Підклас – справжні птахи. Надряд – кільові. Ряди: голуби, сови, зозулі, двокрилі, дятлові, горобці. Походження птахів.

Птахи (Aves), клас хребетних, що об'єднує тварин, які різняться від всіх інших тварин наявністю пір'яного покриву. Птахи розповсюджні по всьому світу, досить різноманітні і легко доступні для спостереження. Оскільки птахи добре помітні, вони можуть служити зручним індикатором стану оточуючого середовища. Якщо вони процвітають, то і середовище сприятливе. Якщо ж їх чисельність скорочується і вони не можуть нормально розмножуватись, стан середовища вимагає покращення.

Як і у інших хребетних - риб, земноводних, рептилій і ссавців, - основу скелета птахів складає ланцюжок - хребців на спинній стороні тіла. Як і ссавці, птахи теплокровні, тобто температура їх тіла залишається відносно постійною незалежно від коливань температури оточуючого середовища. Від більшості ссавців птахи відрізняються тим, що відкладають яйця. Ознаки, властиві класу птахів, пов'язані насамперед із їх здатністю до польоту, хоча окремі види, наприклад страуси та пінгвіни, цю властивість втратили в ході еволюції. Як наслідок всі птахи досить схожі між собою за формою, і з іншими таксонами їх не сплутаєш. Однією із найхарактерніших ознак є пір'я, що не знайдене у жодних інших тварин. Отже, птахи - це оперені, теплокровні, яцекладні хребетні, пристосовані до польоту.

Давні птахи (або справжні). У товщах земної кори було виявлено скам’янілі кістки скелета невідомої істоти і поряд — відбитки її пір’я. Учені відтворили зовнішній вигляд цієї тварини. Вона була завбільшки, як сорока, і мала ознаки і плазуна, і птаха. Формою черепа (із зубами в обох щелепах) і дуже довгим хвостом з 20 хребцями істота нагадувала плазуна. Але тіло її, крім голови, було вкрите пір’ям, а передні кінцівки мали всі основні особли­вості пташиних крил з маховими перами. Лише пальці крила були довші, ніж у сучасних птахів, і з кігтями. На ногах було по чотири пальці: перший палець повернутий назад, решта — вперед. Це означає, що тварина могла добре триматися* пальцями за гілки. Стернові пера прикріплювалися попарно на кожному хребці довгого хвоста, а не так, як у сучасних птахів,— широким віялом на куприковій кістці. Цю тварину назвали «археоптерикс», що означає «давній птах». Археоптерикс жив близько 150 млн. років тому.

Давніптахи (або справжні) жили на деревах, стрибали й лазили по гілках, чіпляючись за них довгими пальцями передніх кінцівок з кігтями. Розпростерши крила, вони спускалися з дерева чи іншого підви­щення косо вниз, а також, змахуючи крилами, перелітали на невеликі відстані.

Предки археоптерикса відомі також за викопними рештками. Учені віднесли їх до класу плазунів. Вони бігали по землі на задніх ногах, за допомогою задніх і коротких передніх ніг лазили також по деревах. їхнє тіло було вкрите лусочками, що будовою нагадували пташине пір’я. Очевидно, у них під впливом присто­сування до життя на деревах поступово утворювалися оперені крила, і вони почали літати.

Особливості будови археоптерикса, цього найдавнішого відо­мого нам птаха, свідчать про те, що перші представники класу птахів виникли й набули здатності літати, живучи в лісі на гілках дерев. Лише згодом деякі птахи почали пристосовува­тися до життя в степах і пустелях, на берегах водойм та в ін­ших місцях.

Загальна характеристика птахів. Птахи — це тварини, вкриті пір’ям, з високою (до 40 °С) і сталою температурою тіла, рухливі протягом усього року. Більшість птахів здатні літати, тому вони легко можуть міняти своє місце життя залежно від умов. Птахи ревно турбуються про своє потомство. їхні яйця великі, вкриті вапняковою шкаралупою.

