Тема. Західноукраїнські землі в 1921-1939 рр.

Тема. Західноукраїнські землі в 1921-1939 рр.

 

Західноукраїнські землі у складі Польщі

Правовий статус Східної Галичини та українських північно-західних земель у складі Польщі

14 березня 1923 р. Рада послів великих держав (Великої Бри­танії, Франції, Італії та Японії) прийняла рішення про визнання суверенітету Польщі над Східною Галичиною.

У складі Польщі перебували такі українські землі: Східна Галичина. Західна Волинь, Полісся. Холмщина, Підляшшя, Лемківщина.

Східна Галичина з Лемківщиною до 1918 р. була під владою Австро-Угорщини.

Утворено три воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське.

Західна Волинь, Полісся, Холмщина з Підляшшям до Першої світової війни були піл владою Російської імперії, а після радянсько-польської війни 1920 р. перейшли під владу Польщі.

 

Польські землі було поділено.

1. Корінні польські землі, які мали привілейоване становище.

2. Окраїнні землі - переважно українські і білоруські землі, які використовували як ринки збуту дешевої сировини та робочої сили й надавалися польським осадникам - колоніс­там, яким виділялися кращі землі, фінансову допомогу. До колонізаційного фонду Східної Галичини, Волині і Полісся передано 445 тис. гектарів землі.

До 1939 р. у сільській місцевості оселилося близько 200 тис. поляків, у містах - близько 100 тис.

3. Польський уряд проводив політику інкорпорації, яка пе­редбачала створення однонаціональної держави примусовим асимілюванням національних меншин (зокрема українців).

4. Українці Східної Галичини з Лемківшиною (понад 3 млн) належали до греко-католицької церкви, а українці, які засе­ляли землі Західної Волині, Полісся, Холмщини з Підляш­шям, сповідували православ'я.

5. Поширено доктрину польського «прометеїзму», висуну­ту з приходом Ю. Пілсудського до влади, яка означала, що історична місія Польщі — допомогти звільненню східно­українських і східнобілоруських земель від влади Москви та об'єднати їх з Польщею на федеративних засадах.

Тому передбачалося замінити курс з національної асимі­ляції курсом на державну асиміляцію, тобто зробити україн­ців свідомими патріотами Польщі.

Промисловість

1. Польський уряд переділив країну на дві території — Поль­щу «А» (корінні польські землі, уряд сприяв розвитку про­мисловості) і Польщу «Б» (західноукраїнські землі, уряд стримував розвиток промисловості).

2. У Польщі «Б» вводилися високі залізничні тарифи, щоб обмежувати зв'язки західноукраїнських земель із ринками Польщі «А».

3. 85% підприємств Східної Галичини були дрібними (пра­цювало менше 20 душ).

4. Тут розвивалися ті галузі, які забезпечували високі при­бутки без значних капіталовкладень, а саме:

· нафтодобувна,

· деревообробна,

· харчова.

· промисловість із перероблення сировини.

5. Значною мірою збереглися ремесла, що свідчило про еко­номічну відсталість.

6. Спостерігалося засилля іноземного капіталу - фран­цузького та англійського, який разом з польським по-хижацькому експлуатував багатства краю.

Сільське господарство

1. Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння у Східній Галичині становило 43,9% загальних площ.

2. Було багато безземельних і малоземельних селян.

3. У липні 1919 р. польський сейм схвалив Основи земель­ної реформи.

4. Польська влада видала таємний указ, яким заборонялося продавати українським селянам більше 5% поміщицьких земель, що за умовами аграрної реформи підлягали викупу.

5. Половина орної землі після аграрної реформи залишала­ся за поміщиками, державою та церквою.

6. Змушені господарювати на невеличких клаптиках землі, селяни не могли використовувати машини і передову агро­техніку.

7. Держава обкладала селянські господарства непосильни­ми податками.

Українська кооперація

Формою самоорганізації українців стали численні коо­перативні об'єднання: Спілка українських купців і промис­ловців. Українське технічне товариство тощо.

Сформувалася розгалужена система кооперативів, щоб створити противаги іноземному економічному впливові. Напередодні Другої світової війни у Східній Галичині було 4 тис. кооперативів, які об'єднували 700 тис. членів.

Польські власті штучно стримували розвиток української кооперації, надаючи пільги кооперації польській, обмежу­ючи діяльність українських другорядними господарськими сферами.

Економічне становище населення

1. Колоніальний характер економіки.

2. Панівне становище іноземного капітану.

3. Переважання аграрного сектора.

4. Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства.

5. Промисловість розвивалася слабко, національної буржу­азії майже не було, робітничий клас був нечисленним.

Соціальне становище населення

• Згідно з аграрною реформою 1919 р. селяни землі не отримали.

• 80% українських селян страждала від малоземелля.

• Була поширена міграція та еміграція населення як на­слідок безземелля та безробіття.

До Канади та США виїхало близько 200 тис. осіб.

• 70 % населення Західної України були неписьменними або малописьменними.

Політична ситуація

1. Змінено назву Східної Галичини на Малопольшу.

2. Не було органів місцевого самоврядування.

3. Існувала заборона українцям обіймати адміністративні посади в державі, керівні посади в армії.

4. Обмеженість політичних прав.

5. Проводилася політика полонізації: закривалися україн­ські школи, введено квоти на вступ українців до Львівсько­го університету та інших навчальних закладів.

6. У 1923 р. польський уряд заборонив вживання слів «укра­їнець» і «український». Замість них нав'язувалися назви «русин», «руський».

7. Українські імена та прізвища змінювалися на польські.

8. Вживання української мови було заборонено в усіх дер­жавних установах.

«Пацифікація»

Політика «пацифікації» (заспокоєння) - це політика масових репресій щодо українського населення Галичини, здійсне­на за допомогою військових та поліції восени 1930 р. Почали використовувати після того, як різко загострилися відносини між українським селянством і польськими осад­никами у 1930 р.

Було зареєстровано 2200 підпалів майна польських коло­ністів. У відповідь уряд вдався до репресій, названих «паци­фікацією» (заспокоєнням), які охопили 500 сіл. «Заспокоєння» полягало у наступі на політичне, громадське й культурне життя, що супроводжувалося арештами, погро­мами українських кооперативів та різноманітних установ. У 1934 р. в Березі Картузькій на Поліссі було організовано концтабір, у якому утримували 2 тис. політв'язнів, пере­важно українців. Того самого року Польща відмовилася від свого зобов'язання перед Лігою Націй забезпечувати права національних меншин.

Прояви культурного життя

Національний та соціальний гніт гальмував розвиток української культури, але не міг зупинити її розвиток.

1. Головним осередком української культури залишалося наукове товариство ім. Т. Шевченка, в якому працювало по­над 200 науковців.

2. У Львові існував таємний український університет (1921 - 1925 рр.), у якому навчалося 1500 студентів.

3. Літературна діяльність західноукраїнських письменників тісно перепліталася із політичною.

4. Західноукраїнські письменники поділялися на три на­прямки:

• націоналістичний (Д. Донцов, О. Ольжич, О. Теліга);

• пролетарський (прорадянський) — Я. Галан, С. Тудор;

• ліберальний (1. Вільде, Б. Лепкий, Н. Королева).

Під наглядом цензури у 1930 р. перебували 60 україн­ських видавництв і близько 120 редакцій українських газет і журналів. Систематично друкувалися списки заборонених українських книг, альманахів, календарів та інших видань, що виходили в Галичині і за її межами. На початок Другої світової війни до них було занесено понад тисячу наймену­вань.

Щоб обмежити полонізацію освіти, громадськість Захід­ної України стала засновувати приватні українські школи.

Товариство «Рідна школа» до кінця 30-х років створило 41 народну школу, кілька гімназій та ліцеїв.

На пожертвування української громади «Рідна школа» видавала шкільні підручники, педагогічні журнали, засновувала шкільні бібліотеки.

Західноукраїнські землі у складі Румунії

У 1918 р., скориставшись розпадом Російської та Австро-Угорської імперій, Румунія окупувала українські землі: Із­маїльський, Акерманський і Хотинський посвіти Бессарабії, північну Буковину і частину Мармарощини в Закарпатті.

Культурне життя

Проводилася політика румунізації українського населення:

• українців вважали «румунами за походженням, які за­були свою мову»;

• румунську мову оголошено державною;

• закривалися українські школи і культуро-освітні уста­нови;

• у Чернівецькому університеті ліквідовано українські кафедри;

• людей переслідували за вживання української мови;

• накладено заборону на ввезення українських книжок і музичних творів:

• назви населених пунктів було румунізовано;

• румунізовувалися навіть прізвища та церковна служба.

80% українського населення Північної Буковини та Бессарабії були неписьменними або малописьменними.

У 1919 р. видано закон, за яким на роботу до державних установ брали лише тих, хто знав румунську мову.

