Фактори, що впливають на зміну вартості грошей у часі.

Фактори, що впливають на зміну вартості грошей у часі.

 

Відомо, що гроші — це особливий товар, який можна обмінювати на будь-які інші товари без обмежень. Крім того, гроші — це еквівалент вартості всіх інших товарів, оскільки саме за допомогою грошей у вигляді фіксованої їх кількості вимірюється вартість будь-якого товару.

Однак самі гроші мають вартість. Причому грошова одиниця, яка є сьогодні, і грошова одиниця, яка очікується до одержання через деякий час, не є рівноцінними: мати певну суму грошей сьогодні завжди краще, ніж мати її завтра (принцип діє незалежно від зміни загального рівня цін). Це пояснюється впливом трьох основних факторів (рис. 1).

 

Рис. 1 Фактори, що впливають на зміну вартості грошей у часі

Інфляція — явище, властиве практично будь-якій економіці, наслідком якого є знецінення грошей. Якщо уявити, що підприємство має вільні грошові кошти у розмірі 300 000 грн, а темп інфляції на рік становить 20 %, то вже в наступному році, якщо гроші не використовувалися, а зберігалися, їх купівельна спроможність знизиться і реальна вартість дорівнюватиме 240 000 грн.

Ризик неодержання очікуваної суми також є достатньо очевидною причиною. Будь-який договір, згідно з яким очікується надходження грошових коштів у майбутньому, має ненульову ймовірність бути невиконаним узагалі або виконаним частково.

Оборот коштів — фактор, який полягає в тому, що кошти, як і будь-який актив, повинні з часом генерувати дохід за ставкою, яка задовольняє власника. Тому сума, очікувана до одержання через деякий час, має перевищувати початкову суму, якою володіє інвестор у момент прийняття рішення, на величину можливого доходу.

У будь-якому разі вартість однієї й тієї самої суми грошей сьогодні завжди є більшою, ніж завтра, оскільки вимірювання вартості грошей ґрунтується на можливості їх використання протягом певного періоду часу.

Саме на основі розрахунку вартості використання грошей протягом певного періоду часу ґрунтуються концепції майбутньої та теперішньої їх вартості, алгоритм визначення якої полягає в такому.

 

Реальні та фінансові інвестиції: сутність та особливості.

 

Фінансові інвестиції — це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, особливості якої полягають у тому, що вона:

· здійснюється на пізніших стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях;

· дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в країні та за її межами;

· є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектору економіки, оскільки стратегічні завдання їхнього розвитку можна розв’язати лише шляхом вкладень капіталу в статутні фонди і придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств;

· дає підприємству змогу швидше й дешевше реалізувати конкретні стратегічні цілі свого розвитку;

· уможливлює вкладення підприємством коштів у безризикові та спекулятивні інструменти, і в такий спосіб здійснювати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;

· потребує мінімум часу для прийняття управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями (проектами);

· вимагає активного моніторингу й оперативності ухвалення рішень під час здійснення фінансових інвестицій, оскільки фінансовий ринок має високі коливання кон’юнктури.

Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами:

¾інвестиційні операції із традиційними інструментами;

¾придбання похідних цінних паперів (деривативів);

¾депозитні операції підприємств;

¾пайова участь у спільних підприємствах.

До реальних інвестицій (інвестицій у виробничі фонди) належать вкладення в основний капітал виробничих підприємств та інвестиції, спрямовані на зростання матеріально-технічних запасів.

Реальні інвестиції бувають наступних видів:

– інвестиції відновлення, що здійснюються за рахунок засобів фонду відновлення підприємства;

– інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу (НД) або за рахунок фонду чистого накопичення;

– валові інвестиції – як інвестиції оновлення, так і інвестиції розширення.

Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них належать інвестиції в основні (матеріальні та нематеріальні активи) та обороні засоби.