Завдяки своїй здатності літати птахи розселилися по всій Землі і зустрічаються в найрізноманітніших умовах. Відомо близько 9000 видів птахів.

Кільові, або кілегрудих, - надряд птахів, характерною особливістю яких є наявність грудного кіля та здатність к польоту. Надряд кільові птахи, безкільові та пінгвіни об'єднані в клас птахи. Причому до кільогрудих птахів належить переважна більшість сучасних рядів і видів (близько 8500). Кіль птахів цієї групи є плоским кістковим гребенем уздовж грудної кістки, до нього прикріплюються грудні м'язи, що піднімають крила. Грудні м'язи у цих птахів розвинені найкраще, по масі їх можна прирівняти до решти мускулатури. Велика частина кільових птахів здатна до польоту, лише деякі вдруге втратили цю здатність. Від безкільових кільові (новонебні) птахи відрізняються ще й будовою неба.Тулуб кільогрудих птахів обтічної форми, а передні кінцівки є крилами. Скелет кільогрудих птахів легкий, так як більша частина кісток полегшені, порожнисті, заповнені повітрям. Пояс передніх кінцівок формується з трьох парних кісток: ключиць, лопаток і воронячих кісток. Ключиці, зростаючись між собою, формують так звану вилочку, яка надає пружності поясу верхніх кінцівок. Скелет крила ділиться на три відділи: плечовий передпліччя і кисть, причому на передніх кінцівках кільогрудих птахів збереглося тільки по три пальці, що пов'язано з пристосуванням до польоту. На задніх кінцівках є три-чотири рухомих пальця з кігтями, причому два-три пальця звернені вперед, а один - назад як пристосування для виконання хапальної функції. Тоді як у безкільових птахів на ногах по два-три пальці, звернених вперед для зручності при ходьбі, а у пінгвінів пальці на задніх кінцівках з'єднані плавальними перетинками як пристосування для плавання.При польоті також велике значення мають махові і рульові пера. Тому вони добре розвинені у всіх кільових птахів. Контурні пір'я мають типову будову (складаються з стовбура і опахал) і розташовані на тілі кільових птахів окремими ділянками. Довгі махові пера крил збільшують їх площу, сприяючи польоту. Кермові пір'я розташовані на хвості. Змінюючи їх положення, птахи змінюють напрямок польоту, а також з їх допомогою гальмують.

Ряди кільогрудих птахів - це гусеподібні, куроподібні, дятли, соколоподібні, совоподібні, лелекоподібні, горобцеподібні, тощо. Представники кільогрудих птахів - гуси, качки, дятли, тетерева, чаплі, соколи, горобці, ластівки, жайворонки, тощо.

Голубові (Columbidae) — єдина сучасна родина птахів, що належить до ряду голубоподібних (Columbiformes). До родини входять близько 300 видів. До родини відносяться голуби і горлиці поширені по всіх континентах Землі крім Антарктиди. Найбільше різноманіття голубиних у Азії та Австралії. Більшість видів цієї родини поширені в лісистій місцевості, субтропічній зоні. Є види, що пристосувались до життя у міських місцевостях, зокрема сизий голуб.

Птахи зазвичай середнього розміру, але є дрібні (горлиці вагою близько 30 г) та великі (вінценосний голуб до 3 кг). В цілому, представники родини, як правило, мають сильні крила, короткий дзьоб і ноги, маленькі голови та великі компактні тіла. Дзьоб тонкий, дещо видовжений, з невеликим вздуттям та гачком на кінці. При основі наддзьобка є восковиця. Грудина з високим кілем. 3—5 грудних хребців зливаються в спинну кістку. Контурні пір'я без додаткового стовбуру, з сильно сплющеним основним стрижнем та добре розвиненою пуховою частиною. Пух не розвинений, по всьому тілу є довгу ниткоподібні пера. Першорядних махових пер 10—11, стернових пер — 12—14. Статевого диморфізму немає, віковий виражений слабко.

