Пропозиція і закон пропозиції

Пропозиція — рішення (або бажання) і спроможність ви­робити та запропонувати для продажу на ринку певну кількість продукту за кожну конкретну ціну з усіх можливих.

Обсяг пропозиції, як і в разі попиту, залежить насам­перед від конкретного виду товару. Загалом за незмінної ціни обсяг пропозиції зумовлений такими чинниками: 1) наявністю взаємозамінюваних товарів, або субінститутів; 2) наявністю доповнюючих товарів або товарів-комплементів (наприклад, ручка і чорнило); 3) змінами цін на товари-замінювачі; 4) змінами цін на доповнюючі товари або їх доступністю; 5) змінами в доходах; 6) змінами якості речей (тобто сукупності споживчих властивостей товару; 7) змінами моди, смаків, звичаїв; 8) змінами в навколиш­ньому середовищі.

У процесі вивчення залежності попиту від рівня цін бу­ло обгрунтовано закон пропозиції.

Закон пропозиції — із зростанням цін виробники пропо­нують більше товарів, а з їх зниженням — менше.

Еластичність попиту і пропозиції

Важливу роль у виробничій діяльності товаровироб­ників, раціональному розподілі економічних ресурсів відіграє еластичність попиту і пропозиції. Адже інформації про відхилення ціни на товар під впливом певних чинників ще недостатньо для прийняття виважених рішень підприємцем, важливо знати міру такого відхилення. У цьому разі економічна наука пропонує категорію еластичності.

Еластичність — міра чутливості попиту і пропозиції до зміни чинників, що їх визначають, насамперед до вар­тості товарів.

У кількісному вираженні еластичність означає ступінь й або міру реагування однієї змінної величини внаслідок одновідсоткової зміни іншої змінної величини. Найважливішу роль в еластичності попиту і пропозиції відіграють зміни величини попиту залежно від ціни.

Основні чинники, які впливають на цінову елас­тичність попиту:

1) наявність якісних взаємозамінних товарів та рівень цін на них (чим більше таких замінників і чим нижчі ціни на них, тим еластичнішим буде попит);

2) частка продукту в доходах споживача (чим важ­ливіше місце посідає певний продукт у бюджеті спожива­ча, тим вищою буде еластичність попиту на нього за незмінних усіх інших умов);

3) тривалість періоду для здійснення вибору (чим дов­ший період часу для прийняття рішень, тим еластичніший попит на товар);

4) тип товарів, зокрема їх поділ на предмети розкоші та товари широкого вжитку (попит на предмети розкоші, як правило, еластичний, на товари широкого вжитку — несластичний).

Еластичність за зміни ціни показує, яка зміна попитуу відсотках відбувається із зростанням ціни, скажімо, на 1%.

Найпростіша формула цінової еластичності:

 

Відсоткова зміна кількості товарів, на які є попит

Відсоткова зміна ціни

 

Еластичність попиту залежно від зростання ціни здебільшого є від'ємною величиною. Це означає, що із зростанням ціни попит на товар зменшується.

Аналогічно вимірюється еластичність пропозиції.

Еластичність пропозиції — відсоткова зміна пропонова­ної кількості товарів внаслідок одновідсоткового зростан­ня цін.

Як правило, таке значення еластичності позитивне, оскільки вища ціна — стимул для виробників до збільшен­ня випуску товарів.

Особливість ринкового механізму в цьому разі полягає в тому, що попит еластичніший за ціну протягом тривало­го проміжку часу. Адже люди не одразу змінюють свої звички у споживанні товарів, до того ж попит на один то­вар може бути пов’язаний із запасом іншого товару у спо­живачів, попит на який змінюється повільніше. Так, різке підвищення ціни на бензин, хоч і скорочує попит на ньо­го, але меншою мірою, ніж зростає ціна. Водночас на три­валому проміжку часу споживачі намагатимуться купувати малолітражні та економніші автомобілі.

Найважливішими чинниками, які впливають на елас­тичність пропозиції, крім цін, є чисельність товаровироб­ників, очікування (цінові та ін.) різних суб’єктів еко­номічної діяльності, розміри встановлюваних державою податків, фактор часу та ін. При цьому розрізняють:

1) короткотерміновий період еластичності попиту, в який підприємство не здійснює капіталовкладень у рекон­струкцію виробництва, а пристосовується до попиту шля­хом збільшення завантаження виробничих потужностей, інтенсивності праці тощо;

2) середньотерміновий період, у який здійснюють капіталовкладення, але при цьому пропозицію пристосо­вують до попиту не за їх рахунок, а шляхом звуження або розширення виробництва на існуючих виробничих потуж­ностях);

3) довготерміновий період, у який здійснюють рекон­струкцію виробництва (заміну застарілого устаткування на нове і відповідне розширення виробництва), а також з’яв­ляються нові товаровиробники даної продукції.

