Функція грошей як засобу нагромадження вартості.

Функція грошей як засобу нагромадження вартості.

Засіб нагромадження – це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її заг. абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену ціль – збереження вартості. Для цього достатньо було вречевлити вартість у звичайних кусках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соц. потрясінь. У такій формі нагромаджувалося абстрактне загальне багатство, що називалося скарбом. Нагромадження грошей як скарбу було стихійним наслідком і виразом виникнення надлишку продуктів у простих товаровиробників.

З розвитком товарного вир-ва і грошових відносин урізноманітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість прагнення сховати своє багатство виникло бажання продемонструвати його задовольнити потреби людини в самовираженні, в естетичному задоволенні та ін.

Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу – створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Скарб уже не міг довго лишатися без руху і став забезпечувати потреби сусп. відтворення, перетворившись у резерв для приводних і відвідних каналів регулювання грошової обігу. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією нагромадження вартості.

У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретноцільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами усталеного процесу сусп. відтворення, воно має форму скарбу й обслуговується золотом.

 

Функція світових грошей.

Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному ек. обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між кротами.

Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку держ. кордонами. Завдяки такому поділу тут з’являється специфічний суб’єкт ек. відносин – держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому.

Гроші на світовому ринку виконують функції заг. платіжного засобу, заг. купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші – це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутр. ринку.

Якщо світові гроші викор-ся для погашення боргів, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фіи. позичками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи послуг і замість їх певної суми, що вивозиться, в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу.

Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують перенесення багатства. Це має місце при оплаті контрибуції, репарацій, наданні грошових позичок чи допомоги, вивезенні грошей емігрантами, тіньовими підприємцями тощо.

Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки нац. ціни жодної країни не можуть повністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.

В сучасних умовах на міжнародних ринках світові гроші, передусім як платіжний і купівельний засоби, успішно виступають у «національних мундирах», та ще й без внутрішньої субстанціональної вартості.

 

Роль грошей у розвитку економіки: кільк. і якісний аспекти.

Роль грошей пов’язана з їх функціями. Якщо функція грошей – це їх конкретна «робота» щодо обслуговування руху вартості на певному етапі процесу відтворення, то роль грошей – кінцевий результат цієї «роботи», її наслідок для сусп-ва.

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного вир-ва та адекватних йому сусп. відносин. Вона не може бути реалізована там, де для цього немає відповідних умов.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний і кількісний аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, саме грошове середовище, в якому діють ек. агенти, позитивно впливає на розвиток сусп. вир-ва. По-перше, знімаються фізичні межі вир-ва, що визначаються особистими потребами самих виробників. По-друге, реалізація вир. продуктів за гроші, замість бартеру, значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. По-третє, завдяки грошам ринок набуває заг. характеру, його механізм стає могутнім важелем ек. прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного вир-ва та ек. споживання – вир., держ., особистого.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на ек. процеси, зокрема на результати діяльності ек. агентів як виробників і як споживачів.

 

Вклад М. І. Туган – Барановсь-кого (Т.-Б.) у розвиток монетаристської теорії.

Багато уваги Т.-Б. приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Т.-Б. визнав за правильну формулу «рівняння обміну».

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Т.-Б.оцінював негативно. Вона підштовхнула Т.-Б. до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток.

1) він доводить, що на рівень цін впливає всі фактори, зазначені в «рівнянні обміну»: кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники високоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними.

2) Т.-Б. довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися за 3 напрямами: 1) через зміну сусп. попиту на товари; 2) через зміну дисконтного процента; 3) через зміну суп. уявлення про вартість грошей.

3) Т.-Б.довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість грошей. А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу.

4) Т.-Б. розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей, довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напряму, нейтралізуючи дію останнього.

Цим він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, яка підготувала сусп. думку до відмови від повноцінних і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою і з якої виросла суч. монетаристська теорія, передусім її кейнсіанський напрям.

 

 

18.

Структура грош. обороту за формою платіжних засобів та за ек. змістом.

Структура грошового обороту можна розглядати за критеріями:

1. форма платіжних засобів

2. за територіальним знаходженням

3. за суб’єктами господарювання

4. за ек. призначенням

Форма платіжних засобів

Готівковий грошовий оборот:

- обслуговує готівку знаками вартості, що мають матеріальну форму (купюри, монети)

- обслуговує купівлю товарів та послуг в основному фізичними особами.

- здійснюється поза банківською системою.

Безготівковий грошовий оборот:

- обслуговує депозитними та електронними грошима

- обслуговує ек. відносини юридичних осіб

- здійснюється тільки в межах банківської системи.

4. За ек. призначенням грошовий оборот поділяють на 3 сфери:

1) Грошовий обіг

2) Фіскально-бюджетна сфера

3) Кредитна сфера

1) Грошовий обіг:

- еквівалентний – назустріч грошам, які передає покупець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості.

- безповоротній – одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового обороту.