Інвестиції в основні засоби включають:

¾придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та пуск;

¾модернізація діючого обладнання;

¾будівництво і реконструкція будівель та споруд;

¾ технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання;

¾ нове технологічне оснащення та модернізацію наявного обладнання.

Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення:

¾ нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;

¾ нових та додаткових запасів готової продукції;

¾ збільшення рахунків дебіторів.

 

Розробка цінової політики.

 

Цінова політика - це діяльність підприємства, що спрямована на досягнення його головної мети за допомогою цін. Як правило, вирізняють три основні завдання ціноутворення:

· збільшення продажу;

· отримання найбільшого прибутку;

· збереження існуючого становища.

У першому випадку підприємство орієнтується на високий обсяг реалізації або на збільшення частки продажу в порівнянні з конкурентами. Вибір такої мети зумовлюється, по-перше, прагненням до стабілізації доходів і встановленням контролю за ринком певних товарів, а, по-друге, істотним зменшенням собівартості продукції за рахунок збільшення обсягів реалізації.

Наступне завдання цінової політики передбачає отримання максимального прибутку або швидке надходження коштів через те, що підприємство відчуває невпевненість у своєму майбутньому. Ставлячи за мету збереження поточного стану, підприємство прагне не допустити падіння виробництва, уникнути несприятливих дій уряду, скоротити до мінімуму небажаний вплив конкуренції.

Розробленню цінової політики має передувати аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників її формування. Перша група містить чинники, які дають уявлення щодо тенденцій розвитку зовнішнього середовища підприємства. До них належать: рівень державного регулювання економіки, антимонопольне законодавство, митна політика, стан фінансово-кредитних відносин, система оподаткування, платоспроможність підприємств і населення, кон’юнктура ринку, ціни на аналогічні товари тощо. Якщо аналіз зовнішніх чинників покликаний визначити напрями стратегічних дій, то завданням аналізу внутрішніх чинників є передусім оцінювання ситуації у сфері виробництва продукції на підприємстві. Це потребує оцінювання виробничих ресурсів, споживчих властивостей товару, витрат та їхньої структури, визначення попиту на товар та його конкурентоспроможності, обґрунтованості ціни відповідно до якості товару, реклами, каналів збуту та ін.

Розроблення цінової політики підприємства має передбачати проведення досліджень щодо наслідків зміни ціни залежно від ситуації на ринку (реакція покупців та конкурентів, дії підприємства у відповідь на зміни цін конкурентами тощо). Методичною базою таких досліджень є аналіз умов беззбитковості, в основу якого покладене розмежування витрат на постійні та змінні. Проведення аналізу беззбитковості дає змогу отримати відповідь на два питання. По-перше, чи приведе зміна ціни до поліпшення фінансової ситуації, а по-друге, — на скільки потрібно збільшити обсяг продажу, щоб компенсувати втрати виручки внаслідок зменшення ціни?

 

Операційний леверидж.

 

Операційний леверідж (оperating leverage) – потенційна можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни структури собівартості продукції та обсягів її випуску.

Величина лівериджу показує, на скільки відсотків зміниться прибуток при зміні обсягу виробництва на 1%. В економічному розумінні це спричиняє певну залежність: чим більше показник лівериджу, тим чутливіше реагує сума прибутку на зміну обсягів виробництва.

Високий операційний ліверидж характеризується значно вищими постійними витратами порівняно із змінними в структурі сукупних витрат. Ефект операційного лівериджу визначається як відношення суми маржинального доходу(виручка від реалізації мінус змінні витрати) до суми прибутку (виручка від реалізації мінус змінні та постійні витрати).

