Еволюція форм грошей та їх вартості.

Походження і суть грошей.

В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції походження грошей:

1)раціоналістична;

2)еволюційна.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот. Прихильником цієї концепції був Арістотель. Еволюційна концепція підкреслює об”єктивний характер виникнення грошей, які виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Виділяється загальна маса окремих товарів, які і стають грошима в межах певної суспільної форми товарного виробництва й обігу. Прихильник еволюційної концепції - А.Сміт.

Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У зв”язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.

Традиційно в економічній науці виділяють п”ять основних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Цих п”ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв”язок між товаровиробниками.

Гроші як засіб обігу. У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов”язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Процес товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т1 – Г – Т2; де Т1 – Г -продаж товару; Г – Т2 -купівля іншого товару на гроші.

Ці дві основні функції найбільше зумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості, а ідельна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об”єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.

Еволюція форм грошей та їх вартості.

Еволюція форм Г відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні Г. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функцій грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були виготовлені, Ex: золоті і срібні монети. Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого виготовлені(банкноти, депозитні та електронні гроші). Між періодами використання повноцінних і неповноцінних грошей знаходиться епоха використання змішаних форм. Початковою висхідною формою грошей були товарні гроші. Спочатку це були предмети першої необхідності – худоба, сіль, зерно тощо. На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші (перли, хутра інші дорогоцінні вироби). Слідуючим етапом був етап панування металевих грошей. Спочатку у вигляді брусків металу, а потім у вигляді монети. Але через деякий час виникла необхідність заміни повноцінних грошей (металевих) на неповноцінні (кредитні гроші). Цей процес називається демонетизацією золота. Цьому сприяло ряд чинників: золото і срібло має високу питому вартість і одночасно є відносно м’яким металом, що призводить до значного зношування в процесі обігу; невеликі запаси золота не дозволяли забезпечувати потреби обігу в умовах зростання товарообумовлених операцій; золото – дорогий засіб обігу. Отже, на зміну повноцінним грошам прийшли кредитні гроші. Кредитні гроші – неповноцінні гроші, які виникли на основі розвитку кредитних відносин і емітуються відповідно до потреб обороту в грошах. К. Г. поділялися на паперові – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов’язковими до приймання у всі види платежів. Паперові гроші бувають: розмінні банкноти яких зараз в обігу немає, казначейські білети – зобов’язання уряду, білонна монета або розмінна – виготовлена з металу, нерозмінні банкноти – банкноти ЦБ і основна форма існування паперових грошей сьогодні. Депозитні гроші: трансакційні чекові депозити, строкові вклади, електронні депозити. Квазі-гроші (майже гроші) – довгострокові вклади, векселі, чеки, інші фінансові інструменти.

 

 

Різновиди сучасних кредитних грошей.

Кредитні гроші – неповноцінні гроші, які виникли на основі розвитку кредитних відносин і емітуються відповідно до потреб обороту в грошах. Основні форми кредитних грошей є паперові гроші, монета, депозитні гроші, електронні гроші. Залежно від статусу емітента виділяють казначейські та банківські гроші. Банкнота – простий вексель емісійного банку. Характерними ознаками класичної банкноти: випуск її емісійним банком замість комерційних векселів, об.обмін на золото за першою вимогою власників, подвійне забезпечення: золото - золотим запасом банку і товарне -комер. векселями, які перебували у портфелі банку. Подвійне забезпечення гарантувало їй надійність, сталу вартість, надійний обіг та високу еластичність обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу банкнот. Так було до 1933 року, коли банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості - розмін на золото. До того ж в сучасних умовах зазнав деформації механізм автоматичного регул. Емісії банкнот на основі вексельного забезпечення. Поряд з комерційними стали використовуватися казначейські векселі та облігацій держ. позик для забез. випуску банкнот. Головні її ознаки та переваги в тому, що на покриття витрат держави вона випускається через кредитування під боргові зобов.казначейства. Це значить,що держава може брати участь в емісійному механізмі на рівні з комерційними підприємствами, якщо зможе погасити свої борги емісійному банку Центральний банк через регулювання портфелю цінних паперів може впливати на масу банкнот. Депозитні гроші – різновид банківських грошей, які існують у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів в банках. Використовуються для платежів у безготівковій формі. Приводяться в рух за допомогою чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо. Квазі-гроші – специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена і істотно відхиляється від стандартних форм. Формами є чек та вексель.

