Підприємництво як спосіб господарської діяльності

Конституційні засади підприємницької діяльності передбачені ст. 42 Конституцією України. Так, згідно з цією статтею кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У той же час така діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронних органів, військовослужбовців обмежується законом. Визначальні нормативні приписи, які є відправними у здійсненні правового регулювання передбачені ГК.

При визначенні поняття «підприємництво» слід виходити з економічної сутності цього явища, яка полягає в тому, що його передумовою є розходження між попитом і пропозицією на товарному ринку. Таке розходження призводить до визначення стратегії, направленої на виготовлення матеріальних благ і надання послуг, купувати чужі товари за певними цінами, а продавати за більш високими з метою задоволення суспільних потреб та одержання прибутку. У науковий обіг його увів французький банкір – економіст Р. Кантильон на початку XVІІІ століття. До підприємців він зараховував людей, які були зайняті економічною діяльністю в умовах економічної нестабільності та готові до ризику. Вагомий внесок в дослідження підприємництва зробив австрійський економіст Н.А.Шумпетер. У відомій роботі «Капіталізм, соціалізм і демократія» в основу забезпечення економічного розвитку він ставить фігуру підприємця, функції якого відрізняються від ролі як капіталіста, так і робітника. Підприємець здатний мобілізувати фактори виробництва, реалізує досягнення технічного прогресу, знаходить нові потреби, ринки збуту і т. д. У результаті за виявлену ініціативу він винагороджується прибутком, а народне господарство у цілому одержує поштовх до розвитку¹. З огляду на викладене підприємництво

¹ Див.: Шумпер, Йозеф А. Капіталізм. Соціалізм і демократія / Пер. з англ. В. Ружицького та П. Таращука. – К.: Основа 1995 – С. – 171 – 172.

здійснюється у сфері господарської діяльності і є її різновидністю. Відповідно ці поняття за змістом співвідносяться як часткове з цілим і є нерівнозначні. Тому підприємництво слід розглядати як підгалузь господарської діяльності на яке поширюються загальні вимоги щодо регулювання, але з урахуванням її комерційного характеру.

Підтвердженням тому є ст. 3 ГК, яка визначаючи поняття господарської діяльності, передбачає її поділ на підприємницьку, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку і як таку, що може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційну господарську діяльність). Цей поділ також підтверджується ст. 42 – 51 глави 4 цього кодексу яка називається «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)» і ст. 52 – 54 глави 5 – «Некомерційна господарська діяльність».

В користь запропонованого поділу свідчить дефініція, що міститься в ст. 42 ГК «Підприємництво як вид господарської діяльності». Згідно з цією статтею: підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Предметом правового регулювання підприємництва, як будь – якої іншої підгалузі права, є специфічне коло суспільних відносин. Вони виникають у процесі або у зв’язку із провадженням підприємницької діяльності та її суб’єктами – носіями взаємопов’язаних прав і обов’язків, передбачених Законом. Отже, правові норми які регулюють підприємницьку діяльність складають підгалузь господарського права.

Згідно зі ст. 44 ГКПідприємницька діяльність здійснюється на основі принципів:

­ вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб’єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на потреби ринку із урахуванням обмежено, встановлених чинним законодавством;

­ самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально – технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

­ вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства. Зокрема, 8 Закону України від 01 03. 1991 р. «Про зайнятість населення» передбачена необхідність отримання ними дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України;

­ вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;

­ самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23. 09. 1994 р. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 1 якого встановлені правила щодо обов’язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Крім принципів підприємницької діяльності в ГК (ст.47 передбачені спеціальні норми про гарантії підприємницької діяльності, а саме:

­ забезпечення захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання;

­ гарантія усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально – технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;

­ забезпечення підприємця матеріально – технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для пріоритетних державних потреб;

­ захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів. Іншого майна допускається лише відповідно до чинного законодавства.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених ст. 48 ГК:

­ надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

­ сприяють підприємцям в організації матеріально – технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

­ здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

­ стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

­ подають підприємцям інші види допомоги.

Для визначення поняття підприємницька діяльність як підгалузі господарської необхідно передусім виявити її характерні ознаки. З економічної точки зору найважливішими ознаками підприємництва є підприємливість суб’єктів господарювання, ризик, мобільність, динамічність підприємницьких дій, інші додають до цих ознак ініціативу, відповідальність, активний пошук рішень.

В юридичній літературі виділяються такі основні ознаки підприємницької діяльності:

Перша ознака підприємницької діяльності - її економічна ініціативність і самостійність, це означає, що підприємці активно обирають ініціативу, а також свідомо ставлять себе у таку ситуацію коли вони персонально відповідальні за успіх або невдачу справи, вважають, що успіхи і невдачі вони здатні контролювати та впливати на результати своїх вчинків. Ця риса поєднується з ініціативою у запровадженні мотиваційного управління, прагненням до персональної відповідальності.

