Тема 1. Сутність підприємництва

 

Серед багатьох чинників соціально-економічного прогресу у більшості країн світу, в тому числі в Україні, важливу роль у сучасних умовах відіграють підприєм­ництво та суб’єкти, що його здійснюють, — підприємці. З’ясуванню сутності підприємництва, основних рис під­приємця світова економічна наука приділяє увагу про­тягом майже трьох століть. Проте поняття “підпри­ємництво” (як і всі інші економічні категорії) постійно поповнюється елементами нового змісту, що зумовлює необхідність його системного вивчення.

1. Виникнення та еволюція поняття “підприємництво”

Поняття “підприємництво” уперше ввів у науковий обіг англійський учений Річард Кантільон (1680-1734). Він розглядав його як особливу економічну функцію, важ­ливою рисою якої є ризик.

Французький економіст Жан-Батист Сей (1767-1832) стверджував, що підприємець діє на власний рахунок і ри­зик з метою отримання вигоди, володіє при цьому знан­нями і досвідом, комбінує фактори виробництва тощо.

Відомий англійський економіст Адам Сміт (1723-1790) розглядав підприємця як власника, пов’язував підприємницьку діяльність насамперед з власною зацікавленістю підприємця (особистим збагаченням), у процесі оеалізації якої він сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. З цією метою підприємець сам планує та організовує виробництво, розподіляє отримані доходи. Інший англійський економіст Давид Рікардо (1772-1823) вбачав у підприємці звичайного капіталіста. Аналогічно оцінював роль підприємця Карл Маркс (1818-1883).

Якісно нову оцінку підприємництва дав наприкінці XIX ст. англійський економіст Алан Маршалл (1842-1924), виділивши організацію виробництва, а згодом під­приємницьку здатність до такої організації як окремий фактор виробництва (разом з працею, землею і капіталом).

Повнішу характеристику підприємництва наводять у своїх працях американський економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950), та англійський – Фрідріх Хаєк (1899-1992). На думку Й.Шумпетера, зміст підприємництва розкри­вається в його функціях: 1) реформування й докорінна пе­ребудова виробництва внаслідок впровадження нових видів техніки і технологій, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини; 2) використання наукових розробок, маркетингу та ін. Виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, моти­вацію. Тому основні функції підприємця, за Й. Шумпетером, — це виготовлення нового блага або старого нової якості; освоєння нового ринку збуту, джерел сировини або напівфабрикатів; впровадження нового методу вироб­ництва; відповідна реорганізація виробництва. Підприєм­цем, на його думку, може бути не лише капіталіст, власник, а й управляючий. Найбільшою мірою відокремлення власності від управління (а отже від підприємництва) ви­являється в гігантських акціонерних компаніях.

Ф.Хаєк пов’язував підприємництво насамперед з осо­бистою свободою, яка дає людині змогу раціонально роз­поряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Підприємець прагне оптимально використати ці компоненти, враховуючи насамперед ситуацію на ринку (перспективність щодо інвестування, попиту і пропозиції певної галузі економіки, рівень цін та ін.), знайти най­кращі засоби для задоволення власних і суспільних потреб.

За американським економістом Полем Самуельсоном (1915), підприємництво пов’язане з новаторством, а сам підприємець є сміливою людиною з оригінальним мислен­ням, яка домагається успішного впровадження нових ідей.

 

2. Основні функції підприємництва та комплексна характеристика його сучасної сутності

 

Сучасне розуміння сутності підприємництва значною мірою розкривається у працях теоретиків постіндустріального суспільства, яке, на їх думку, повинно прийти на зміну сучасному капіталістичному. Так, американський соціолог Вільям Ростоу (1916) зазначав, що серед чинників економічного зростання важливу роль відіграватиме схильність людей до інновацій та матеріальних удоскона­лень. Французький теоретик постіндустріального су­спільства Раймон Арон (1905-1983) стверджував, що притаманне такому суспільству раціоналізаторство супро­воджуватиме дух науковості, прогресу, раціонального управління, економічного розвитку та демократії.

