Поняття і система господарського законодавства

Господарське законодавство - це система нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва такою діяльністю органами державної влади або місцевого самоврядування.

Розглянувши це питання насамперед зазначимо, що нормативне регулювання господарських відносин ґрунтується на встановлених Конституцією України основних засадах правопорядку у сфері господарювання, закріплених в ст. 3, 8, 13, 14, 15, 41, 42, 50, 55, 56, 57, пункти 7, 8, 9, ч. 1; п. 1, 3, 8, ч. 2 ст. 92. В ст. 5 ГК цьому питанню приділяється спеціальна увага. Зокрема, ця стаття закріплює положення, відповідно до якого правопорядок у сфері господарювання формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів та ґрунтується на відповідних положеннях Конституції України щодо:

­ забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ст. 13);

­ права власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені українського народу органами державної влади та органами самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13);

­ права кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності українського народу відповідно до закону (ст. 14);

­ забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, недопущення використання власності на шкоду людині й суспільству (ст. 14)

­ права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);

­ визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності (ст. 14 і 41);

­ економічної багатоманітності, права кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 15 і 42);

­ забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом (ст. 41 і 91);

­ забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України (ст. 50);

­ належних, безпечних і здорових умов праці, захисту прав споживачів (ст. 43);

­ взаємовигідного співробітництва з іншими країнами (ст. 8 і 43);

­ визнання і дії в Україні принципу верховенства права (ст. 8).

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб’єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі (у формі нормативно – правових актів), які в сукупності складають господарське законодавство.

Визначеність та функції господарського права проявляються в господарському законодавстві, яке становить нормативну основу господарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю.

Господарське законодавство України характеризується такими ознаками:

­ значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів; (за різними підрахунками понад 1600 законів і підзаконних актів), що обумовлено різноманіттямгосподарського життя та врегулюванням господарської діяльності;

­ переваг комплексних нормативних актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які стосуються одного предмета правового регулювання страхування. Наприклад, закон України від 04. 10. 2001 р.«Про страхування»;

­ кодифікованість, що визначається прийняттям 16 січня 2003 р. ГК, який набув чинності з 01.01.2004 р. одночасно з новим ЦК. Складаються з дев’яти розділів, сорок однією глави і 418 статей, які визначають основи господарювання, різноманітність суб'єктів господарювання на основі різних форм власності, функціональні і галузеві форми господарської діяльності та керівництво нею;

­ наявність значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії- відомчих, регіональних, локальних.

­ наявність нормативних актів вже неіснуючої держави - СРСР Наприклад. Положення про поставки продукції науково-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання, затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 25.07.1988р. тощо. Застосовуються за умов, визначених Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР». З набуттям чинності Цивільним та Господарським кодексами України більшість таких актів або їх положень втратила свою чинність.

Все це переконує у тому, що господарському законодавству України притаманні риси, що свідчать про недоліки правового регулювання. Насамперед, наявність застарілих положень, прогалин, колізійних норм, надмірно велика кількість нормативно-правових актів. Численні вади господарського законодавства засвідчують необхідність його вдосконалення.

За юридичною силою нормативних актів, відповідно до ст. 7 ГК, система господарсько-правових актів складається з:

­ положень Конституції України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України, права громадян на підприємницьку діяльність та приватну власність, щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері економіки;

­ законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких займають кодифіковані акти: ГК і ЦК та інші закони України, що визначають основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин та відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також особливості правового регулювання в окремих галузях та сферах господарювання), і т. п. наприклад. Закон України від 15. 03. 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» і т. д.;

­ указів Президента України. Наприклад, від 03.09 2007 р. «Про затвердження Концепції вдосконалення державного регулювання господарської діяльності» та ін.;

­ актів Уряду України. Наприклад, постанова від 11.03.2004 р. «Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регулятивного акта» та інші;

­ відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства, певної категорії суб'єктів або певної сфери економіки. Наприклад, Положення про реєстр неприбуткових організацій та установ, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 11.07.1997 р. № 232. і т. п.

­ регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого порядку, (регіональні правила переважно щодо генеральних планів забудови населених пунктів та територій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради народних депутатів, а також регіональних будівельних норм та правил; порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів капітального будівництва тощо;

­ локальних нормативних актів, що приймаються безпосередньо суб’єктами господарювання або їх засновниками. До них належать статути, засновницькі договори, положення про органи правління та інші документи, що регулюють діяльність суб’єкта господарювання.

Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою, а також міжнародні торговельні звичаї згідно ділових відносин. Зокрема, принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності.

Господарсько-правові норми- це встановлені формально обов’язкові правила господарської діяльності та керівництва нею, які встановлюються державою і мають загальнообов’язкове значення.