Зміст цієї ознаки як зазначає Н.О.Саніахметова пояснюється в літературі по - різному. Так, в економічній літературі суть ознаки самостійності і незалежності господарюючих суб'єктів вбачається в тому, що кожна людина, ставши підприємцем, вирішує самостійно всі питання діяльності свого підприємства, виходячи з економічної вигоди і ринкової кон'юнктури. В юридичній літературі, на думку одних учених, термін «самостійність» підкреслює той факт, що втручання в підприємницьку діяльність органів влади й управління можливе лише у встановлених законом межах. Інші вчені під ініціативністю розуміють те, що підприємець починає діяльність на свій розсуд. На думку третіх, ознака ініціативності і самостійності вказує на вольове джерело підприємницької діяльності, оскільки суб'єкти самі ініціюють цю діяльність в нормативно-явочному порядку і самостійно, тобто своєю владою і в своїх інтересах, здійснюють її¹.

___________________

Див.: Саніахметова Н.А. підприємницьке право: Навч. посібн. – 3 – тє вид., переробл. і доп. – К., А. С. К., 2005. – С. 16 – 17.

Ініціативність і самостійність підприємницької діяльності визначена в ГК. Зокрема ч. 1 ст. 43 ГК передбачено, що підприємці мають право без обмежень здійснювати будь – яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Їх суть відображена в принципах підприємницької діяльності, які передбачені у ст. 44 ГК. В кінцевому рахунку вона полягає в реалізації гарантованої ст. 42 конституції України свободи підприємницької діяльності.

Друга ознака - творчий та інноваційний характер, що виявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє й оцінюється як незалежний і значною мірою такий, що покладається на самого себе, інноватор. Інноваційний характер є найважливішим, що характеризує підприємництво, зважаючи на його соціальну перспективу, інновація є центральною характеристикою підприємця. У сучасній зарубіжній літературі інновація (нововведення) розуміється як основна функція процесу підприємництва.

Третя ознака – систематичність (регулярність, професійність, постійність).

Учені - економісти інколи не вважають систематичність характерною ознакою підприємництва, а, навпаки, відносять її до короткочасних, тактичних способів дії, що здебільшого вписуються у відносно короткотривалі угоди. Учені - юристи одностайно визнають ознаку систематичності необхідною рисою підприємництва, однак називають її по-різному. Деякі вчені називають постійність, інші підкреслюють професійну основу діяльності, треті підкреслюють її регулярний характер. На практиці, особливо податкові органи, при визначенні самостійності, керуються Декретом Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. № 24 – 93 «Про податок на промисел». За змістом ст. 1 цього Декрету систематичним вважається продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року.

Четверта ознака - ризиковий характер, тобто готовність підприємця до

тягаря не передбачених несприятливих наслідків (понести збитки чи упустити вигоду т. п.) та вжиття заходів щодо їх превенції або усунення, що пов’язане з умінням координувати і комбінувати всі фактори виробництва з метою недопущення ймовірних збитків та неплатоспроможності.

П'ята ознака - цільове спрямування на одержання прибутку. Деякі автори підкреслюють, що метою підприємницької діяльності є одержання не прибутку взагалі, а саме підприємницького прибутку. Підприємницьким прибутком в літературі називається особливий вид доходу, винагороди за заповзятливість, специфічну творчу активність у сфері приватного бізнесу. Вважається, що прибуток підприємця складається з двох елементів: звичайного прибутку ділової людини та надлишку над звичайним прибутком. Другий елемент і є підприємницьким доходом (прибутком) у вигляді форми суспільної винагороди за інноваційний пошук, новаторство у виробництві. Мету одержання прибутку як ознаку підприємницької діяльності визнають як законодавець, так і вчені (майже одностайно). Якщо її метою не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Водночас, інколи заперечується визнання мети одержання прибутку як обов'язкової ознаки підприємництва. Аргументується це тим, що можна моделювати ситуацію, в якій будь-який підприємець тимчасово здійснює виробництво і реалізацію товару нижче собівартості для завоювання ринку і така діяльність не буде розглядатися як підприємницька.

Важко погодитися з такою позицією, оскільки тут відбувається певною мірою змішування мети підприємницької діяльності й результату такої цілеспрямованої діяльності. Та чи інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою, не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для вилучення її з числа підприємницької.

Шоста ознака підприємницької діяльності - социально - відповідальний характер. Соціальна відповідальність розуміється як суспільна відповідальність, тобто очікування того, що підприємці мають діяти в інтересах суспільства і робити свій внесок у вирішення суспільних і соціальних проблем. Важливим тут є розуміння ними необхідності здійснювати свою діяльність вживаючи всіх заходів для мінімалізації негативного впливу на навколишнє середовище (екологічний аспект).

Умови, обсяги сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання підприємницької діяльності визначаються ГК, іншими законодавчими актами, а також програми економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб’єктів господарювання здійснюються відповідно до чинних нормативно – правових актів, що буде розглянуто окремі (Гл. 2).

Самі по собі правові засоби, закріплені у чинному законодавстві, не можуть забезпечити підприємницьку діяльність без відповідного і якісного організаційного механізму їх застосування у практиці, що включає в собі наявність певної організаційної структури, повноважень відповідних органів, підготовка кадрів тощо. Не достатньо лише нормативного регулювання, а необхідне належне їх застосування, що неможливо без відповідного функціонування державних органів, які застосовують правові засоби. Усунення зазначених недоліків та дальше забезпечення конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність усунення адміністративних перешкод при її здійсненні передбачені Указом Президента України від 06. 08. 2008 р. № 698/2008 «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності».