Для цілей фінансової звітності фінансові інвестиції, згідно з П(с)БО2, поділяють на довготермінові та поточні фінансові інвестиції.

Інвестиції, придбані з метою перепродажу, які у будь-який момент можуть бути реалізовані, кваліфікують як поточні, навіть якщо вони за своєю первісною природою є довготерміновими.

Поточні фінансові інвестиції охоплюють еквіваленти грошових коштів, тобто це короткотермінові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості та мають короткий термін погашення (що не перевищує року), наприклад протягом трьох місяців. Еквіваленти грошових коштів, зазвичай, утримуються для погашення короткотермінових зобов'язань, а не для інвестиційних цілей.

До поточних інвестицій також відносять: інвестиції терміном менше одного року (крім еквівалентів грошових коштів); інвестиції в асоційовані i дочірні підприємства, які придбані i утримуються для продажу протягом 12 місяців; інвестиції у спільну діяльність, які придбані i утримуються з метою подальшого продажу протягом 12 місяців.

У балансі поточні фінансові інвестиції відображаються в складі оборотних активів підприємства за статтею «Поточні фінансові інвестиції». До цього виду інвестицій належать вкладення підприємством тимчасово вільних коштів у банківські депозити, короткострокові цінні папери та інші дохідні фінансові інструменти з метою формування ліквідних резервів та одержання доходів.

Основою прийняття рішень про поточні фінансові інвестиції є інформація, наведена в оперативному фінансовому плані (бюджеті ліквідності). Якщо з плану випливає, що в окремих періодах у підприємства очікується тимчасовий надлишок грошових коштів, то доцільно прийняти рішення стосовно їх раціонального використання. Відповідно управління поточними фінансовими вкладеннями доцільно узгоджувати із політикою оптимізації залишків грошових коштів на банківських рахунках та формування резервів ліквідності. У даному випадку фінансист керується такими моделями управління вільними залишками грошових коштів на поточних рахунках: модель Баумоля, модель Міллера-Орра та модель Баранека.

Згідно з цими моделями рішення щодо обсягів та кількості операцій у межах поточних інвестицій варто приймати, враховуючи такі чинники:

l прогнозовані доходи від поточних фінансових інвестицій;

l накладні витрати, пов’язані із здійсненням інвестицій і дезінвестицій;

l величину втрачених доходів у разі зберігання залишків коштів на рахунку в банку (за відсутності інвестицій).

Поточне фінансове інвестування може здійснюватися у межах політики рефінансування дебіторської заборгованості. На відміну від довгострокових фінансових інвестицій, поточне інвестування не потребує наявності відповідних фінансових джерел, зокрема прибутку, інших позицій власного капіталу чи довгострокових позичок.

Довгострокові (довготермінові) фінансові інвестиції це фінансові інвестиції на період більше року, а також усі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент у т. ч. інвестиції, котрі обліковуються методом участі в капіталі.

Об’єктами довгострокового фінансового інвестування можуть бути:

1. цінні папери, які засвідчують право власності (акції);

2. цінні папери, що засвідчують відносини позички (облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі);

3. облігації державних та місцевих позик;

4. вкладення в статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном.

У довгострокові фінансові інвестиції можуть здійснюватися вкладення підприємства з метою одержання прибутку, здобуття контролю над іншими підприємствами, одержання доступу на певний сегмент ринку, створення інтегрованих корпоративних структур, диверсифікації діяльності тощо.

Через інструментарій довгострокових фінансових інвестицій можна опосередковано здійснювати реальні інвестиції. Тобто, замість вкладання коштів у придбання основних засобів для розвитку нового виробництва можна придбати контрольний пакет корпоративних прав підприємства, яке володіє відповідними необоротними активами, чи заснувати дочірнє підприємство, наділивши його статутним капіталом, за рахунок якого будуть здійснені реальні інвестиції.

Довгострокові фінансові інвестиції в балансі підприємства-інвестора відображаються за такими позиціями: довгострокові фінансові інвестиції, котрі обліковуються за методом участі в капіталі; інші фінансові інвестиції (усі інші фінансові вкладення, які можуть бути об’єктами інвестування: облігації, вкладення в корпоративні права підприємств, які не належать до вище перелічених).

