ТОП 10:

ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА



1. Вартість підприємства. Проблеми адекватної оцінки вартості суб’єкта підприємництва.

2. Правове та організаційне забезпечення здійснення оцінки майна в Україні.

3. Методи оцінки вартості підприємства.

4. Методичні підходи, котрі використовуються для експертної оцінки вартості підприємства.

 

1. Сучасні тенденції розвитку економіки України зумовлюють підвищення уваги до оцінки вартісних характеристик провадження підприємницької діяльності. У процесі оцінки виникає необхідність урахування не тільки сукупності матеріальних активів підприємства, а й цілого ряду інших складових його діяльності: клієнтської бази, іміджу, нематеріальних активів тощо, що в комплексі формує специфічний об’єкт оцінки – підприємницьку діяльність, яка направлена на виробництво і реалізацію товарів, робіт, послуг або іншу дозволену законодавством діяльність з метою одержання прибутку (що у західній практиці відображає поняття – бізнес).

Вартість бізнесу може визначатися не лише в контексті його продажу, за умови злиття чи поглинання, залучення інвестицій або розміщення акцій на фондовому ринку, але й розглядатися як важливий інформативний показник, який дає оцінку ефективності менеджменту, успішності, стійкості, інвестиційної привабливості.

З розвитком ринкової економіки в Україні з'явилася можливість вкласти свої кошти в бізнес, купити та продати його, тобто бізнес став товаром і об’єктом оцінки. Однією з актуальних проблем на сучасному етапі розвитку економіки в Україні є необхідність достовірної оцінки вартості бізнесу (підприємства).

Донедавна поняття оцінки вартості бізнесу в законодавчих актах України та науковій літературі розглядалося як оцінка окремого підприємства з акцентом на майновому характері, тобто вартість бізнесу визначалася як вартість усіх активів підприємства. Такий підхід доволі ефективно використовувався в процесі приватизації державних підприємств України, де головною метою була не оцінка майбутніх можливостей такого підприємства, які виражені в теперішній вартості, а вартість майна (активів), яке знаходилися у нього на балансі.

Під оцінкою вартості підприємства варто розуміти визначення вартості компанії як майнового комплексу, здатного приносити прибуток його власнику. Варто враховувати те, щовартість підприємства не є категорією, яку можна оцінити на короткому проміжку часу, оскільки вартість підприємства відображає очікуваний інвесторами рівень рентабельності залучених капіталу.Тобто, при оцінцівартості підприємства повинні бути враховані як матеріальні, так і нематеріальні активи, оскільки тільки працююча компанія, незалежно від того, чи є вона виробництвом або функціонує у сфері торгівлі чи сервісу, має у своєму розпорядженні частину додаткової цінності, що не властива цілісному майновому комплексу.

Найчастіше оцінка вартості бізнесу проводиться з метою купівлі-продажу або реорганізації компанії, ліквідації або банкрутства підприємства, злиття або поглинання компаній. У теперішньому стані економіки України оцінка може проводитися також з метою одержання кредиту, проведення страхових операцій, підвищення ефективності управління бізнесом, при обґрунтуванні доцільності здійснення інвестиційних проектів по реконструкції діючих підприємств, а також при створенні нових компаній, в процесі пошуку потенційного інвестора з метою представлення привабливості оцінюваного бізнесу, при здійсненні емісії акцій товариством (з метою обґрунтування вартості розміщення акцій) і т. д. При цьому один і той же об'єкт на одну дату може мати різну вартість залежно від цілей його оцінки.

