Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Раціоналістична та еволюційна концепція походження грошей↑ Стр 1 из 6Следующая ⇒ Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Раціоналістична та еволюційна концепція походження грошей Основні концепції походження грошей: --раціоналістична – поява грошей пов‘язана з тим, що вони виявились як результат угоди між людьми, з метою зручного обміну товару. Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот. Прихильником цієї концепції був Арістотель.Пізніше казали, що гроші появились як продукт створений державою; --еволюційна – гроші з‘явилися в результаті розвитку суспільства, товарного обміну, виробництва. Визнання еволюційної концепції походження грошей не знімає питання ролі держави у їх функціонуванні. Роль держави у запровадженні грошей проявляється в наступному:а) держава бере на себе зобов’язання надавати грошам точно визначену форму; б) встановлює контроль за створенням грошей, тобто карбуванням, фіксацією проби металу, вмісту металу в грошовій одиниці; в) запроваджує контроль за збереженням повноцінності грошей; г) визначає вартість (цінність) грошей і регулює масу грошей в обігу; д) надає неповноцінним грошам сили законного платіжного засобу та приймає їх, як платежі; е) проводить систему заходів щодо підтримання маси грошей на рівні потреби обігу за умови збереження сталих цін. Водночас держава не може вважатися регулятором функціонування грошей. Гроші — це продукт ринку. Це зумовлено такими факторами: а) ринок спричиняє об’єктивну потребу в грошах; б) ринок висуває стійкі вимоги до носія грошових функцій. Держава має створити такого носія, який здатний найповніше задовольняти ці вимоги; в) кількість грошей в обігу визначається об’єктивними закономірностями. Держава враховує їх в процесі регулювання кількості грошей в обігу. Форми грошей та їх еволюція. Роль держави у створенні грошей Еволюція Г. поділяється на 3 етапи: повноцінні Г., змішані форми і неповноцінні Г. Повноцінні - перші товарні Г., спочатку предмети першої необхідності до предметів розкоші.Форми: товарні Г. предметів,предмети розкоші, металеві Г.(від недорогих металів до благородних), та монети(мідні, срібні, золоті.) Змішані форми: металеві повноцінні г. і неповноцінні Г. Неповноцінні – це Г., які не мають власної вартості.(білонна монета, квазі г., депозити, вклади, бан. Зобов.). Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують у тісному взаємозв’язку і взаємовпливі. Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втручання держави у створення грошей помітно посилилось. Вона взяла на себе зобов’язання надавати грошам точно визначену форму (монета), установила контроль за виробництвом грошей (чеканка монет, фіксація проби металу, контроль вмісту дорогоцінного металу в монетах), організувала боротьбу із фальшуванням монет тощо. Ще більшою стала роль держави у функціонуванні грошей після демонетизації золота. Вона визначає не тільки форму грошей, а й їх вартість, регулюючи насамперед масу грошей в обороті. Завдяки зусиллям держави, передусім її центрального банку, звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції і роль грошей. Держава контролює виробництво, організовує боротьбу з фальшуванням, регулює масу грошей в обороті тощо. Гроші – продукт ринку. Саме ринок спричиняє об’єктивну потребув грошах і висуває вимоги перед државою щодо грошових функцій. Суть грошей Розмаїття формулювання суті грошей свідчать про багатогранність і невизначеність цього економічного засобу загальновизнаного суспільством. Лише ця суспільна визначеність робить гроші дійсним платіжним засобом. Г. - це товар товарів. Г. - це товар, який виконує функцію загального еквіваленту. Г.- єдиний товар, цінність якого проявляється в той момент, коли ми від нього позбавляємось. Г. - це засіб суспільного виразу економічної цінності благ.За своїм місцем у товарному виробництві й обміні г. — це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. Як такі г. виходять в окремих своїх функціях далеко за межі сфери товарного обміну й обслуговують усі сфери економіки, зокрема нагромадження вартості, її розподіл, перерозподіл та використання, у тому числі на потреби інвестування.Підсумовуючи різні визначення сутності грошей (а їх дуже багато) можна виділити такі особливості:- грошима у широкому змісті можуть бути названі будь-які знаки цінності, що служать для розміну, придбання інших предметів, чи наймання людської праці;- гроші - це суспільний інститут, що збільшує багатство, знижуючи витрати обміну і, сприяючи більшій спеціалізації відповідно з наявними порівняльними перевагами людей;Переваги використання грошей, у порівнянні з натуральним обміном, величезні. Витрати обміну були б набагато більші, а суспільне багатство внаслідок цього набагато менше, якби не існувало грошей, що значно полегшують весь цей процес. В економічній системі, обмеженій натуральним обміном, людям приходилося затрачати непомірну кількість часу на пошук тих, із ким їм було б вигідно обмінюватися.