- прямолінійність – постійне віддалення грошей від того суб’єкту обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки новий суб’єкт теж витрачає їх для нових закупівель.

Призначення грошового обігу – обслуговування, реалізація товарів та послуг.

Мета грошового обігу – прискорення руху товарів.

2) Фіскально-бюджетна сфера:

- не еквівалентна

- безповоротна

Призначення: обслуговування відносин з приводу розподілу вартості.

Мета: створення фондів (цільових і не цільових)

3) Кредитна сфера:

- не еквівалентна

- поворотна

Призначення: обслуговування відносин з приводу перерозподілу вартості.

Мета: акумулювання позичкового капіталу.

 

Закон грошового обігу.

Грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об’єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф=Мн, де Мф – фактична маса грошей в обігу, а Мн – об’єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн – значить в обігу з’явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн – їх нестача.

Якщо виходити з принципу моніз-му в трактуванні сутності грошей, єдності процесу їх обігу, то необхідно визнати, що величина Мн включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу – готівкову і безготівкову.

Кількість грошей, у середньому необх. для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грош. одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:

Якщо врахувати всі фактори, що діють на грошову масу, то величину Мн можна виразити так:

Величина Мн як об’єктивний центр, навколо якого змінюється Мф, за всіх умов визначається одними й тими ж факторами, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об’єктивно діє і цей закон – закон вирівнювання Мф до рівня Мн.

Чинники.

1) Зміну обсягів вир-ва (або обсягів національного доходу). Вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей – чим більший обсяг вир-ва ВНП, а отже і нац. доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

2) Зміна обсягу ВНП, у свою чергу, визначається 2 самостійними чинниками – динамікою рівня цін та рівня реального обсягу вир-ва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Вплив кожного з цих чинників є прямо пропорційним – у міру зростання цін чи/та збільшення фіз. обсягу вир-ва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися.

3) При макроек. підході викор-ся чинник швидкість обігу грошей.

4) При мікроек. підході викор-сячинник зміни норми процента.

Сучасна теорія грошей, крім цих 3 почала визнавати ще ряд чинників впливу на: накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон’юнктури ринку та ін.

Особливості інфляції в Укр.

1 особливість. В 1992–1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня. Таку гіперінфляцію можна пояснити 2 причинами:

1) обвалом «інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін в 1991–1992 рр., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період більше ніж у 2 рази;

2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та центр. банк України.

2 особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з 1993 р. Уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3).

3 особливістю було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов’язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли ек. зростанню, а навпаки, поглиблювали ек. спад та зростання безробіття.

4 особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн не дало очікуваного пожвавлення вир-ва, яке продовжувало скорочуватися.

5 особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту держ. бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації вир-ва різко погасити інфляцію не вдається.

З попередньою особливістю інфляції пов’язана ще одна – розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Взаємна заборгованість госп. суб’єктів досягла до 2000 р. розміру, що перевищує річний обсяг ВВП. Постійно зростають неплатежі держ. бюджету установам та працівникам бюдж. сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо.

Функція грошей як засобу нагромадження вартості.

Засіб нагромадження – це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її заг. абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену ціль – збереження вартості. Для цього достатньо було вречевлити вартість у звичайних кусках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соц. потрясінь. У такій формі нагромаджувалося абстрактне загальне багатство, що називалося скарбом. Нагромадження грошей як скарбу було стихійним наслідком і виразом виникнення надлишку продуктів у простих товаровиробників.

З розвитком товарного вир-ва і грошових відносин урізноманітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість прагнення сховати своє багатство виникло бажання продемонструвати його задовольнити потреби людини в самовираженні, в естетичному задоволенні та ін.

Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу – створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Скарб уже не міг довго лишатися без руху і став забезпечувати потреби сусп. відтворення, перетворившись у резерв для приводних і відвідних каналів регулювання грошової обігу. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією нагромадження вартості.

У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретноцільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами усталеного процесу сусп. відтворення, воно має форму скарбу й обслуговується золотом.

 

Функція світових грошей.

Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному ек. обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між кротами.

Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку держ. кордонами. Завдяки такому поділу тут з’являється специфічний суб’єкт ек. відносин – держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому.

Гроші на світовому ринку виконують функції заг. платіжного засобу, заг. купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші – це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутр. ринку.

Якщо світові гроші викор-ся для погашення боргів, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фіи. позичками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи послуг і замість їх певної суми, що вивозиться, в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу.

Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують перенесення багатства. Це має місце при оплаті контрибуції, репарацій, наданні грошових позичок чи допомоги, вивезенні грошей емігрантами, тіньовими підприємцями тощо.

Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки нац. ціни жодної країни не можуть повністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.

В сучасних умовах на міжнародних ринках світові гроші, передусім як платіжний і купівельний засоби, успішно виступають у «національних мундирах», та ще й без внутрішньої субстанціональної вартості.