Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Економічне становище українського населення

Поиск

Під владою Румунії перебувало три роз'єднані українські громади: 1.Українська громада Північної Буковини.

2. Громада Бессарабії, де у Хотинському повіті (північна частина Бессарабії) проживало багато українців. Українці теж проживали в Акерманському й Ізмаїльськомл повітах (південь Бессарабії).

3. В історичній області Мармарощина, де проходив кордон із Закарпатською Україною і яку Румунія відібрала в Угор­щини.

Українські землі у складі Румунії не мали самоврядування, власного автономного устрою. Режим був жорстокішим, ніж у Польщі: до 1928 р. на цих територіях тривав воєнний стан.

• Промислові підприємства Північної Буковини і Бесса­рабії залишалися дрібними і напівкустарними.

• Найбільшу частку в економіці Буковини мала харчова промисловість, у придунайських землях - оброблення шкур, варіння мила, виробництво тканин, сукна, олії.

• Напередодні Другої світової війни було характерним проникнення в економіку німецького капіталу (осо­бливо після укладення економічної угоди між Румунією та Німеччиною).

• Не витримуючи конкуренції на світовому ринку, бу­ковинські підприємства часто закривалися. За 1922-1929 рр. на Буковині було закрито 85 підприємств, а в умовах кризи кількість промислових підприємств скоротилася майже наполовину.

• Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння у Північній Буковині становило 54,8% загальних площ.

Соціальне становище українського населення

1. У вересні 1919 р. уряд Румунії підготував проект аграрної реформи на Буковині, а в березні 1920 р. - в Бессарабії, але вони не ліквідували безземелля у цих краях.

2. Здійснювалася колонізація краю. Кращі землі передава­лися вихідцям із Румунії.

До колонізаційного фонду Буковини відійшло 5 тис. гек­тарів землі.

3. Більшість селян були малоземельними або безземельни­ми. Особливо вони розорялися в період світової еконо­мічної кризи 1929-1933 рр.

4. Майже третину працездатного населення становили без­робітні.

Діяльність українських політичних партій і рухів

На окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови для діяльності партій і громадських об'єднань. З 1918 р. по 1928 р. діяв воєнний стан, легальну політичну діяльність партій було заборонено.

З 1928 р. по 1938 р. у Румунії був періодом відносного лі­берального правління, що сприяло легальній діяльності по­літичних партій.

У 30-х роках на Буковині з'явилася низка політичних пар­тій двох напрямків: комуністичного і націоналістичного.

1. Українська національна партія на чолі з А. Залозецьким, якій вдалося провести своїх делегатів у парламент і заснувати низку періодичних видань українською мовою. Виступала за компроміс із владою і за легальні методи ді­яльності.

2. Комуністична партія Буковини (заснована у 1918 р.), яка у 1926 р. приєдналася до Компартії Румунії, виступала за приєднання Буковини до УСРР.

Осінь 1924 р. Бессарабські комуністи зробили спробу підняти повстання під гаслом відновлення радянської вла­ди в Татарбунарах.

Загальна чисельність учасників цього повстання 6 тис. осіб.

На придушення повстання румунський королівський уряд кинув війська з артилерією та Дунайську флотилію, внаслідок чого загинуло понад 3 тис. повстанців. Над арештованими учасниками повстання було організовано «про пес 500».

3. Діяли націоналістичні групи, організаційно не оформлені використовували для своєї діяльності спортивне товаристві і «Мазепа» і студентське «Залізняк». Лідерами націоналістич­них організацій були О. Забачинський і Д. Квітковський. У 1938 р. король заборонив політичні партії і встановив диктатуру військових.

Політичні партії могли діяти тільки нелегально. Заборонялася діяльність студентських і навіть спортивних товариств.

Культурне життя

Проводилася політика румунізації українського населення:

• українців вважали «румунами за походженням, які за­були свою мову»;

• румунську мову оголошено державною;

• закривалися українські школи і культуро-освітні уста­нови;

• у Чернівецькому університеті ліквідовано українські кафедри;

• людей переслідували за вживання української мови;

• накладено заборону на ввезення українських книжок і музичних творів:

• назви населених пунктів було румунізовано;

• румунізовувалися навіть прізвища та церковна служба.

80% українського населення Північної Буковини та Бессарабії були неписьменними або малописьменними.

У 1919 р. видано закон, за яким на роботу до державних установ брали лише тих, хто знав румунську мову.

