Створення та розвиток грошової системи України.

Перші кроки щодо створення власної грош. системи були зроблені після виходу У. зі складу СРСР Тобто в обороті одночасно опинилися 2 види валюти.

Паралельне викор-ня в 1992 р. 2 валют зумовлювалося рядом обставин:

– Центр. банк РФ з вересня 1991 р. перестав надсилати в У. рублеву готівку

– на межі 1991–1992 рр. в У. сер. рівень цін зріс десятикратно, що значно збільшило попит на готівку

– Україна не мала в той час власної бази для виг-ня грош. знаків, а фін. становище не давало змоги замовити за кордоном достатню масу грошей.

Незабаром купоно-карбованець став швидко знецінюватися.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу 2 валют, ПУ запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублі. Нові гроші стали єдиним на території У. засобом платежу.

На 2 етапі Нац. банк У відпрацьовував окремі елементи та організацію функц-ня грош. системи. До осн. напрямів та результатів розвитку грош. системи на цьому етапі відносяться:

1. Розбудову власного емісійного механізму;

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей;

3.. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грош.-кредитної політики.

4. Розбудова платіжної системи;

5. Формування механізму валютного регулювання;

6. Розроблення та випробування на практиці спец. заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грош. оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти. У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці – гривні. Цим закінчився 2 етап розбудови грошової системи У.

 

36. Держ. регулювання грош. обороту як складова ек. політики, його методи та наслідки.

Оскільки сук. платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і викор-ня нац. доходу, кон’юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

За способом та характером впливу на поведінку ек. суб’єктів усі заходи кон’юнктурної політики можна розділити на 3 групи:

– заходи фіскальної політики;

–заходи грошово-кредитної політики;

– заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до ек. регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фін. ресурсів, фін-ня витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сук. пропозицію.

Грошово-кредитна політика зводиться до ек. регулювання через механізми зміни пропозиції грошей та їх ціни на грош. ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках.

Види грошово-кредитної політики: експансійна; рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція яка швидко зростає.

При політиці рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сук. попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння ек. активності.

Пряме втручання держави в ек. життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату.

Заходи монетарної та фіскальної політики треба розглядати не як альтернативні, а в нерозривній єдності, і враховувати на практиці не тільки їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих змін у дії інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обороту.

 

Грошово-кредитна та фіскально-бюджетна політика в системі держ. регулювання грош. обороту. Дискусії щодо переваг та недоліків.

Фіскальна політика зводиться до ек. регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фін. ресурсів, фін-ня витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх сусп. функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сук. попит, так і на сук. пропозицію.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фін. коштів у ек. суб’єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фін. коштів.

Грошово-кредитна політика зводиться до ек. регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (%) на грош. ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках.

Дискусії. Фіскальні та монетарні заходи як складові кон’юнктурної політики мають свої переваги та недоліки. Протиставлення їх стало причиною розходження між кейнсіанцями та монетаристами.

Кейнс і його послідовники віддавали перевагу заходам фіскальної політики. Вони сформулювали такі переваги їх перед заходами мон. політики:

• вони чинять більш відчутний вплив на активність ек. суб’єктів;

• реакція ринкової кон’юнктури на заходи фіскальної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики;

• вплив фіскальних заходів на ринкову кон’юнктуру виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів.

Монетаристи довели, що діям цих заходів властивий такий самий часовий лаг, як і заходам монетарної політики. Оскільки зміна податків чи бюджетних витрат зачіпає інтереси багатьох ек. суб’єктів і викликає значний соц. резонанс, виникають гострі політичні суперечки, які затягують прийняття рішень. А в самому процесі розроблення і прийняття рішень щодо фіскальних заходів беруть участь багато владних структур, кожна з яких має свої інтереси і завдання, які теж затягують прийняття рішень.

 

38. Суть, цілі та інструменти грошово-кредитної політики.

Більш повно і точно виражає сутність монетарної політики визначення її як комплексу взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених сусп. цілей, заходів щодо регул-ня грош. обороту, які здійснює держава через центр. банк.

Цілі поділяються на 3 групи:

1) Стратегічними є цілі, що визначені як ключові в загальноек. політиці держави. Ними можуть бути зростання вир-ва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.

2) Проміжні цілі полягають у таких змінах певних ек. процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах ек. зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроек. показники визначаються передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічн. ціллю.

3) Тактичні цілі – це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових ек. змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілі­зація, зниження.

Усі інструменти можна поділити на 2 групи:

– інструменти опосередкованого впливу на грош. ринок і ек. процеси;

– інструменти прямого впливу.

До 1 групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкових резервів, процентна політика, рефін-ня комерційних банків, регулювання курсу нац. валюти.

До 2 групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центр. банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центр. банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, вир-вами, регіонами тощо.