Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Спільні підприємства та їх структураСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Спільне підприємство (СП) — підприємство, засноване на спільному капіталі вітчизняного підприємства з фірмами інших країн, а також на спільному управлінні виробництвом і власністю, в тому числі розподілі прибутків. Такі підприємства створюють з метою привласнення більших прибутків на основі кооперації їх виробничої, збутової, наукової діяльності при виготовленні товарів і послуг. Додатковими мотивами їх створення є: 1) розширення діючих виробничих потужностей і зниження на цій основі витрат виробництва, а отже посилення конкурентоспроможності продукції; 2) досягнення тієї самої мети на основі поглиблення спеціалізації та кооперації виробництва, прискореного оновлення асортименту товарів і послуг; 3) економія капіталовкладень усього комплексу ресурсів (природних, матеріальних, трудових, інформаційних) при створенні нових потужностей; 4) покращення організаційно-економічних відносин за рахунок обміну управлінським досвідом і удосконалення маркетингових досліджень; 5) послаблення ризиків (виробничих, збутових, інвестиційних тощо) в період погіршення економічної кон’юнктури; 6) проникнення на нові ринки збуту, доступ до нових джерел сировини, енергії та ін. Організаційно-правовою формою СП є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші господарські товариства, а також підприємства, засновані на власності фізичних осіб двох або декількох країн. Водночас підприємства-партнери зберігають свою юридичну самостійність. На початку 2000 р. податкові пільги для СП в Україні були відмінені. У світі щорічно реєструються понад 5000 СП. У країнах Східної Європи створення їх розпочалося наприкінці 60-х років, в Україні — у 80-х роках. Проте в нашій країні цей процес спочатку відбувався повільно, що було зумовлено існуванням адміністративно-командної системи. У перші роки існування незалежної України ситуація змінилася на краще. Так, лише за 1992 р. чисельність діючих СП зросла більш ніж на 550 одиниць. Проте більшість їх у цей період займалась експортом продукції. У 1993 р. в Україні діяло понад 2500 СП, у 1998 р. — до 4700, більшість із них займалась посередницькою діяльністю. Зареєстровані спільні підприємства до 1 січня 1995 р. не оподатковувалися протягом 5 років з часу внесення кваліфікаційної інвестиції. Аналогічну пільгу встановлено для СП з обсягом іноземних інвестицій не менш 100 тис. дол. на основі договорів про виробничу кооперацію, укладених, до 1995 р., та інших видів спільного виробництва із залученням іноземних інвестицій. Створені СП у промисловості та сільському господарстві оподатковувались до 2000 р. за ставкою 22%; якщо частка іноземного капіталу в статутному фонді перевищувала 30%, то ставка оподаткування становила 18%. Якщо СП займалися посередницькою діяльністю, то ставка оподаткування прибутків — 70%. Залежно від інвестицій збільшувався період звільнення від податку на прибуток: для інвестицій до 500 тис. дол. —на рік; понад 500 тис. — 5 млн дол. включно — на два роки; понад 5 млн — 50 млн дол. включно — на три роки; 50 млн дол. — на п’ять років. До СП застосовують також норми прискореної амортизації машин та устаткування, що означає отримання додаткових пільг в оподаткуванні прибутків. З 1992 по 1999 рр. в Україну було залучено майже 3,1 млрд іноземних інвестицій, що становило приблизно 50 дол. на душу населення. Для порівняння зазначмо, що в Польщі цей показник ще в 1998 р. становив 830 дол., в Естонії — 320, в Чехії — 400, в Угорщині — понад 1000 дол. Інвестиції України в економіку інших країн в 1998 р. дорівнювали приблизно 98 млн дол. У 1998 р. з майже 4700 СП інвестиції у виробництво здійснили приблизно 1260 (понад 60% у формі рухомого і нерухомого майна). Серед галузей народного господарства найбільше інвестицій вкладено у харчову промисловість (до 13%), машинобудування і металообробку (12%), транспорт і зв’язок (4%), будівництво і промисловість будівельних матеріалів (4%), хімічну і нафтохімічну промисловість (3%). З вкладених інвестицій на фірми США у 1997 р. припадало 19%, Німеччини — 16, Росії — 8, Великобританії — 7, Нідерландів і Кіпру — по 6% від загального обсягу. Обсяг інвестицій з України приблизно в 300 разів менший від обсягу інвестицій в економіку нашої держави. Найбільшими інвесторами економіки України є США (у 1998 р. вони інвестували 510 млн дол.), Нідерланди (264 млн дол.), Німеччина (214 млн дол.), Великобританія (210 млн дол.). Загалом діяльність СП відчутно не вплинула на насичення внутрішнього ринку, оскільки майже половина з них зайнята у сфері торгівлі. Багато з СП залишають свою валютну виручку за кордоном, ухиляючись від сплати податків, не займаються вдосконаленням техніки і технології тощо. Для поліпшення роботи СП необхідно проводити раціональну економічну політику, прийняти ефективні й стабільні закони, істотно підвищити рентабельність виробництва і капіталовкладень, активізувати внутрішні інвестиції та ін. Тема 25. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА
Важливим елементом сучасної економічної системи є оптимальне поєднання державного регулювання економіки з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить державному регулюванню. Без нього сучасна економічна система, в тому числі підприємницька діяльність, існувати не може.
§1. Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності
Підприємницька діяльність виникає з часу формування капіталістичного способу виробництва, тобто з початку XVI ст. З того часу і до кінця XIX ст. існувала нижча стадія розвитку капіталізму, яку з погляду критеріїв розвитку товарного виробництва в економічній літературі називають вільною ринковою економікою. Таку назву вона отримала внаслідок того, що протягом майже чотирьох століть здійснювалось переважно стихійне саморегулювання економіки за допомогою механізму вільної (досконалої) конкуренції, стихійного переливання капіталу між галузями, вільного ціноутворення тощо, але без широкомасштабного втручання держави в економіку. Державі в цей період відводилась роль “нічного сторожа”, вона повинна була оберігати приватну власність, стежити за дотриманням правил вільної конкуренції й виконувати лише ті функції, які окремі підприємці неспроможні були виконати або робили це економічно неефективно. До таких функцій належать контроль за громадським порядком, заснування державної поштової служби; введення обов’язкового шкільного навчання; забезпечення національної оборони; будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів) та їх утримання в робочому стані. З XVII ст. виникають державні та змішані компанії для управління й торгівлі з колоніями, держава насаджує розвиток мануфактур, регламентує їх діяльність; за допомогою відповідного законодавства регулює тривалість робочого дня, частково — розмір заробітної плати та ін. Проте регулюючий вплив держави носить фрагментарний характер, внаслідок чого розвиток економічної системи загалом відбувається нерегульовано. Підприємницька діяльність на нижчій стадії розвитку капіталізму здійснюється здебільшого на дрібних за розмірами підприємствах. Так, у Парижі в 50-х роках XIX ст. переважали підприємства з кількістю зайнятих до 5 осіб, а до середніх належали підприємства з чисельністю зайнятих до 50 найманих працівників. Водночас були відсутні маркетингова діяльність на підприємстві, широке використання праці найманих менеджерів. Пануючою формою власності була індивідуальна (приватна) капіталістична власність. За цих умов певна організованість і планомірність існували у незрілих формах, здебільшого лише у межах дрібних та середніх підприємств. Таку економіку не можна називати регульованою. Ця переважно неконтрольована підприємницька діяльність, яка здійснювалась у межах механізму вільної конкуренції, поступово зумовила появу суспільного характеру виробництва (внаслідок розвитку і поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації, кооперування між підприємствами, зростання їх обсягів тощо), що за умов панування приватнокапіталістичної форми власності, а загалом поглиблення основної суперечності капіталізму, спричинило першу економічну кризу 1825 р. Такі кризи надалі повторювалися через 10-11 років. Для послаблення глибини криз необхідне державне регулювання економіки, в тому числі підприємницької діяльності. Поступово вільний ринковий механізм з притаманною йому некоординованою, слабо контрольованою і регульованою у масштабі суспільства діяльністю приватних підприємців призвів до-появи ще однієї істотної вади економічної системи — монополістичних тенденцій в народному господарстві та виникнення монополій. Щоб послабити ці тенденції, недопустити повного придушення конкуренції як могутньої рушійної сили розвитку, необхідні досконале антимонопольне законодавство та надійний контроль держави за його дотриманням. Іншими серйозними вадами, які породжує підприємництво за умов ринкового саморегулювання