Ряд совоподібні — це хижі нічні птахи з гачкоподібним дзьобом і довгими вигнутими кігтями. Совоподібні — дрібні, середні або великі нагніздні птахи. Нічні хижаки з добре розвиненим зором і слухом. Харчуються совоподібні різними видами тварин (гризунами, рибою, комахами тощо). Перелітні, кочові або осілі птахи. Совоподібні мають гладке, але не м’ясисте тіло, надзвичайно велику голову, дуже великі очі, що дивлять­ся вперед і облямовані променистим перистим кільцем, широкі увігнуті крила і короткий хвіст; дзьоб дуже заломлений донизу, закінчується не­великим гачком і позбавлений зазубрин; середніх розмірів кінцівки опе­рені звичайно майже до самих кігтів; кігті великі, довгі, дуже заломлені. Оперення совоподібних зазвичай тьмяне, але у виняткових випадках досить яскраве і майже завжди збігається з кольором навколишнього середовища. Політ сов безшумний завдяки густому пухкому оперенню. Під час пошуків здобичі ці птахи орієнтуються на свій гострий слух, який дає їм змогу точно вловлювати її навіть слабкий шуркіт. Гнізда найчастіше влаштовують у дуплах, ущелинах скель, рідше — у кинутих гніздах інших птахів, спорудах людини чи на землі. Сови утворюють постійні пари: самки висиджують яйця, а самці допомагають вигодовувати пташенят. Пташенята народжуються опушеними, але сліпими та із закритими вушними отворами. Сови живуть у всіх частинах світу і населяють всі пояси, від холодних країн Полярного Кола до екватора і від берега моря до висоти 5000 м над його рівнем. Справжнє місцеперебування сов — ліси, але вони живуть також і в степах, пустелях, населених місцевостях і містах. Значення совоподібних Регулюють кількість різних тварин у біоценозах. Найважливіші регулятори чисельності мишоподібних гризунів. Деякі види потребують охорони. Представники совоподібних До совоподібних належать пугач, сіра сова, вухата сова, полярна сова. Найбільший вид совоподібних — це пугач: до 72 см завдовжки, розмах крил до 180 см. Полює на дрібних і середніх за розмірами ссавців, переважно гризунів, а також на птахів. Пугач віддає перевагу глухим лісам з густим підліском. Гнізда будує переважно на землі, на виступах скель, під вивернутими стовбурами дерев, зрідка займає гнізда інших видів птахів. В Україні поширені сова сіра та сова вухата. Це птахи середніх розмірів, живляться переважно мишоподібними гризунами. Сова сіра мешкає в лісах, але трапляється в парках і садах. Гнізда влаштовує у дуплах або ж займає гнізда інших птахів (ворон, соколоподібних тощо).

РЯД ЗОЗУЛІ − CUCULI

Зозуля звичайна − Cuculus canorus canorus L. У межах західних областей України з'являються у другій половині квітня. Перше кування зазначене 30. IV 1959 р. (урочище Погулянка, околиці Львова), 19. IV 1960 р. (урочище Дівочі Скелі, околиці м. Кременця), 28. IV 1961 р. (м. Кременець, парк педагогічного інституту), 30. IV 1964 р. (Карпати, Чорногори, Пожижівська полонина). У першій декаді травня багато їх бачили в горах (спостереження в Карпатах проводились з 7. V по 13. V 1959 р.). Протягом травня − липня в обстежених районах України зозуля − численний вид, що трапляється скрізь, але тримається деревних насаджень, парків, садів, гаїв, лісів[1]. Максимум особин зареєстровано в перших числах травня. В Українських Карпатах піднімається до верхньої межі криволісся (1800 м над рівнем моря). У травні 1959 − 1960 і 1961 роках спостерігали і здобували цих птахів у Чорногорах на одиноких смереках у смузі вільхового криволісся.

Зозулі здобуті в околицях міст Львова, Кременця, в с. Борсуках Лановецького району Тернопільської області та в ряді інших пунктів. Осінній відліт відбувається непомітно. Основна маса зозуль відлітає в кінці липня − на початку серпня.

