форм у ній утворюється пігмент.

Кишечник починається ротом, що веде в мускулисту ектодермічну глотку, яка переходить в ентодермічну середню кишку. Анального отвору (за дуже рідкими винятками) немає. Часто кишка дуже розгалужена. Залозисті клітини середньої кишки виділяють травні ферменти в кишкову порожнину, де пожива перетравляється. Поряд з цим багато епітеліальних клітин кишечника можуть захоплювати дрібні частки поживи з допомогою псевдоподій і перетравлювати їх внутрішньоклітинне (фагоцитоз). У всіх представників класу стьожкових червів кишечник повністю редукувався і живляться вони, всисаючи поживні речовини всією поверхнею тіла.

Органів дихання і кровоносної системи в плоских червів немає. У вільноживучих плоских червів і ектопаразитів дихання здійснюється через поверхню тіла У ендопаразитів процес дисиміляції проходить звичайно анаеробне, тобто без участі вільного кисню.

Органи виділення — так звані протонефридії; вони являють собою систему найтонших канальців, які багаторазово галузяться і пронизують паренхіму. Кінцеві розгалуження канальців замикаються особливими клітинами, через які рідкі продукти життєдіяльності надходять у канальці. Всередині цих клітин є пучок протоплазматичних війок, які безперервно коливаються (так зване "миготливе полум'я"), завдяки чому продукти виділення проганяються по канальцях у загальний вивідний канал. Цей канал закінчується зовнішнім отвором — видільною порою. У багатьох плоских червів вивідних каналів два.

Нервова система централізована, її центральний відділ звичайно складається з парного нервового вузла (ганглія), що лежить у більшості на передньому кінці тіла, і зв'язаних з нервовим ганглієм нервових стовбурів.

Органи чуттів розвинені слабо. У вільноживучих війчастих червів і личинок багатьох паразитів є простої будови очі. Органом дотику є вся поверхня тіла з розкиданими тут дотичними клітинами. У деяких є орган рівноваги — статоцист.

Органи розмноження. За небагатьма винятками, плоскі черви — гермафродити. Статевий апарат складається з чоловічих і жіночих статевих залоз (сім'яників і яєчників), статевих проток, парувальних і деяких додаткових органів. Докладніший опис органів розмноження подається нижче.

Систематичний огляд Плоскі черви поділяються на три класи: клас війчасті черви (Turbellaria) клас сисуни (Trematodes) клас стьожкові черви (Cestodes)

Клас війчасті черви (turbellaria)

Турбелярії — переважно вільноживучі плоскі черви. Живуть у морях і прісних водах. Величина їх коливається від 1—2 мм до кількох сантиметрів. Пересуваються з допомогою війок і м'язових скорочень усього тіла. Рот — на черевній стороні. Ектодермічна глотка може висуватися назовні.

Кишка — в багатьох галузиста, причому в ряді випадків поперечні відгалуження від поздовжніх стовбурів кишечника розміщуються в правильній послідовності одне за одним. Клітини кишкового епітелію мають дуже розвинену здатність до фагоцитозу. В будові нервової системи слід відзначити такі особливості:

• у ряду нижчих турбелярій зберігаються сліди радіальної симетрії в розміщенні нервових стовбурів;

• в деяких форм від головних поздовжніх нервових стовбурів відходять поперечні нерви відповідно до поперечних гілок кишечника.

У багатьох є пара або кілька пар своєрідної будови очей, розміщених на передньому кінці тіла. В шкірі розсіяні численні дотичні клітини.

Статевий апарат гермафродитний. Іноді кілька пар статевих залоз лежать пара за парою між поперечними гілками кишечника на протязі майже всього тіла. Деякі турбелярії розмножуються безстатевим шляхом — повторним поперечним поділом. Типовий представник — молочна плянарія — звичайний житель прісних водойм. Довжина тіла — близько 20 мм; колір тіла — молочно-білий.

Клас сисуни (Trematodes). Загальна характеристика

Усі сисуни — паразити. Одні з них паразитують на покривах і зовнішніх органах своїх живителів, будучи, отже, ектопаразитами; інші — ендопаразити — оселяються у внутрішніх органах живителя.

Органами фіксації є присоски (звідси назва класу — сисуни). У дигенетичних сисунів присосок звичайно дві: ротова, яка розміщена на передньому кінці тіла, і черевна, що знаходиться на черевній стороні. Завдяки наявності двох присосок трематоди називаються ще" двоустками". Рот у трематод, природно, один і знаходиться на дні ротової присоски. Черевна присоска з кишечником

Ніякого зв'язку не має. Рот веде в мускулисту глотку, за якою іде короткий стравохід. Останній переходить у кишку, яка, як правило, тут же роздвоюється, утворюючи два кишкові стовбури.

Кишкові стовбури тягнуться по боках тіла часто майже до заднього кінця. У ряду видів кишкові стовбури короткі. У деяких представників вони утворюють багато бокових відгалужень, які в свою чергу також галузяться. Закінчується кишечник сліпо. Не перетравлені залишки поживи виводяться через рот.