економіки, є нерівномірний і диспропорційний розвиток продуктивних сил суспільства, окремих регіонів певної країни, несправедливий розподіл багатства (що посилює класову поляризацію суспільства), відсутність соціальної захищеності людей, екологічні кризи та ін. Наприкінці XIX ст. почався перехід нижчої стадії капіталізму у вищу, який завершився на рубежі двох століть. Домінуюче місце в економічній системі посіли крупні монополістичні підприємства, найадекватнішою формою існування яких стала акціонерна власність. Такі підприємства почали вивчати ринок, залучати до управління виробництвом і власністю широке коло менеджерів (завдяки чому відбулось відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції), впроваджувати досягнення науки у виробництво, нові форми організації виробництва і праці. Вони сприяли подальшому поглибленню суспільного поділу праці, розширенню масштабів організованості та планомірності. Водночас підприємницька діяльність у межах монополізованого сектора економіки супроводжувалась встановленням монопольне високих цін, що гальмувало науково-технічний прогрес; перерозподілом частини вартості, створеної на дрібних та середніх підприємствах, на користь крупних монополій, що ще більше посилило нерівномірність у розподілі багатства; поглибленням внаслідок названих процесів економічних криз перевиробництва (свідченням чого була найглибша криза 1929-1933 рр.). Все це зумовило необхідність державного регулювання різних організаційних форм підприємництва (індивідуальних підприємств, партнерств і корпорацій), різних типів і форм власності, у межах яких здійснюється це підприємництво. §2. Сутність державного регулювання підприємницької діяльності, його форми та методи Державне регулювання підприємницької діяльності — комплекс форм, методів і засобів державного впливу на діяльність підприємств та організацій з метою створення нормальних умов їх функціонування і розвитку. послаблення негативних тенденцій від такої діяльності. Основними методами державного регулювання підприємницької Діяльності є адміністративні, правові та економічні. Адміністративні методи — способи і форми регулювання, які базуються на силі державної влади, містять заходи заборони, дозволу і примусу та втілюються в життя за допомогою указів, розпоряджень. У розвинутих країнах світу адміністративні методи регулювання підприємницької діяльності застосовуються здебільшого у сфері охорони довкілля. Водночас їх роль значно зростає у складних критичних ситуаціях. Правові методи — способи і форми регулювання підприємницької діяльності, які втілюються в практику за допомогою прийняття відповідних законів. Прикладом такого регулювання є антимонопольне законодавство і антимонопольна діяльність держави. Економічні методи — способи і форми регулювання, які ґрунтуються на використанні податків, грошово-кредитних важелів, цін і тарифів тощо. Серед економічних методів розрізняють прямі (за допомогою бюджетної політики) та непрямі (за допомогою податкової, інвестиційної, амортизаційної та інших форм економічної політики). Якщо прямі методи дають швидкий ефект, то непрямі — через відносно тривалий проміжок часу. Так, після прийняття нового податкового законодавства очікуваний ефект спостерігається, як правило, через 1,5—2 роки. Розглянемо деякі важливі методи економічного та правового регулювання підприємницької діяльності. Якщо виходити з практики розвинутих країн світу, то основним інструментом впливу держави на підприємницьку діяльність є податкова політика, зокрема використання інвестиційного податкового кредиту. Так, у США такий кредит означає зниження оподаткованого мінімуму на суму капіталовкладень на придбання машин і устаткування. Пільгові інвестиційні кредити надаються підприємствам Німеччини при освоєнні відсталих регіонів, спеціальні інвестиційні кредити — при створенні високотехнологічних виробництв, субсидії — відповідно до структурної програми розвитку середніх міст та ін. У Франції при створенні нових промислових зон підприємства, які спеціалізуються на виготовленні певних видів продукції, отримують податкові пільги терміном на 10 років. В Англії не вилучаються податки при здійсненні капіталовкладень в устаткування, на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, а при здійсненні капіталовкладень у будівництво споруд податки знижуються майже на 80%. Прогресивне оподаткування фірм існує і в інших країнах, які не належать до розвинутих. Так, в Малайзії при вкладанні капіталу у