Досвід розвинутих країн свідчить, що оцінювання вартості підприємства та його майна є складовим елементом обґрунтування корпоративної стратегії підприємства (зокрема, її фінансової складової) та формування передумов збереження конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Для вітчизняної фінансової практики оцінка вартості підприємства є порівняно новим інструментом. Цим пояснюється недостатній рівень врегулювання відповідних аспектів на законодавчому та нормативно-правовому рівні. Одна з основних проблем адекватної оцінки вартості суб’єкта підприємництва пов’язана з низьким рівнем розвитку ринку капіталу в Україні – більшість підприємств не мають вторинного ринку обігу їх корпоративних прав. При цьому визначення реальної (ринкової) вартості підприємства передбачає кількісну оцінку ймовірної величини грошових коштів, що можуть бути отримані (виплачені) у разі купівлі-продажу об’єкта оцінки на ринку.

 

2. Система правового забезпечення оцінки майна в Україні включає:

1. Методику оцінки вартості майна,затверджену Постановою Кабінету Міністрів України. Відповідно до цієї Методики оцінюють цілісні майнові комплекси (ЦМК), у т. ч. їх необігові й обігові активи, індивідуально визначене майно, частки, паї, акції, у т. ч. пакети акцій, об'єкти незавершеного будівництва, що не належать до ЦМК, а також будь-яке інше майно, котре є власністю держави або господарського товариства.

2. Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, що визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав і професійної оціночної діяльності в Україні, її державного й громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав і використання її результатів.

3. Положення (національні стандарти) експертної оцінки – акти Кабінету Міністрів України, що визначають основні методичні засади експертної оцінки різних видів майна, вимоги до осіб, які здійснюють таку оцінку, а також основні вимоги до змісту звітів про експертну оцінку та порядок їх рецензування: Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національного стандарту № 4 “Оцінка майнових прав інтелектуальної власності”; Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національного стандарту № 2 “Оцінка нерухомого майна”; Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національного стандарту № 3 “Оцінка цілісних майнових комплексів”; Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національного стандарту № 1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав”;

4. Нормативні документи Фонду державного майна України стосовно оцінки майна і залучення на підставі угод експертів із оцінювання майна.

Організаційне забезпечення передбачаєорганізацію оціночної діяльності, зокрема, характеристику його об’єктів, суб’єктів, форм оціночної діяльності, методичного та державного регулювання оцінки майна підприємств.

Оцінка майна, майнових прав є процесом визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Професійна оціночна діяльність – діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до діючого законодавства, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

Оціночна діяльність може здійснюватися у таких формах:

· практична діяльність з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна;

· консультаційна діяльність, яка полягає в наданні консультацій з оцінки майна суб'єктам оціночної діяльності, замовникам оцінки та (або) іншим особам в усній або письмовій формі;

· рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна;

· методичне забезпечення оцінки майна, яке полягає в розробленні методичних документів з оцінки майна та наданні роз'яснень щодо їх застосування;

· навчальна діяльність оцінювачів, яка полягає в участі у навчальному процесі з професійної підготовки оцінювачів.

Практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності. Оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог чинного законодавства.

Суб'єктами оціночної діяльності є:

· зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності;

· юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, котрі здійснюють господарську діяльність, серед яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності й ліцензію на діяльність, що, відповідно до законодавства, є винятковою;

· органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на оціночну діяльність у процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та в яких працюють оцінники.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках:

· створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

· реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

· виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

· визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

· приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

· переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

· оподаткування майна згідно з чинним законодавством;

· визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених з чинним законодавством;

· в інших випадках за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України; методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Розроблення нормативно-правових актів з оцінки майна здійснюється на засадах міжнародних стандартів оцінки. До їх розроблення Фонд державного майна України залучає інші органи державної влади, саморегулівні організації оцінювачів, найбільш авторитетних оцінювачів, наукові та інші установи.

Нормативно-правові акти, які регулюють питання вартості (ціни) майна, не повинні суперечити положенням (національним стандартам) оцінки майна.

Положення (національні стандарти) оцінки майна повинні містити визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей проведення оцінки відповідного майна залежно від мети оцінки, вимоги до змісту звіту про оцінку майна та порядок його рецензування.

