Основні способи організації власного бізнесу

Джерела створення власного бізнесу

Для організації власного бізнесу необхідний початко­вий (стартовий) капітал.

Початковий капітал — сума грошей, цінних паперів або матеріально-речових цінностей, необхідних підприємцю для відкриття власної справи, створення підприємства з виробництва товарів, послуг.

Початковий капітал неоднаковий в різних країнах, в окремих сферах та галузях народного господарства. Так, у США його середня величина на початку 90-х років стано­вила приблизно 20 тис. дол., в Канаді — 12,5 тис. дол.

В Україні ця сума набагато менша. Так, згідно з дани­ми офіційної статистики, торгівлею у нашій державі у 1998 р. займалося майже 3 млн осіб (так звані “човники”, які купують товари в інших країнах за нижчими цінами і перепродують їх в Україні або купують в одних регіонах України і продають в інших). Для організації такого бізне­су достатньо було мати до 1 тис. дол., за сертифікат на пра­во діяльності у сфері роздрібної торгівлі з юридичних осіб стягувалося 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Загалом у сфері послуг України одне робоче місце наприкінці 90-х років XX ст. коштувало до 10 тис. гри., тоді як у високотехнологічних галузях — до 90 тис.грн., а при створенні спільних підприємств — майже 50 тис.дол.

Якщо під бізнесом розуміти ініціативну економічну діяльність із створення виробництва товарів і послуг з ме­тою отримання прибутку, то сума початкового капіталу буде значно більшою. Адже для цього потрібно створити власне підприємство і передусім зареєструвати його, що вимагає певних витрат. Необхідно сплатити реєстраційний збір, а також за підготовку засновницьких документів, за послуги нотаріусу, за відкриття розрахункового рахунка в банку, за виготовлення ескізу печатки, штампів, товарно­го знака, за отримання кодів діяльності у Статистичному управлінні, за дозвіл міліції на виготовлення печатки і штампу, за послуги чиновнику (хабарі) та ін.

Отже, власний бізнес можна створювати у невеликих масштабах на дрібних підприємствах (малий бізнес) і у більших масштабах. Так, для створення товариства з обме­женою відповідальністю, згідно з чинним законодавством, необхідно сформувати статутний фонд в обсязі 625 мінімальних заробітних плат, а для відкритого акціонерно­го товариства — 1250, що наприкінці 2000 р. становило відповідно 73 750 і 143 750 грн.

Одним з найважливіших засобів формування початко­вого капіталу є заощадження домогосподарств, тобто? відкладення ними частини грошових доходів для май­бутніх покупок. З кількісного боку такі заощадження є різницею між доходами сім’ї та споживчими витратами, точніше витратами на придбання товарів і послуг та спла­ту податків. Співвідношення між цими показниками ще називають нормою заощаджень.

Серед розвинутих країн світу найвища норма заощад­жень в Японії. Так, у 1990 р. цей показник становив у ній 14,4% особистого доходу і був вшестеро більшим, ніж у США. В Україні майже 90% домогосподарств знаходяться на межі виживання, а отже не здійснюють жодних заощаджень.

Крім коштів засновників створенню власного бізнесу можуть сприяти зовнішні джерела фінансування, яке здійснюється шляхом отримання позик і випуску акцій. Ці операції виконують комерційні банки та небанківські фінансові установи, страхові компанії, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди, довірчі товариства. До зовнішніх джерел фінансування належать також кошти від приватних фірм, урядових регіональних програм, креди­ти і гранти міжнародних фінансових організацій, допомога родичів і друзів. Так, у США з коштів приватних інвесторів щорічно фінансується майже 30 тис. фірм-початківців.

З юридичного погляду підприємство може бути створене:

а) згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-за­сновника, організації або за рішенням трудового колекти­ву відповідно до чинного законодавства, а також внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з антимо-нопольним законодавством;

б) внаслідок виділення із складу діючого підприємства, на базі структурної одиниці діючих об’єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. У цьому разі за новими під­приємствами зберігаються взаємозобов’язання та укладені договори з іншими підприємствами.

Суб’єкти підприємницької діяльності

З’ясування основних джерел створення власного бізне­су передбачає подальше визначення суб’єктів підприєм­ницької діяльності, тобто тих, хто може бути підприємцем.