У 1936 р. спеціальним циркуляром заборонено вживати історичні назви її офіційних документах і в пресі.

У 1927 р. почалася деяка лібералізація окупаційного ре­жиму, що сприяло відродженню українського громадського життя. Відновлювалися культурні товариства, хори, теа­тральні групи. Виникали студентські товариства: «Кобзар», «Чорноморець», «Запорожець», «Залізняк», спортивне то­вариство «Довбуш» та ін. З'явилася українська преса: тиж­невик "Рідний край", щоденна газета "'Час" тощо.

Висновки

1. Румунська окупація Бессарабії, Північної Буковини та Мармарощини призвела до повного зникнення навіть еле­ментарних форм організації українства, бо румунські власті проводили насильницьку румунізацію українського насе­лення.

2. Українські землі під владою Румунії були найбільш еко­номічно відсталими.

3. Однак переслідування українців румунськими властями лише посилювало потяг значної частини населення цих ре­гіонів до возз'єднання всіх українських земель.

Західноукраїнські землі у складі Чехо-Словаччини

Закарпаття увійшло то складу Чехо-Словаччини у лис­топаді 1918р. після розпалу Австро-Угорщини. Становище краю під вдалою Чехо-Словаччини було значно кращим, ніж під владою Польщі та Румунії. Чехо-Словацька рес­публіка залишалася єдиною послідовною демократичною державою Центральної Європи і намагалася проводити ліберальну політику щодо національних меншин.

Закарпаття в Чехословацькій державі мало статус окре­мого краю і називалося Підкарпатською Руссю (згодом Підкарпатським краєм).

Економічне життя

Стан промисловості

1. Було всього 92 підприємства (дрібні, напівкустарні), на яких працювало 6718 душ.

2. Промисловість розвивалася слабко і не перевищувала 2% в економіці краю.

3. За довоєнних 20 років не було збудовано жодного значно­го підприємства, за кордон вивозили дешеву сировину.

4. Чеський уряд убачав у Закарпатті тільки аграрно-сировинну базу своєї держави.

5. Уряд прагнув дещо модернізувати слабкорозвинені ра­йони своєї держави і вкладав у розвиток Закарпаття більше коштів, ніж вилучав. Одначе цих коштів було обмаль, і вони не могли істотно поліпшити становище краю.

Сільське господарство

1. Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння в Закарпатті становило 45% загальних площ.

2. У квітні 1920 р. в Чехо-Словаччині опубліковано закон, за яким проводилася аграрна реформа.

3. Уряд відібрав у поміщиків землю і через банк продавав її селянам. Понад 32 тис. селянських господарств додатково одержали 29 тис. гектарів землі.

4. Після проведення реформи не було ліквідовано безземел­ля і малоземелля в краї, для багатьох селян реформа нічого не змінила.

5. Відбувалася колонізація краю вихідцями з корінних чесь­ких земель. До колонізаційного фонду в Закарпатті переда­но 19 тис. гектарів землі.

Соціальне життя

Становище українців Закарпаття було кращим, ніж ста­новище українців у Польщі чи Румунії. Але через перенасе­леність, малу кількість орної землі у гірському краї та при­мітивні методи обробітку більшість селян бідувала.

Закарпаття - це економічно найвідсталіші регіони Чехо-Словаччини, стосовно яких празький уряд намагався до­класти певних зусиль, щоб піднести рівень життя місцевого населення.

1. У 20-х роках тут запроваджено аграрну реформу, наслід­ком якої став перерозподіл земель великих угорських маг­натів серед селян.

2. У сільських господарств не вистачало капіталовкладень, 90% селянських господарств потрапили в кабалу до банків і лихварів, а це свідчило про кризовий стан сільського гос­подарства.

3. Зростали різноманітні штрафи, податки, які викликали численні протести українців.

4. Зарплата робітників була в 1,5 рази меншою, ніж у центрі країни.

Культурне життя

Певних успіхів досягнуто у сфері освіти.

Наприкінці 30-х років у Закарпатті існувало 483 почат­кові школи, в містах - 21 чотирирічна міська. Засновували­ся українські гімназії.

Діяли такі українські організації, як Просвіта й Пласт. Створювалися українські театральні осередки, хори тощо. Проте через відсутність вищих навчальних закладів україн­ська культура не могла повністю розвиватися.

Карпатська Україна

Після Мюнхенської угоди 29 - 30 вересня 1938 р., коли частину чехословацької території було передано Німеччині, Прага погодилася надати Закарпаттю автономію. Уряд очо­лив А. Волошин (лідер українофілів).