передові галузі податки протягом 5 років не сплачують зовсім; у наступні 5 років також не сплачують, якщо кількість працівників перевищує 500 осіб, а діяльність компанії за цей період сприяла підвищенню технологічного рівня виробництва. В Україні, згідно із Законом “Про оподаткування прибутку підприємств”, прийнятим у липні 1997 р., таких пільг не передбачено (замість диференційованої ставки цього податку прийнята єдина). Водночас позитивними є зниження ставки оподаткування прибутку підприємств до 30%; упорядкування структури валових витрат підприємства (до них віднесено будь-які витрати, що покривають вартість товарів, послуг і виконуваних робіт, які підприємство купує або виготовляє для їх подальшого використання у підприємницькій діяльності); зміна системи оподаткування прибутку (оподатковується прибуток, який залишається після відрахування з валового доходу валових витрат і суми амортизаційних відрахувань). У 1998 р. майже 48% доходів державного бюджету становили непрямі податки, які сплачують кінцеві споживачі, що свідчить про незначну роль держави у процесі здійснення інвестиційної політики. При обкладанні податком на додану вартість пільги становили майже половину його обсягу, що у разі їх відміни приблизно вдвоє скоротило б ставку цього податку, а отже істотно послабило бартер. В Україні надмірно високий рівень податків на заробітну плату (1998 р. він становив 47% і був найвищим у світі). Пільги при сплаті податку на додану вартість були відмінені лише на початку 2000 р. З метою стимулювання діяльності СП в Австрії вони не виплачують податки у таких випадках: якщо їх інвестиції не менші 25% загального обсягу інвестицій; при інвестуванні капіталів не пізніше, ніж за 12 місяців до складання звіту головній компанії; у разі певного збігу організаційно-правової форми австрійських фірм з іноземними та ін. Жодних обмежень не існує при ввезенні та вивезенні іноземного капіталу в Німеччину, зокрема при створенні підприємств і товариств за участю такого капіталу. Щодо оподаткування СП в Україні, то надмірно високі пільги, згідно із Законом “Про іноземні інвестиції”, прийнятим у березні 1992 р. (наприклад, таке підприємство, в якому частка іноземних інвестицій становила до 20% від оголошених обсягів статутного капіталу, звільнялося від сплати податків протягом 5 років з часу отримання першого прибутку), було через деякий час повністю скасовано. У вересні 1997 р. вагомі податкові пільги прийнято щодо СП з виробництва автомобілів і запчастин до них, причому вони надаються до 1 січня 2008 р. тим підприємствам, які вкладають інвестиції, в тому числі іноземним, в обсязі не менше 150 млн дол. На початку 2000 р. пільги щодо оподаткування СП було відмінено. Отже, характерною рисою оподаткування СП в Україні є його нестабільність. Це властиве і для оподаткування прибутків підприємств (так, до основної редакції цього закону в 1997 р. було внесено майже 150 змін і доповнень), податку на додану вартість (з 1 жовтня 1997 р. по ЗО березня 1998 р. до нього було внесено понад 50 змін і доповнень). Важливою формою державного регулювання підприємницької діяльності є амортизаційна політика. Так, у США ще в 1981 р. держава встановила такі терміни амортизації: для транспортних засобів — 3 роки; устаткування — 5 років; виробничих будівель і споруд — 15 років. За іншими критеріями, середні терміни амортизаційних списань для засобів праці становлять: 3 роки за терміну фактичної зношуваності 4 роки; 5 років — за терміну зношуваності від 4 до 10 років; 7 років — за терміну зношуваності 10-16 років; 10 років — за зношуваності 16-20 років; 15 років — за зношуваності 20-25 років. Внаслідок цього здійснюється прискорене оновлення основних фондів. У багатьох країнах за умов прискореної амортизації держава надає за це податкові пільги підприємствам. У колишньому СРСР, у тому числі в Україні, середні терміни амортизації у 80-х роках становили 12-14 років. З 1 січня 1991 р. усі підприємства, крім аграрно-промислового комплексу, повинні були вносити у позабюджетний фонд стабілізації економіки 20% амортизаційних відрахувань, а в 1993-1994 рр. — 25%. З вересня 1995 р. така практика припинилась, але з метою створення все-державного фонду введено 25%-ний податок з амортизаційних відрахувань. З травня 1997 р. впроваджено нові норми амортизаційних відрахувань для автомобільного транспорту, електромеханічних приладів, інструментів та інформаційних систем — 25%, для будівель, споруд і передавальних пристроїв — 