Основи організації та специфіка діяльності комерційних банків провідних країн світу.

Банківська система як складова частина фінансової систе­ми будь-якої держави відіграє вирішальну роль в еко­номічному розвитку країни, є головним механізмом фінансо­во-кредитних відносин у державі.

За сучасних умов практично у всіх країнах з ринковою еко­номікою створені й активно розвиваються дворівневі банківські системи, де на першому рівні функціонує централь­ний банк країни, який здійснює емісійну, нормотворчу, нагля­дову та інші види діяльності; на другому — діють комерційні банки, які займаються акумуляцією коштів компаній і під­приємств, здійснюють різноманітні банківські операції.

У деяких країнах функціонують трирівневі банківські сис­теми, до яких входять також кредитні інститути небанківського типу (наприклад, страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії тощо). До таких банківських систем нале­жать системи Швейцарії, Японії.

Специфіка побудови банківської системи виявляється і в тому, що в окремих країнах Європи (Німеччині, Франції, Австрії, Італії) не існує чіткого розмежування між ко­мерційними та інвестиційними банками, що визначається ста­новищем останніх на ринку цінних паперів.

Світова практика виробила два принципи побудови ко­мерційних банків:

— принцип сегментування, коли банківська діяльність об­межена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

— принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

Велика Британія. Банківська система Великої Британії Є однією з розвинених у світі. Вона характеризується високим ступенем концентрації та спеціалізації капіталу, добре розви­неною банківською інфраструктурою, тісним зв'язком з міжнародним ринком позикових капіталів.

Банківська система Великої Британії є дворівневою

Види комерційних банків:Депозитні банки, Торгові Іноземні банки Банки Співдружності

Німеччина. Кредитно-банківська система Німеччини має дворівневу будову, верхній рівень — Німецький Федеральний банк; нижній рівень — система комерційних банків та спеціалізованих кредитних установ

До нижнього рівня банківської системи Німеччини нале­жать:

— комерційні (універсальні) банки,провінційні банки;

— ощадні банки;

— кооперативні центральні банки;

— кредитні товариства;

— банки спеціального призначення (державні і приватні іпотечні банки);

— поштові та комунальні банки;

США. Сучасна кредитно-банківська система США е дворівневою.

У побудові та організації банківської системи США є низка особливостей і вона не має єдиної державної політики регулювання банківської діяльності. Крім того, спостері­гається тенденція послаблення регулювання і контролю з боку держави і федеральних банків за діяльністю комерційних банків.

 

 

Міжнародне банківництво.

Банки беруть участь у міжнародних банківських операціях шляхом установлення кореспондентських відносин або використовуючи ту чи іншу форму організаційної структури на міжнарод­них ринках.У 1960 р. тільки вісім американських банків мали відділення в інших країнах, а їхні сумарні активи становили менше 4 млрд. дол. Нині понад 100 американських банків мають закордонні відділення, а їхні сумарні активи перевищують 500 млрд. дол. Таке вражаюче зростання міжнародного банківництва можна пояснити двома чинниками.

Перший - це швидке зростання міжнародної торгівлі і багатонаціональних корпорацій, що почалося з 1960-х років.Із зростанням міжнародної торгівлі водночас розвивається і міжнародна банківська справа.

Другий чинник є той, що американські банки хотіли б увійти у великий простір депозитів, деномінованих у доларах в зарубіжних країнах, що відомі як євродолари. Щоб зрозуміти структуру американського банківництва за кордоном, передусім розглянемо ринок євродоларів як важливе джерело зростання міжнародного банківництва.

Ринок євродоларів Євродолари створюються тоді, коли вклади на рахунках в Сполучених Штатах переказуються в банк поза межами країни і зберігаються у формі доларівдолар є найбільш ходовою валютою в міжнародній торгівлі, По-друге, євродолари є "офшорними" вкладами, тобто їх тримають у країнах, в яких вони є об'єктом регулювання, такого, як резервні вимоги або обмеження (що називають контролем капіталу) на вкладення депозитів поза межами країни

Головним центром ринку євродоларів є Лондон, головний міжнародний фінансовий центр протягом декількох століть. Євродолари також можуть вкладати поза межами Європи та в місцях, які надають цим депозитам статусу офшорних, - наприклад, Гонконгу, Сінгапурі та на островах Карибського басейну (Багамських і Кайманових островах).Мінімальна сума ділової операції на ринку євродоларів дорівнює, як правило, 1 млн. дол., і близько 75% цих депозитів володіють банки.

 

 

Передумови створення міжнародних та регіональних валютно кредитних установ.

Створення міжнародних валютно-фінансових організацій зумовлюється потребою в регулюванні, стабілізації та забезпеченні цілісності міжнародної фінансової системи. Передумови їх виникнення такі:

• створення ТНК і ТНБ;

• розвиток міждержавного регулювання світових господарських зв'язків;

• необхідність спільного розв'язання глобальних проблем подолання криз у світовій валютній і фінансовій системі.

Одним з найяскравіших представників міжнародних валютно-фінансових організацій є Світовий банк (СБ).

міжнародні та регіональні ва­лютно-кредитні установи з’явилися у XX ст. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та покликані регулювати міжнародні економічні відносини. їх мета — сприяти розвитку зовнішньої торгі­влі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробі­тництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що вхо­дять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації мають свої цілі, вирішують різні завдання та діють на глобальному та ре­гіональному рівнях. їх діяльність є важливою складовою світового та регіонального співробітництва й інтеграції. Україна, розвиваючи співробітництво з багатьма з них, намагається інтегруватися у сві­тову економічну систему.

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції мають схожі цілі - це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок формування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об'єкти кредитування - переважно інфраструктура, сільське господарство, добувна промисловість. Усі вони видають кредити лише країнам-членам.

Поява цих інституцій пов'язана із прискоренням у 60-ті роки розпаду світової колоніальної системи, з поширенням регіонального співробітництва та економічної інтеграції країн, що розвиваються. До найвідоміших регіональних міжнародних кредитно-фінансових установ передусім відносять Міжамериканський банк розвитку (МаБР), Африканський банк розвитку (АфБР) та Азіатський банк розвитку (АзБР).

 

МВФ цілі створення та характеристика діяльності.

Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансушляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів.

Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США.

МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 29-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.

Офіційні цілі МВФ

1. «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;

2. «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;

3. «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;

4. надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;

5. тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».

Основні напрями діяльності МВФ включають:

• консультування держав-членів щодо впровадження заходів політики, які можуть опинитися допомогти запобігти чи врегулювати фінансову кризу, домогтися макроекономічну стабільність, прискорити економічне зростання і знизити рівень бідності;

• тимчасове надання фінансування державам-членам з єдиною метою допомогу у врегулюванні проблем платіжного балансу, коли є недолік іноземної валюти через те, що й платежі інших країнах перевищують їхні власні валютні доходи;

• надання країнам на прохання технічної допомогу й сприяння підготовці кадрів, аби допомогти їм сформувати базу знань й інститути, необхідних проведення обгрунтованою економічної політики.