ТОП 10:

ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА



ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ

1. Капітал підприємства, його ознаки, форми, принципи формування. Фінансова структура капіталу та політика її формування.

2. Вартість капіталу суб’єктів підприємництва та її оцінка.

3. Власний капітал підприємств, його функції та складові.

4. Збільшення статутного капіталу підприємства: цілі та джерела.

5. Зменшення статутного капіталу підприємства: основні цілі, методи та порядок проведення.

 

1. Серед чотирьох факторів виробництва (капітал, земля, робоча сила, менеджмент) капітал займає особливе місце, оскільки він має можливість самозбільшуватися. У фінансових літературних джерелах виділяються такі трактування капіталу суб’єктів підприємництва:

1. Капітал це сукупні ресурси, що використовуються у підприємництві: сума накопичених матеріальних благ, результат минулої (попередньої) і засіб для подальшої (майбутньої) виробничої чи комерційної діяльності. Розрізняють капітал виробничий і невиробничий, основний і обіговий, постійний (вартість засобів праці) і змінний (вартість робочої сили). Функціонує капітал у формах промислового, торговельного, позикового.

Капітал це початкова сума коштів, призначених для здійснення підприємницької діяльності.

3. Капітал це матеріальні, грошові та нематеріальні ресурси, що авансовані у формування активів підприємства, необхідних для здійснення його господарської діяльності з метою отримання доходу та прибутку.

Алгоритм форфейтування

1. Експортер шукає банк, який погодиться здійснити операцію форфейтингу. Попередньо експортер домовляється з покупцем про те, що останньому буде надано відстрочку платежу (середньостроковий кредит).

2. Експортер відвантажує товари покупцеві.

3. Покупець виписує вексель і знаходить банк, який надасть гарантії (аваль).

4. Покупець передає простий вексель з авалем експортеру.

5. Експортер подає отримані боргові зобов'язання форфейтеру для обліку.

6. Банк – форфейтер переказує кошти експортеру.

7. Покупець сплачує кредит у міру настання строків погашення векселів.

Оскільки договір форфейтування підписують задовго до фактичного відвантаження товару, між укладенням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням угоди може минути досить тривалий період (шість і більше місяців). Експортер виплачує форфейтору в цей період комісійні за зобов'язання, які становлять певний процент від суми угоди (від 0,75% до 0,125% щомісячних). Авансом щомісяця сплачуються комісійні, що викликано необхідністю форфейтора в цей період у будь-який момент виконати свої зобов'язання і неможливістю використати кошти на інші інвестування. Крім того, форфейтор несе процентний і валютний ризики, оскільки повинен залучати кошти із грошового або валютного ринку для фактичного обліку векселів.

7. Джерела та умови надання кредитів зумовлюють потребу порівнювати ефективність формування позичених коштів.Особливостями такого порівняння є:

· простота визначення базового показника оцінки вартості позичених коштів – вартості обслуговування боргу. Цим показником є процент за користування кредитом, який обумовлюється кредитною угодою;

· сплата процентів за кредит є елементом витрат, котрі зменшують розмір оподатковуваного прибутку;

· зустрічні грошові потоки генерують кредитний і процентний ризики, що можуть призвести до банкрутства позичальника;

· існує залежність між кредитоспроможністю позичальника та вартістю залучуваного капіталу – що вища кредитоздатність, то менший процент за кредит.

Фінансовий стан позичальника оцінюють за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом:

· коефіцієнт загальної ліквідності. Теоретичне значення: 2-2,5. Тобто, підприємство повинно мати 2-2,5 гривні ліквідних активів на гривню короткотермінових зобов'язань;

· коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності. Теоретичне значення: 0,2-0,25. Це означає, що позичальник повинен мати на гривню короткотермінових зобов'язань 20 - 25 коп. абсолютно ліквідних активів;

· коефіцієнт автономності. Теоретичне значення коефіцієнта не більше 1, тобто зобов'язання позичальника мають не перевищувати його власні кошти;

· коефіцієнт маневреності власних коштів. Теоретичне значення коефіцієнта не може бути меншим 0,5, тобто розмір обігових активів позичальника не може бути меншим від половини всіх власних коштів.

Кредити можна поділити за методами стягнення відсотка:

І. Відсоток може стягуватися в момент погашення кредиту. Такий спосіб нарахування процентів називають декурсивним. Суму плати за кредит визначають, як правило, у вигляді відсотка від суми кредиту. Це відношення називається ставкою процентів, точніше - ставкою процентів за певний період. Оскільки терміни кредиту змінюються у широкому діапазоні (від кількох днів до кількох років), то для порівняння умов різних кредитів процентну ставку задають до базового періоду.