Враховуючи це, а також характеристику підприєм­ництва Й. Шумпетером та іншими економістами, можна виділити такі найважливіші його функції: новаторська, ор­ганізаційна, господарська, соціальна та особистісна.

Новаторська функція — сприяння процесу продукуван­ня нових ідей (технічних, організаційних, управлінських та ін.), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг тощо.

Організаційна функція — впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та кон­троль за їх виконанням.

Господарська функція — найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

Соціальна функція — виготовлення товарів і послуг, не­обхідних суспільству, відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону.

Особистісна функція — самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи. Так, внаслідок опитування дрібних компаній Великобританії з’ясувалося, що переважна більшість їх (понад 80%) голов­ним стимулом своєї підприємницької діяльності вважає не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалеж­ним і мати задоволення від власної праці.

Звичайно, ці дані потребують уточнення, оскільки відчути себе незалежним у підприємницькій діяльності можна за умов успішної роботи компанії, отримання відповідних прибутків.

На основі всебічної характеристики головних функцій підприємництва можна дати комплексне визначення його сучасної сутності.

Підприємництво — самостійне організаційно-госпо­дарське новаторство на основі використання різних мож­ливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збу­ту тощо з метою отримання прибутків та самореалізацїї власної мети.

Поняття “підприємництво” не слід ототожнювати з по­няттям “бізнес”, яке є більш ємким і передбачає будь-який вид діяльності (навіть афери), що приносить дохід або осо­бисту користь.

Виходячи з цього, підприємцю мають бути притаманні певні риси, пов’язані з його відповідними функціями. Він повинен:

1) вбачати в людині головне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, нових ідей; сприяти формуванню лідерів і новаторів, стимулювати у них ви­правданий ступінь ризику; формувати економічне мислен­ня, постійно здійснювати пошук нових можливостей, бу­ти ініціативним та ін.;

2) вміти об’єднати людей для досягнення спільної ме­ти; надихати співробітників, приділяти значну увагу праг­ненням людей, їх духовним якостям; домагатися того, щоб цінності фірми були в центрі уваги працівників, вміти пе­реконувати їх;

3) бути професійно підготовленим для пошуку опти­мальних варіантів розвитку підприємства, підвищення йо­го ефективності; постійно орієнтуватися на ефективність і якість, здійснювати систематичне планування; прагнути до всебічної інформованості, йти на розумний ризик; впроваджувати форми і системи заробітної плати, які сприяють економії ресурсів (сировини, електроенергії, па­лива, зменшення ручної праці); надавати підрозділам пев­ну автономію, прагнути до простоти управління; вміло поєднувати автономію з жорстким централізмом та ін.;

4) постійно орієнтуватися на потреби споживачів, підвищення якості продукції та послуг, які надають згід­но з чинним законодавством; сплачувати податки; не за­бруднювати довкілля; оптимально поєднувати індивіду­ альні, колективні й суспільні інтереси; відповідати за свої вчинки;

5) діяти цілеспрямовано, енергійно, вірити в успіх справи, бути наполегливим і гнучким, розвивати свої творчі, організаторські здібності тощо.

У Господарському кодексі зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, на влас­ний ризик діяльність щодо виробництва продукції, вико­нання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з ме­тою одержання прибутку. Основними принципами, за якими здійснюється підприємництво, є:

1) вільний вибір діяльності на добровільних засадах;

2) залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, вста­новлення цін відповідно до витрат виробництва з дотри­манням чинного законодавства;

4) вільне наймання працівників;

5) залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, вико­ристання яких не заборонене або не обмежене законодав­ством;

6) вільний розподіл прибутку, який залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

7) самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності;

8) використання будь-яким підприємцем належної йо­му частки валютної виручки на власний розсуд.

Підприємницька діяльність — праця індивіда, заснова­на на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкра­щого результату в господарській діяльності, на отриман­ня економічної вигоди і насамперед привласнення додат­кового продукту.