- Гроші це те, що приймають як сплату за товари, послуги і борги, отже гроші – це засіб обміну. Люди приймають гроші в обмін на товари і послуги, щоб потім обміняти гроші на ті товари і послуги, які вони хочуть придбати. Без такого засобу обміну люди повинні звертатися до бартеру - безпосереднього обміну товарів і послуг на інші товари і послуги - дуже неефективного засобу здійснення обміну. При бартері необхідно знайти партнера, у якого є те, що вам треба, а він повинний хотіти те, що ви пропонуєте до обміну. Це вимагає вишукування всіх потенційних партнерів по обміну, здатних задовольнити потреби і побажання один одного в товарах і послугах, а потім досягнення згоди за умовами обміну. У такий спосіб бартер приводить до високих витрат, зв'язаних з пошуком.- Гроші служать також розрахунковою одиницею або «мірою вартості». Роль грошей як «одиниці виміру» дозволяє використовувати встановлені ціни для угод. Вартість грошей Як же формується вартість кредитних грошей, які не мають внутрішньої субстанціональної вартості? Її формування і функціонування відбувається під впливом тих же факторів, які в умовах золотомонетного стандарту спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив посилювався і навіть розмінні на золото гроші все більше виступали в їх номінальній, а не реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу тільки в своїй номінальній вартості. По суті вона стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою в грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші функціонують. Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення, ¾ величезне випадкова. Вона зумовлена насамперед сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі і вийшли в сферу споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, вступаючи з ними в черговий цикл обміну, розглядає їх як конкретну реальну вартість і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості. Якщо в черговому циклі обміну виявиться товарів менше, ніж було в попередньому, або в обігу виявиться зайва маса грошових знаків при тій же масі товарів, то між грошовою і товарною масами складається нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть готові платити, а продавці вимагати більшу суму грошей, ніж у попередньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення. Якщо в обмін надійде більша маса товарів або частина грошей якимось чином буде вилучена з обігу, то товарна пропозиція перевищить попит, не всі товари можуть бути реалізовані і продавці змушені будуть знижувати ціни. У грошей сформується нова (підвищена) мінова вартість, з якою вони ввійдуть у наступний цикл обміну. Таким чином, мінову вартість грошові знаки одержують у самому обігу і завдяки своєму функціонуванню підтримують її на певному рівні, який визначається станом економіки взагалі і кон’юнктури ринку зокрема. Тут доречно нагадати, що К.Маркс, хоч і був прихильником представницької концепції вартості нерозмінних грошових знаків, допускав можливість формування їх мінової вартості безпосередньо в обігу, вказуючи, що золото обертається тому, що має цінність, паперові гроші мають цінність тому, що обертаються. така можливість згодом одержала широке визначення, і на її основі сформувався цілий напрям у вченні про гроші, який одержав назву функціональної теорії вартості грошей. Класичні функції грошей Функція грошей як міри вартості. – г. виражають вартість товарів, шляхом надання їм кількісного виразу у вигляді ціни. З початком централізованого карбування монет державами виник масштаб цін. В умовах обігу справжніх грошей масштаб цін як вагова кількість грошового металу, прийнятого за грошову одиницю був складовою функції міри вартості і доповнював її призначення виражати вартість товарів. В сучасних умовах механізм дії масштабу цін як інструменту виміру грошової ціни діє не окремо від визначення вартості, а одночасно з ним, як один процес, оскільки еквівалентна вартість товару уже виражена в грошових одиницях. Тому роль масштабу цін ніби поглинута мірою вартості. Рівень цін на товари зумовлює і масштаб цін для нових товарів а не навпаки, як це було за золотого стандарту.Функції міри вартості: гроші використовуються не тільки для визначення товарів, а також для визначення показників на макро та мікро рівні. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто при визначенні ціни товарів чи наданні кількісного виразу економічним процесам наявність грошей необов‘язкова. Функція грошей як засобу обігу. Виконуючи функцію засобу обігу гроші виступають посередником в обміні товарів, які відбуваються за схемою Т®Г®Т‘. Завдяки тому, що цю формулу можна поділити на дві частини, то грошовий обіг паперових грошей має переваги в порівнянні з бартерним обміном, який являється альтернативою грошам. Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони являють собою реальне втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять зі сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого. Функція грошей як засобу платежу. – гроші обслуговують погашення боргових зобов’язань які виникають між фізичними і юридичними особами. Основою для дії цієї функції являється купівля-продаж товарів та надання послуг з відстрочкою платежу. Гроші перебувають весь час в обігу як і в функції “засоби обігу”. Як засіб платежу гроші мають ширшу сферу використання. Вони використовуються не тільки для обслуговування товарообігу, а також і для погашення інших боргових зобов‘язань (сплата податків, комунальні платежі).Ф-я ЗП забезпечує ширші можливості для підприємств, ніж ф-я засобу обігу, оскільки знімає з нього обмеження, які створює суто еквівалентний обмін у разі негайної оплати товарів (Т-Г), розширює маневреність коштами, дає можливість здійснити платежі шляхом заліку зустрічних зобов’язань, що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу капіталу тощо. Водночас в цій ф-ї міститься загроза неплатежу. Функція грошей як засобу нагромадження вартості. – це функція в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Стало можливим коли товаровиробник зміг частину виручки відкладати на майбутнє. Функція світових грошей. – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки цьому поділу виникає специфічний суб’єкт – держава. Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу, засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки національні ціни жодної країни на можуть повністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.Світові гроші забезпечують рух вартості в міжнародному обороті Потоки грошового обороту Умовні припущення: - в економічній системі панує приватна власність, і всі вир-чі ресурси є власністю сім-х госп-в; - самі фірми перебувають у власності сімейних господарств; - уряд одержує всі податкові надходження тільки від сімейних господарств; - уряд має можливість забезпечити свої непокриті податками витрати позиченням грошей на внутрішньому грошовому ринку. Маса грошей в обігу повинна бути такою, щоб було достатньо для реалізації ВВП. При збалансованому грошовому обороті потоки витрат = потокам ін’єкцій. Потоки витрат: заощадження, оплата імпорту, податки уряду. Потоки ін’єкцій: держ закупки, експорт, інвестиції. Швидкість обігу грошей Швидкість обігу грошей – це частота переходу грошей від одного економічного суб‘єкта до іншого; характеризує частоту з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період.Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою: V= PQ/V де V — швидкість обігу грошей; P — середній рівень цін на товари та послуги; Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді; M — середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонапрямленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві групи — ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи — розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо. Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв’язків, збалансованістю ринку та ін. Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей від платника до їх одержувача. Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду— прискоренням чи уповільненням.Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит (прямопропорційно) і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу. Закон грошового обігу Протягом певного періоду для обігу необхідна лише певна маса купівельних та платіжних засобів, тобто в обороті не повинно бути зайвих грошей. Мф=Мн. Мн – це така маса грошей, яка необхідна для реалізації створеного в країні ВНП. Мн = PQ/V. Мн відповідає попиту на гроші, а Мф – пропозиції. Якщо Мф > Мн, на ринку є зайвий попит(зросте інфляція). Якщо Мф < Мн - в-во скорочується. Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей. Отже Мн = (∑PQ - ∑К + ∑П - ∑ВП)/V, де åК — сума продажів товарів і послуг у кредит; åП — загальна сума платежів, строк оплати яких настав; åВП — сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів. Структура грошового ринку За видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців виділяють: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Між ними існує тісний зв’язок. Грошові кошти легко переміщуються з одного ринку на інший, одні й тіж самі суб’єкти можуть здійснювати операції одночасно на кожному з них. За інституційними ознаками грошових потоків: фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських кредитних установ. На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського кредитного капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, облігацій, бондів). Значення - фінансування інвестицій в економіку, фінансує розширення основного та оборотного капіталу. Ринок банківських кредитів - надання клієнтам позичок та створення нових платіжних засобів. Ринок небанківських кредитних установ - здійснення акумуляції заощаджень та розміщення їх у доходні активи (цінні папери, кредити переважно довгострокові). До небанківських кредитних установ відносять 1). договірні фін-во - кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди)2). інвестиційні фінансово-кредитні установи (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства та спілки). За економічним призначенням купівлі грошей виділяють - ринок грошей та ринок капіталів. На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк. Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу. На ринку капіталів грошові кошти купуються на більший термін, викор-ся для збільшення маси основного та оборотного капіталів. Види грошових реформ Грошові реформи - це повна чи часткова перебудова гр. системи, яку проводить д-ва з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання гр. обороту стосовно нових соц-ек. умов, чи одне і друге водночас. За глибиною реформаційних заходів виділяють струк-турні (повні) гр. реформи та реформи часткового типу. Структурні гр. реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового чи кредитного обігу. Реформи часткового типу торкаються тільки самої о-ції гр. обороту і зводяться до зміни окремих е-тів гр. С-ми. Сама база гр. с-ми та структура ек-ки і гр.-кредитних відносин залишається незмінним. При цьому змінюється масштаб цін, вид і номінал гр. знаків, механізм емісії грошей тощо. Ці реформи поділяються на: 1) формальні ( купюри одного зразка одного зразка змінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін не змінюється); 2) деномінаційні (здійснюється деномінація грошей у бік збільшення гр. одиниці). Ці реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх гр. показників, за певним співвідношенням, внаслідок чого маса грошей в обігу зменшується, а гр. одиниця збільшується. За х-ром обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні реформи( за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково). За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей; від форми зберігання запасу старих грошей; від форми власності власника грошей. За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні гр. реформи (введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк - 7-15 днів, протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові) і реформи паралельного типу (випуск в оборот нових гр. знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час ф-ціонують одночасно і паралельно). Теорії кредиту Натуралістична теорія Засновники натуралістичної теорії кредиту стали англійські економісти А. Сміт (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.). Основні постулати натуралістичної теорії кредиту: • об'єктом кредиту є натуральні, тобто не грошові, матеріальні цінності; • кредит - це рух натуральних благ і тому ці блага є лише способом перерозподілу існуючих у даному суспільстві цінностей; • позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом; • кредит виконує пасивну роль, а банки - це скромні посередники. Представники натуралістичної теорії трактували кредит як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення і, разом з тим, загостренні протиріч відтворення. Одночасно представники натуралістичної теорії обгрунтували ряд суттєвих положень щодо кредиту, а саме: • кредит не створює реального капіталу; • кредит залежить від виробництва (не перебільшуючи його ролі); • кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку. Капіталотворча теорія Основні концепції цієї теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.). Згідно з його поглядами, кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Проте ідеї Дж. Ло не витримали випробування практикою. У міру розвитку кредитної системи капіталу ідеї Дж. Ло в XX столітті розвинули західні економісти Й. Шумпетер, А. Ган, які вважали, що кредит може бути безмежним, а тому безмежні капітал і депозити, які він створює. На їх думку, інфляційний кредит є рушійною силою відтворення та економічного зростання. Капіталотворча теорія отримує дальший розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.
Функції кредиту Найповніше сутність категорії кредит проявляється у функціях, які він виконує. Сучасні економісти відзначають три його основні функції: перерозподільчу, емісійну та контрольну. Перерозподільча функція кредиту полягає у перерозподілі за допомогою кредиту грошових капіталів між різними суб`єктами народного господарства на засадах повернення та платності. Ця функція проявляється як в процесі мобілізації тимчасово вільних грошових коштів суб`єктів господарювання, так і в процесі їх розміщення на ринку позичкового капіталу. Таким чином, за допомогою цієї функції відбувається своєрідне зосередження позичкового капіталу у найпріоритетніших сферах економічної діяльності. Емісійна функція кредиту полягає у можливості створення за рахунок кредиту додаткових засобів платежу. Особливого значення дана функція отримала при переході від використання реальних грошей до вводу кредитних засобів обігу. Будь-яка емісія грошей в обіг є результатом кредитної операції. Видача позики збільшує масу грошей в обігу, погашення кредиту її зменшує. Отже, в наслідок вмілого використання кредиту у рамках цієї функції, уряд отримує ефективний інструмент регулювання економіки. Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб`єктівкредитної угоди. Отже, кредит значно посилює контрольні процеси у народному господарстві, підвищує ефективність використання коштів, стимулює процес розширеного відтворення.