Найпоширенішим є річний базовий період. Звідси і назва - річна процентна ставка. Якщо період кредиту співпадає з базовим, то річна процентна ставка співпадає з фактичною. Якщо термін угоди інший, то річну процентну ставку, що є основою для визначення процентної ставки за період, називають номінальною.

Процентну ставку за період розраховують за формулою: Іт = і х Т, де Іт - процентна ставка за період; і - номінальна річна процентна ставка, Т - термін дії угоди, після закінчення якої кредит має бути повернений разом із відсотками.

Якщо період нарахування процентів вкладається в ціле число разів у році, то ставку за період обраховують за формулою: Іт = і:m, де Т=1:m; m - число періодів нарахування процентів у році.

Якщо термін кредиту визначений у днях, то визначають точні проценти. Тоді: Т=n:К, де n - термін кредиту, встановлений у днях; К - число днів у періоді (365 або 366, якщо рік високосний).

II. Відсоток утримують в момент надання кредиту. Відсотковий дохід, що виплачують таким способом називається дисконтом, а спосіб нарахування відсотків – антисипативним. Формула дисконтування за простою процентною ставкою така:

P = S:(1+іxT), або SхVт, де Р - сума дисконтного кредиту; Vт-1:(1+іхТ) – дисконтний множник за період Т; S - сума знижки.

Розмір процентних ставок та порядок сплати відсотків встановлює банк і визначають у кредитній угоді залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, що склалися на кредитному ринку, терміну користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

У разі зміни облікової ставки умови угоди можна переглядати і змінювати тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника (у більшості випадків банки укладають з підприємствами угоди на умовах плаваючої процентної ставки).

Вітчизняна практика погашення кредитів передбачає такі методи:

1. Щомісячне нарахування відсотків і погашення кредиту в кінці терміну, передбаченого кредитною угодою. Зазвичай до такого методу погашення кредиту вдаються торговельні підприємства. Ця форма погашення кредиту передбачає використання незмінної норми процента і суми кредиту.

2. Кредити, які погашаються поступово. Це означає, що основну суму кредиту підприємства виплачують поступово протягом терміну кредиту. Такі платежі об'єднують як поточні відсоткові платежі, так і кошти, призначені для погашення основного боргу.

ДОДАТКИ


ДОДАТОК А

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО “КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ХРЕЩАТИК”

 

Затверджено

Загальними зборами акціонерів ВАТ КБ «Хрещатик»

____________ р. (рішення № 14)

ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА

ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

“КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ХРЕЩАТИК”

 

Київ

Загальні положення

1.1. Дивідендна політика ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ХРЕЩАТИК” (далі - Дивідендна політика) розроблена відповідно Законів України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про акціонерні товариства", “Про банки і банківську діяльність”, нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Політики та Кодексу корпоративного управління ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ХРЕЩАТИК” (далі - Банк), Статуту Банку.

1.2. Основною метою Дивідендної політики є сприяння реалізації прав акціонерів на отримання доходу від володіння акціями, встановлення чіткої та прозорої системи визначення, нарахування та сплати дивідендів за акціями Банку.

1.3. Дивідендна політика є невід’ємною частиною Політики корпоративного управління ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ХРЕЩАТИК”.

1.4. Дивіденд – частина чистого прибутку Банку, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.

Заключні положення

5.1. Дивідендна політика набирає чинності з моменту державної реєстрації нової редакції Статуту ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ХРЕЩАТИК”.

5.2. Дивідендна політика може переглядатися та редагуватися з урахуванням розвитку законодавства, регулюючого діяльність акціонерних товариств.

ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Основні сутнісні сторони підприємництва як господарської діяльності.

2. Поняття “суб’єкта підприємництва”. Ідентифікаційні ознаки суб’єктів підприємництва.

3. Класифікація суб’єктів підприємництва: за галузевою приналежністю; за масштабами діяльності; за формою власності; за організаційно-правовою формою; за організаційно-економічною формою об’єднання підприємств; за видами господарських товариств.

4. Поняття фінансової діяльності суб’єктів підприємництва. Методи та форми фінансування суб’єктів підприємництва.

1.Згідно норм Господарського кодексу Українипідприємництво є господарською діяльністю,під якоюрозуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підприємництво як вид господарської діяльності є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Господарська діяльність котра здійснюється без мети одержання прибутку є некомерційною господарською діяльністю.

У вітчизняних економічній літературівчені визначають підприємництво як:

· вільне економічне господарювання у різних сферах діяльності (крім заборонених), здійснюване суб'єктами ринкових відносин з метою задоволення потреб конкретних споживачів і суспільства в товарах (роботах і послугах) та одержання прибутку (доходу), необхідних для саморозвитку власної справи (підприємства) і забезпечення фінансових обов'язків перед бюджетами й іншими господарюючими суб'єктами;

· сукупність послідовно або паралельно здійснюваних угод, кожна з яких обмежена порівняно нетривалим, чітко окресленим часовим інтервалом. Угодою є взаємодія двох або декількох господарських суб'єктів, які функціонують в інтересах одержання взаємної вигоди, що ґрунтується на письмовому договорі або усній угоді.

