Переваги застосування електронного бізнесу в сфері АПК

Сфера електронного бізнесу в Україні знаходиться на етапі розвитку. Вітчизняні суб'єкти підприємницької діяльності мають невеликий досвід у використанні можливостей електронного бізнесу і, як наслідок, програють у конкурентній боротьбі. Тому організації та підприємства потребують розробок, які би допомогли їм використовувати мережу Інтернет для підвищення ефективності їхньої діяльності.

Роль маркетингових каналів і маркетингової логістики в діяльності компаній розглянута в книгах Штерна Льюіса В., Ель-Ансарі Аделя І., Кофлана Енна Т. "Маркетинговые каналы" та Джонсона Джеймса, Вуда Дональда, Ф., Вордлоу Деніела, Л., Мерфі-мл., Поля П. "Современная логистика". Проте в цих книгах мало порушуються питання взаємозв'язку маркетингових каналів та маркетингової логістики з електронним бізнесом із застосуванням мережі Інтернет. М. В. Макарова в підручнику "Електронна комерція" не розглядає переваги застосування електронного бізнесу з точки зору маркетингових каналів та маркетингової логістики. Тому розглянемо переваги застосування електронного бізнесу для сучасних агропідприємств з точки зору маркетингових каналів та маркетингової логістики.

"Електронний бізнес (Е-бізнес) - ділова активність, що використовує можливості глобальних інформаційних мереж для перетворення внутрішніх і зовнішніх зв'язків компанії з метою створення прибутку" [5]. Основною складовою компонентою електронного бізнесу є електронна комерція. Електронна комерція - це бізнес-процеси, які здійснюються між суб'єктами за допомогою інформаційних та телекомунікаційних технологій і забезпечують досягнення економічних та фінансових цілей суб'єктів, а також сприяють зниженню витрат. Середовищем для електронної комерції може бути не тільки мережа Інтернет, а й будь-яка комп'ютерна мережа. Суб'єктами електронної комерції виступають фізичні та юридичні особи, а також урядові організації.

Необхідно зазначити, що концепція електронного бізнесу появилася ще до розповсюдження Інтернет. Перші системи електронної комерції виникли в 60-х роках у США. Для цього були створені стандарти електронного обміну даними (EDI) між організаціями. В різних галузях і державах стандарти були різними. У 80-х роках почалися роботи з об'єднання європейських та американських специфікацій. У 90-х роках почався швидкий ріст оборотів в електронній комерції. Розвиток мережі Інтернет з його низькою собівартістю передачі даних зробило актуальною модернізацію EDI-систем для використання їх у новому комунікаційному середовищі. Системи EDI привнесли в електронну комерцію стандартизацію процедур документообміну між компаніями. Через складність і дороговизну впровадження системи EDI були доступні лише для великих компаній. З розвитком мережі Інтернет EDI та електронний бізнес набули широкого розповсюдження.

Переваги використання електронного обміну даними такі [6], [3]:

- зменшення продовжуваності циклу транзакцій;

- зниження рівня витрат на обробку документів;

- зменшення обсягу інвестицій, направлених на підтримку товарних запасів;

- зменшення часу на закупку товарів;

- зменшення товарно-матеріальних запасів;

- зменшення коефіцієнта помилок;

- зменшення поштових витрат;

- підвищення рівня обслуговування споживачів;

- виключення можливості втрати документів;

- прискорення фінансових потоків;

- ріст обсягу продаж;

- підвищення коефіцієнта обороту товарних запасів;

- підвищення рівня рентабельності;

- поліпшення партнерських взаємовідносин між учасниками каналу.

Разом із впровадженням нових технологій, компанії зможуть краще прогнозувати свій бізнес та ефективно відслідковувати попит. Проте для ведення електронної комерції компанії повинні досягнути певного рівня упорядкованості власних бізнес-процесів.

Розглянемо переваги застосування електронного бізнесу з точки зору маркетингових каналів і маркетингової логістики.

Маркетингові канали - це сукупність взаємопов'язаних організацій, які надають можливість використання чи споживання різних товарів та послуг [6].