Виробничий (операційний) леверідж - це потенційна можливість впливати на валовий прибуток шляхом зміни структури собівартості й об'єму випуску продукції. Дія операційного важеля (леверіджа) виявляється в тому, що будь-яка зміна виторгу від продажу продукції завжди породжує значну зміну прибутку. Цей ефект обумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних і перемінних витрат на формування фінансових результатів при зміні об'єму виробництва. Чим вище рівень постійних витрат, тим більше сила впливу операційного важеля. Сила впливу операційного важеля інформує про рівень підприємницького ризику.Сила впливу операційного важеля розраховується як відношення маржінального доходу до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку дає кожен відсоток зміни виторгу від реалізації; визначається по формулі:

Свов = МД / П, де Свов - сила впливу операційного важеля;
МД - маржінальний доход;П - прибуток.Сила впливу операційного важеля, як відомо, залежить від величини постійних витрат. Для підприємств, перевантажених громіздкими виробничими фондами, високий рівень операційного важеля являє значну загрозу: в умовах економічної нестабільності, падіння купівельної спроможності клієнтів і досить високої інфляції кожен відсоток зниження виторгу може обернутися катастрофічним падінням прибутку й входженням підприємства в зону збитків. Менеджмент такого підприємства є заблокованим, тобто позбавленим варіантів вибору продуктивних рішень.

 

 

Ризик-менеджмент.

 

Ризик-менеджмент — це система управління ризиками, яка включає в себе стратегію та тактику управління, направлені на досягнення основних бізнес-цілей. Ефективний ризик-менеджмент включає:

¾систему управління;

¾систему ідентифікації і вимірювання;

¾систему супроводження (моніторингу та контролю).

У ризик-менеджменті прийнято виділяти декілька ключових етапів:

· на першому етапі відбувається виявлення ризику з супутньою оцінкою вірогідності його реалізації і масштабу наслідків;

· на другому етапі здійснюється розробка ризик-стратегії з метою зниження вірогідності реалізації ризику і мінімізації можливих негативних наслідків;

· на третьому етапі вибираються методи і інструменти управління виявленим ризиком;

· на четвертому етапі проводиться безпосереднє управління ризиком;

· на завершальному етапі оцінюються досягнуті результати і коректується ризик-стратегія.

За ключовий етап ризик-менеджменту вважається етап вибору методів і інструментів управління ризиком.

 

Органи управління бюджетом.

Виділяють три групи органів управління бюджетом.До першої групи належать органи законодавчої та виконавчої влади. Оскільки Державний бюджет як основний фінансовий план держави затверджується у вигляді Закону, то Верховна Рада України (ВРУ) виступає провідним органом управління бюджетом. Численні місцеві бюджети затверджуються на відповідних рівнях місцевими законодавчими органами — радами, які є провідним органом управління місцевим бюджетом. Органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів, державні адміністрації, виконавчі комітети) забезпечують підготовку проекту відповідного бюджету і його виконання.
Другу групу становлять органи оперативного управління бюджетом. До неї належать: органи системи Міністерства фінансів України та місцеві фінансові органи, Контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Рахункова палата України.

Третю групу утворюють органи нефінансового профілю. Виконуючи покладені на них функції, вони також пов'язані з бюджетом. До першої підгрупи належать: Державна митна служба та її підрозділи; органи Міністерства внутрішніх справ; органи юстиції та нотаріальні контори; природоохоронні органи та інспекції; органи державної інспекції з контролю за цінами тощо.

Органи держ. управління бюджетом поділяються на три рівні:

1) Загальнодержавні органи управління: Законодавча влада (ВРУ, ВР АРК, органи місцевого самоврядування); Виконавча влада (КабМін, Рада Міністрів АРК, державні, районні та обласні адміністрації).

2) Органи оперативного управління:

МінФін: держ. казначейство, держ. КРУ, Рахункова палата, ДПА.

3) Органи нефінансового профілю: Зв`язані з бюджетом по питанням доходів: Митний комітет, Комітет по контролю за цінами в Україні, Нотаріальні контори та інші. Зв`язані з бюджетом по питанням видатків: бюджетні установи, організації, підприємства.

 

Формування доходів бюджету.

Формування доходів до бюджету здійснюється за рахунок:

1) Внутрішніх джерел (виробленого в країні НД);

2) Зовнішніх джерел – надходження від міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів.