 

 

Функції грошей.

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм дістала назву функції грошей. Функція грошей - це певна дія чи "робота" грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення цієї функції - виражати і вимірювати вартість - пояснюється тим, що вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром - загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана. І тільки через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента здійснюється вимірювання вартості товарів.

Засіб обігу - це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою Т-Г-Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т-Т.

Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони являють собою реальне втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. При цьому зовсім не має значення, в якій формі вони виступають - повноцінних грошей (золотої чи срібної монети), розмінних чи нерозмінних знаків грошей (готівка), чи просто у вигляді записів на банківських рахунках (депозитні гроші). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять зі сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб'єкта до іншого.

Засіб платежу - це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення/

Гроші як засіб платежу, подібно до засобу обігу, передаються від одного суб'єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюються на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.

Засіб нагромадження - це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але раніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе нагромадити вартість для повернення боргу.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки такому поділу тут з'являється специфічний суб'єкт економічних відносин - держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому.

 

Грошові потоки

Грошовий потік – сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (чи його частку) процесу розширеного відтворення. За напрямами руху грошей відносно нац. доходу виділяють потоки витрат(нац. доход) та потоки ін’єкцій (нац продукт) Потоки витрат включають податки, заощадження, оплату чистого імпору; потоки ін’єкцій: інвестиції, держ закупівлі, надходження від експорту.

В моделі грошового обороту виділяють такі потоки: Потік № 1 - сукупність платежів /витрат/ фірм, пов’язаних з купівлею виробничих ресурсів, перш за все робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва Потік № 2 - враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна плата, гонорари, виручка від продажу матеріальних цінностей /сільськогосподарської продукції, земельних участків, будівель тощо/, рента, доходи по акціях, паях та ін. В сукупності вони складають національний доход країни.Потік № 3 - витрати сімейних господарств на покупки продуктів на внутрішньому ринку продуктів.Потік №10 - витрати сімейних господарств на покупки продуктів на світовому ринку. Потік № 4 - сплата сімейними господарствами податків. Потік № 5 - заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок.Потік № 6 - кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, доходи від емісії цінних паперів /акцій та облігацій/.Потік № 7 - інвестиційні витрати фірм на розширення виробництва - покупку необхідних матеріальних цінностей /будівельних матерівалів, обладнання, пристроїв тощо/. Потік № 8 - Мобілізація урядом коштів на грошовому ринкуПотік № 9 – витрачання мобілізованих урядом коштів на грошовому ринку для держзамовлення (державні закупки урядових структур)Потік № 12 - доходи фірм від реалізації національного продукту. Потік № 11 - оплата інозменими покупцями експортних поставок фірм(надходження по експорту)Потік № 13 - залученням грошових коштів у внутрішній оборот з світового ринку.Потік № 14 - відплив грошового капіталу за кордон. Потік № 15 - поновлення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення кредитування центральним банком комерційних банків.Потік № 16 - вилучення надлишку грошових коштів шляхом валютної інтервенції

 

Суть грошового ринку

Грошовій ринок - це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно перемішуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Грошовій ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку - попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція - форму пропозиції позик, а ціна - форму відсотка на позичені кошти.

Місце і роль грошового ринку в економічній системі суспільства визначаються, передусім, функціями, що виконуються ним, як загального, так і селективного характеру:1. Перерозподільча функція.2. Економія витрат обігу.3. Прискорення концентрації капіталу.4. Обслуговування товарообороту.5. Прискорення науково-технічного прогресу.

Перерозподільча функція. В умовах ринкової економіки ринок позикових капіталів виступає як своєрідний насос, що відкачує тимчасово вільні фінансові ресурси з одних сфер господарської діяльності та направляє їх в інші, що забезпечують більш високий прибуток.