Інтернет, як інформаційна складова традиційних маркетингових каналів та як самостійний маркетинговий канал для цифрової продукції, створює нові напрямки комерційної діяльності. Зробивши вибір на користь Інтернет, кожна компанія одержує можливість пропонувати якісне обслуговування споживачів та створити новий прибутковий бізнес. Також необхідно підкреслити, що мережа Інтернет є комунікаційним каналом, що робить її надзвичайно ефективним середовищем для ведення бізнесу.

Сучасні методи управління маркетинговими каналами базуються на створенні інтеграції на основі партнерств і стратегічних союзів у каналі. Така інтеграція направлена на раціоналізацію фізичних та інформаційних потоків у каналі шляхом реорганізації процесу розподілу. Реорганізація каналу досягається за рахунок використання інформаційних і телекомунікаційних технологій, а також мережі Інтернет.

В умовах сучасного ринку нові інформаційні технології, зокрема системи EDI, та мережа Інтернет дозволяють зменшити витрати на виконання маркетингових функцій. Таким чином, Інтернет впливає на традиційні маркетингові канали. Технології мережі Інтернет надають можливості змінювати межі ринків, міняти принципи конкуренції та надавати нові засоби для ведення конкурентної боротьби [1].

Розвиток сучасних інформаційних технологій та мережі Інтернет викликали зміни в управлінні маркетинговими каналами. Чим більша ступінь сумісного використання електронних даних і розробки сучасних технологій учасниками каналу, тим більшу вигоду для себе одержує кожен учасник [6].

Однією з цілей електронної комерції є перехід на систему постачання точно в строк. Компанії, які розробляють програмне забезпечення і розповсюджують свою продукцію через Інтернет, вже досягли цієї мети. Компанії, які продають цифрові продукти (їх можна перевести в електронну форму), можуть розглядати мережу Інтернет як самостійний маркетинговий канал. Щоб впровадити систему постачання точно в строк на всіх етапах маркетингового каналу потрібно змінити систему управління зовнішніми взаємовідносинами та внутрішніми процесами. Для реалізації системи постачання точно в строк потрібен ефективний обмін інформацією між постачальником і покупцем. Відповідно організації повинні мати більш тісне співробітництво та встановити єдині вимоги до вхідної і вихідної інформації. Системи електронної комерції - це перший крок у цьому напрямі.

Компанії, що реалізують товари, які не можна перевести в цифровий формат, не можуть розглядати Інтернет як канал для розповсюдження продукції, проте за допомогою мережі вони мають змогу знизити витрати чи використовувати інші переваги електронного бізнесу. Електронний бізнес дозволяє знизити витрати на етапі, який передує продажу (наприклад, маркетингові та рекламні заходи, пошук клієнтів), і наступному після продажу (інформаційне обслуговування споживачів). Зокрема, для агропідприємств електронна комерція надає можливість швидкого встановлення зв'язків з іноземними партнерами для здійснення експортно-імпортних операцій та вихід на міжнародні електронні біржі. Для цього створюють галузеві електронні площадки, які сприяють швидкому пошуку та встановленню контактів між виробниками, продавцями та споживачами.

До початку освоєння нового маркетингового каналу необхідно знайти способи вирішення конфліктів у традиційних маркетингових каналах. Для цього партнери по бізнесу (виробник, дистриб'ютор та ділери) повинні бути інтегровані в єдине електронне підприємство. Крім того, Інтернет може підтримувати систему електронної обробки замовлень, яка може діяти одночасно на всіх рівнях - виробників, ділерів чи дистриб'юторів та кінцевих споживачів. Потрібно підкреслити, що при правильній збутовій політиці Інтернет не розриває традиційний канал розповсюдження, а лише модифікує його. За допомогою мережі посередник кожного рівня системи розповсюдження може наладити контакт з кінцевими споживачами. Для того щоб не було конфліктів у маркетингових каналах, виробнику необхідно не втрачати контакти з учасниками каналу розповсюдження, а наперед прийняти рішення: хто з них що і кому продає.