Про гніздовий паразитизм зозулі повідомляє І. В. Марисова (1957, 1959). На Україні зареєстровано 97 випадків знаходження яєць і пташенят зозулі у гніздах 22 різних видів дрібних горобиних птахів, найчастіше у гніздах горихвістки, малинівки, різних славок, білої плиски, лісового щеврика, сорокопуда-жулана. У м. Кременці в ніші над вікном будинку педагогічного інституту 21. VI 1956 р. виявлено гніздо горихвістки з пташеням зозулі. Пташеня добре літало, і горихвістки літали з ним, намагаючись вкласти йому в рот метелика або гусеницю. 14. V 1957 р. зозуля підклала яйце в гніздо щиглика на верхів'ї смереки в ботанічному саду Кременецького педагогічного інституту. У гнізді було 4 яйця щиглика, зозулине було п'ятим. Яйце зозулі набагато більше від яєць господарів гнізда і вага шкаралупи зозулиного яйця була вдвоє більша від ваги шкаралупи яєць щиглика. У тому ж саду 12. V 1957 р. зозуля підклала яйце в гніздо коноплянки, яке знаходилось серед гілок смереки на висоті 7 м над землею. Яйце зозулі було дещо темніше і вага яйця була більшою від яєць коноплянки. В околицях с. Липки Тернопільської області 11. VI 1958 р. знайдено гніздо сорокопуда-жулана. Серед 7 яєць одне − зозулі. Воно помітно відрізнялось забарвленням від інших яєць, а шкаралупа його важила вдвічі більше від шкаралупи яєць жулана. Коноплянка і щиглик як вихователі зозулі на території України зазначаються вперше. У Прикарпатті яйця зозуль знаходили в гніздах вільшанки, білої плиски, чорного дрозда. У травні 1969 р. у Пнівнівському лісництві Волинської області виявлено гніздо вільшанки з 6 яйцями та одним яйцем зозулі. Через п'ять днів яєць вільшанки вже не було, і гніздо займало зозуленя.

Живлення досить різноманітне. У шлунках двох птахів, здобутих в околицях м. Кременця у кінці травня 1955 р., було виявлено 7 хрущів, 24 гусениці золотогузки, 8 листоїдів, 47 гусениць різних метеликів. На Буковині у шлунках зозуль знаходили коників, уховерток, клопів, жужелиць, трупоїдів, слоників, різних гусениць. Враховуючи склад виявленого корму, зозулю слід віднести до корисних птахів для лісового і сільського господарства.

Двокрилі (Diptera) — один з найбільших рядів комах, який нараховує приблизно 240 000 видів комарів, мошок, мокреців, ґедзів, мух, оводів тощо, проте тільки близько половини з них (приблизно 120 000 видів) є описаними.[1]. Це одна з найважливіших груп комах, як у екологічному сенсі, так і в медичному та економічному значенні. Так двокрилі, зокрема комарі (Culicidae), є надзвичайно важливими переносниками малярії, гарячки Денге, гарячки Західного Нілу, жовтої гарячки, японського енцефаліту та інших інфекційних захворювань.

Личинки справжніх комарів (Culicidae) живуть у прісних водоймах і є кормом риб та земноводних. Дорослі комахи живляться нектаром квітів і є запилювачами, проте самки для формування яєць потребують додаткового білкового живлення і використовують для цього кров наземних тварин.

Мошки (Simuliidae) — кровосисні довговусі двокрилі комахи невеликих розмірів, личинки яких розвиваються у водоймах з швидкою течією.

В деяких районах України і в Криму людині дуже докучають мокреці (Ceratopogonidae) та москіти (Phlebotomidae) — дуже дрібні комарики, личинки яких розвиваються у вологому ґрунті, нірках гризунів. Вони відомі як переносники багатьох хвороб — зокрема Крим-Конго геморагічної гарячки, гарячки паппатачі.