Економія витрат Практична реалізація цієї функції безпосередньо витікає з економічної суті грошового ринку, джерелом якого виступають, в тому числі фінансові ресурси, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торгового капіталів. Тимчасовий розрив між надходженням і витрачанням грошових коштів суб'єктів господарювання може визначити не тільки надлишок, але і нестача фінансових ресурсів. Саме тому таке широке поширення отримали позики на заповнення тимчасової нестачі власних оборотних коштів, що використовуються практично всіма категоріями позичальників і забезпечують істотне прискорення оборотності капіталу, а, отже, і економію загальних витрат звертання.

Прискорення концентрації капіталу. Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і пріоритетною метою будь-якого суб'єкта господарювання.

Обслуговування товарообороту У процесі реалізації цієї функції кредит активно впливає на прискорення не тільки товарного, але і грошового обігу, витісняючи з нього, зокрема, готівку

 

Попит на гроші

Попит на гроші запас грошей, який екномічні субєктипрагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент.

Сукупний попит на гроші — це загальна кількість грошей, яку еко­номічні аґенти бажають мати для фінансування операцій та у формі активів, Тобто сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на актив.

Сукупний попит включає попит на гроші для задоволенн поточних потреб (трансаційні гроші) та попит на гроші як ліквідні акти (нагромадження вартості).

попит на гроші для задоволенн поточних потреб нагромаджується з метою створенн платіжних засобів достатніх для задоволення поточних потреб у товарах і послугах. Такі потреби забезпечує агрегат М1.

і попиту на гроші як на актив – формується постійний тривалий запас грошей що призначені для здійснення майбутніх платежів та одержання доходів і зводиться до нагромадження ліквідних активів.

Провідні фактори, що визначають загальний попит на гроші, подає схема:

Показники	Зростання динаміки цін	Зростання реальних доходів	Зростання альтернативної вартості зберігання грошей (ставки відсотка)
Номінальний попит на гроші	Пропорційно збільшує залишки грошей	Збільшує попит	Зменшує попит
Реальний попит на гроші	Не змінює попиту на реальні залишки грошей	Збільшує попит	Зменшує попит

 

Пропозиція грошей.

Пропозиція грошей - це та кількість грошей, що знаходиться у розпорядженні економічних суб´єктів, яку вони можуть спрямувати в оборот за сприятливих умов. На мікроекономічному рівні кожний економічний суб´єкт, взаємодіючи зі своїм попитом, у випадку перевищення запасу грошей пропонує їх для продажу на ринку. І, навпаки, перевищення попиту над наявними запасами формує його попит на гроші. Тобто відбувається постійне чергування попиту і пропозиції. На макроекономічному рівні пропозиція формується під впливом фактичної грошової маси в обігу, яка і становить природну межу пропозиції грошей. Лише додаткова емісія здатна розширити пропозицію грошей понад цю межу. Ось чому будь-яка емісія грошей означає зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а їх вилучення з обігу веде до скорочення пропозиції грошей.

 

Рівновага на ринку грошей.

Якщо дві криві – попиту і пропозиції зобразити в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грошового ринку. У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії і визначається результат цієї взаємодії. Здатність банківської системи на достатньому рівні забезпечувати пропозицію грошей і не допускати переповнення каналів грошового обігу надлишковою грошовою масою (Мs = Md) не тільки свідчить про функціонування досконалого грошового механізму і високий рівень розвитку банківської системи, а й забезпечує грошам можливості найкраще виконувати свої функції, активно сприяє нагромадженню капіталу і перетворенню його в інвестиції для розширеного відтворення. І навпаки, будь-яке порушення рівноваги попиту і пропозиції грошей створює невідповідність, яка дестабілізує грошову систему і провокує розвиток інфляційних процесів чи падіння реалізації і виробництва ВВП. При цьому надмірної пропозиції грошей не існує. Надмірним може бути лише попит на гроші.

 

Грошова система України.

Становлення України як незалежної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість управляти грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому ВРУ 20 березня 1991р.

І етап щодо створення власної грошової системи розпочався після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового використання як доповнення до рублевої грошової маси.