Отже, щоб не допустити конфліктів у маркетингових каналах, необхідно адаптувати їх відповідно до можливостей Інтернет. На відміну від традиційних маркетингових каналів, де додаткова цінність створювалась за рахунок переваг системи постачання, споживча цінність в епоху Інтернет створюється завдяки додатковим послугам та інформації. Споживча цінність - це сума, яка визначає величину сукупного доходу компанії, яку покупці згідні заплатити за запропоновані компанією послуги чи товари [6]. Потенційні покупці приходять на веб-сайти, в першу чергу, за інформацією, а потім за можливістю зробити покупку.

Інтернет надає можливості для побудови власних каналів розповсюдження інформації. Мережа дозволяє обмінюватися інформацією з організаціями та приватними особами у будь-якій географічній точці, не звертаючи уваги на часові пояси та вихідні дні. Завдяки Інтернет розповсюдження інформації стало значно дешевшим. Таким чином, мережа Інтернет є ефективним засобом передачі інформації.

Як перед традиційними компаніями, так і перед електронними стоять проблеми маркетингової логістики. Маркетингова логістика включає в себе планування, впровадження та контроль над матеріальними потоками і готовою продукцією, починаючи з пунктів надходження і закінчуючи пунктами призначення, з метою задоволення потреб споживачів [4]. У маркетинговій логістиці важливу роль відіграють інформаційні системи. Компанія, яка використовує сучасні інформаційні технології, має змогу досягти високої ефективності управління логістикою. Насамперед, це використання автоматизації бізнес-процесів та електронного обміну даними. Як відомо, мережа Інтернет дозволяє з меншими витратами побудувати системи електронного обміну даними як між відділами компанії, так і між віддаленими офісами. Оскільки, рівень витрат на маркетингову логістику інколи досягає 30-40 % від собівартості продукції, тому зрозуміло, чому використання систем електронної комерції вигідно для компаній [4]. У маркетинговій логістиці інформаційні системи використовують, насамперед, на етапі обробки заказів.

Отже, однією із головних мотивів створення систем електронної комерції в мережі Інтернет для сучасних компаній стали її можливості для значної економії витрат у маркетинговій логістиці, за рахунок відносно дешевої побудови електроного обміну даними через мережу Інтернет та переведення бізнес-процесів в електронну форму.

Перелічимо основні причини переходу агрокомпаній в електронний бізнес:

1. Розширення ринку. Компанія хоче завоювати нові сегменти ринку.

2. Залучення уваги. Компанія ставить своєю метою бути більш доступною для своїх партнерів та клієнтів.

3. Підвищення рівня активності. Компанія бажає поліпшити швидкість бізнес-процесів між нею і клієнтами та партнерами.

4. Нові послуги та товари. Компанія за допомогою Інтернет хоче запропонувати клієнтам і партнерам нові послуги та товари.

5. Поліпшення ділових взаємовідносин. Можливість одержання інформації в реальному часі за допомогою використання електронного обміну даними збільшує прибуток кожного учасника.

6. Зниження витрат за рахунок переведення бізнес-процесів в електронну форму.

У цілому, електронний бізнес надає підприємству такі можливості:

- інтегрувати внутрішню систему автоматизації обробки заявок споживачів і систему формування замовлень у постачальників у зовнішню інтернет-систему маршрутизації заявок і замовлень;

- знизити час надходження платежів і виконання замовлень;

- зменшити обсяги складських запасів;

- оптимізувати внутрішні процеси товарного руху;

- одержувати оперативну інформацію щодо поточних ресурсів підприємства.

Також на можливість реалізації електронного бізнесу певною мірою вплинув розвиток безпечних платіжних систем. "Платіжна система в Інтернет - система здійснення розрахунків між фінансовими установами, бізнес-організаціями та Інтернет-користувачами в процесі купівлі-продажу товарів і послуг через Інтернет" [5]. Отже, платіжна система є однією з основних компонентів електронної комерції.

Основні суб'єкти платіжної системи: продавець, покупець, банк покупця, банк продавця, процесінговий центр та авторизаційний центр. Залежно від способу розрахунків, платіжні системи можна класифікувати на такі групи: кредитні схеми; дебетові схеми.