Федеральна система США Федеральна резервна система (англ. Federal Reserve System) — система приватних банків, що виконує роль центрального банку США. Створена в 1913 р. Законом про Федеральний резерв (англ. Federal Reserve Act), ФРС є квазі-державною структурою з приватними компонентами, в яку входять: призначувані Президентом США Рада керуючих ФРС, Федеральний комітет з відкритого ринку (англ. Federal Open Market Committee), дванадцять регіональних Федеральних резервних банків — фіскальних агентів Казначейства США, численні приватні банки (отримують невідчужувані акції Федеральних резервних банків фіксованої прибутковості в обмін на резервний капітал), і різноманітні консультаційні ради. З лютого 2006 року посаду голови Ради керуючих ФРС займає Бен Бернанке (Ben Bernanke) Правовий статус ФРС визначений Законом про ФРС у вигляді особливої фінансової установи, що об'єднує риси як незалежної юридичної особи, так і публічного державного агентства. Незалежність емісійного центру від уряду пояснюється прагненням забезпечити баланс між платниками податків і урядом (що знаходяться в стосунках "наймача" і "підрядчика"), а також банківською системою, що історично склалася в США, і запобігти можливості використання грошової емісії в короткострокових інтересах уряду США (наприклад, для покриття дефіциту бюджету). Поточні функції ФРС: · Виконання обов'язків центрального банку США · Підтримання балансу між інтересами комерційних банків й загальнонаціональним інтересами · Забезпечення нагляду та регулювання банківських установ · Забезпечення кредитами · Управління грошовою емісією (з нерідко конфліктуючими цілями: мінімізація безробіття, підтримання стабільності цін, забезпечення помірних відсоткових ставок) · Забезпечення стабільності фінансової системи, контроль за системними ризиками на фінансових ринках · Надання фінансових послуг депозитарію, у тому числі уряду Сполучених Штатів Америки і офіційним міжнародним установам · Участь у функціонуванні системи міжнародних та внутрішніх платежів · Усунення проблем з ліквідністю на місцевому рівні · Зміцнення ролі США у світовій економіці Банк Англії Державний банк Англії— центральна державна банківська установа Англії. У будь-якій сучасній економіці центральний банк діграє винятково важливу роль. Банк Англії формально не є незалежною фінансовою установою, Казначейство Сполученого Королівства має право віддавати розпорядження Банку. Але зазвичай Казначейство не використовує це право, за винятком критичних випадків або принципових рішень про структуру Банку Англії.У силу історичної традиції Банк Англії не прагне до високого ступеню регулювання банківської системи. Проте, після кожної банківської кризи ступінь втручання зростала. Банк Англії — найстаріший центральний банк світу. Ця інституція з'явилася наприкінці XVII століття в Англії у результаті так званої угоди між майже збанкрутілим урядом та групою фінансистів. Банк Англії, як і центральні банки інших країн, у цей час знаходиться в центрі фінансових та економічних змін, що вимагають від нього нових зусиль з адаптації до мінливих умов. Численні функції, що виконує Банк Англії можна розділити на дві групи: 1)прямі фахові обов'язки, що випливають із банківського статусу (депозитно-позикові, розрахункові й емісійні операції); 2)контрольні функції, за допомогою яких держава здійснює втручання до грошово-кредитної системи, намагаючись впливати на перебіг економічних процесів. Існує безліч функцій, що покладені на Державний банк англії, але усі вони покликані на досягнення трьох головних цілей. З-поміж них: -Підтримка вартості національної валюти, головним чином за допомогою операцій на ринку, узгоджених з урядом, — іншими словами, здійснення грошової політики; -Забезпечення стабільності фінансової системи через прямий контроль над банками й учасниками фінансових ринків і забезпечення стійкої й ефективної системи платежів; -Забезпечення і підвищення ефективності та конкурентноздатності фінансової системи всередині країни і зміцнення її позицій в якості провідного міжнародного фін. центру. Як будь-який інший банк, Банк Англії надає ряд послуг своїм клієнтам. Усі клірингові банки мають рахунки в Банку Англії. Банки зобов'язані мати визначену суму на рахунку, і не мають права перевищувати її. Ця норма резервів і забезпечує головне джерело прибутку Банку Англії. Центральні банки інших країн мають рахунки та тримають золото в Банку Англії і можуть вести справи в Лондоні через Банк Англії. Уряд тримає рахунки в Банку Англії, таким чином, платежі, податки до бюджет та платежі з бюджету на соціальні потреби проходять через рахунки Банку Англії. Таким чином: Банк Англії служить банком для комерційних банків Банк Англії служить банком для інших центральних банків Банк Англії служить банком для уряду Інші функції Банку Англії -Здійснення монетарної політики. Банк Англії радить із приводу методів політики та відповідальний за її виконання; -Здійснення емісії банкнот; -Здійснення валютних операцій і контролю, керування золотовалютними резервами країни від імені