Однак, досить швидко виявилися суттєві недоліки двовалютної системи грошового обороту. Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, указом Президента України «Про реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992 р. було запроваджено купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучено з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі «український карбованець», дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу.

Згідно з Указом Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 р., з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця — гривня та її сота частина — копійка. Цим закінчився ІІ етап розбудови грошової системи України і розпочався ІІІ.

На ІІІ етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи. Важливою віхою тут стало прийняття ВРУ в травні 1999 р. Закону «Про Національний банк України», а у грудні 2000 р. – Закону “Про банки і банківську діяльність”.

 

 

Теорії інфляції.

В даний час існує три основних напрями у теорії інфляції: кейнсіанська теорія інфляції, монетаристська кількісна концепція і теорія надзвичайних витрат.

Кейнсіанська теорія інфляції. Представники виходять з аналізу доходів та видатків господарюючих суб'єктів та впливу їх на збільшення попиту. Вони вважають, що збільшення попиту з боку держави та підприємців призводить до збільшення виробництва та зайнятості. В той же час збільшення попиту населення, оскільки він (попит) носить невиробничий характер, призводить до інфляції. В зв'язку з цим вони рекомендують стимулювати приватні та державні інвестиції, але обмежувати заробітну плату працюючих. В даній концепції активну роль відіграє, за словами Кейнса, "ефективний" або грошовий попит, який, ніби-то, і створює грошову масу.

На базі кейнсіанської теорії інфляції з'явилась так звана "крива Філіпса", яка відображає обернену залежність в розвитку цін і зайнятості у Великобританії.

Монетаристська концепція інфляції. Представники даного напрямку (М. Фрідмен та ін.) розглядають інфляцію як грошовий феномен, тобто результат надлишкової кількості грошей в обігу. З цією метою вони порівнюють індекси грошової маси та фізичного обсягу ВНП. Тут гроші відіграють активну роль, тобто грошова маса "створює" попит.

Теорія інфляції, викликаної надлишковими витратами виробництва (Д.М. Кейнс, У. Торн, Р. Куен) пояснює зростання цін збільшенням витрат виробництва. На думку представників даної теорії, інфляцію викликають лише витрати, пов'язані з заробітною платою, на чому базується теорія інфляційної спіралі «заробітна плата – ціни».

 

 

Функції кредиту

Сутність кредиту як економічноїкатегоріївиявляється в йогофункціях, розкриттяякихдозволяєвстановитизв'язокданоїкатегорії з системою економічнихвідносин. Втрата кредитом своїхфункційфактичноозначатимезникненнясамоїцієїекономічноїкатегорії. У розвинутомуринковомугосподарстві кредит виконуєтакіосновніфункції: 1) перерозподільчу; 2) заміщення грошей вобігу; 3) стимулювальну; 4) контрольну. Ціфункції кредиту тіснозв'язаніміж собою, визначаючи в своїйсукупностіпевнуекономічну роль кредитнихвідносин. 1.Перерозподільча функція кредиту випливаєізсамоїсутності і ролікредитнихвідносин. Внаслідоккредитногоперерозподілуприскорюєтьсязалученняновихгрошовихкоштів у сферу господарювання. Приреалізаціїцієїфункції кредиту перерозподіляються як грошовікошти, так і товарніресурси. Швидкість та інтенсивністьперерозподілувартості за допомогою кредиту багато в чомувизначаютьсяйогодоступністю і, насамперед, рівнемпозичковоговідсотка. Високівідсоткові ставки за кредитами гальмуютьперерозподільчіпроцеси. В цілому, масштабирозширення кредиту і відповіднопроцесів кредитного перерозподілуобмеженізагрозоюпосиленняінфляційних процесів.2.Функція заміщення грошей кредитнимиінструментамипов'язана з антиципаційноювластивістю кредиту, тобтойогоздатністювипереджати в часіпроцеснагромадження в товарній і грошовій формах. 3.Важливезначення в умовахринковоїекономікимаєстимулювальнафункція кредиту. За своєюекономічноюсутністюпроцескредитування не може не стимулюватиефективневикористанняпозики з боку позичальника. Сам змісткредитування, щовиражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективноговикористанняодержаноїпозики, щоб на заробленікошти не просто повернути кредит, але йодержатиприбуток. 4. Контрольнафункція кредиту полягаєвтому, що в процесікредитуванняздійснюєтьсявзаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненнямпозики. Контроль є складовоюзагальногомеханізмууправлінняпроцесомкредитування. Сьогодні будь-якийгосподарськийсуб'єкт не можедозволитисобінехтуватиконтролем за кредитом. Успішнеуправління кредитом вимагаєпоєднаннязусиль кредитного контролю ізспрямованістюсуб'єктівгосподарювання на отриманняприбуткувіднадання (одержання) позики. Існуєсуттєвавідмінність у виконанніконтрольноїфункції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор маєможливістьздійснювати контроль як заоб'єктом кредиту (позиченоювартістю), так і за діяльністюпозичальника. Позичальник не маєможливостіконтролюватидіяльність кредитора, вінздійснює контроль лише за рухомпозиченоївартості (тобтоконтролюєлишеоб'єкткредитнихвідносин).

