Господарські правовідносини, їх ознаки та види

Виходячи з того, що сфера господарювання не є однорідною у складаються різноманітні відносини, пов’язані з господарською діяльністю. Оскільки така діяльність неможлива без вступу її суб’єктів у взаємодію, в господарські відносини, господарсько – правова концепція визначає їх у власному (спеціальному) відносно економіки розумінні, а саме: господарськими є відносинами як між господарюючими суб’єктами, так і органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Якщо такі відносини врегульовані нормативно – правовими актами вони стають господарськими правовідносинами В даному випадку вони характеризуються такими елементами:

­ суб’єкти, серед яких один носій правоспроможний, інший правозобов’язаний;

­ суб’єктивні права і обов’язки, які складають зміст правовідносин;

­ об’єкти права з якими пов’язане виникнення, зміни і припинення правовідносин.

­ вони складаються в сфері економіки різного рівня (державного, регіонального, локального);

­ їх змістом є - безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/або організація/керівництво такою діяльністю;

­ обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкт господарювання - споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком­петенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ч. 1 ст. 2 ГК);

­ поєднання в них майнових та організаційних елементів, так, створення господарської організації вимагає: сукупності організаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників двоє і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації новостворюваної організації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів; наділення новостворюваної організації необхідною для започаткування та здійснення відповідної (окресленої установчими документами з врахуванням вимог закону) господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання чи право оперативного управління, а щодо відокремлених підрозділів - право господарського використання із зазначенням конкретних майнових повноважень суб'єкта цього права);

­ значний ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських та пов'язаних з ними зв'язків.

Визначення господарських правовідносин закріплено у ст. 1 ГК, оскільки йдеться про те, що вони складають предмет правового регулювання цього кодексу. Тобто ця стаття передбачає, що саме регулюють норми господарського права у процесі організації та здійснення господарської діяльності. виходячи з приведеного, господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 4 ст. З ГК сферу господарських відносини становлять господарсько-виробничі, організаційно – господарські та внутрішньогосподарські.

Поділ господарських відносин на господарсько - виробничіта організаційно - виробничі здійснюється за критерієм характеру правовідносин. Зокрема, господарсько – виробничі відносини складаються при здійсненні господарської діяльності. Організаційно – господарські у сфері державного регулювання господарської діяльності.

Так, згідно з ч. 5 ст. 3 ГК господарсько - виробничими відносинами є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, виконання робіт і надання послуг). Частіше за все вони виникають на основі господарського інтересу і опосередковуються господарськими договорами.

Організаційно - господарськими є відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (п. 6 ст. 3 ГК). вони ґрунтуються на актах державних органів, власників майна, в т. ч. щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування, патентування, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання і т. п.

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарські відносини (п. 7 ст. 3 ГК) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії— всередині господарської організації (між її структурними підрозділами, органами, між організацією в особі органів управління та їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами).

За взаємним становищем сторінвідносини є:

­ горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);

­ вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника).

За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

­ у галузі промисловості;

­ у галузі сільського господарства;

­ у галузі транспорту;

­ у галузі капітального виробництва;

­ у сфері приватизації;

­ у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання;

­ у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

За інтегрованим критерієм, що має ключове значення в механізмі господарсько-правового регулювання і відображає всю сукупність зазначених правовідносин у їх єдності і багатоманітності вони поділяються на такі види:

1. Абсолютні речові господарські правовідносини виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності суб'єктом власником засобів виробництва на основі використання цих засобів. Особливість саме цього типу господарських правовідносин обумовлена правом суб'єкта вільно, незалежно від інших осіб в межах закону володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном з господарською метою. Суб'єкт-власник, будь то приватний підприємець або приватне чи кооперативне підприємство, господарське товариство, держава або територіальна громада тощо, реалізуючи це право повноважний приймати будь-які рішення (в межах закону) щодо використання його майна і розпорядження ним. Контрагентами суб'єкта-власника у таких правовідносинах можуть виступати усі і кожний, тобто необмежене коло осіб, які зобов'язані не порушувати право власності цього суб'єкта, не чинити йому перешкод у реалізації ним свого права.