Будова органів виділення і нервової системи дигенетичних трематод загалом подібна до описаного в характеристиці типу.

Жіночий статевий апарат має складнішу будову. Від яєчника відходить яйцепровід, що впадає в невеликий міхурець — оотип, куди відкриваються також жовткові протоки, які йдуть від жовточників. Крім того, з оотипом зв'язане так зване тільце Меліса. Від оотипу відходить трубчаста звивиста матка; її кінцевий відділ, що відіграє роль піхви, відкривається назовні жіночим статевим отвором, що розміщений поряд з чоловічим.

Незважаючи на повну можливість самозапліднення, воно, очевидно, буває рідко, в тих, наприклад, випадках, коли в тому чи іншому органі паразитує лише один черв'як. Звичайно ж буває перехресне запліднення.

Типовим прикладом може бути розвиток печінкового сисуна (Fasciola hepatica). Печінковий сисун у статевозрілій стадії паразитує в жовчних протоках печінки великої і дрібної рогатої худоби, свиней, коней і людини, які є остаточними живителями черв'яка. Яйця паразита виводяться з випорожненнями живителя і повинні попасти у воду. Тут у яйці закінчується розвиток личинки — мірацидія, який звільняється з яйцевої шкаралупи і деякий час провадить вільний спосіб життя.

Мірацидій вкритий війками, має протонефридії, нервовий ганглій, вічко і особливі зародкові клітини. Дальший розвиток мірацидія відбувається лише в організмі проміжного живителя — молюска малого п'явушника (Limnaea).

Мірацидій активно заглиблюється в молюска і перетворюється в ньому в мішковидну нерухому спороцисті/. В спороцисті з зародкових клітин партеногенетично, тобто без запліднення, розвиваються нові личинки — редії. Редії мають рот, глотку, кишку, що сліпо закінчується, і зародкові клітини, з яких у тілі редії, так само партеногенетично, розвивається ще одне покоління редій, або наступна личинкова стадія — церкарії. Церкарії мають хвіст, ротову і черевну присоски, двогалузисту кишку і недорозвинені статеві органи.

Вийшовши з редій, церкарії залишають тіло молюска, деякий час плавають у воді, а потім осідають на підводних рослинах, втрачають хвіст і інцистуються. Такі інцистовані личинки сисуна називаються адолескаріями. Адолескарії можуть проковтуватись (з водою, травою заливних луків і т. п.) остаточним живителем. В його шлунку циста руйнується, звільнені з неї личинки заглиблюються в слизову оболонку кишечника, проникають у кровоносні судини, заносяться в печінку і тут перетворюються в статевозрілу форму сисуна.

У деяких трематод описаний цикл розвитку ще більш ускладнюється включенням другого проміжного живителя. Так, наприклад, церкарії сисуна кошачого (Opisthorchis felineus), вийшовши з молюска (перший проміжний живитель), у воді не інцистуються, а активно заглиблюються в тіло риби (другий проміжний живитель) і інцистуються в різних її органах. В цьому разі інцистовані церкарії називаються метацеркаріями. В статевозрілу форму метацеркарії і перетворюються лише в організмі остаточних живителів (собака, і кіт, людина), які заражаються при поїданні риби.

Клас стьожкові черви (Cestodes). Загальна характеристика

Усі стьожкові черви — ендопаразити. Статевозрілі форми живуть майже виключно в кишечнику хребетних тварин. Ряд представників цестод є паразитами людини.

Тіло цестод має вигляд розчленованої стрічки (стробіла). На передньому кінці є головка, або сколекс, за якою йде коротка нерозчленована шийка, що переходить у розчленовану стьожкувату частину тіла, яка складається з члеників, або проглотид. Лише в небагатьох тіло не розчленоване.

Довжина стробіли в різних видів коливається від одного міліметра до кількох метрів. У багатьох, крім присосок, на вершині сколекса є ще невеликий хоботок, озброєний кутикулярними крючками.

Органи травлення в цестод повністю редукувалися. Живляться вони, всмоктуючи через усю поверхню тіла розчинені поживні речовини з кишечника живителя.

Органів дихання і кровообігу в цестод, як і у всіх взагалі плоских червів, немає. Цестоди — анаероби: процеси дисиміляції здійснюються без участі вільного кисню.

Органи виділення — протонефридії. Головних видільних каналів два; вони розміщені по боках стробіли по всій її довжині і відкриваються назовні на задньому кінці тіла. В кожній проглотиді поздовжні видільні канали з'єднані поперечним.

Нервова система (її центральний відділ) представлена головним ганглієм і нервовими стовбурами, що відходять від нього, з яких два головних лежать по боках тіла.

Органи розмноження розвинені надзвичайно сильно. Цестоди — майже всі гермафродити, їх статевий апарат збудований дуже подібно до статевого апарату трематод. Проте в цестод повний комплект чоловічих і жіночих статевих органів розвивається кінець кінцем у кожній проглотиді.