У західних країнахпідприємництво, в основному, розглядається як особливий тип господарювання, в основі якого – пошук нових можливостей виробництва товарів і послуг на основі інновацій та уміння залучення ресурсів із найрізноманітніших джерел. У цьому контексті, підприємництво є принципово новим типом господарювання, який базується на умінні знаходити і використовувати інноваційні ідеї, утілювати їх у конкретні підприємницькі проекти, що, згідно наших переконань є вірним. Відповідно необхідними умовами підприємництва як особливого виду діяльності є такі:

· підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару, послуги;

· підприємець бере на себе завдання прийняття основних рішень у процесі виробництва чи товарів, послуг, які й визначають курс діяльності підприємства;

· підприємець – це новатор, особа, яка прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації підприємства;

· підприємець – це людина, що йде на ризик. Він ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, але й вкладеними коштами – своїми власними і або компаньйонів-акціонерів.

Враховуючи те, що підприємництво є методом господарювання, виділимо характерні для нього ознаки:

· матеріальною основою підприємництва є власність. Тобто, власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, будинки, засоби виробництва, виготовлену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для здійснення підприємницької діяльності;

· самостійність і незалежність господарюючих одиниць;

· господарський ризик;

· економічна відповідальність;

· систематичні дії членів суспільства, їхніх об'єднань спрямовані на досягнення певного результату, змістом цих дій є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру;

· метою є задоволення суспільних потреб у відповідних благах, які можуть функціонувати як товар;

· здійснюється виключно суб'єктами господарювання.

· особливий тип підприємця за своїми новаторськими здібностями;

· успіх побудовано на інноваційній діяльності.

Враховуючи вищеописане відмітимо, що повніше розкрити сутністьпідприємництва як методу господарювання можна через конкретизацію його основнихфункцій, до котрих відносяться: ресурсна, організаційна та творча.Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва. Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами. Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

До основних принципів здійснення підприємництва відносимо такі: вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійність у формуванні програми діяльності та виборі постачальників і споживачів; комерційний розрахунок та власний комерційний ризик; встановлення цін на товари, роботи, послуги відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; залучення та використання матеріально-технічних та трудових, природних, фінансових та інших ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством; забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів підприємництва; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення, сплати необхідних платежів і податків, встановлених законодавством; самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності; використання підприємцем належної йому частки на власний розсуд.

У відповідності до сфер виробництва можна виділити два види підприємництва: виробниче та невиробниче. Тобто, у процесі виробничого підприємництва виробляється продукція, вироби суспільного споживання та інші матеріальні цінності, а, невиробниче підприємництво пов'язане із виконанням різних видів робіт, у тому числі науково-дослідних, та наданням послуг, результати яких відчужуються як товар.

В залежності від поставленої мети здійснюваної діяльності підприємництво як форма господарювання може бути не лише комерційним, але й некомерційним.Тобто, самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання та спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку є некомерційною.

Враховуючи те, що будь-яка економічна діяльність пов'язана з типовими фазами відтворювального циклу (виробництво — обмін — розподіл — споживання), можна виділити такі види підприємницької діяльності, як виробнича, комерційна і фінансова.

Виробниче підприємництво поширюється здебільшого на виробництво і споживання товарів і послуг та здійснюється на виробничих підприємствах і в організаціях. Виробниче підприємництво передбачає:

· визначення виду виробничої діяльності та номенклатури асортименту продукції (товарів, робіт, послуг), які буде виробляти підприємець. Підприємство може існувати доти, доки має споживачів об’єктів своєї господарської діяльності;

· виявлення потреби у товарах, необхідних потенційному споживачеві (маркетингова діяльність);

· оформлення контракту між підприємцем і покупцем товару;

· здійснення самого виробництва товарів і послуг. Все необхідне для виробництва (засоби праці, сировина і матеріали, інформація) підприємець придбає самостійно. З огляду на це підприємець повинен вміти визначати основні виробничі операції, машини та устаткування, сировину, матеріали та комплектуючі вироби, виробничі та невиробничі приміщення, необхідні підприємству;

· залучення до своєї діяльності сторонніх організацій та осіб, якщо окремі роботи підприємець не здатний виконати своїми силами.

Фінансовий результат виробничого підприємництва характеризують прибуток і рентабельність продукції (відношення прибутку до затрат виробництва). Чим успішніше працює підприємство, тим вищі ці показники. Виробниче підприємство характеризується виробничо-технічною, організаційною, економічною і соціальною єдністю.