5%, для всіх інших основних фондів — 15%. Крім того, для останньої групи встановлено такі норми прискореної амортизації: за перший рік — 15%; за другий — 30%; за третій — 20%; за четвертий — 15%; за п'ятий — 10%, за шостий — 5%; за сьомий — 5%. Проте при використанні прискореного методу амортизації засобів праці (що передбачено цим законом) їх індексація не дозволяється, що за наявності не дуже високих темпів інфляції унеможливлює навіть звичайну амортизацію. Недоліком даного закону є й те, що метод спадного залишку поширено як на діючі, так і на нововведені основні фонди. Це призвело до того, що на підприємствах з високим рівнем зношування основних фондів (а таких підприємств переважна більшість) розміри амортизаційних відрахувань на фонди, введені до 1 січня 1997 р., значно зменшилися, а отже скоротилися їх інвестиційні можливості. У Законі України “Про інвестиційну діяльність” регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється через систему оподаткування; проведення кредитної, амортизаційної, цінової, антимонопольної та інших форм політики; надання фінансової допомоги; встановлення державних норм і стандартів; визначення умов користування різними природними ресурсами (землею, водою тощо); проведення експертизи інвестиційних проектів; забезпечення захисту інвестицій та ін. Регулювання підприємництва у сфері банківської діяльності здійснюється передусім з боку Центрального банку. Найбільш подібною до банківської системи України є банківська система Німеччини. Вона є дворівневою. Центральна ланка такої системи — Німецький федеральний банк. У своїй діяльності (виконанні цілої низки функцій) він зобов'язаний підтримувати економічну політику федерального уряду, зокрема забезпечувати високий рівень зайнятості, постійні темпи економічного зростання та ін. Водночас він керує діяльністю двох видів комерційних банків (так, комерційні універсальні банки, на які припадає до 80% обсягів обороту, займаються одержанням та наданням кредитів, здійсненням платежів тощо; спеціалізовані функціонують лише у певних сферах і надають окремі види кредитів), які за формами власності поділяють на громадсько-правові (акціонерами виступають різні об’єднання громадян), кооперативні та приватні. Вплив Німецького федерального банку на діяльність комерційних банків здійснюється шляхом регулювання норми банківських резервів, зміни норми відсотка та їх кредитування в обмін на векселі та цінні папери. Так, комерційні банки частину своїх активів зобов’язані зберігати у вигляді касового резерву в Федеральному банку. За цих умов розширення кредиту, який надають комерційні банки, залежить від величини приросту банківських пасивів. Із підвищенням Центральним банком резервної норми банківські обороти зменшуються, а з її зменшенням — зростають. В Україні також існує дворівнева банківська система, яка перебуває в стадії формування. Про це свідчить незначна кількість комерційних банків. Так, якщо в Німеччині їх приблизно 4500 тис., у СІЛА — понад 10 тис., то в Україні на початку 2000 р. налічувалося 203 таких банки. Їх статутний фонд був утворений здебільшого на кошти державних підприємств. Упродовж 90-х років Національний банк України (НБУ) неефективно здійснював контроль за діяльністю комерційних банків. Тому в перші роки незалежності вони дбали лише про власну наживу, не нехтуючи при цьому протизаконними методами, не були зацікавлені у послабленні гіперінфляційних процесів. У наступні роки понад 90% (в 1999 — майже 98%) кредитів, які надавалися комерційними банками, були короткотерміновими, а отже слабо зорієнтованими на розвиток виробництва. Значною мірою це зумовлено нераціональною політикою самого НБУ. На противагу виконуваним функціям Центрального банку Німеччини, НБУ ставив лише єдину мету — будь-якою ціною утримати стабільною гривню. Проте навіть ця мета ним не була досягнута. Внаслідок нераціонального регулювання підприємництва у банківській сфері здійснювався негативний вплив на державне регулювання інших сфер підприємницької діяльності. З метою стимулювання довготермінового кредитування комерційними банками виробничої діяльності підприємств необхідно отримані ними (банками) прибутки від такого кредитування оподатковувати за зниженими ставками, кредити з бюджету надавати передусім на виробництво імпортозамінної конкурентоспроможної продукції та ін.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; просмотров: 223; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.89.181 (0.009 с.) |