Загальні відомості про кадастр

Предмет, завдання і зміст курсу

У період реформування земельних відносин однією з найважливіших проблем є проблема економічного використання і відтворення природних ресурсів. Зміна економічного механізму господарювання, перехід до економіки ринкового типу висунули ряд нових важливих завдань формування зовнішніх і внутрішніх суспільно-політичних та соціально-економічних зв’язків і методів управління народногосподарським комплексом.

Згідно із Земельним кодексом України, прийнятим у 2001 році, для забезпечення раціонального використання земельних ресурсів введено державний земельний кадастр.

Роль земельного кадастру постійно зростає. Сьогодні – це обов’язковий атрибут ринкової економіки, механізм обліку земельних ділянок та іншого нерухомого майна. Він забезпечує реалізацію прав на землю та нерухоме майно і гарантує ці права з боку держави. Крім того, державний земельний кадастр розглядається як інформаційне середовище для прийняття оптимальних рішень у галузі землеустрою, охорони земель, їх раціонального використання та моніторингу.

В даний час надзвичайно актуальним є питання створення національної інфраструктури геопросторових даних, яка б інтегрувала інформаційні ресурси різних відомств та установ. Чільне місце тут має бути відведено державному земельному кадастру, який базується на даних геодезичної мережі і є просторовою основою національної інфраструктури геопросторових даних.

Державний земельний кадастр – це інформаційна база для створення кадастру природних ресурсів (лісового, водного, родовищ корисних копалин), містобудівного кадастру, інших галузевих та відомчих кадастрів.

Інформація баз даних державного земельного кадастру може використовуватись для створення муніципальних геоінформаційних автоматизованих систем для прийняття оптимальних рішень щодо управління регіонами.

Виконання ролі державного земельного кадастру у суспільстві залежить від достовірності і повноти його даних, оперативності їх одержання і надання споживачу, а відповідно, й від рівня підготовки фахівців.

Сучасний державний земельний кадастр, як і будь-яка сфера практичної діяльності, розглядається у двох аспектах: як державний захід і як навчальна дисципліна.

Як державний захід земельний кадастр являє собою систему кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності на земельні ділянки і права користування ними та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Як навчальна дисципліна державний земельний кадастр не обмежується тільки вивченням змісту системи земельно-кадастрових робіт, але й висвітлює їх різні аспекти, трансформацію і взаємозв’язок, що значно поліпшує можливості і сферу їх практичного застосування в умовах переходу України до ринкової економіки.

Головне завдання курсу – прищепити студентам, згідно з їх кваліфікаційною характеристикою, теоретичні знання і практичні навики з реєстрації землеволодінь, землекористувань і об’єктів нерухомості, обліку кількості і якості земель, бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної та експертної грошової оцінки земельних ділянок та об’єктів нерухомості.

Кадастр тісно пов’язаний з економікою і організацією сільськогосподарського виробництва, земельним правом, геодезією, фотограметрією, картографією, ґрунтознавством, геоботанікою, ландшафтознавством, математичною статистикою, землевпорядним проектуванням та іншими дисциплінами, які сприяють правильному вирішенню завдань державного земельного кадастру, кадастру природних ресурсів, містобудівного кадастру населених пунктів.

Історія розвитку кадастру

Ведення земельного кадастру зумовлене об’єктивними потребами суспільства в одержанні необхідних відомостей про землю, як джерело матеріальних благ та об’єкт оподаткування.

Згідно з дослідженнями французького етнолога Блондхема термін «кадастр» походить від грецького «kadastrum» і означає реєстрацію території, на якій відбувається її таксація.

Перші відомості про кадастрові роботи (визначення границь земель та їх площ), які дійшли до нас, проводилися ще в Стародавньому Єгипті приблизно 2000 років до нашої ери.

Найстаріша кадастрова карта зберігається в Туреччині у Стамбульському музеї. Це глиняна табличка із зображенням районів, які підлягали оподаткуванню. Цей документ належить приблизно до 2200 року до нашої ери.

Відомості про поземельні кадастри знаходять також у Стародавньому Китаї, Месопотамії, Стародавній Греції і Римі.

Одним з найвідоміших кадастрових проектів був «Domastic book» в Англії (1085 р). Це найбільша колекція фактів про землю і найважливіші податкові документи.

З розвитком суспільства змінювалися форми оподаткування, а тому вносилися певні зміни у земельний кадастр. Найбільшого поширення набули такі три основні його види:

- за маєтками (господарствами);

- за угіддями;

- за окремими ділянками (парцелами),

які давали порівняльну оцінку відповідно окремих господарств, угідь, земельних ділянок.

Порівняльна оцінка землі у кадастрі проводилися за даними ринкових цін на землю або за чистим доходом.

В умовах приватної власності ринкові ціни на землю часто служили показником її якості. Тому земельний кадастр, який проводився на основі ринкових цін на землю, отримав назву реального кадастру. Результати реальних кадастрів виявлялися не завжди точними і тому цей вид земельного кадастру не знайшов значного поширення.

Більшість земельних кадастрів базувалася на відмінностях дохідності від землі за середнім чистим доходом, який визначався як середня різниця між нормальним валовим доходом і затратами виробництва. У літературі цей вид земельного кадастру називають парцелярним, оскільки він проводився за чистим доходом з окремих ділянок (парцел).

Найбільше поширення і розвиток мали земельні кадастри в країнах Західної Європи у XVII-XIX ст..

Батьківщиною класичного земельного кадастру вважається Північна Італія, де одержав розвиток так званий міланський земельний кадастр, створення якого відносять до 1718-1732 рр. Починаючи з 1718 р. Джовані Джакомо Маріоні (Мілан) першим розробив кадастр на основі визначення границь земель методом тріангуляції і полігонометрії. Програма цього кадастру включала створення карт у масштабі 1:2000 для італійських провінцій Мілан і Мантуа. На картах відображали парцели, типи ґрунтів, чистий дохід, який був основою оподаткування.

На принципах міланського кадастру були розроблені кадастри Франції, Бельгії, Австрії, Голландії, і Швейцарії.

Цікаво, що в 1807 р. Наполеон доручив відомому математику Даламберу виконати зйомку більш ніж 100 млн. парцелей, класифікувати їх по ґрунтах та продуктивності, встановити прізвище кожного власника і залежно від загальної продуктивності ділянки визначити величину податку.

Позитивно оцінюючи матеріали земельних кадастрів європейських країн (Італії, Франції, Австрії), слід зазначити, що дії з оцінки земель були досить складними, оскільки вона проводилася за спеціальними тарифами для кожної общини, а іноді й для кожного маєтку. Крім того, ведення земельного кадастру розтягувалося на тривалий період, що призводило до зниження цінності та об’єктивності його даних.

Значним кроком уперед був прусський земельний кадастр, проведений за чотири роки. Підставою для диференційованого розподілу податку приймався чистий дохід, розмір якого визначався для кожного виду угідь.

Науково-методичні основи кадастрів європейських країн застосовувалися в минулому на всій території Західної України, де пізніше велися у вигляді австрійського, чеського, польського, румунського кадастрів.

Що стосується історії розвитку земельного кадастру на інших територіях України, то він тісно пов’язаний з методом В. В. Докучаєва і періодами його проведення наприкінці XIX і на початку XX століть Російською імперією. Тепер кадастр ведеться в усіх країнах світу. Він стає важливим інструментом управління земельними ресурсами в ринковій економіці.