Положення (національні стандарти) оцінки майна визначають випадки застосування оцінювачами методичних підходів оцінки ринкової вартості майна та випадки і обмеження щодо застосування методичних підходів до визначення неринкових видів вартості майна. При цьому, якщо законами або нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, договором на проведення оцінки майна або ухвалою суду не зазначено вид вартості, який повинен бути визначений в результаті оцінки, визначається ринкова вартість.

Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

У разі провадження спільної господарської діяльності оцінка частки майна, яке вноситься іноземним суб'єктом господарювання, проводиться відповідно до нормативно-правових актів з оцінки майна, визначених цим Законом.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності – суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності – органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно.

Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності – суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Фонд державного майна України веде Державний реєстр оцінювачів, які отримали кваліфікаційне свідоцтво. У Державному реєстрі оцінювачів зазначається така інформація про оцінювачів: прізвище, ім'я та по батькові оцінювача, дата видачі та номер кваліфікаційного свідоцтва, назва навчального закладу, який здійснював підготовку оцінювача, дата та номер протоколу рішення Екзаменаційної комісії про видачу кваліфікаційного свідоцтва, напрями оцінки майна, що зазначені в кваліфікаційному свідоцтві, інформація про підвищення кваліфікації за зазначеними напрямами, інформація щодо зупинення дії чи позбавлення кваліфікаційного свідоцтва, місце роботи оцінювача.

Порядок подання оцінювачами інформації до Державного реєстру оцінювачів встановлюється Фондом державного майна України. Оцінювачі несуть відповідальність за достовірність інформації, яка подається до Державного реєстру оцінювачів, у порядку, встановленому чинним законодавством.

Державне регулювання оціночної діяльності полягає в забезпеченні формування та розвитку інфраструктури оцінки майна в Україні, об'єктивності та законності її проведення, у тому числі відповідності оцінки майна нормативно-правовим актам з оцінки майна, впровадження в практику оціночної діяльності міжнародних норм та правил оцінки майна, забезпеченні суспільних інтересів у питаннях оцінки майна, створення конкурентного середовища серед суб'єктів оціночної діяльності – суб'єктів господарювання та навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку оцінювачів, проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Основними напрямами державного регулювання оціночної діяльності є:

· контроль за дотриманням єдності нормативно-правового та організаційного забезпечення оцінки майна;

· забезпечення норм і рівня професійної підготовки оцінювачів та контроль за їх додержанням;

· контроль за виконанням оцінювачами та суб'єктами оціночної діяльності умов здійснення оціночної діяльності;

· видача кваліфікаційних свідоцтв та сертифікатів;

· визнання статусу саморегулівних організацій оцінювачів та контроль за додержанням ними правил громадського регулювання оцінки майна, забезпечення їх широкого залучення до регулювання оціночної діяльності;

· контроль за додержанням законодавства суб'єктами оціночної діяльності та іншими суб'єктами під час проведення оцінки майна;

· сприяння встановленню єдиних норм та правил оцінки майна в Україні, що базуються на міжнародних нормах і правилах;

· ведення Державного реєстру оцінювачів та Державного реєстру суб'єктів оціночної діяльності;

· інші напрями діяльності для реалізації функцій державного регулювання оціночної діяльності

Органом державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України. Кабінет Міністрів України в питаннях оціночної діяльності здійснює повноваження, визначені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження в питаннях оцінки майна відповідно до законодавства. Фонд державного майна України забезпечує широке інформування суспільства з питань оціночної діяльності, стану та особливостей ціноутворення на майно та майнові права в Україні.

3. Відповідно до українських та міжнародних стандартів при оцінці ринкової вартості підприємства, використовуються такі методичні підходи:

(1) дохідний (прибутковий);

(2) майновий (витратний);

(3) порівняльний (ринковий).