 

Форми та види кредиту.

Кредит – це суспільні відносини, що виникають між ек. суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Існує 2 форми позиченої вартості, яка рухається між кредитором та позичальником: товарна (від продажу товарів з відстрочкою платежу, при оренді майна, прокат тощо) та грошова (банки, міжнар. фін-кредитні установи, уряд, населення при заощадженні тощо). Вони пов’язані між собою та доповнюють одна іншу: позички, надані в товарн. формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Види: I) залежно від суб’єктів К. відносин: 1) банківський – основний, кредитор – банк; 2) державний – кредитор держава, виступає як позичальник (як облігаційний К.) 3) міжгосподарський (комерційний) – суб’єкти госп. орг-ції (ф-ми) Наприклад, при відгрузкі в кредит по векселю.4) міжнародний – резиденти різних країн; 5) особистий (приватний) – фіз. особа. II) від сфери економіки: 1) виробничий – формування основного та оборотного капіталу на виробничі цілі; 2) споживчий – задоволення особистих потреб людини, сфера особистого споживання. III) за терміном: 1) короткострокові – до 1 року, 2) середньострокові – до 5, 3) довгострокові – понад 5. Основа поділу - тривалість обороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена варт. IV) За галузевою спрямованістю – К. в промисловість, в с\госп, в торгівлю, в буд-во (в житлове буд-во), інші галузі. V) від цільового призначення: 1) К. на формування виробничих запасів (сировина), 2) у витрати вир-ва (сезонні витрати в с\госп.) 3) на створення запасів готової продукції (залишки на складах), 4) у тимчасових розривах в платежах (з\пл, розрах з постачальником) VI) за організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок: забезпечений та незабезпечений К.; прямий та опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний, безплатний.

 

Міжбанківські об’єднання

На сучасномуетапііснує велика кількістьрізноманітнихміжбанківськихоб'єднань, утворенняякихґрунтується як на добровільномуоб'єднаннісамостійнихбанків (злиття), так і на правах власності, контролю, централізованогоуправління, прямого підпорядкування і залежності (поглинання).

Головніпредставникиміжбанківськихоб'єднань:

— асоціативногокомерційного типу — консорціуми та картелі;

— корпоративного типу — концерни і трести.

Банківськийконсорціум — цетимчасовеоб'єднання на договірнійосновікількохбанків для спільногопроведеннякредитних, гарантійнихабоіншихбанківськихоперацій. Головною метою консорціуму є:збільшенняобсягівоперацій через концентраціюресурсів, розподілризиків, щодаєзмогуобмежитивтрати для кожного учасникаконсорціуму у випадкунеплатежівпозичальників.

Банківський картель — об'єднання великих банків, в основіякогоміститься угода про розподіл сфер діяльності (узгодження та проведенняєдиноїполітики при встановленніпроцентних ставок і виплатидивідендів, умов кредитування і под.).

Банківський концерн — монопольнеоб'єднанняакціонернихбанків, де великий банк (головне акціонернетовариство) володієконтрольним пакетом акційюридичносамостійнихбанків (дочірніхтовариств), тим самим фактичновстановлюючифінансовий контроль за їхдіяльністю.