30 грудня 1938 р. змінено назву Підкарпатської Русі на Карпатську Україну.

На 13 лютого 1939 р. призначили вибори до парламен­ту - сейму — Карпатської України (92% всіх виборців, які взяли участь у голосуванні, віддали голоси за суверенітет Закарпаття).

Претензії на Закарпаття висунула Угорщина.

Уряд А. Волошина у зовнішній політиці орієнтувався на Німеччину, але всупереч його сподіванням Гітлер вирішив передати Закарпаття Угорщині, щоб залучити її до своїх агресивних планів.

Згідно з Віденським арбітражем Угорщина одержала пів­денні райони Закарпаття з переважно угорським населен­ням з містами Ужгород, Мукачеве, Берегове.

Під час приєднання Чехії до гітлерівської Німеччини й проголошення незалежності Словаччини, початку окупації Закарпаття угорськими військами 14 березня 1939 р.. 15 бе­резня 1939 р. на засіданні сейму проголошено незалежність Карпатської України.

Сейм Карпатської України обрав президентом Августина Волошина.

Державною мовою Карпатської України стала україн­ська мова.

Державний прапор - синьо-жовтий.

Державний герб — тризуб з хрестом на середньому зубі.

Державний гімн - національний гімн «Ще не вмерла України і слава, і воля...»

Столицю було перенесено з Ужгорода до Хуста, бо Віден­ський арбітраж передав Угорщині південні райони Словач­чини й Підкарпатської Русі.

Рішення сейму приймалося під гуркіт гармат.

До кінця березня 1939 р. всю територію Закарпаття було окуповано угорськими військами.

Карпатська Січ

Це воєнізована організація національної оборони Кар­патської України.

Налічувала 5 тис. осіб.

Багато молодих українців з Галичини переходило кордон і вливалося до лав Карпатської Січі.

Незважаючи на героїчний опір, Карпатська Січ не змо­гла зупинити вторгнення 40-тисячної угорської армії. Піс­ля захоплення угорцями м. Хуста Карпатська Січ ще кілька днів чинила опір, під час якого загинуло близько двох тисяч закарпатців та галичан.

17 березня 1939 р. останні захисники Карпатської Укра­їни покинули її територію і перейшли до партизанської бо­ротьби, яка точилася до середини квітня 1939 р.

А. Волошин

(1874-1945)

Видатний педагогічний діяч, науковець, доктор теології, президент Карпатської України.

Народився в с. Келечині на Закарпатті в сім'ї греко-католицького священика.

Закінчив духовну семінарію в Будапешті, а згодом на­вчався у вищій педагогічній школі Будапешта, здобувши диплом викладача математики й фізики. Працював ви­кладачем учительської семінарії в Ужгороді, аз 1917 р. по 1938 р. був її директором.

Написав підручники з української мови, психології, пе­дагогіки, логіки та ін. Всього ним на власні кошти було ви­дано 42 підручники й посібники для народних шкіл. Редагу­вав газету «Наука», тижневик «Українське слово», місячник «Учительський голос», релігійний календар «Місяцеслов».

У травні 1920 р. під безпосереднім впливом А. Волошина виникло товариство «Просвіта», яке відіграло велику роль у формуванні національної свідомості закарпатців.

26 жовтня 1938 р. очолив уряд Підкарпатської Русі.

Під час приєднання Чехії до гітлерівської Німеччини й проголошення незалежності Словаччини проголосив неза­лежність Карпатської України. Намагався здійснювати за­ходи з розбудови незалежної держави.

Закарпатська Україна за підтримки Німеччини була оку­пована Угорщиною.

А. Волошин разом з урядом був змушений емігрувати. У 1939 — 1945 рр. жив у Празі, працював в Українському вільному університеті.

У 1945 р. після звільнення Чехо-Словаччини від німець­кої окупації радянська контррозвідка заарештувала А. Во­лошина і вивезла його до Москви, де він і помер у Бутирській в'язниці.

Висновки

1. Західноукраїнські землі у 30-ті роки були розпорошеними і, перебуваючи у складі чужоземних держав, повною мірою відчували на собі політичне, економічне, соціальне, націо­нальне та релігійне гноблення.

2. У центрі політичного життя західноукраїнських земель стояли такі головні питання:

• визначення способів національного визволення Укра­їни;

• побудова суверенної Української держави;

• утвердження справедливого соціально-економічного ладу.