Якщо цих доходів не вистачає держава використовує НД: доходи від приватизації державної власності; доходи від продажу золоту-валютного резерву та інших державних цінностей.

В залежності від методів формування доходи класифікують на:

1) Податкові надходження (податки, збори та інші платежі) 95%;

2) Неподаткові надходження: доходи від діяльності державних підприємств, державних послуг, держ. майна, дивіденди від акцій, якими володіє держава.

3) Доходи від операцій з капіталом-доходи від держ. угідь, землі та надр.

4) Трансферти-це кошти, одержані від інших органів держ. влади, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Відносно до бюджетного устрою доходи класиф. на:

1) Доходи, що надходять до держ. бюдж. Укр.;

2) Доходи, що надходять до місц. бюджетів;

3) Доходи, які частково надходять до держ. бюджету, а частково до місцевого.

На обсяг доходів держ. бюджету впливають наступні фактори:1) обсяг і темп зростання ВВП і НД;2) стан екон. кон`юктури;3) податкове законодавство;4) тіньова економіка;5)інфляційні процеси.

 

Система платежів бюджету.

З метою створення умов для більш ефективного управління коштами державного бюджету шляхом консолідації рахунків органів Держ казнач в НБУ Каб Міністрів Укр і Нацбанком затверджено постанову від 15 вересня 1999 року № 1721 "Про створення внутрішньої платіжної системи Держ казнач". Відповідно до цієї постанови Держ казнач має зосередити всі кошти Держа бюдж на своєму єдиному рахунку, що дасть змогу більш ефективно використовувати ці кошти і управляти ними. Платіжна система виконання держ бюдж є частиною нац. платіжної системи, у якій держава виконує функції отримувача і відправника платежів держ бюдж. Під платежами держ бюдж слід розуміти переказ коштів від держави до зовнішнього отримувача і навпаки - від зовнішнього отримувача до держави. Тобто платіж складається з двох складових: надходжень і виплат. Якщо переказ коштів здійснюється між кількома державними відомствами, то такі платежі вважаються внутрішніми у системі органів Держказначейства. Чинна платіжна система виконання Держ бюдж Укр регулюється Нацбанком Укр, Мінфінансів, Держ казнач України відповідно до покладених на ці органи функцій. Платіжна система виконання бюджету включає три елементи:1. Система норм, що встановлюють правила проходження платежів.2. Технічне забезпечення здійснення платежів.3. Механізм взаємовідносин користувачів коштів з казначейською системою. Казнач виконання держ бюджету за доходами і видатками включає: облік надходження платежів; регулювання обсягів і термінів прийняття бюджетних зобов'язань; дозвіл на право здійснення видатків у межах затверджених асигнувань; проведення платежів розпорядників бюдж коштів. Єдність каси і бух обліку досягається через виконання держ бюджету на основі Єдиного казначейського рахунку. Цей рахунок являє собою систему бюдж рахунків органів Держ казначейства, відкритих у регіональних розрахункових палатах органів Держ казначейства, із відображенням руху коштів на кореспондентських рахунках в регіональних управліннях Нацбанку Укр. На ці рахунки зараховуються податки, збори, обов'язкові платежі держ бюджету і надходження з інших джерел, встановлених законодавством України.

 

Послуги фондових бірж.

 

До котирування на фондовій біржі допускаються цінні папери, що задовольняють вимоги чинного законодавства України та нормативних актів ДКЦПФР і внесені до біржового реєстру фондової біржі, а саме:облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик;казначейські зобов'язання України;облігації місцевих позик;акції відкритих акціонерних товариств, що пропонуються для об­ігу після їх первинного розміщення;інші цінні папери, випуск та обіг яких може здійснюватися згідно з чинним законодавством України.