Підприємництвом не вважають виконання будь-якого завдання, якщо виконавець не мав хоча б одного осо-бистісного чинника і права на свободу такої діяльності.

Особистісні чинники підприємництва — особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище в суспільстві, права тоїдо.

Основними завданнями, які необхідно вирішити на початку підприємницької діяльності, є:

— вибір сфери та масштабів діяльності;

— вибір місця розташування підприємства, компанії;

— вибір форм підприємницької діяльності та назви фірми;

— фінансування та інвестування.

Підприємництво — один з важливих чинників соціаль­но-економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, яке повинне мати право­ву підтримку у таких основних формах: 1) надання свобо­ди підприємницької діяльності; 2) надання підприємцю статусу комерсанта; 3) створення умов для відкриття і реєстрації підприємства. За вибору форми підприємниц­тва беруть до уваги масштаб діяльності, форму відповідальності підприємця, можливості отримання кредитів, рівні оподаткування, можливий обсяг реалізації продукції та ін. Основними суб’єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (в акціонерних компаніях, кооперати­вах) і держава (відповідні органи).

 

3. Предмет і метод “основ підприємницької діяльності”

Предмет дисципліни

“Основи підприємницької діяльності” є однією з при­близно 50 економічних дисциплін, яка має предмет свого вивчення і застосовує при цьому як загальні, так і спе­цифічні засоби пізнання. З’ясування предмета цієї навчальної дисципліни можливе в контексті сучасного ви­значення предмета економічної науки західними еко­номістами (підручник П.Самуельсона “Економіко”) — з одного боку, і предмета політичної економії — з іншого.

Найпоширенішим визначенням предмета “економіко” є вивчення дій людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різних товарів. Проте не всі ресурси (наприклад робоча сила) є рідкісними, доцільніше говорити про їх відносну рідкіс­ність. З огляду на це визначимо предмет “основ підприєм­ницької діяльності”.

Це вивчення основних послідовних дій підприємця (з часу зародження підприємницької ідеї до її втілення та ре­алізації основної мети такої діяльності) в процесі вибору відносно рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу й споживання різних товарів і послуг та втіленого в них необхідного і додаткового продукту.

Для визначення предмета політичної економії вихо­дять з таких міркувань: щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та інші блага й послуги; все необхідне для їх виробництва вони беруть у природі. Щоб пристосу­вати багатства природи для задоволення своїх потреб, лю­ди повинні працювати. Тому основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво — процес дії люди­ни на предмети і сили природи та пристосування їх для за­доволення певних потреб. Матеріальні блага люди вироб­ляють не поодинці, а спільно. Людина живе і працює в суспільстві. Отже, виробництво має колективний, суспільний характер. Тому в процесі праці, або впливу лю­дей на предмети і сили природи, вони вступають між со­бою у певні зв’язки й відносини з приводу кооперації, спе­ціалізації виробництва тощо. Люди не лише виробляють продукти праці, а й обмінюють, розподіляють і спожива­ють їх. Відносини між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ та по­слуг у політичній економії називають виробничими відноси­нами (або відносинами економічної власності).

Тому найпростішим визначенням предмета політичної економії є вивчення виробничих відносин між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання різноманітних товарів і послуг і взаємодії з розвитком продуктивних сил. З урахуванням цього можна визначити предмет “основ підприємницької діяльності”.

Предмет “основ підприємницької діяльності” (з погля­ду політичної економії) — виробничі відносини між різни­ми суб’єктами такої діяльності (зайнятими у сферах ви­робничої, комерційної, банківської діяльності та ін.) — з одного боку, та підприємцями і найманими працівника­ми — з іншого, в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг.

Водночас предмет політичної економії визначають на рівні сутності (в тому числі внутрішньої), тобто внутріш­ньо необхідних, причинно-наслідкових, спільних та сутнісних зв’язків, або на рівні економічних законів.