Казначейства; -Здійснення нагляду за кредитними установами, валютними і кредитними ринками, в цілому за банківською системою; -Збір статистичної інформації про грошову масу і діяльність банків; Банк Англії — член Європейського центрального банку. Банк Японії Центральний банк Японії створено 1882 р. строком на 30 років. Згодом цей термін було продовжено ще на 30 років, а 1942 р. банк дістав безстроковий статус. Йому надано монопольне право емісії банкнот. Функції Банку Японії визначено спеціальним законом від 1942 p., який у 1979 р. було модернізовано. Згідно із законом від 1942 р. основний капітал банку було встановлено у розмірі 100 млн єн. 55% капіталу належить державі, 45%- приватним акціонерам (приватним особам, фінансовим інституціям, страховим компаніям тощо). Згідно із законом 1979 р. на чолі банку стоїть політична рада (вид банківської ради). До її складу входить сім членів: керуючий Банком Японії, уповноважений урядом міністр фінансів, уповноважений урядом представник планово-економічного управління та представники найбільших банківських, промислових і торговельних монополій. Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Згідно із законом від 1979 р. обсяг банкнотної емісії встановлювався міністерством фінансів за згодою уряду. Банк Японії мав право, якщо вважав за необхідне, випускати банкнот більше, ніж передбачено лімітом, за що сплачував відсоток у розмірі 3% річних від отриманого прибутку. В активах Банку Японії державні папери становлять понад 80%. До найважливіших завдань Банку Японії належить також забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями. Основні напрями діяльності Банку Японії: -облік комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань; -надання позик під забезпечення векселів, боргових зобов'язань, держ облігацій та цп; -купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів, а також інших облігацій; -виписка векселів на отримання; -приймання вкладів і проведення операцій у національній валюті; -приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у зливках. До функцій банку входять контроль за кредитною сферою та забезпечення безперебійного функціонування системи платежів і розрахунків шляхом надання кредитів на обмежений строк кредитним організаціям. Нині основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є: -політика коригування облікової ставки; -політика зміни обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів; -політика резервної норми. Установлення, зміна або скасування обов'язкових резервних норм провадиться Банком Японії після затвердження відповідного рішення міністром фінансів. Згідно із законом максимальна резервна норма становить 20%. Резервування поширюється: на депозити; банківські позики; номінальну вартість довірчої власності; валютні склади резидентів; єнові пасиви нерезидентів та аналогічні пасиви, визначені розпорядженням уряду; суми, що переводяться зі спеціального рахунку міжнародних фінансових операцій на інші рахунки. Взаємовідносини центрального банку як "банку банків" із комерційними фінансово-кредитними інституціями проявляються у постійному моніторингу банківської діяльності. Банк Японії щоденно контролює банківські баланси та щомісячно отримує звіти з прогнозними розрахунками обсягів майбутніх кредитів та надходжень на депозити. Облікова ставка процентів за кредитами банку Японії набагато нижча, ніж за онкольними короткостроковими міжбанківсь-кими позиками. Операції комерційних банків Виходячи із функціонального призначення банку, його операції поділяють на пасивні, активні, комісійні (активно-пасивні). За допомогою пасивних операцій банки формують свої ресурси. Сутність активних операцій - розміщення цих ресурсів задля одержання доходів, створення додаткових платіжних засобів. Комісійні операції - це операції банків за дорученням клієнтів за комісійну плату: • із розрахунково-касового обслуговування клієнтів (внутрішнього і міжнародного); • торговельно-комісійного обслуговування на ринку цінних паперів" валютному ринку, ринку металів; • трастове та консультаційне обслуговування клієнтів тощо. Є й інші критерії класифікації банківських операцій. Відповідно до специфіки банківської діяльності операції поділяють: • на традиційні; • нетрадиційні. Розрізняють такі складові пасивних операцій: • операції, що формують власні кошти; • операції, що формують залучені кошти; • операції, що формують позичені кошти. Залучені кошти становлять найбільшу питому вагу в структурі пасивів банків. Залучені кошти переважно формуються за рахунок депозитів та емісії цінних паперів власного боргу, однак деяку частку становлять і позабалансові форми залучення. До позабалансових джерел залучення ресурсів відносять сек'юри-тизацію активів. Позичені кошти - це кредити, одержані в інших банках, кредити Національного банку України та кошти, отримані від емісії та продажу облігацій банків. Активні операції банків у загально
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; просмотров: 508; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.149.24.70 (0.013 с.) |