Склад та правовий режим майна підприємства

Згідно з ч. 1 139 ГК, майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використовуються у діяльності суб'єктів господарських відносин та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Відтак, положення цієї статті розрізняють майно в речовій формі (рухоме і нерухоме майно) і нематеріальні активи (безтілесне майно). За ст. 190 ЦК майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Встановлені правовими нормами структури майна, порядок його придбання 9формування), використання й вибуття, а також звернення на нього стягнень кредиторів складають правовий режим майна підприємства.

За ст. 191 ЦК майном є також підприємство якєдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс за ЦК є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Між тим за ГК підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, створеним компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, абоіншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Підприємство _е юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Тобто за ГК, підприємство це суб'єкт господарювання і змішує поняття юридичної особи в розумінні ЦК з поняттями підприємство. Тоді як за ЦК підприємство тільки як об'єкт, тобто майна У зв'язку з цим, для цілей цього та інших розділів замість поняття підприємства використовуватимуться як тотожні поняття юридична особа чи суб'єкт господарювання, чи господарська організація (тобто підприємство буде розумітися як особлива організаційно - правова форма юридичної особи).

Форми майнової власності відокремлені від різних підприємств не однакові. Наприклад, для фізичної особи – підприємця, приватного підприємця, господарського товариства і кооперативу – це право власності; для державних і комунальних підприємств – право господарського відання; для організаційно – господарського відання і казенних підприємств – оперативного управління. Обсяг можливостей конкретного підприємства в майновій сфері звичайно залежить від форми майнової відокремленості. У той же час, це не впливає на принципову можливість різних підприємств бути самостійними (від свого імені) учасником відносин товарно – грошового обігу при здійсненні господарської діяльності.

Отже майно юридичної особи – підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі юридичної особи або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів (статті 66 і 139 ГК). Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Відповідно до ч. 8.2 ст. 8 Закону України в редакції від 22.05.1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном основні фонди слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування п. 5.9 ст. 5 цього Закону.

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього: меблі: побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1. 2 і 4;

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Спеціальні фонди та резерви — це грошові кошти підприємства, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначення (цілями), передбаченими законодавством або статутом підприємства. Спеціальні фонди та резерви поділяються на обов'язкові (тобто передбачені як такі законодавством) та необов'язкові, що створюються на розсуд самого підприємства або власника його майна. До перших (обов'язкових) належать амортизаційний ( призначаються для відновлення основних фондів, формуються та поповнюються за рахунок амортизаційних відрахувань) і фонд охорони праці (створюється відповідно до Закону України від 14.12.1992 р. «Про охорону праці»; джерелами формування цього фонду є частини прибутку, що визначається колективним договором та спеціальні відрахування від собі вартості продукції).

Товарами у складі майна суб’єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні записи), виконані роботи та послуги.

Особливим видом майна суб’єктів господарювання як зазначено в ч. 7 ст. 139 ГК є цінні папери.

Джерелами формування майна суб’єктів господарювання підприємства, відповідно до ст. 140 ГК, є: грошові та матеріальні внески засновників (як правило, є джерелом формування статутного капіталу); доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладання і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здавання в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом (недержавні капітальні вкладення, надходження від здачі нерухомості в оренду, кредити банків та інших кредиторів, безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян).

За господарським законодавством (ч. 3 ст. 283) визнається нерухомістю і може бути об’єктом оренди та інших угод цілісний майновий комплекс суб’єкта господарювання. Крім державних, які перебувають виключно у державній власності. Наприклад, казенне підприємство. Таке підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Уданому випадку можна бачити, що право оперативного управління відрізняється від права господарського відання, а ще суттєвіше від права власності.

Майнові права та майнові обов'язки юридичної особи – підприємства можуть виникати:

­ з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;

­ з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;

­ внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;

­ внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

­ внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;

­ з інших обставин, з якими закон пов'язує виник­нення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку встановленому ГК, іншими законодавчими актами України, в тому числі юридична особа випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України. Його відносини з іншими організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом (ст. 67 ГК). Порядок використання коштів юридичної особи в іноземній валюті визначається ГК та іншими законами (ст. 68 ГК).

Крім цього, згідно ч. 4 ст. 142 ГК порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання у тому числі підприємства визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Порядок використання прибутку державних підприємств встановлюється відповідно до закону. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу)через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону. Держава також гарантує захист майнових прав юридичних осіб – підприємців. Вилучення державою майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Таким чином, як суб'єкти права власності, юридичні особи мають певні права щодо формування, володіння, використання та розпоряджання майном.