Кожна із схем здійснення платежів у системі електронної комерції має як переваги, так і недоліки. В основу кредитних схем закладено використання кредитних карток та управління банківськими рахунками через Інтернет - Інтернет-банкінг. Перевагами такої схеми є юридична визначеність та звичність для клієнтів, а недоліками - необхідність авторизації карточки, що збільшує час транзакції, відсутність анонімності й виплата процентів за кредит. У дебетових схемах використовують дебетові картки, електронні чеки та електронну готівку. Платежі через них проходять в онлайновому режимі. Перевагою дебетових схем є онлайновий режим, а недоліком - недостатній рівень безпеки платежів. До дебетових схем відносять системи платежів з використанням електронних грошей. Існує два типи цифрових грошей залежно від того, де вони знаходяться: на смарт-карті чи жорсткому диску комп'ютера. Переваги використання електронних грошей такі: вони підходять для мікроплатежів; забезпечують необхідний рівень анонімності платежів. До недоліків використання електронних грошей необхідно віднести: попередня покупка номіналу та відсутність кредитування.

Платіжні системи є одним із основних елементів інфраструктури системи електронної комерції. Поліпшення продаж в електронній комерції значною мірою зумовлено необхідністю впровадження надійних та економічно ефективних платіжних систем.

Розвиток систем електронної комерції в Україні стримується через недостатньо широке розповсюдження електронних грошей та не завжди безпечне застосування пластикових карток. Через підвищений рівень ризику електронного бізнесу не кожен банк відкриває рахунки для прийняття грошей на них через мережу Інтернет. Тому найчастіше українські онлайнові компанії та фізичні особи застосовують платіжні системи на основі електронних грошей замість пластикових карток.

Головними ключовими проблемами для повної реалізації потенціалу електронної комерції в Україні є: низька платоспроможність населення, слабка розвиненість системи постачання товарів та відсутність юридичних норм і положень. Для повної реалізації потенціалу електронної комерції в Україні необхідно вирішити питання, які стосуються права власності для товарів, що розповсюджуються електронним способом, конфіденційності особистих даних і наявністі сертифікаційних систем.

Усі компанії, які займаються електронним бізнесом, можна поділити на три категорії: постачальники інформації (контент-провайдери), постачальники матеріальних цінностей (товарів) та компанії, що надають послуги. Залежно від виду товарів, які компанія має намір розповсюджувати через Інтернет, вона повинна визначити власну стратегію.

Таким чином, поділимо стратегії електронного бізнесу на три види:
1. Стратегії електронного бізнесу, які основані на підвищенні ефективності діяльності компанії.
2. Стратегії, які націлені на одержання прямих доходів від впровадження електронного бізнесу.
3. Змішані стратегії.

Згідно з першою стратегією, ефективність електронного бізнесу досягається шляхом економії витрат, поліпшення іміджу торгової марки, підвищення ефективності бізнес-процесів та маркетингової діяльності компанії. Стратегії електронного бізнесу, які націлені на одержання прямих доходів, продають у мережі безпосередньо товари чи послуги, або рекламу. Найчастіше, компанії впроваджують змішані стратегії електронного бізнесу, завдяки побудові яких, агрокомпанії мають змогу використовувати мережу Інтернет з метою підвищення ефективності своєї діяльності.

Прикладом застосування змішаної стратегії електронного бізнесу є галузеві електронні площадки, тобто сайти, де зібрана вся інформація про певний галузевий ринок та її учасників (виробників, продавців та споживачів). Галузеві електронні площадки також повинні надавати можливість не тільки швидкого пошуку партнерів, а й виконувати функції електронної біржі. Такі галузеві електронні площадки, в першу чергу, надають можливість швидкого виходу на міжнародні ринки з меншими витратами.

Одним із прикладів галузевої електронної площадки у сфері АПК є електронна торгово-інформаційна платформа Асоціації держав Південно-Східної Азії, яка надає можливість її учасникам доступу до інформації та сервісів і можливість здійснювати онлайнові транзакції [2]. Партнерами цього електронного проекту є банки, транспортні компанії та провайдери інформаційних послуг.

Розглянувши вигоди від використання систем електронної комерції сучасними агрокомпаніями з точки зору маркетингових каналів і маркетингової логістики, було виявлено, що переведення бізнес-процесів в електронну форму дозволяє компанніям не тільки знизити витрати, а й добитися конкурентних переваг.

