Природно-економічне (земельно-оцінне) районування

Для земельно-оціночних районів поряд з природно-кліматичними і ґрунтовими умовами необхідно враховувати економічні показники використання земель.

З цією метою проводять природно-економічне або земельно-оціночне районування.

Земельно-оцінний район – це частина території області з певною однорідністю агрокліматичних, геоморфологічних, ґрунтово-меліоративних і природно-технологічних умов. Ці умови впливають на спеціалізацію та рівень інтенсивності сільського господарства.

Земельно-оцінні райони характеризуються однорідним комплексом природних і економічних умов, поєднанням виробничих галузей, складом вирощуваних культур, структурою земельних угідь, забезпеченістю основними виробничими фондами і трудовими ресурсами, затратами праці та загальними затратами на гектар земельної площі, кількістю добрив, урожайністю культур і вартістю валової продукції.

Перелік господарств за типами виробничої спеціалізації складається за даними обласних агропромислових формувань.

Поряд з господарствами одного, двох, трьох основних типів виробничої спеціалізації, у земельно-оцінний район можна включати окремі вузькоспеціалізовані господарства.

У зонах зрошуваного землеробства при земельно-оціночному районуванні додатково враховуються гідрологічні умови території, динаміка та характер мінералізації ґрунтових вод, розподіл господарств за джерелами зрошення, водозабезпеченість земель, яка виражається у відсотках щодо зрошувальних норм (до 50; 50-75; 75-100 %). Межі земельно-оцінних районів встановлюються з урахуванням переважаючих показників водозабезпеченості господарств оцінюваної території.

У зонах розвинутого плодівництва і виноградарства при земельно-оціночному районуванні враховуються специфічні особливості вирощування багаторічних насаджень.

У гірських районах передбачається виділення екологічних одиниць залежно від висоти над рівнем моря, експозиції і крутизни схилів, характеру підстилаючих порід.

При земельно-оцінному районуванні землеволодіння і землекористування сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, незалежно від їх адміністративного підпорядкування, об’єднуються у земельно-оцінні райони.

Межі земельно-оцінних районів за можливості суміщаються з межами адміністративних районів, а при їх неоднорідності – з межами сільськогосподарських підприємств, організацій і установ.

Дрібні земельно-оціночні райони суміжних областей, якщо природно-економічні умови однорідні, можуть об’єднуватися в один земельно-оціночний район.

Господарств у земельно-оціночному районі повинно бути не менше 30, що визначається вимогами статистичної обробки інформації.

Таким чином, природно-економічне районування передбачає виділення земельно-оцінних районів, які характеризуються практичною однорідністю клімату, відносною одноманітністю ґрунтового покриву, приблизно однаковими економічними умовами ведення господарства.

Земельно-оціночне районування виконується на основі природно-сільськогосподарського районування країни з врахуванням місцевих природно-кліматичних і економічних умов.

Тільки у цьому випадку результати сільськогосподарського виробництва визначаються відмінністю якості ґрунтів, рівнем їх родючості, яка буде виявлена в результаті проведення бонітування ґрунтів та економічного оцінювання земель.

Контрольні запитання

1 З якою метою проводять районування території?

2 Назвіть види районування території

3 Що покладено в основу природно-кліматичного районування території?

4 Які основні показники враховує природно-кліматичне районування?

5 Що покладено в основу природно-сільськогосподарського районування?

6 Охарактеризуйте перший рівень природно-сільськогосподарського районування.

7 Охарактеризуйте другий рівень природно-сільськогосподарського районування.

8 Що являє собою природно-сільськогосподарський район?

9 Як встановлюються межі природно-сільськогосподарських районів?

10 Що являє собою природно-сільськогосподарська зона?

11 Охарактеризуйте природно-сільськогосподарську провінцію як одиницю районування.

12 Охарактеризуйте природно-сільськогосподарський округ як одиницю районування.

13 Що являє собою гірська (природнича) область?

14 Що являє собою агроґрунтове районування території?

15 Що являє собою ґрунтово-біокліматичний пояс?

16 Що являє собою ґрунтово-біокліматична зона?

17 Що являє собою ґрунтова зона?

18 Що являє собою ґрунтова провінція?

19 Що являє собою ґрунтовий округ?

20 Що являє собою ґрунтовий район?

21 Що Ви розумієте під гірською ґрунтовою провінцією?

22 Назвіть ґрунтово-біокліматичні пояси на території України.

23 Що покладено в основу природно-економічного (земельно-оцінного) районування?

24 Що являє собою земельно-оцінний район?

25 Як встановлюються межі земельно-оцінних районів?

 

БОНІТУВАННЯ ҐРУНТІВ

Основні типи ґрунтів України і області їх поширення

Верхню частину топографічної поверхні Землі складає ґрунт, який представляє собою верхній шар земної суші завтовшки від декількох сантиметрів до трьох метрів.

Ґрунтовий покрив нашої країни досить різноманітний. При ґрунтовому картографуванні України встановлено біля 650 видів ґрунтів. Характерними є 7 основних типів ґрунтів, які в свою чергу, складаються з цілого ряду підтипів:

- дерново-підзолистий і дерновий;

- бурий лісовий і буро-підзолистий;

- сірий лісовий;

- чорноземний і каштановий;

- коричневий;

- лучний і болотний;

- солонцевий, солончаковий і солодовий.

Дерново-підзолисті та дернові ґрунти найбільш поширені на Поліссі. Такі ґрунти несприятливі для вирощування високих урожаїв, кількість гумусу в них незначна.

Бурі лісові і буро-підзолисті, а також сірі лісові ґрунти розповсюджені в межах лісів Карпат і Криму, в Передкарпатті. Їм характерна висока кислотність, невисокий вміст гумусу та порівняно високий вміст обмінного алюмінію.

Чорноземи становлять майже 60 відсотків усіх площ, зайнятих сільськогосподарськими угіддями і простягаються широкою смугою в лісостепу і степу із заходу на схід. Це найродючіші ґрунти України з вмістом гумусу 4 – 9 відсотків і товщиною 1 – 1,5 м.

Коричневі ґрунти поширені на півдні в районах із субтропічним кліматом. Вміст гумусу в них становить 2,5 – 3,0 відсотки.

Лучні та болотні ґрунти формуються при значному та надлишковому їх зволоженні. Найбільша кількість цих ґрунтів знаходиться в поліських районах України.

Солонцеві, солончакові і солодові ґрунти поширені, в основному, на півдні та в центральній частині України поблизу великих дніпровських водойм і на поливних землях.

Родючість ґрунту

Найважливішою якісною властивістю землі, як головного засобу виробництва в сільському господарстві, є родючість.

Родючість ґрунту – це здатність землі задовольняти потреби рослин у необхідних для них поживних речовинах і волозі.

Економічна наука розрізняє наступні види родючості: природну або потенціальну родючість, ефективну або дійсну родючість, штучну, абсолютну і відносну.

Природна родючість, як результат тривалого ґрунтоутворюючого процесу, визначається фізичними, хімічними і біологічними властивостями ґрунту.

Ділянки землі за своєю природною родючістю неоднакові. Крім того, на одних ділянках запаси поживних речовин більш доступні рослинам, на інших – менше. Таким чином, запаси поживних речовин у ґрунті самі по собі ще не визначають їх фактичного використання рослинами, а характеризують лише потенціальну родючість ґрунту.

Ефективна або дійсна родючість визначається кількістю поживних речовин у ґрунті, доступних рослинам.

Завдання землеробства полягає в тому, щоб добитися переходу наявних у ґрунті запасів поживних речовин у доступну для рослин форму, а при недостатній кількості – створювати їх знову. Це досягається правильним обробітком ґрунту, внесенням добрив, травосіянням, підбором сортів, які здатні краще використовувати природну родючість

Знову створена родючість ґрунту називається штучною.

Природна і штучна родючість становлять економічну. Таким чином, економічна родючість створюється працею і не існує поза нею.

Рівень розвитку виробничих сил визначає здатність землеробства використовувати природну та підвищувати економічну родючість ґрунту. У результаті цього зростає ефективність його використання рослинами, створюється новий ступінь родючості, а ґрунт набуває нових якостей.

З іншого боку, на ділянках з різною природною родючістю затрачається різна кількість праці і коштів на одиницю земельної площі і на одиницю одержуваної продукції.

Отже, при використанні землі необхідно враховувати не тільки її природні властивості, але й затрати коштів і праці. Це означає, що родючість виступає як абсолютна і відносна.

Абсолютна родючість ґрунту характеризується урожайністю з одиниці земельної площі. Ріст урожайності сільськогосподарських культур свідчить про підвищення абсолютної родючості ґрунту.

Відносна родючість характеризується кількістю одержаної продукції на одиницю затрат. Відмінність земель за родючістю тут також, як і при абсолютній родючості, призводить до різних результатів.

Родючість ґрунту, як економічна категорія, має велике значення при плануванні сільськогосподарського виробництва, оцінці результатів господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, розв’язанні інших питань, пов’язаних з використанням земель.

Для визначення рівня родючості ґрунту виконують бонітування ґрунтів і економічну оцінку земель.