Застосування витратного підходу ґрунтується на здійсненні ринкової оцінки окремих складових майна та капіталу, різниця яких має відобразити вартість чистих активів підприємства. Але цей підхід не враховує нематеріальних параметрів, які притаманні кожному окремому підприємству. До переваг підходу можна віднести те, що він ґрунтується на оцінці наявних активів, тобто має об'єктивну основу. Недоліками можна вважати те, що цей підхід статичний, тобто не враховує перспектив розвитку бізнесу, а також не бере до уваги основні фінансово-економічні показники діяльності оцінюваного підприємства.

На майновий підхід спирається будь-який власник, що намагається оцінити вартість свого бізнесу. Цей методичний підхід до оцінки вартості підприємств є основним в умовах економічної трансформації. Він покладений в основу методики оцінки майна, що приватизується.

Основна формула розрахунку вартості бізнесу для майнового підходу: Власний капітал = Активи – Зобов’язання. Вважається, що такий підхід дає найнижчу, песимістичну оцінку бізнесу. Хоча зустрічаються і такі ситуації, коли використання витратного підходу дає найточнішу оцінку.

За умови використання майнового підходу перелік факторів складається зі всіх активів, що є у розпорядженні підприємства, та створених ним зобов’язань. В число пріоритетних з погляду менеджменту факторів повинні потрапити ті активи і зобов’язання, які найбільш істотно можуть вплинути на підсумкову вартість підприємства.

Ряд складнощів у використанні майнового підходу в управлінні вартістю підприємства пов’язаний з тим, що необхідно знати вартості як стандартних, так і нестандартних активів і зобов’язань. До числа стандартних з повним правом можна зарахувати такі активи, як нерухомість, транспорт, товарно-матеріальні цінності, акції, облігації. У свою чергу нестандартні активи і зобов’язання – це капітальні вкладення, оренда, лізинг, кредити. Присутність в балансі підприємства нестандартних активів і зобов’язань в значній мірі ускладнює застосування майнового підходу до управління вартістю, що, проте, не робить його менш результативним при вирішенні задачі приросту вартості підприємства для власників.

Дохідний підхід до проведення оцінки бізнесу ґрунтується на застосуванні оціночних процедур переведення очікуваних доходів (чистих грошових потоків або дивідендів) у вартість бізнесу. Оцінка бізнесу проводиться з урахуванням поточного фінансового стану підприємства, цілісний майновий комплекс якого оцінюється, та прогнозних показників діяльності такого майнового комплексу. Перевагою методів дохідного підходу є можливість комплексної, системної оцінки, коли потрібно оцінити не окремі об’єкти на підприємстві, а весь майновий комплекс, що отримує прибуток. Застосування методів дохідного підходу стикається з тим обмеженням, коли важко оцінити чистий дохід протягом прогнозованого періоду. Проблеми застосування дохідного підходу, в основу якого покладено дисконтування чистих грошових потоків підприємства, полягають у: недоцільності використання ретроспективної оцінки динаміки грошових потоків; правильності вибору моделі грошового потоку для оцінювання; коректності вибору моделі побудови ставки дисконтування та обґрунтуванні її основних параметрів.

Дохідний(прибутковий)підхід до оцінки вартості бізнесу є найбільш надійним та точним, але і трудомістким за думкою більшості експертів. Такий підхід містить цілу групу схожих між собою методів і моделей оцінювання і пов’язаний з дисконтуванням майбутньої вигоди (дивідендів, прибутку, грошових потоків і т.і.). Основний метод, що застосовується в межах цього підходу – дисконтованих грошових потоків – базується на постулатах сучасної фінансової теорії. Логічним обґрунтуванням цього є умова: потенційний покупець не заплатить за бізнес більшу суму, ніж поточна вартість майбутніх доходів компанії. Для її визначення використовується дисконтування за нормою доходності, яка відображає притаманні бізнесу ризики.