2. Абсолютно-відносні речові господарські правовідносини, їх наявність обумовлена тим, що господарську діяльність здійснюють не тільки власники засобів виробництва, а й суб'єкти, які володіють, користуються і розпоряджаються відповідним майном, закріпленим за ними чи переданим ним власниками, на праві господарського відання, оперативного управління, оперативного використання, оренди чи іншому речовому праві відповідно до законодавства (Гл. 14 ГК). Господарські правовідносини за участю цих суб'єктів є абсолютно-відносними, оскільки контрагентами зазначених суб'єктів виступають як невизначене коло осіб, щодо яких державою забезпечується рівний захист майнових прав вказаних суб'єктів аналогічно захисту права власності, так і водночас власники, з якими ці суб'єкти знаходяться у право­відносинах відносного характеру.

3. Абсолютні господарські правовідносини з ведення власної господарської діяльності. Вони виникають у зв'язку з веденням суб'єктом власної господарської діяльності, яка виступає об'єктом цих правовідносин. Зміст останніх обумовлений правами і обов'язками абсолютного характеру суб'єкта у сфері господарювання. Усі і кожний (невизначене коло осіб) зобов'язані утримуватися від дій, що перешкоджають здійсненню суб'єктом своїх прав (самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність не заборонену законом, самостійно формувати програму діяльності, вибирати постачальників і споживачів, залучати необхідні ресурси, встановлювати ціни на продукцію та послуги відповідно до закону, вільно розпоряджатися чистим прибутком тощо).

4. Відносні зобов'язальні господарські правовідносини або господарські зобов'язання. Цей вид господарських правовідносин має особливе значення в економіці. Адже саме у юридичних формах господарських зобов'язань і тільки у цих формах реалізується господарський обіг - процес переміщення товарів (результатів виконаних робіт, наданих послуг) із сфери виробництва у сферу обігу, і через неї у сферу споживання. У юридичних формах господарських зобов'язань здійснюються також певні організаційно-господарські (управлінсько-господарські) дії.

Немайнові абсолютні господарські правовідносини. Вони виникають з приводу немайнових благ, що використовуються суб'єктами господарювання в процесі здійснення госпо­дарської діяльності (фірмові найменування, торгівельні марки, комп'ютерні програми, комерційна таємниця тощо). Але ж треба підкреслити, що зазначені правовідносини є такими лише у процесі нормальної реалізації відповідних прав. У разі порушення останніх виникає охоронне відносне правовідношення майнового характеру (наприклад, відшкодування збитків, застосування адміністративно – господарських санкцій відповідно до Закону України від 07. 06. 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції». Тобто господарські правовідносини немайнового характеру містять у собі майновий потенціал і захищаються засобами майнового характеру.

Елементи господарських відносин мають місце (або можуть мати місце) в діяльності особистих селянських господарств. Суміжними з господарюванням є народні промисли, якими також притаманні риси цієї діяльності.

Критерії правового регулювання господарських відносин закріплені в ст. 258 ГК. Такими критеріями є:

­ сфера суспільного виробництва (матеріального або нематеріального), в якій складаються ці відносини;

­ особливості галузі господарювання (будівництво, енергопостачання, фінансова, господарсько – торгівельна діяльність, тощо);

­ вид господарської діяльності (підприємницька чи непідприємницька);

­ економічна форма результату господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг та їх оборотоздатність);

­ простір, на якому вони складають (внутрішньому чи зовнішньому ринку).

Правовою підставою виникнення господарських правовідносин, є також державні замовлення та державні завдання (ст. 13 ГК), господарський договір (ст. 184 ГК), організаційно – господарський договір (ст.186 ГК), спільне виробництво та реалізація суб’єктами господарювання продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

Проте, об’єктивно у сфері регулювання економіки виникають й інші відносини, що не є господарськими і відповідно не регулюються ГК. Такими, відповідно, до ст. 4 ГК є:

­ майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (далі — ЦК). Так, відповідно до ст. 1 ЦК, відносини, що регулюються цивільним законодавством - це особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. У ст. 9 ЦК встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються для врегулювання відносин, що виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть передбачатись тільки особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання;

­ земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання и охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря (регулювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та законами: Земельним кодексом, Кодексом «Про надра», Лісовим кодексом,Водним кодексом, законами: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про охорону атмосферного повітря»);

­ трудові відносини - Кодексом законів про працю та іншими актами трудового законодавства;

­ фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів (їх регулювання здійснюється Бюджетним кодексом та іншими законами і підзаконними нормативно-правовими актами);

­ адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання (регулювання таких відносин здійснюється Кодексом законів про адміністративні правопорушення, низкою законів: «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про міліцію» та ін.)