Підприємства, які зареєстровані на біржі, публічно розкривають такі напрями своєї діяльності:важливі події в житті підприємства, наприклад, випуск нових видів продукції, підписання нових контрактів, вихід на нових споживачів;значні придбання чи продаж;призначення нових керівників або зміни у функціях і посадових обов'язках керівництва;рішення про виплату дивідендів;звіти за результатами діяльності за квартал, півріччя, рік, попе­редні результати;зміни в частці акцій, що належать основним акціонерам, дирекції;подальші випуски цінних паперів і зміни в структурі капіталу підприємства.

Умовами допуску визначаються вимоги, згідно з якими в офіційно­му котируванні мають перебувати цінні папери, емітенти яких задоволь­няють певні економічні та фінан­сові критерії, що встановлені біржею, та регулярно розповсюд­жують інформацію про свою діяльність.

Порядок допуску (лістинг) передбачає подання емітентом за­яви про допуск до офіційного ко­тирування на фондову біржу (без­посередньо або через уповноваже­ну ним особу), згідно з якою емітент бере на себе зобов'язан­ня:подавати на біржу звіти чергових або позачергових за­гальних зборів акціонерів;негайно інформувати біржу про внесення до статутних документів змін та про рішення емітента, що стосуються його цінних паперів; узгоджувати з біржею графік випуску та передплати (розміщен­ня) цінних паперів, а також проведення будь-якої іншої фінансової опе­рації, що включає пільгові права, тобто права, які стосуються цінних па­перів, допущених до офіційного котирування; узгоджувати з біржею графік проведення технічних процедур будь-якої операції з власними цінними паперами, зокрема, виплати відсотків та дивідендів;інформувати біржу про будь-який новий факт, який спроможний
відчутно вплинути на біржовий курс, на майнове або фінансове станови­ще емітента та його діяльність; надсилати біржі всі розповсюджені ним офіційні повідомлення або публікації, а також будь-який матеріал, що містить економічну та фінансову інформацію, яку емітент має намір опублікувати;

забезпечувати на ринку цінних паперів безкоштовне для власників іменних цінних паперів обслуговування своїх цінних паперів та виплати відсотків, погашень і дивідендів, а також попереджувати біржу про будь-які зміни у призначенні посередників, що здійснюють ЇЇ фінансове обслуговування;

періодично повідомляти біржу про загальну кількість го­лосів для наступної публікації повідомлення про це в офіційному виданні біржі;публікувати в офіційному виданні біржі інформаційні повідом­лення про перший та наступні випуски своїх цінних паперів;виконувати накази, що видаються ДКЦПФР та іншими органа­ми державної влади щодо захисту інтересів інвесторів та їх прав на інформацію.

До прийняття біржею рішення про допуск (лістинг) цінних паперів до офіційного котирування, біржа укладає з емітентом двосторонній до­говір про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск.

Організація торгівлі похідними цінними паперами здійснюється як у режимі онкольного аукціону, так і в режимі безперервного подвійного аукціону.

Правила біржової торгівлі передбачають:

можливість проведення клірингу за підсумками кожного біржового дня (торговельної сесії) і наявність принципів доведення інформації про його підсумки до відома учасників;

можливість визначення котирувальної ціни за угодами, укладени­ми протягом кожного біржового дня (торговельної сесії), поточної ціни та умов набуття поточною ціною статусу котирувальної на момент завер­шення біржового дня (торговельної сесії).

спосіб вирахування варіаційної маржі за підсумками біржового дня (торговельної сесії);

 

Способи утримання податків

 

1) За розрахунками (у джерела отримання доходів): найпоширеніший та найнадійніший спосіб утримання, бо він прискорює надходження податків і зводить до мінімуму можливість ухилення.

2) Утримання на підставі декларації (для держ службовців) – передбачає подання платником даних про фактичні розміри об’єкту оподаткування. Існує можливість ухилення від сплати. Для впровадження цього способу необхідні певні передумови:

ü Висока свідомість та достатній рівень фін знань платника.

ü Повний доступ податкових органів до всієї інформації, що характеризує розміри об’єкта оподаткування ДС.