На підставі досвіду розвинутих країн світу трьома ос­новними типами підприємців є власник або співвласник підприємства, орендар-господарник, який забезпечує про­цес виробництва товарів або надання послуг на орендованих засобах виробництва, і підприємець-менеджер (спеці­аліст у галузі управління підприємством).

Згідно з чинним законодавством суб’єктами підпри­ємницької діяльності в Україні можуть бути всі громадяни країни, за винятком окремих категорій. Зокрема, підпри­ємництвом заборонено займатися працівникам правоза-хисних органів (міліції, судів, прокуратури, державної без­пеки, державного арбітражу, державного нотаріату), а та­кож органів державної влади, управління (в тому числі фінансових органів та податкової інспекції), які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Водно­час такою діяльністю дозволяється займатися громадянам України, інших держав, які не обмежені законом у право­здатності або дієздатності. Дієздатними вважають осіб піс­ля досягнення повноліття.

Згідно із Господарського кодексу “особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співвласниками підприєм­ницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю”.

З урахуванням поділу на фізичні та юридичні особи підприємницькою діяльністю можуть займатися:

1) громадяни України та інших країн, не обмежені за­коном у правоздатності або дієздатності (в тому числі робітники, службовці, кооператори, орендатори, менедже­ри, дрібні власники, власне підприємці, наймані праців­ники та ін.);

2) колективи підприємців та підприємницькі асоціації (договірні об’єднання підприємств, які створюються з ме­тою координації виробничо-господарської діяльності та ін.);

3) індивідуальні та колективні споживачі продукції, а також союзи та асоціації споживачів;

4) профспілки;

5) державні підприємства та організації у разі їх участі у здійсненні безпосередніх угод (надання урядових замов­лень підприємцям тощо).

Водночас у більшості країн світу, в тому числі в Ук­раїні, існують певні обмеження на здійснення підприєм­ницької діяльності.

Обмеження підприємництва

Згідно з чинним законодавством обмеження у здій­сненні підприємницької діяльності стосуються її видів, пов’язаних з такими діями:

1) виготовлення і розповсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин (крім спеціально обумовлених);

2) виготовлення і реалізація військової зброї та боє­припасів до неї, вибухових речовин;

3) видобування бурштину;

4) охорона окремих особливо важливих об’єктів дер­жавної власності (перелік яких дається Кабінетом Мі­ністрів);

5) розробка, випробування, виробництво та експлуа­тація ракет-носіїв.

Ці види діяльності можуть здійснюватися лише держав­ними підприємствами та організаціями, а проведення лом­бардних операцій — також за участю певних товариств.

Виключно державними підприємствами та об’єднан­нями зв’язку здійснюється діяльність, пов’язана:

а) з технічним обслуговуванням і експлуатацією пер­винних мереж (крім місцевих) і супутникових систем те­лефонного зв’язку в мережах загального користування (крім супутникових систем), які мають наземну станцію стеження на території України і створюються та розгорта­ються за допомогою національних ракет-носіїв або націо­нальних космічних апаратів);

б) з виплатою і доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам.

Водночас уряд встановлює перелік видів діяльності, якими можна займатися лише за ліцензіями.

Ліцензія — документ, який видається н власнику дер­жавними органами, на право займатися певним видом підприємницької діяльності (що потребує обмежень) або з метою вилучення платежів за надання такого дозволу.

Згідно з чинним законодавством ліцензуванню підля­гають ті види підприємницької діяльності, які безпосеред­ньо впливають на здоров’я людини, навколишнє середо­вище і безпеку держави. Так, без ліцензії, яка видається КМУ або уповноваженими ним органами, не можна здійснювати такі види діяльності:

1) пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;

2) виробництво, ремонт і реалізація мисливської, спортивної зброї та боєприпасів до них, а також холодим та пневматичної зброї;

3) виготовлення і реалізація лікарських засобів та особливо шкідливих хімічних речовин;

4) виготовлення пива, алкогольних напоїв, а також ви­роблення і реалізація етилового, коньячного і плодового спирту;

5) виготовлення тютюнових виробів;

6) медицинська, ветеринарна та юридична практика;

7) створення та утримання гральних закладів, ор­ганізація азартних ігор;

8) міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним та автомобільним (крім країн СНД), повітря­ним, річковим, морським транспортом;

9) виготовлення та ввезення бланків цінних паперів, документів строгої звітності та знаків поштової оплати, а також матеріалів і напівфабрикатів для їх виробництва;

10) діяльність, пов’язана з використанням радіоактив­них відходів, джерел іонізуючого випромінювання, пере­везення ядерних матеріалів та радіоактивних речовин;

11) проектування, будівництво та експлуатація об’єктів атомної енергетики, а також надання послуг з їх обслуго­вування;

12) видобування коштовних металів і каменів, виготов­лення та реалізація виробів з їх використанням;

13) застосування авіаційно-хімічних робіт і аерофото-зйомок;

14) аудиторська та страхова діяльність;

15) виготовлення ветеринарних медикаментів і препа­ратів;

16) пересилання грошових переказів, листів до 20 гра­мів і поштових карток;

17) використання радіочастот;

18) виконання топографо-геодезичних, картографіч­них робіт і кадастрових зйомок;

19) будівельна діяльність (окремі види проектних та будівельно-монтажних робіт, інженерних обстежень для будівництва, надання інжинірингових (послуг передпро-ектного, проектного та післяпроектного характеру тощо) та інших послуг, які вимагають відповідної атестації виконавця, згідно з переліком, визначеним Кабінетом Міністрів);

20) виготовлення та реалізація спеціальних засобів із використання речовин сльозоточивої та подразнюючої дії, індивідуального захисту, активної оборони, а також за­собів для виконання спеціальних операцій оперативно-пошукових заходів;

21) діяльність, пов’язана з розробкою, виготовленням, ввезенням, реалізацією і використанням засобів крипто­графічного і технічного захисту інформації;

22) надання послуг для отримання освіти з одержан­ням спеціального документа державного зразка;

23) діяльність, пов’язана з організацією іноземного і зарубіжного туризму;

24) судово-експертна діяльність;

25) надання послуг і виконання робіт протипожежно­го призначення;

26) виробництво, передача і постачання електро­енергії, здійснення операцій з металобрухтом;

27) посередництво у працевлаштуванні та роботі за кордоном;

28) ремонт і експлуатація об’єктів трубопровідного транспорту;

29) надання послуг телефонного зв’язку (крім відом­чих об’єктів), технічне обслуговування мереж телерадіо-провідникового мовлення у межах промислової експлуа­тації;

30) наукові дослідження, пов’язані зі створенням і ви­користанням космічних техніки і технології (крім ракето­носіїв);

31) розробка, випробування, виробництво й експлуа­тація космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових, устаткування, яке входить до складу космічного сегмента, супутникових систем, крім систем телерадіомовлення та ін.

Держава з часом вносить зміни щодо видів діяльності, які здійснюються за ліцензіями, та заборонених видів гос­подарської діяльності.

Ліцензію на здійснення підприємницької діяльності видає КМУ або уповноважений ним орган у термін, не більше як за 30 днів з дня одержання заяви.

Для отримання ліцензії необхідно подати заяву, в якій зазначають:

1) відомості про заявника (для фізичної особи — прізвище, ім’я, по батькові та паспортні дані — серія, но­мер паспорта, ким і коли виданий, а також місцепрожи-вання, для юридичної особи — назву місцезнаходження, банківські реквізити, організаційно-правову форму, ідентифікаційний код);

2) вид діяльності, на який заявник хоче отримати ліцензію;

3) термін дії ліцензії.

Крім заяви, фізичні особи повинні подати копії доку­ментів, які засвідчують рівень освіти і кваліфікації, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємни­цької діяльності;

юридичні особи — копії свідоцтва про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та за­сновницькі документи. Ліцензія видається не менш ніж на три роки.

За наявності у поданих документах недостовірних даних або якщо заявник не може виконати певний вид діяльності згідно з ліцензійними умовами, ліцензія не ви­дається, а у відповідному рішенні вказують причини відмови.

Відмову в наданні ліцензії видають у той самий термін у письмовій формі. У разі відмови у видачі ліцензії підпри­ємець може оскаржити це рішення в суді або арбітражно­му суді.

Складовою частиною організації підприємництва є проблема припинення підприємницької діяльності.