3. У визвольному русі значну роль відігравали такі політичні сили:

■ ліві, основну частину яких становили комуністи, що ви­ступали за визволення українців віл панування Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини та за приєднання західно­українських земель до радянської України;

■ незалежники, які виступали за звільнення від ярма Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини та створення неза­лежної соборної Української держави.

Тема. Західноукраїнські землі в 1921-1939 рр.

 

Західноукраїнські землі у складі Польщі

Правовий статус Східної Галичини та українських північно-західних земель у складі Польщі

14 березня 1923 р. Рада послів великих держав (Великої Бри­танії, Франції, Італії та Японії) прийняла рішення про визнання суверенітету Польщі над Східною Галичиною.

У складі Польщі перебували такі українські землі: Східна Галичина. Західна Волинь, Полісся. Холмщина, Підляшшя, Лемківщина.

Східна Галичина з Лемківщиною до 1918 р. була під владою Австро-Угорщини.

Утворено три воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське.

Західна Волинь, Полісся, Холмщина з Підляшшям до Першої світової війни були піл владою Російської імперії, а після радянсько-польської війни 1920 р. перейшли під владу Польщі.

 

Польські землі було поділено.

1. Корінні польські землі, які мали привілейоване становище.

2. Окраїнні землі - переважно українські і білоруські землі, які використовували як ринки збуту дешевої сировини та робочої сили й надавалися польським осадникам - колоніс­там, яким виділялися кращі землі, фінансову допомогу. До колонізаційного фонду Східної Галичини, Волині і Полісся передано 445 тис. гектарів землі.

До 1939 р. у сільській місцевості оселилося близько 200 тис. поляків, у містах - близько 100 тис.

3. Польський уряд проводив політику інкорпорації, яка пе­редбачала створення однонаціональної держави примусовим асимілюванням національних меншин (зокрема українців).

4. Українці Східної Галичини з Лемківшиною (понад 3 млн) належали до греко-католицької церкви, а українці, які засе­ляли землі Західної Волині, Полісся, Холмщини з Підляш­шям, сповідували православ'я.

5. Поширено доктрину польського «прометеїзму», висуну­ту з приходом Ю. Пілсудського до влади, яка означала, що історична місія Польщі — допомогти звільненню східно­українських і східнобілоруських земель від влади Москви та об'єднати їх з Польщею на федеративних засадах.

Тому передбачалося замінити курс з національної асимі­ляції курсом на державну асиміляцію, тобто зробити україн­ців свідомими патріотами Польщі.

Промисловість

1. Польський уряд переділив країну на дві території — Поль­щу «А» (корінні польські землі, уряд сприяв розвитку про­мисловості) і Польщу «Б» (західноукраїнські землі, уряд стримував розвиток промисловості).

2. У Польщі «Б» вводилися високі залізничні тарифи, щоб обмежувати зв'язки західноукраїнських земель із ринками Польщі «А».

3. 85% підприємств Східної Галичини були дрібними (пра­цювало менше 20 душ).

4. Тут розвивалися ті галузі, які забезпечували високі при­бутки без значних капіталовкладень, а саме:

· нафтодобувна,

· деревообробна,

· харчова.

· промисловість із перероблення сировини.

5. Значною мірою збереглися ремесла, що свідчило про еко­номічну відсталість.

6. Спостерігалося засилля іноземного капіталу - фран­цузького та англійського, який разом з польським по-хижацькому експлуатував багатства краю.

Сільське господарство

1. Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння у Східній Галичині становило 43,9% загальних площ.

2. Було багато безземельних і малоземельних селян.

3. У липні 1919 р. польський сейм схвалив Основи земель­ної реформи.

4. Польська влада видала таємний указ, яким заборонялося продавати українським селянам більше 5% поміщицьких земель, що за умовами аграрної реформи підлягали викупу.

5. Половина орної землі після аграрної реформи залишала­ся за поміщиками, державою та церквою.

6. Змушені господарювати на невеличких клаптиках землі, селяни не могли використовувати машини і передову агро­техніку.

7. Держава обкладала селянські господарства непосильни­ми податками.

Українська кооперація

Формою самоорганізації українців стали численні коо­перативні об'єднання: Спілка українських купців і промис­ловців. Українське технічне товариство тощо.

Сформувалася розгалужена система кооперативів, щоб створити противаги іноземному економічному впливові. Напередодні Другої світової війни у Східній Галичині було 4 тис. кооперативів, які об'єднували 700 тис. членів.

Польські власті штучно стримували розвиток української кооперації, надаючи пільги кооперації польській, обмежу­ючи діяльність українських другорядними господарськими сферами.