Вважається, що очікувані вигоди (дивіденди, прибуток, грошові потоки і т.і.) в кожному періоді, вартість підприємства, що прогнозується на кінець періоду, та необхідна для компенсації ризиків бізнесу доходність (ставка дисконтування) повною мірою відповідають визначенню фактора вартості. Крім того, за умови використання прибуткового підходу як фактори можна розглядати: тривалість періоду отримання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, що супроводжують даний процес. На наступних рівнях ієрархії такими факторами є технології, якість і стан факторів виробництва, система внутрішньогосподарського управління тощо.

Дохідний підхід оцінки вважається найбільш прийнятним з точки зору інвестування, оскільки потенційний інвестор, що вкладає гроші у функціонуюче підприємство купує не набір майнових цінностей, а потік майбутніх доходів або вільних грошових коштів, що дозволяє йому окупити вкладені засоби, отримати прибуток і підвищити свій добробут.

Таким чином дохідний підхід передбачає встановлення вартості підприємства чи його частини шляхом розрахунку поточної вартості очікуваного прибутку. Тобто дохід і прибуток підприємства розглядаються як головні чинники, що визначають величину вартості підприємства. Чим більший дохід тим вища вартість. При цьому очікуваний доход розраховується з майнового комплексу підприємства, перспектив його розвитку, загальноекономічних показників, галузевих залежностей, минулих результатів ведення підприємства, часу здобуття вигод і ризику, пов’язаних з веденням підприємства і отриманням прибутку, вартості грошових коштів залежно від часу.

Тобто дохідний метод є доцільним при прогнозуванні майбутніх доходів. Основні методи дохідного підходу:

· метод дисконтування грошових доходів;

· та метод капіталізації прибутку.

Метод капіталізації доходів (пряма капіталізація доходу). Цим методом перевіряють трансформацію доходів у вартість – рівень доходів переводять у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації (ставка вартості власного капіталу). При стабільних доходах підприємства рекомендують використовувати формулу (так званої довічної ренти):

ВПк = Очп : Ск,

де ВПк – вартість підприємства за методом капіталізації доходу (вартість вчасного капіталу), Очп – очікуваний обсяг чистого прибутку, що підлягає капіталізації, Ск ставка капіталізації (мінімальна ставка дохідності, за якої інвестор готовий вкладати кошти у корпоративні права вища за плату користування позичковим капіталом).

Для оцінки вартості власного капіталу (корпоративних прав) господарських товариств, які одержують позитивний фінансовий результат від основної діяльності використовують таку формулу:

КВВК = (ЗДп - Пр - А) х Nкв / Ккан – Здб,

де КВвк капіталізована вартість власного капіталу (корпоративних прав), ЗДП – прибуток від звичайної діяльності, Пр – податок на прибуток, А – амортизація, Nкв – кількість кварталів у останньому періоді, Здб – залишок довгостроквого, Ккан – ставка капіталізації Ставку капіталізації визначають так. Наприклад, якщо коефіцієнт рентабельності становить від 0 до 0,1- то пропонують ставку капіталізації, що дорівнює 0,7 (від 0 до 0,1 - 0,7; 0,11 до 0,2 - 0,50… …0,91 до 1,0 - 0,11; більше 1,0-0,08.

Капіталізовану вартість корпоративного права визначають так:

ВКкп = КВВК / Ккп,

де ВКкп – вартість капіталізованого корпоративного права; Ккп – кількість корпоративних прав.

Метод дисконтування грошових потоків (метод непрямої капіталізації доходів) побудований на концепції теперішньої вартості майбутнього Cash-flow оцінюваного підприємства в розрізі окремих періодів.

За методом дисконтування грошових потоків вартість об'єкта оцінки прирівнюють до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків або дивідендів, що можна отримати в результаті володіння підприємством, зменшеної на величину зобов'язань підприємства та збільшеної на вартість надлишкових активів.