ü Невідворотні фінансові санкції за ухилення від оподаткування.

3) На основі податкового повідомлення:

ü Платник не подає у встановлені строки розрахунки або декларації

ü Дані документальних перевірок свідчать про заниж/завищення сум податкових забов’язень

ü Контролюючий орган виявив арифметичні або методологічні помилки у розрахунках

ü Нарахування деяких видів податків (податок на землю, особи яка проживає в селищі)

 

Камеральні

Документальні

А) Планові та позапланові

Періодичність проведення планових перевірок, залежить від ступеня ризику діяльності платника:

ü Висока ступінь – 1 раз/рік

ü Середня ступінь – 1 раз/2роки

ü Незначна ступінь – 1 раз/3 роки

Б) Виїзні та невиїзні

В результаті проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фін госп діяль-ті оформлюється 1) акт; 2) довідка.

Акт – носій доказової інформації про виявлені порушення вимог суб’єкт господар-ня.

Довідка – носій доказової інформації про не встановлення факт порушень, вимог податкового, валютного та інш законодавств суб’єктів господарювання

3. Фактичні – перевірка, яка здійснюється по місту факт здійснення платником податку госп діяльністю, розташув госп об’єктів права власності такого платника. Проводиться 2-ма і більше посадовими особами, органом ДПС, у присутності посадових осіб (гл бух) або його представника та особи, що фактично здійснює розрахункові операції (бухгалтер). Якщо перевіряючий не пред’являє наказ або його оформлено з порушеннями, то можлива відмова посадовій особі у перевірці.

ид перевірки	Суть
Документальна	Перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівникам. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану – графіка перевірок. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин визначених цим Кодексом.Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевіркаДокументальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби
Камеральна	Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податку
Фактична	Перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання порядку здійснення суб’єктами господарювання розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації

 

Фактори, що впливають на зміну вартості грошей у часі.

 

Відомо, що гроші — це особливий товар, який можна обмінювати на будь-які інші товари без обмежень. Крім того, гроші — це еквівалент вартості всіх інших товарів, оскільки саме за допомогою грошей у вигляді фіксованої їх кількості вимірюється вартість будь-якого товару.

Однак самі гроші мають вартість. Причому грошова одиниця, яка є сьогодні, і грошова одиниця, яка очікується до одержання через деякий час, не є рівноцінними: мати певну суму грошей сьогодні завжди краще, ніж мати її завтра (принцип діє незалежно від зміни загального рівня цін). Це пояснюється впливом трьох основних факторів (рис. 1).

 

Рис. 1 Фактори, що впливають на зміну вартості грошей у часі

Інфляція — явище, властиве практично будь-якій економіці, наслідком якого є знецінення грошей. Якщо уявити, що підприємство має вільні грошові кошти у розмірі 300 000 грн, а темп інфляції на рік становить 20 %, то вже в наступному році, якщо гроші не використовувалися, а зберігалися, їх купівельна спроможність знизиться і реальна вартість дорівнюватиме 240 000 грн.

Ризик неодержання очікуваної суми також є достатньо очевидною причиною. Будь-який договір, згідно з яким очікується надходження грошових коштів у майбутньому, має ненульову ймовірність бути невиконаним узагалі або виконаним частково.

Оборот коштів — фактор, який полягає в тому, що кошти, як і будь-який актив, повинні з часом генерувати дохід за ставкою, яка задовольняє власника. Тому сума, очікувана до одержання через деякий час, має перевищувати початкову суму, якою володіє інвестор у момент прийняття рішення, на величину можливого доходу.

У будь-якому разі вартість однієї й тієї самої суми грошей сьогодні завжди є більшою, ніж завтра, оскільки вимірювання вартості грошей ґрунтується на можливості їх використання протягом певного періоду часу.

Саме на основі розрахунку вартості використання грошей протягом певного періоду часу ґрунтуються концепції майбутньої та теперішньої їх вартості, алгоритм визначення якої полягає в такому.