Для окремих груп товарів (автомобілі, холодильники, телевізори тощо) попит еластичніший у короткотерміно­вий період. Так, у США щорічно продають 10-15 млн ав­томобілів. Тому із зростанням цін попит на автомобілі різко знизиться, хоча загальний парк автомобілів змен­шиться ненабагато. В міру зношення машин попит на них з часом зросте.

У пізнанні механізму ринкової рівноваги важливу роль відіграє коефіцієнт еластичності.

Коефіцієнт еластичності — відношення зміни обсягу по­питу чи пропозиції (зростання чи зменшення у відсотках) до зміни цін (у відсотках).

Залежно від значення коефіцієнта еластичності розріз­няють такі основні види еластичності попиту і пропозиції: абсолютно еластичні; відносно еластичні; одиничне елас­тичні; відносно нееластичні; абсолютно нееластичні.

Відносно еластичний, або еластичний, попит — по­пит, за якого незначні зміни в ціні спричиняють значні (більші) зміни у кількості реалізованої продукції.

Наприклад, зниження ціни на 2% зумовлює зростання попиту на 4%. Коефіцієнт еластичності в цьому разі пови­нен бути більшим за одиницю, а в нашому випадку він дорівнює двом. Таким є попит на предмети розкоші.

Нееластичний попит — попит, за якого незначна зміна в ціні зумовлює ще меншу зміну в кількості реалізованої продукції.

Так, із зниженнями ціни на 3% попит зростає лише на 1%. Коефіцієнт еластичності у цьому разі становить 1/3, тобто для нееластичного попиту характерний коефіцієнт, менший за одиницю. Таким, наприклад, є попит на хліб. Між наведеними видами еластичності попиту (еластичним та нееластичним) виникає проміжна ситуація.

Одиничний попит — попит, за якого відсоткова зміна ціни дорівнює відсотковій зміні попиту (наприклад, коли зни­ження ціни на 1% зумовлює зростання продажу на 1%).

Абсолютно нееластичний попит — попит, за якого зміна ціни не призводить до зміни кількості реалізованої продукції (таким, зокрема, є попит на сіль).

Цей вид попиту характеризується тим, що найменше зниження ціни спонукає покупця збільшувати закупівлі від нуля до межі своїх можливостей.

Практика, на думку західних учених, свідчить, що ко­ефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15%, на яловичину — 0,64, на яйця — 2,65, на електроенергію — 0,13, на одяг і взуття — 0,20, на квитки до кінотеатру — 0,87%.

 

4. Закони, які управляють поведінкою підприємців-товаровиробників

Якщо предметом економічної науки є закони розвитку економічної системи, а виробництво — важлива ланка (елемент) такої системи, то звідси логічно випливає висно­вок, що виробництво, а отже діяльність товаровиробників, також регулюються певними економічними законами.

Закон зростання витрат

За переходу від виробництва одних товарів до вироб­ництва інших необхідно пристосовувати (адаптувати) ре­сурси. Адже їх неможливо повністю використати у вироб­ництві альтернативних продуктів. При цьому одні ресурси (наприклад, людські) пристосовуються легше, інші (спеціалізована техніка) — важче. Чим більше під­приємець намагатиметься виготовити альтернативних продуктів (наприклад, цукерок замість хлібобулочних ви­робів), тим активніше змушений він залучати менш придатні для виробництва цукерок ресурси. Якщо він спрямує на виготовлення хлібобулочних виробів усі ресурси, то альтернативні витрати виробництва за умови повного ви­користання всіх ресурсів будуть максимальними.

Це означає, що в разі заміни виробництва одних то­варів іншими за повної зайнятості між збільшенням об­сягів альтернативного товару і величиною альтернативних витрат встановлюються сталі й істотні зв’язки, які мають прямо пропорційний характер, що свідчить про дію зако­ну зростання витрат.

Закон зростання витрат — у разі заміни виробництва одного товару виробництвом іншого за повної зайнятості ресурсів альтернативні витрати другого виробництва зростають.

Граничні показники

Окремий товаровиробник з метою збільшення своїх до­ходів намагається зіставити доходи (користь) і витрати. Зрозуміло, що виготовлення додаткової одиниці товару ви­магає додаткових витрат, а його реалізація спричиняє пев­не збільшення валових доходів. У західній економічній літературі приріст витрат на виготовлення одиниці додат­кової продукції та відповідний приріст виручки (доходів) отримали назву граничних витрат (англ. marginal cost) і гра­ничних доходів (marginal revenue).