Серед коротковусих двокрилих відомі хатня муха та інші сірі, зелені та сині мухи, червоподібні личинки яких розвиваються у смітниках, покидах тощо. Відомо, що ці мухи механічно поширюють збудників шигельозу, черевного тифу, туберкульозу, поліомієліту, яйця гострика, аскариди та інших гельмінтів. Відома африканська муха цеце завдяки своїм укусам людей і тварин поширює збудника гамбійського та родезійського трипаносомозу.

Дятлові (Picidae) — родина птахів, ряду Дятлоподібних. Родина включає близько 30 родів та понад 220 видів. Представники родини знайдені по всьому світу, за винятком Австралії, Мадагаскара і екстремальних полярних регіонів. Майже усі види є осілими або кочуючими. Більшість видів живуть у лісах або лісистій місцевості, хоча декілька видів живуть в степу і напівпустелях. Літають неохоче та, як правило, на невеликі відстані. Мешкають зазвичай поодинці.

Горобцеві (Passeridae) — родина птахів ряду Горобцеподібних. Невеликі за розміром, осілі, рідше кочові птахи. По землі пересуваються стрибками. Раніше горобцевих відносили як підродину до родини Ткачикових (Ploceidae).

Горобцеві дуже подібні до ткачикових та в'юркових за зовнішнім виглядом, розмірами, раціоном, особливостями біології та поведінки; однак відрізняються особливостями будови під'язикового апарату та зроговілого піднебіння. Відрізняються від в'юркових також тим, що молоді птахи змінюють повністю махові та стернові пера у першу осінь після народження. Наявні форми, які екологічно та морфологічно є перехідними між ткачиками та горобцями.

Походження птахів.

Загальновизнано, що птахи походять від Архозаврів — підкласу плазунів, що панував у мезозойську еру. Теорія еволюції птахів від плазунів виникла після відкриття 1860 року скам'янілих решток археоптерикса — тварини, що існувала близько 150 млн років тому у верхній юрі. Археоптерикс мав одночасно ознаки як плазунів, так і птахів. Спільним з плазунами була особлива будова таза і ребер, зуби, лапи з кігтями та довгий хвостовий відділ хребта. У той же час знайдені скам'янілі рештки продемонстрували добре збережені відбитки крил із пір'ям, подібним до сучасного пташиного. В останнє десятиріччя більшість дослідників не розглядають археоптерикса як спільного предка усіх сучасних птахів, однак вважають його примітивним найдавнішим представником класу Aves, який, імовірно, близько споріднений зі справжнім предком.

На сьогодні найпоширенішою є гіпотеза походження птахів від тероподних динозаврів.

Починаючи з 1980-х років кількість знайдених решток мезозойських птахів значно зросла, проте точних предків цих тварин не встановлено. Ситуація ускладнюється тим, що важко визначити ознаки, за якими птахів можна відрізнити від тероподних динозаврів. Якщо раніше однією з найважливіших ознак була наявність пір'яного покриву, то низка знахідок наприкінці ХХ — на початку XXI ст. у провінції Ляонін на північному сході Китаю свідчать, що дрібні тероподи мали пір'я, не пристосоване до польоту.

Нові представники віялохвостих птахів відомі з крейдового періоду. Першою широко поширеною групою птахів стали енанціорніси, які захопили різноманітні екологічні ніші — від мешканців піщаного морського узбережжя й мисливців за рибою до форм, що мешкали на деревах та живилися насінням. Більш прогресивно розвиненими були іхтіорніси, які за зовнішнім виглядом були схожі на мартинів, мешкали на морських просторах та живилися рибою. Морські птахи з ряду гесперорнісоподібних із мезозойської ери були добре пристосовані до полювання на рибу, вони втратили здатність до польоту та повністю перейшли до водного способу життя. У ранньокрейдовому періоді (близько 120 млн років тому) існували також Конфуціусорніси (Confuciusornis), рештки яких знайдено в Китаї. Це були перші птахи, що мали дзьоб, крім того, вони були беззубими, на відміну від гесперорнісів та іхтіорністів.