У цьому разі політична економія вивчає закони, які уп­равляють виробничими відносинами (відносинами еко­номічної власності) між людьми у процесі безпосередньо­го виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг та у взаємодій з розвитком продуктивних сил. З огляду на це предметом “основ підприємницької діяль­ності” також повинні стати закони, які управляють діями підприємців у процесі вибору відносно рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання (якщо брати до уваги визначення в “Економіко”), або закони, які управляють виробничими відносинами між різними суб’єктами підприємницької діяльності та найманими працівниками в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг.

На цій основі можна дати узагальнююче визначення “основ підприємницької діяльності”.

Основи підприємницької діяльності — наука про зако­ни, що управляють, з одного боку, відносинами еко­номічної власності між різними суб’єктами підприємниць­кої діяльності та найманими працівниками, а з іншого — діями підприємців у процесі вибору ресурсів для вироб­ництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг.

Методи дисципліни

Щоб повною мірою реалізувати функції підприємця, діяти свідомо і цілеспрямовано у процесі підприємницької діяльності, необхідно мати ґрунтовні знання з низки інших економічних дисциплін. Крім економічної теорії (передусім політичної економії, яка є методологічною і те­оретичною основою усіх економічних дисциплін), підпри­ємець повинен докладно вивчити насамперед основи ме­неджменту та маркетингу, досконало знати правові закони, які регулюють підприємницьку діяльність (передусім податкове законодавство), мати необхідний мінімум знань з теорії та практики кредитних відносин, обліку та аудиту, фінансів, етики, культури, психології та ін.

Важливу роль сучасна теорія підприємництва відво­дить раціональній інвестиційній діяльності, інноваційно­му підприємництву, науково обґрунтованому підприєм­ницькому управлінню, шляхам та засобам підвищення ефективності функціонування підприємств, передбаченню можливих ризиків у підприємницькій діяльності тощо.

Методологічна база “основ підприємницької діяль­ності” — діалектичний метод дослідження, найважливіши­ми елементами якого є системно-структурний аналіз, єдність історичного і логічного, принцип суперечності, аналіз і синтез, метод абстракції та ін.

Системний підхід передбачає комплексну характеристи­ку основних ланок підприємницької діяльності (виробни­чої, цінової, товарної, збутової та ін.) в їх єдності та взаємо-обумовленості, внутрішній суперечності. Системоутворюю­чим чинником є основна мета підприємницької діяльності.

Логічний підхід передбачає, зокрема, з’ясування чіткої послідовності основних заходів у діяльності підприємця — від зародження підприємницької ідеї до привласнення підприємницького доходу, найважливіших закономірностей цього процесу.

Принцип суперечності означає, що будь-яка дія підприємця пов’язана з необхідністю вирішувати супереч­ливі проблеми. Наприклад, привласнення максимального прибутку вступає в суперечність з потребою спрямовувати значні кошти на збереження довкілля, виплату заробітної плати найманим працівникам відповідно до вартості робо­чої сили та кількості й якості праці. Встановлені під­приємством завищені ціни на виготовлені ним товари та надані послуги вступають у суперечність із торговою і збу­товою політикою підприємства. Авторитарні методи управління негативно впливають на зростання продуктив­ності праці найманих працівників, надмірний централізм в управлінні підрозділами, цехами, бригадами, гальмує впровадження внутрігосподарського розрахунку тощо.

Метод аналізу передбачає розподіл цілого на окремі складові частини, елементи й відокремлений аналіз кож­ної з них, після чого настає етап синтезу, тобто комплекс­ної характеристики цілого на основі знань, отриманих на попередньому етапі.

Метод абстракції означає відмову від поверхових, не­суттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих зв’язків.

 

 

Тема 2. ОСНОВИ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Людське суспільство виникло понад 3 млн років тому і пройшло у своєму розвитку декілька етапів, які називають економічними системами, суспільно-економічними фор­маціями, типами суспільств тощо. Кожному з них був при­таманний певний тип організації суспільного вироб­ництва, на одному з яких виникає підприємництво.