Перше правило, яким керується фірма (товаровироб­ник): розширювати випуск товарів можна до тих пір, по­ки додаткова одиниця продукції обходиться дешевше, ніж ціна продажу.

Щодо отримання прибутку це правило означає, що прибуток зростатиме, якщо збільшення обсягів вироб­ництва забезпечує перевищення граничними доходами ве­личини граничних витрат.

Закон спадної віддачі

Проте знання цього правила ще недостатньо, щоб постійно збільшувати обсяги виробництва. Звернемося до такого прикладу. Для виготовлення цукерок потрібні певні засоби виробництва, предмети праці (шоколад, кокосове масло, начинка тощо) та люди. Засоби виробництва є постійною величиною (збудувати новий цех миттєво не­можливо), а предмети праці та люди — змінними величи­нами (чинниками). Якщо керівництво підприємства з ме­тою збільшення обсягів виробництва почне приймати на роботу нових працівників, то гранична продуктивність знижуватиметься, оскільки наявні виробничі площі та тех­нологія розраховані лише на певну кількість працівників. При переході оптимальної межі порушуються вимоги що­до організації праці, й працівники починають заважати один одному. Це означає, що між кількістю та якістю постійних і змінних ресурсів існують внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки, наявність яких є ознакою дії окре­мого економічного закону.

Закон спадної віддачі — починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу до незмінного фіксованого ресурсу дає додатковий або гра­ничний продукт, який зменшується у розрахунку на кож­ну наступну одиницю змінного ресурсу.

Якщо формулювати його з погляду характеристики сутності економічного закону, то він означає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між одним із змінних ре­сурсів та іншими незмінними ресурсами виробництва, по­рушення яких на певному етапі призводить до зниження граничної продуктивності кожної наступної одиниці цьо­го змінного чинника.

Цей закон діє за умови, що кожний додатковий працівник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навичок тощо. Отже, за наявної максимальної кількості зайнятих на підприємстві кожен додатковий працівник робить менший внесок у загальний обсяг виробництва порівняно зі своїм попередником.

На прикладі цього закону ще раз підтверджується істи­на, що вимоги дії економічних законів не можна порушу­вати. Попередньою умовою цього є знання сутності та ме­ханізму дії певного економічного закону. Якщо власник фірми знехтує вимогами цього закону, прибутки поступо­во знижуватимуться, і з часом фірма збанкрутує.

Тема 9. КОНКУРЕНЦІЯ ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Однією з рушійних сил підприємництва є конкуренція. Існують різноманітні форми та методи конкурентної бо­ротьби, які по-різному впливають на підприємницьку діяльність і конкурентоспроможність фірми. Конкуренція відіграє важливу роль як рушійна сила розвитку еко­номічної системи капіталізму, змушує підприємців мобілізовувати всю енергію і здібності для підвищення конкурентоспроможності своїх підприємств.

Сутність конкуренції

Конкуренція (лат. concurere — зіштовхуюсь, змагаюсь, як економічна категорія) — боротьба (в тому числі зма­гання, зіткнення, взаємодія) між виробниками (продавця­ми) за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення максимальних прибутків.

У разі зіткнення інтересів окремих виробників або продаців товарів і послуг кожен з них намагається довести свої переваги, забезпечити вигідніше і стабільніше поло­ження, в тому числі за рахунок послаблення або навіть банкрутства конкуруючих підприємств.

Сутність конкуренції повніше розкривається в її функціях. Вона сприяє:

1) розширенню підприємствами масштабів виробництва, підвищенню продуктивності праці й за рахунок цього зниженню витрат виробництва на одиницю про­дукції, а отже і ціни;

2) економії ресурсів (природних, матеріальних, трудо­вих, фінансових та ін.);

3) впровадженню досягнень науки і техніки у вироб­ництво, що зумовлює зростання продуктивності праці;

4) поліпшенню якості продукції й обслуговування (в тому числі післяпродажного) споживачів;

5) перерозподілу капіталу між галузями і вирівнюван­ню норми прибутковості у різних сферах і галузях еко­номіки;

6) створенню умов для банкрутства підприємств, зро­станню на цій основі безробіття;

7) виникненню економічних криз;

8) посиленню процесу диференціації товаровироб­ників, тобто збагаченню одних і збідненню інших;

9) монополізації економіки.

Отже, конкуренція має як позитивні, так і негативні сторони. Їх співвідношення залежить від видів та форм конкуренції, впливу на неї регулюючої діяльності держави.