До складу довгострокових фінансових інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі, належать:

l інвестиції в асоційовані підприємства – підприємства, в яких інвестору належить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора;

l вкладення у дочірні підприємства – підприємства, що перебувають під контролем материнського (холдингового) підприємства (контроль - вирішальний вплив на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства з метою одержання вигод від його діяльності). При з’ясуванні питання про віднесення підприємства до категорії дочірніх вирішальну роль відіграє ступінь впливу інвестора при прийнятті рішень стосовно ключових питань господарської діяльності об’єкта інвестування;

l вкладення в спільну діяльність – господарська діяльність зі створенням юридичної особи, яка є об’єктом спільного контролю двох або більше сторін відповідно до письмової угоди між ними.

 

5. В економічній літературі залежно від придбаних паперів фінансові інвестиції прийнято поділяти на пайові та боргові. Даний момент також враховується у П(С) БО 12, згідно котрого фінансові інвестиції мають поділ на такі, що надають право власності і такі, що не надають права власності.

Пайові фінансові інвестиції характеризуються такими ознаками: засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі емітента корпоративних прав; виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств; мають необмежений термін обігу; утримуються підприємством з метою одержання доходу за рахунок дивідендів або придбані з метою перепродажу чи одержання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

На відміну від пайових, боргові фінансові інвестиції не надають права власності. До них відносять інвестиції, які: виступають як боргові цінні папери (облігації); мають боргову природу; мають установлений термін обігу; утримуються підприємством до їх погашення з метою одержання доходу у вигляді відсотків або придбані з метою перепродажу й одержання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

Для відображення операцій з фінансовими інвестиціями в обліку важливим є також вид цінного паперу та визначення методу його оцінки (у разі надходження, вибуття або на дату балансу). Класифікація фінансових інвестицій повинна також забезпечити можливість отримання інформації про фінансові вкладення в об'єкти як на території України, так і за кордоном та сприяти об'єктивному і точному відображенню інформації про них у бухгалтерському обліку та звітності суб'єктів підприємництва.

6. Залежно від мети інвестування кожен вид фінансових інвестицій може бути кваліфікований як придбаний з метою перепродажу, такий, що утримується безстроково (інструменти капіталу), до погашення (боргові інструменти).

Вартість фінансових iнвестицiй, більше ніж будь-яких інших активів підприємства, може зазнавати змін. У зв’язку з цим, для забезпечення достовiрностi iнформацiї, наведеної у фiнансовiй звiтностi, необхідно здійснювати оцінку фінансових iнвестицiй.

Відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, оцінка – це процес визначення грошових сум, за якими повинні визнаватися і відбиватися елементи фінансових звітів у балансі та звіті про прибутки і збитки.

У фінансових звітах використовуються в різних комбінаціях кілька різних методів оцінки, що визначені національними П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції». Вибір методів оцінки залежить від видів фінансових інвестицій, тобто чи це поточні чи довгострокові фінансові інвестиції.

Первісна оцінка та відображення в бухгалтерському обліку фінансових інвестицій здійснюються за собівартістю, яка складається з ціни придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов’язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням фінансової інвестиції.

Для відображення на дату балансу запроваджуються фактично три методи оцінки фінансових інвестицій:

1. за справедливою вартістю;

2. за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій;

3. за методом участі в капіталі.

Вони застосовуються залежно від того, в який об’єкт здійснено інвестиції. У зв’язку з цим розрізняються такі об’єкти інвестування:

1. фінансові інвестиції, що придбані та утримуються виключно для продажу, обліковуються за справедливою вартістю;

2. фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення, обліковуються за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій;

3. фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства та в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства), обліковуються за методом участі в капіталі.

Рисунок Методи оцінки інвестицій на дату балансу

 

Первісну вартість придбаної фінансової інвестиції встановлюють за її собівартістю, що об'єднує усі витрати, пов'язані з їх придбанням, виплату комісійних винагород та гонорарів, сплату мита, податків тощо):

Фін = Цфі + Кв+ М + ПЗП + ОП + ВІ,

де Фін - первісна вартість (собівартість) фінансової інвестиції, Цфі - ціна придбання фінансової інвестиції, Кв - комісійні винагороди, М – мито, Пзп - податки і збори, Оп - обов’язкові платежі, Ві- інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням фінансової інвестиції.