Різноманітність господарсько-правових норм як визначила О.М. Вінник зумовлює доцільність їх класифікації, зокрема, за критерієм структури норми на:

­ норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція, санкція);

­ норми з неповною структурою.

Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість), у свою чергу, поділяються на:

­ норми-заборони (напр., заборона здійснення підприємницької діяльності органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч.4 ст.43 ГК), а також посадовим особам цих органів (ч.2 ст. 64 Конституції України; ч.4 ст.43 ГК);

­ норми-принципи, що є принципами господарювання (ст.6 ГК); принципами свободи підприємницької діяльності (ст.44 ГК); принципами діяльності виробничого кооперативу (ст. 96); принципами зовнішньоекономічної діяльності - ст. 2 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р.; принципами приватизації державного майна - ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992р.) тощо;

­ норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів має спеціальну статтю «Визначення термінів», в якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі, - ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. (в ред. Закону від 30.06.1999р.); ст. 3 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001р.; ст.2 Закону України «Про кооперації» від 10.07.2003р.);

­ компетенційні норми, що визначають компетенцію суб’єктів господарювання напр., про управління підприємством (ст. 65 ГК), господарським товариством (ст. 89 ГК), управлінні об’єднанням підприємств (ст. 122 ГК). Закон України від 07.03.1996р. (в ред. 04.10.2001р.) «Про страхування» тощо);

­ техніко-економічні норми, що визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови і т. п.;

­ норми-рекомендації, які є юридично обов'язковими для суб'єктів господарювання, орієнтують їх на бажану для суспільства (держави) поведінку у сфері господарювання (примірні статути, примірні договори тощо)¹.

Беручи до уваги вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати, що запровадження в економіку України нових для неї ринкових відносин, в тому числі повязаних з вступом в СОТ, ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання і вимагають його впорядкування.

Найближче вдосконалення правового регулювання господарської діяльності передбачене як вже зазначалося в Концепції вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, затвердженої Указом Президента України від 3 вересня 2007 р. Зокрема, у ній передбачено.

Здійснити підготовку пропозицій та забезпечити прийняття законів про внесення змін:

­ до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності щодо спрощення процедур одержання документів дозвільного характеру, встановлення вичерпного переліку документів, необхідних для їх одержання, забезпечення реалізації декларативного принципу та запровадження принципу «мовчазної згоди»;

­ до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» щодо унеможливлення необґрунтованого розширення переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню;

­ до ГК (436 – 15), ЦК (435 – 15),Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» щодо забезпечення скорочення та прозорості процедури припинення юридичної особи, зменшення можливості з майном під час припинення суб’єктів господарювання, зниження адміністративних

_______________________

¹ Див.: Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник – 2 – ге вид., змін. та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – С. 43 – 44.

бар’єрів, спрощення порядку здійснення під час припинення суб’єктів господарювання відповідних заходів контролюючими органами;

­ до нормативно – правових актів, які забезпечать реалізацію Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»;

­ до Земельного кодексу України, ЦК, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» щодо зменшення надмірного адміністративного контролю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень;

­ до Законів України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності», «Про підтвердження відповідності» щодо скорочення переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації продукції до оцінки відповідності, приведення процедур, пов’язаних із технічним регулюванням, у відповідність з вимогами Світової організації торгівлі та Європейського Союзу, прискорення гармонізації національних стандартів із міжнародними та європейськими;

­ до Законів України «Про безпечність та якість харчових продуктів»;

­ «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» щодо забезпечення відокремлення системи державного регулювання безпечності та якості харчових продуктів і продовольчої сировини від системи технічного регулювання;

­ до нормативно-правових актів щодо подальшого дерегулювання господарської діяльності та посилення ролі уповноваженого органу державної влади у сфері державної регуляторної політики;

­ визнання таким, що втратив чинність, Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію»;

­ забезпечити прийняття Податкового кодексу України та Законів України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» та «Про ринковий нагляд».

На часі прийняття нового ринкового законопроекту «Про загальні засади державно – приватного партнерства в Україні», розробленого Міністерством економіки України. На разі законопроект допрацьовується і стане нормативним актом, що закріпить концепцію державно – приватного партнерства між державою та суб’єктами господарювання недержавної форми власності, тощо.

Прийняття цих законів матиме не лише економічний, а й соціальний ефект, бо сприятиме дерегулювання господарської діяльності, формулюванню оптимальних відносинах суб'єктів господарювання з органами державної влади та місцевого самоврядування, поліпшенню реалізації громадянами України їхнього конституційного права на підприємницьку діяльність, розвиток і підвищення.ролі малих та середніх підприємств економіці, а їх власників й у політиці.