У 1936 р. спеціальним циркуляром заборонено вживати історичні назви її офіційних документах і в пресі.

У 1927 р. почалася деяка лібералізація окупаційного ре­жиму, що сприяло відродженню українського громадського життя. Відновлювалися культурні товариства, хори, теа­тральні групи. Виникали студентські товариства: «Кобзар», «Чорноморець», «Запорожець», «Залізняк», спортивне то­вариство «Довбуш» та ін. З'явилася українська преса: тиж­невик "Рідний край", щоденна газета "'Час" тощо.

Висновки

1. Румунська окупація Бессарабії, Північної Буковини та Мармарощини призвела до повного зникнення навіть еле­ментарних форм організації українства, бо румунські власті проводили насильницьку румунізацію українського насе­лення.

2. Українські землі під владою Румунії були найбільш еко­номічно відсталими.

3. Однак переслідування українців румунськими властями лише посилювало потяг значної частини населення цих ре­гіонів до возз'єднання всіх українських земель.

Західноукраїнські землі у складі Чехо-Словаччини

Закарпаття увійшло то складу Чехо-Словаччини у лис­топаді 1918р. після розпалу Австро-Угорщини. Становище краю під вдалою Чехо-Словаччини було значно кращим, ніж під владою Польщі та Румунії. Чехо-Словацька рес­публіка залишалася єдиною послідовною демократичною державою Центральної Європи і намагалася проводити ліберальну політику щодо національних меншин.

Закарпаття в Чехословацькій державі мало статус окре­мого краю і називалося Підкарпатською Руссю (згодом Підкарпатським краєм).

Економічне життя

Стан промисловості

1. Було всього 92 підприємства (дрібні, напівкустарні), на яких працювало 6718 душ.

2. Промисловість розвивалася слабко і не перевищувала 2% в економіці краю.

3. За довоєнних 20 років не було збудовано жодного значно­го підприємства, за кордон вивозили дешеву сировину.

4. Чеський уряд убачав у Закарпатті тільки аграрно-сировинну базу своєї держави.

5. Уряд прагнув дещо модернізувати слабкорозвинені ра­йони своєї держави і вкладав у розвиток Закарпаття більше коштів, ніж вилучав. Одначе цих коштів було обмаль, і вони не могли істотно поліпшити становище краю.

Сільське господарство

1. Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння в Закарпатті становило 45% загальних площ.

2. У квітні 1920 р. в Чехо-Словаччині опубліковано закон, за яким проводилася аграрна реформа.

3. Уряд відібрав у поміщиків землю і через банк продавав її селянам. Понад 32 тис. селянських господарств додатково одержали 29 тис. гектарів землі.

4. Після проведення реформи не було ліквідовано безземел­ля і малоземелля в краї, для багатьох селян реформа нічого не змінила.

5. Відбувалася колонізація краю вихідцями з корінних чесь­ких земель. До колонізаційного фонду в Закарпатті переда­но 19 тис. гектарів землі.

Соціальне життя

Становище українців Закарпаття було кращим, ніж ста­новище українців у Польщі чи Румунії. Але через перенасе­леність, малу кількість орної землі у гірському краї та при­мітивні методи обробітку більшість селян бідувала.

Закарпаття - це економічно найвідсталіші регіони Чехо-Словаччини, стосовно яких празький уряд намагався до­класти певних зусиль, щоб піднести рівень життя місцевого населення.

1. У 20-х роках тут запроваджено аграрну реформу, наслід­ком якої став перерозподіл земель великих угорських маг­натів серед селян.

2. У сільських господарств не вистачало капіталовкладень, 90% селянських господарств потрапили в кабалу до банків і лихварів, а це свідчило про кризовий стан сільського гос­подарства.

3. Зростали різноманітні штрафи, податки, які викликали численні протести українців.

4. Зарплата робітників була в 1,5 рази меншою, ніж у центрі країни.

Культурне життя

Певних успіхів досягнуто у сфері освіти.

Наприкінці 30-х років у Закарпатті існувало 483 почат­кові школи, в містах - 21 чотирирічна міська. Засновували­ся українські гімназії.

Діяли такі українські організації, як Просвіта й Пласт. Створювалися українські театральні осередки, хори тощо. Проте через відсутність вищих навчальних закладів україн­ська культура не могла повністю розвиватися.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 401; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.103.70 (0.007 с.)