Якщо фінансова інвестиція придбана шляхом обміну на цінні папери власної емісії, то первісну вартість такої інвестиції визначають за справедливою (ринковою) вартістю переданих цінних паперів.

У випадку придбання фінансової інвестиції шляхом обміну на інші активи первісну вартість (собівартість) визначають за справедливою вартістю цих активів.

Рисунок Оцінки фінансових інвестицій від способу придбання

 

Фінансові інвестиції, що не є інвестиціями у боргові цінні папери і не обліковуються за методом участі в капіталі, відображаються в балансі за справедливою вартістю. Як випливає з положень П(с)БО 19 “Об’єднання підприємств” справедлива вартість фінансових інвестицій у цінні папери визначається за їх поточною ринковою вартістю, а за неможливості – виходячи з експертної оцінки. Згідно з П(с)БО 12 “Фінансові інвестиції” ринкова вартість фінансової інвестиції – це сума, яку можна отримати від продажу фінансової інвестиції на активному ринку.

Критерії, за яким ринок може бути віднесено до активного, встановлено ПБО 8 “Нематеріальні активи”: предмети, що продаються та купуються на цьому ринку, є однорідними; у будь-який час можна знайти зацікавлених продавців і покупців; інформація про ринкові ціни є загальнодоступною. У разі відхилення справедливої вартості фінансових інвестицій від їх балансової вартості необхідно проводити переоцінку, результати якої визнаються як інші доходи або інші витрати.

Фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства та в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства) на дату балансу відображають за вартістю, що визначена заметодом участі в капіталі. Метод участі в капіталі є методом обліку фінансових інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування.

Фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу відображаються за вартістю, що визначена з урахуванням зміни загальної величини власного капіталу об’єкта інвестування, за винятком змін капіталу, що є результатом операцій між інвестором і об’єктом інвестування.

Для відображення фінансових інвестицій за методом обліку участі в капіталі використовуються фінансові звіти дочірніх, спільних та асоційованих підприємств, які складені на ту ж звітну дату, що і звіти інвестора. Тобто, в основу оцінки за методом участі у капіталі покладено концепцію про те, що інвестор отримав дохід від інвестиції, еквівалентний частці його власності в асоційованому підприємстві.

Якщо, наприклад, асоційоване підприємство, в яке вкладено капітал, отримало прибуток у звітному періоді, то пропорційна частка цього прибутку збільшує суму інвестицій інвестора. Дивіденди інвестор визнає на момент їх оголошення, і вони зменшують суму інвестицій, тобто їх вважають поверненням частини інвестицій інвесторові.

Розглянемо оцінку фінансових інвестицій за методом участі в капіталі на спрощеному прикладі. Банк придбав частку (25 %) у статутному фонді підприємства за 500 тис. грн. і веде облік цієї інвестиції в асоційоване підприємство за методом участі в капіталі. В звітному році із чистого прибутку асоційованого підприємства 100 тис. грн. відображені у складі нерозподіленого прибутку, а 50 тис. грн. направлено на сплату дивідендів. Частка банку в збільшенні додаткового капіталу становить 100 000 x 25 % = 25 000 грн. Частка банку в дивідендах становить 50 000 грн. х 25 % = 12 500. Всього балансова вартість інвестиції 500 000 + 25 000 + 12 500 = 537 500 грн. Таким чином, вартість фінансової інвестиції, яка відображається банком в обліку за методом участі в капіталі зросте до 537 500 грн.

Вказаний метод оцінки фінансових інвестицій не застосовують, якщо:

l фінансові інвестиції придбали та утримують тільки для продажу протягом дванадцяти місяців із дати придбання;

l асоційоване або дочірнє підприємство діють в умовах, що обмежують його здатність передавати кошти інвесторові протягом періоду, котрий перевищує дванадцять місяців.