Банківський трест — монопольнеоб'єднаннябанків, яке утворюєтьсявнаслідокоб'єднаннявласностібанків, щовходять до його складу. При цьомуостаннівтрачаютьюридичну, комерційнусамостійність і підпорядковуютьсяєдиномуоргановіуправління. Навідмінувід концерну, трест ґрунтується не на акціонерній, а на пайовійформівласності.

 

Статус та функції НБУ.

Національний банк України є: центральним банком, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці; емісійним центром; валютним органом; органом банківського нагляду; банком банків; державним банком; організатором міжбанківських розрахунків. Центральний банк здійснює грошово-кредитну політику, використовуючи відповідні інструменти. Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями. Емісійний центр Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот створено власну банкнотну фабрику.

 

Поняття валюти, її види

Нуйбільш прийнятним є визнач. валюти як будь-яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов”язано із зовнішньлекномічними відносинами. Валюта класифікується за кількома критеріями. Основним з них є емітенська належність валюти. За цим критерієм виділяють:

- національну в., яка виражена в горшах, що емітуються національною банк. Систеиою.(для України – гривня).

- Іноземну в., виражену в грошах, що емітуються банківськими системами інщих країн.(для України – всі, крім гривні)

- Колективну в., виражену в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами. (СДР, запроваджена в міжнародний оборот МВФ, евро).

За режимом використання в. поділяються на:

- неконвертовані;

- конвертовані.

Неконверт. є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується.(валюти слаборозвинутих країн, які переживають глибоку і хронічну екон. і фінанс. кризу).

Конверт. є в., які вільно обмінюються на в. інших країн, за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться через кордон. Конвертованість в. можна класифікувати за кількома критеріями:

1. За повнотою конвертації: повна; часткова.

2. За видами суб”єктів: зовнішня; внутрішня.

3. За характером економічних операцій, що обсуговуються конвертованою валютою: за поточними операціями; за переміщенням капіталу.

Повна конвертоність означає можливість віьного обміну нац. валюти на іноземну для всіх категорій власників та за всіма видами цілей або операцій.

Часткова конверт. Означає, що нац. Вал. Обмінюється на іноземну з певними обмеженнями. Напр., для одних осіб її обмін дозволений, а для інших – ні. Якщо конвертація нац. Валюти доєволена тільки для нерезидентів, то вона наз. зовнішньою, а якщо для резидетів – внутрішньою. Якщо конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями, вона наз. поточною, яко тільки на платежі за рухом капіталу – капітальною.

 

Валютний ринок

За своїм економічним змістом валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якомуурівноважуються попит і пропозиціяна такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у

основу для с-ми, а с-ма є механізмом забеспечення функціонування і регулювання ринку.

Нац. В. с-ми базуються на національних грошах і, по суті, єскладовими грошовиз с-м окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

Міжнродні та сітові в. с-ми грунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР та ін.) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.

Формування в. с-ми України розпочалося одночасно з формуванням нац. Грошової с-ми, складовоїю якої вона є. Уже Законом України “Про банки і банківську діяльність”, ухваленому 1991р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті, дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; забов”язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів. Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної с-ми.

Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної с-ми, що тривав до вересня 1996р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення ліберізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валюному ринку. У травні 1995р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов”язковому продажу. Був також розформованмй Тендерний комітет. Все це сприяло консолідаціївалютного ринку, зростання пропозиції та попиту на інвалюту, посиленняю їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу. Зросла довіра до нац. Грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995р. обігу іноземної валюти на внутр. Ринку України.

З вересня 1996р. після випуску в обіг постійної нац. Валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної с-ми України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були: остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, з 2000 р. – введено вільне плавання; введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень; певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших

багатства країни на трвалий період. “коеф-т достатності” ЗВР – показник відношення обсягу централізованого ЗВР до річного обсягу імпорту. Якщо у держави є значні обсяги ЗВР, вона може інтервенційними заходами локалізувати будь-які чинники, що спричинюють порушення рівноваги на вал.ринку і втримати курс валюти на потрібному рівні.

 

Валютне регулювання.