Комерційне підприємництво поширюється на обмін, розподіл і споживання товарів та послуг і має місце в сфері торгівлі, на товарних біржах. Суть комерційної діяльності становлять торгово-обмінні операції з купівлі-продажу (перепродажу) товарів при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – товар – продаж – валовий доход – фінансовий результат.

Схема комерційного підприємництва аналогічна схемі виробничої підприємницької діяльності. Відмінність полягає у відсутності в комерційному підприємництві виробництва по випуску продукції та необхідності в зв’язку з цим забезпечувати це підприємство сировиною. Комерційній діяльності передує аналіз ринку, на основі якого визначаються обсяг і ціна товару, що закуповується, обсяг і ціна реалізації цього товару. Остання має бути вищою за купівельну ціну.

Комерційне підприємництво передбачає:

· добір кадрів, здатних виконувати операції придбання, транспортування, продажу товарів та інші торгово-посередницькі послуги;

· придбання товарів для наступного їх продажу;

· будівництво, оренду або придбання складських приміщень та торгових точок для зберігання та продажу товарів;

· залучення сторонніх організацій для виконання посередницьких робіт;

· фінансування підприємства для придбання товарів;

· збирання необхідної інформації для визначення постачальників (продавців) і покупців;

· продаж товарів покупцеві.

Фінансове підприємництво поширюється на обіг і обмін вартостей (охоплює комерційні та ощадні банки, фондові біржі). Об’єктом фінансової діяльності є процес господарювання з купівлі-продажу грошей, валюти, цінних паперів та обслуговування розрахункових операцій при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – придбання фінансових ресурсів – продаж – валовий доход – фінансовий результат.

Схема фінансової діяльності аналогічна комерційній. Підприємець виступає як продавець фінансового товару або дає (чи бере сам) його в борг за певну плату. Грошова виручка від продажу фінансового товару використовується для покриття витрат і отримання прибутку.

Умовами, що забезпечують необхідний рівень розвитку підприємництва вважаємо такі:

· створення законодавчої і нормативної бази (надання всім господарюючим суб'єктам гарантій щодо цілості їх власності, створення для всіх учасників ринкових відносин рівних прав і надання повної економічної свободи тощо);

· конкурентний режим господарювання;

· формування елементів ринкової інфраструктури (система товарних і фондових бірж, комерційних банків, вільний доступ до ресурсів, кредитів, інформації);

· заохочення та розвиток дрібного підприємництва;

· створення сприятливого економічного середовища (податкові і фінансові пільги, прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру).

Принципи підприємництва:

· вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

· самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законодавством, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

· вільного найму підприємцем працівників;

· комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

· вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

· самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах на вибір підприємця. Порядок створення, діяльності, реорганізації і ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчо-нормативними актами України. У випадку, коли цей порядок спеціальним законодавством не передбачений, підприємець керується нормами Господарського кодексу України.

2. Згідно положень Господарського кодексу України подано визначення суб'єктів господарювання, котрими визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна. Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до діючого законодавства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до законодавства як підприємці.

3. Попередньо нами відмічено, що суб’єкти підприємництва можуть функціонувати у різних сферах економіки країни. Так, до виробничої сфери належать такі види діяльності, які: створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво); доставляють матеріальні блага (транспорт, зв’язок); пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне забезпечення, заготівля, громадське харчування). До невиробничої сфери – сукупність галузей економіки, які виконують функції надання суспільству послуг нематеріального характеру: галузі сфери послуг (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, транспорт, зв’язок); галузі соціального обслуговування (освіта, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, культура та мистецтво, наука та наукове обслуговування); органи управління та оборони; кредитування, фінансування, страхування.

У нашій державі, згідно умов діючого господарського законодавства, встановлено види суб’єктів підприємництва в залежності від кількості працюючих та доходіввід будь-якої діяльності за рік: мікропідприємництво; мале підприємництво; середнє підприємництво; велике підприємництво.

Суб’єктами мікропідприємництва є: фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи-підприємці та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

Організаційною формою підприємництва в Україні визначено підприємство яксамостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Залежно від форм власності, передбачених діючим законодавством, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство (підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян (громадянин-підприємець), іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи; фермерське господарство; підприємство з іноземними інвестиціями; іноземне підприємство);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (виробничі кооперативи, житлові кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені діючим законодавством);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності. Державні підприємства випускають товари і послуги, необхідні для розвитку національної економіки на комерційних і некомерційних засадах (це господарська діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам економіки. Державне підприємства відіграють значну роль у господарюванні країни, наповненні ринку вітчизняними товарами, забезпеченні населення роботою);

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.29.190 (0.017 с.)