Поняття і види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню

Термін ліцензія вживається в кількох значеннях:

­ як ліцензування експортно - імпортних та банківських операцій за Законом України від 16.04.1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність» і «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року;

­ як юридичні відносини між двома або більше особами, що реалізують у формі договору на передачу однією особою (ліцензіаром) іншій особі (ліцензіату) права використовувати на певних умовах об'єкт права інтелектуальної власності запатентованого об'єкта промислової власності відповідно до Закону України від 12.12.1998 р. «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»;

­ як на здійснення встановленого законодавством певних видів господарської діяльності (далі - ліцензування господарської діяльності).

Передумовою ліцензування господарської діяльності є реєстрація суб'єкта господарювання в установчих документах якого передбачений вид діяльності, що підлягає ліцензуванню. З другого боку, воно здійснюється виключно за бажанням суб'єкта господарювання, коли він сам обирає об'єктом діяльність яка підлягає ліцензуванню.

Правове регулювання ліцензування господарської діяльності здійснюється Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. (далі - Закон).

Закон визначає види господарської діяльності, підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Дія Закону поширюється на усіх суб'єктів господарювання.

Ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

У ч. 3 ст. 14 ГК і цьому Законі (ст. 1) ліцензування і ліцензійні умови визначені у таких наступних дефініціях.

Ліцензія — дозвільний документ державного зразка, що засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування — видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Суб'єктами відносин, що виникають у зв'язку з ліцензуванням, є, з одного боку, суб'єкт господарювання, а з іншого боку — орган ліцензування.

Суб'єкт господарювання у даному випадку зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно - правової форми та форми власності, яка проводить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, що має намір проводити певний вид господарської діяльності, яка ліцензується. У разі одержання ліцензії вони стають ліцензіатами.

Ліцензійні умови визнаються як установлений з урахуванням вимог законів нормативно - правовий акт, положення якого встановлюються вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних, технологічних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню визначається ст. 9 Закону. Він складає біля 80 видів господарської діяльності. щоб їх не перелічувати, вони за ознаками напрямів діяльності поділені на чотири групи.

Перша група пов'язана з виготовленням та реалізацією певних продуктів і речовин (алкогольні напої та тютюнові вироби; ветеринарні медикаменти та препарати; медикаменти та хімічні речовини).

Друга група цих відносин стосується транспорту і зв'язку. Це відносини пов'язані з виробництвом автомобілів та автобусів з внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним, залізничним, морським, повітряним транспортом; виконання авіаційно-хімічних робіт та аерофотозйомок; будівництва та технічного обслуговування загальнодержавних мереж передачі та документального зв'язку; будівництва та технічного обслуговування передавальних станцій супутникового зв'язку; обробки поштової кореспонденції; видачі та прийому грошових переказів; використання телерадіочастот тощо.

Третя група дозвільних відносин стосується спеціальних робіт: пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин; виробництва, ремонту і реалізації спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї; виготовлення цінних паперів, грошових знаків і знаків поштової оплати; видобування, виробництва й використання радіоактивних речовин і джерел іонізуючого випромінювання; переробки та поховання радіоактивних відходів; видобування дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, виготовлення і реалізація виробів з їх використанням, переробки твердих і рідких відходів виробництва, що містять дорогоцінні метали й дорогоцінне каміння та їх брухту, брокерська, дилерська і ондеррейтингська діяльність на ринку цінних паперів і т. п.

Четверта група таких відносин виникає з обмежень щодо надання населенню специфічних (спеціальних) послуг: медичних, ветеринарних, юридичних; створення та утримання гральних закладів, організації азартних ігор; посередницької діяльності з приватизаційними паперами; монтажу, ремонту, профілактичного обслуговування засобів охоронної сигналізації; аудиторської діяльності, страхової діяльності; надання послуг по охороні державної, колективної та приватної власності.

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

­ забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

­ захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист;

­ навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

­ встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;

­ встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

­ недопущення обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності.

Основні напрями державної політики у сфері ліцензування, законодавчі основи її реалізації визначає Верховна Рада України.

Виконання державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, а також спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, органи виконавчої влади, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності. спеціальним уповноваженим органом з питань ліцензування є управління ліцензування господарської діяльності Департаменту реєстрації та ліцензування Держпідприємництва України, який: розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування; погоджує проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування, що розробляються та приймаються органами виконавчої влади; узагальнює практику застосування нормативно-правових актів з питань ліцензування; здійснює нагляд за додержанням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства у сфері ліцензування та дає роз'яснення щодо його застосування; здійснює методичне керівництво, інформаційне забезпечення діяльності органів ліцензування; визначає форми документів у сфері ліцензування та правила їх оформлення; затверджує спільно з органами ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням; формує експертно-апеляційну раду; організовує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування; веде Єдиний ліцензійний реєстр; організовує замовлення, постачання, облік і звітність витрачання бланків ліцензій; видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Для здійснення своїх повноважень спеціально уповноважений орган з питань ліцензування має свої територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті у межах його компетенції, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування можуть бути оскаржені до суду.

Безпосередніми органами ліцензування, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 р. №1628. «Про затвердження переліку органів ліцензування», є галузеві міністерства і відомства щодо відповідних ліцензованих видів діяльності суб'єктів господарювання, їх територіальні органи та держадміністрації. Наприклад, органом ліцензування виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення охоронних послуг тощо є відповідний Департамент Міністерства внутрішніх справ, з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом – Міністерства транспорту та зв’язку, діяльності з виробництва автомобілів та автобусів – Міністерств промислової політики т. п.

Органи ліцензування:

­ забезпечують невиконання законодавства у сфері ліцензування;

­ затверджують спільно із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за додержанням;

­ видають та переоформлюють ліцензії, видають дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймають рішення про визнання ліцензій недійсними;

­ здійснюють у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов;

­ видають розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

­ анулюють ліцензії на певний вид господарської діяльності;

­ формують ведуть ліцензійний реєстр.

Цією постановою також затверджений Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру.

До ліцензійного реєстру заносяться: відомості про суб'єкта господарювання - ліцензіата; відомості про орган ліцензування, який видав ліцензію; вид господарської діяльності згідно з виданою ліцензією; дата прийняття рішення про видачу ліцензії та номері рішення; серія та номер ліцензії; строк дії ліцензії; відомості про переоформлення ліцензії, видачу дубліката ліцензії, видачу копій ліцензії; підстави, дата і номер розпорядження про необхідність усунення порушень ліцензійних умов; підстави, дата і номер рішення про анулювання ліцензії; підстави, дата і номер рішення про визнання ліцензії недійсною.

Інформація яка міститься в Єдиному ліцензійному реєстрі та ліцензійних реєстрах, є відкритою. За користування їх даними справляється плата, яка зараховується до Державного бюджету України.

Орган ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, що здійснює передбачені цією статтею повноваження, може делегувати їх своїм структурним територіальним підрозділам. Він не може доручати іншим органа і особам визначати спроможність суб'єктів господарювання виконувати ліцензійні умови згідно з поданими документами.

Фінансування органу ліцензування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України або місцевого бюджету.