Базовими величинами для розрахунків за цим методом є:

· обсяг очікуваного чистого грошового потоку (дивідендів) у відповідні періоди;

· ставка дисконтування для приведення майбутньої вартості грошових потоків до теперішньої вартості;

· залишкова вартість підприємства.

Алгоритм розрахунку такий:

ЧВП = (Сгпt,: (1 + r)t) + (ЗВП : (1 + r)n) + НА - Пк,

де ЧВп – чиста вартість підприємства; Сгпt – сума операційного та інвестиційного грошового потоків у періоді t; ЗВп – залишкова вартість підприємства в періоді п; На – надлишкові активи (зростання активів у результаті інвестицій); r – коефіцієнт, що характеризує ставку дисконтування; Пк – сума позикового капіталу.

Оцінка вартості бізнесу із застосуванням методів порівняльного підходу проводиться шляхом порівняння (зіставлення) об'єкта оцінки з аналогічними об'єктами, у відношенні яких є інформація про ціни угод або з цінами раніше укладених угод. Проте складність вживання даного підходу полягає в трудомісткості пошуку об'єкта-аналога й необхідності внесення коректувань і виправлень у процесі оцінки між оцінюваним об'єктом та об'єктом-аналогом. Підприємство-аналог повинне задовольняти вимогам порівнянності – належати тій же галузі, не відрізнятися розміром, форма володіння має бути аналогічною. Тому застосування порівняльного підходу при визначенні вартості бізнесу в Україні досить проблемне, тому що не уявляється можливим знайти аналогічні підприємства на відповідному ринку.

На перший поглядвикористання порівняльного (ринкового) підходу до оцінки бізнесу є найбільш простим, оскільки він передбачає, що цінність активів визначається тим, за скільки вони можуть бути продані за наявності детально сформованого фінансового ринку, стан розвитку якого в Україні сьогодні не відповідає цьому визначенню.

Можливість та необхідність використання методів даного підходу виникне в процесі подальшого розвитку ринкової економіки, з появою достатньої кількості біржових структур, укладанням великої кількості операцій з цінними паперами, і, як наслідок, виникненням реальних котирувань фондових інструментів.

За умови використання порівняльного підходу головними факторами є механізм ціноутворення фондового ринку та співвідношення попиту і пропозиції на ринку бізнесу.

У результаті визначення переваг та недоліків методичних підходів для оцінки вартості бізнесу можемо відмітити, що більш доцільно використовувати дохідний та витратний (майновий) підходи. Порівняльний (ринковий) підхід через відсутність належного інформаційного забезпечення щодо угод купівлі-продажу підприємств-аналогів, більшою мірою застосовується для оцінки окремих складових бізнесу як цілісного майнового комплексу. Оскільки для визначення вартості бізнесу важливою є оцінка не лише його матеріальних, але й нематеріальних складових, то подальші дослідження доцільно проводити саме в цьому напрямі. А саме необхідно більш детально вивчити та розробити рекомендації для оцінки нематеріальних складових бізнесу, які впливають на його вартість.

Використання наведених підходів дозволяє сформувати систему факторів вартості підприємства За оцінками фахівців реальна вартість підприємства знаходиться в інтервалі між мінімальним та максимальним значеннями, отриманими з використанням методів різних підходів. Тому в систему факторів вартості можна включати основні фактори всіх трьох підходів – майнового, дохідного та порівняльного.

Оцінювання вартості підприємства здійснюється з розрахунку на певного гіпотетичного покупця, якого можна ідентифікувати з однією з таких категорій:

· пасивний інвестор, для якого більшу цінність становлять дивіденди за корпоративними правами підприємства;

· активний інвестор, який прагне максимізувати величину грошових потоків від інвестиції;

· стратегічний інвестор, для якого цінність підприємства (а отже, і його вартість) визначається рівнем конкурентоспроможності підприємства у довгостроковому періоді (наявністю стратегічних переваг та перспектив).


ТЕМА:







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.75.196 (0.019 с.)