Встановлення втрачених межових знаків по кутових вимірах

Даний спосіб застосовують, якщо із межових знаків, які збереглися, видно втрачену частину межі і є взаємна видимість між точками А і К, але лінійні виміри по межі утруднені (рис. 12.10).

Рисунок 12.10 - Встановлення межових знаків по кутових вимірах

А, К – межові знаки, які збереглися;

В, С, D, E, F – втрачені межові знаки.

У цьому випадку встановлення межових знаків можна виконати за допомогою кутових вимірів таким чином:

- спочатку обчислюють дирекційні кути напрямків АС, AD, AE, AF і КВ, KC, KD, KE (тобто α_АС, α_AD, α_АЕ, α_AF, і α_KB, α_KC, α_KD, α_KE). Дирекційні кути α_АВ і α_KF відомі із відомості обчислення координат;

- по отриманих значеннях дирекційних кутів визначають кути β₁ , β₂, β₃, β₄, β₅ і γ₁, γ _2, γ₃, γ _4, γ₅;

- встановивши теодоліт в точці А і орієнтувавши його за напрямком АК, послідовно відкладають кути β_1, β₂, β_3, β_4, β₅ і встановлюють віхи за напрямками АВ, АС, AD, AE, AF;

- встановивши теодоліт в точці К, орієнтують його за напрямком КА і відкладають кут γ₁. За напрямком КВ встановлюють віху так, щоб вона була в створі лінії АВ (позначеного на місцевості двома віхами в точках А і В'). Місце встановлення цієї третьої віхи по лінії АВ' в точці В і буде місцем втраченого знака;

- аналогічним чином будуємо кути γ 2, γ 3, γ 4, γ 5 і встановлюємо віхи в точках C, D, E, F.

Правильність встановлення точок B, C, D, E, F провіряємо шляхом вимірювання ліній АВ, BC, CD, DE, EF по створу або паралельно межі на місце, зручне для вимірювань.

Якщо розходження в довжинах ліній не перевищує 1/1000, то вважають, що роботи виконані з достатньою точністю.

Встановлення втрачених межових знаків на ділянках значної довжини

Оскільки в даному випадку можливе накопичення похибок при вимірюваннях, встановлення кожної точки виконують окремо.

Рисунок 12.11 - Встановлення межових знаків шляхом прокладання допоміжних теодолітних ходів

М, А, F, K – межові знаки, які збереглися;

В, C, D, E – втрачені межові знаки;

В₁, С₁, D₁, E₁ – точки допоміжного теодолітного ходу.

Для цього спочатку поблизу межі прокладають допоміжний теодолітний хід, який опирається на межові знаки, які збереглися (рис. 12.11), і ув’язують його в системі координат землекористування (ділянки).

Потім обчислюємо румби і довжини ліній ВВ₁, СС₁, DD₁, EE₁.

За кутами β_1, β₂,β_3, β₄ і довжинами ліній ВВ₁, СС₁, DD₁, EE₁ встановлюємо втрачені межові знаки.

Вставка теодолітного ходу між двома пунктами

Вставка теодолітного ходу полягає в прокладанні розімкнутого теодолітного ходу між двома опорними точками, які не мають орієнтирних напрямків (рис. 2.12).

Рисунок 12.12 - Вставка теодолітного ходу між двома пунктами

10, 18 – опорні точки (які збереглися);

1-7 – точки теодолітного ходу;

8-11 – точки контрольного ходу.

Даний спосіб виключає послідовне встановлення межових знаків (при якому можливе накопичення похибок вимірювань) і забезпечує необхідну точність.

В умовах відсутності значної кількості межових знаків по границі землекористування даний спосіб вважається єдиним.

Виміри на місцевості в цьому випадку відрізняються від звичайних тим, що немає необхідності встановлювати теодоліт на опорні точки (10,18), так як неможливо виміряти примичні кути.

Порядок обробки таких теодолітних ходів:

- дирекційному куту початкової лінії (наприклад, ) задають умовне значення і за виміряними кутами (в точках 1-7) і довжинами сторін обчислюють умовні дирекційні кути і умовні приростки координат , всіх сторін ходу;

- за сумами умовних приростків координат і обчислюють умовний дирекційний кут лінії 10-18:

, (12.29)

- за координатами опорних точок 10 і 18 (на які опирається теодолітний хід) визначають дійсний дирекційний кут цієї лінії:

, (12.30)

- різниця дирекційних кутів

(12.31)

є кутом повороту лінії 10-18 в умовній системі координат стосовно дійсної системи координат;

- додавши алгебраїчно кут повороту до всіх умовних дирекційних кутів, отримують істинні значення дирекційних кутів ходу;

- після цього обчислюють приростки координат і координати точок теодолітного ходу за загальними правилами обробки розімкнутих теодолітних ходів.

Контроль лінійних вимірювань виконують шляхом порівняння відстаней між опорними пунктами, отриманих за умовними приростами координат і за координатами опорних точок:

, (12.32)

і

. (12.33)

Відносна похибка не повинна перевищувати , тобто

. (12.34)

З метою надійного контролю польових вимірів в ходах, їх слід прокладати в вигляді замкнутих полігонів (10-1-2-3-4-5-6-7-18-8-9-10'-11-10) з включенням в них опорних точок. Це дасть змогу проконтролювати величини кутових і лінійних нев’язок.

Вставка окремих пунктів

При геодезичних роботах в деяких випадках доводиться виконувати вставку окремих пунктів.

Наприклад, для визначення координат окремого пункту А (рис. 12.13) достатньо виміряти лінії S₁ і S₂ і кут β.

Рисунок 12.13 - Вставка окремого пункту

3,4 – опорні пункти;

S₁ і S₂ - виміряні лінії;

β– виміряний кут.

У результаті рішення трикутника 3А4 кути ₁ і ₂ визначимо за формулами:

(12.35)

(12.36)

де S – довжина лінії 3-4.

Даний спосіб можна використати для прив’язки теодолітного (полігонометричного) ходу до опорної лінії, між кінцями якої немає видимості.