Підсумовуючи, слід зазначити, що, основними перевагами застосування електронного бізнесу в сфері АПК є зниження витрат за рахунок використання інтернет-технологій та можливість досягнення певних конкурентних переваг за рахунок впровадження компаніями електронного обміну даними.

Перспективою подальших розвідок у даному напрямі є глибше вивчення застосування електронної комерції та мережі Інтернет у маркетингових каналах.

 

140. Електронний уряд України.

Практично кожна європейська країна має документ найвищого рівня, в якому визначається національна політика з побудови інформаційного суспільства. При цьому мається на увазі, що створення такого суспільства підвищує конкурентоздатність усієї країни, покращує якість життя населення, дає можливість збільшити темпи розвитку й переходу на передові економічні, торгові, технологічні позиції. Серед багатьох напрямів розвитку інформаційного суспільства особливу увагу останнім часом приділяють проблемі електронного уряду.

Електронний уряд? Що це?

Як правило, нове явище, що має широкий суспільний резонанс, супроводжується найжвавішими дискусіями. Не є винятком й ідея електронного уряду. Одне з основних проблемних питань серед великого кола обговорюваних — це майбутнє урядів узагалі. Існують дві крайні точки зору.

Перша з них зводиться до того, що в умовах найбільшого поширення інформаційних комп’ютерних технологій роль держави, уряду, місцевих органів влади й інших централізованих владних інститутів нівелюватиметься. Це пояснюють тим, що «електронна демократія» (комп’ютерні технології) зможе забезпечити реальну можливість участі в ухваленні управлінських рішень найширшим верствам населення, усім без винятку громадянам. Справді, сучасні техніка й технології в принципі дозволяють це зробити. Але уявіть собі, щодня ви після роботи маєте сідати до монітора комп’ютера й висловлювати свою думку з усіх важливих і менш важливих питань держави, області, міста, району тощо. При цьому вам необхідно вивчити історію питання, оцінити соціально-економічні, екологічні, політичні й інші наслідки ухвалення рішення. Напевно, для багатьох з нас це видасться досить обтяжливим. Та й прийняті рішення хтось повинен реалізовувати, контролювати їхнє виконання. Очевидно, певні органи, наділені владними повноваженнями.

Тому найреалістичнішою видається інша точка зору. Вона полягає в тім, що впровадження інформаційних технологій не призводить до зниження ролі державних інституцій, органів самоврядування, навпаки — підвищення ефективності діяльності згаданих органів, яке визначає ще більшу їхню значимість. Але в чому праві ініціатори дискусій, так це в тому, що в умовах широкого використання комп’ютерних технологій необхідно переглядати парадигму державного, адміністративного управління.

Сьогодні головною функцією міністерств, відомств, місцевих органів виконавчої влади вважається виконання ролі центрів управління великими соціальними системами — галузями, регіонами й т.п., а уряду — державою в цілому. Центрів управління, зобов’язаних генерувати управлінські рішення на основі аналізу зібраної інформації й ситуації, аналітичних прогнозів. Ухвалені рішення, як правило, мають загальний характер, тому вони абстраговані від конкретних суб’єктів управління. Таким чином, державна машина чи її елементи знаходяться ніби над суспільством, «усвідомлюючи» себе самодостатньою системою. Останнє спричиняє багато негативних наслідків.

Але якщо подивитися на історичний процес створення державного апарату, то можна його уявити й ось так. У суспільстві в умовах поділу праці, який дедалі поглиблюється, з урахуванням наростання обсягу загальних суспільних функцій виділяються спеціальні групи (державний апарат), призначені для їхнього виконання й утримувані за рахунок зібраних «податків». Інакше кажучи, державний апарат наймається для виконання певної роботи в інтересах усього суспільства, кожного громадянина. Саме в цьому квінтесенція ролі та призначення державного апарату.

Конкретний зміст функцій і завдань урядів історично змінювався, але завжди залишалося незмінним одне: свою діяльність вони зобов’язані здійснювати в інтересах членів суспільства — його громадян. Проте під впливом різноманітних чинників відбулася еволюція характеру діяльності урядів: чим вища за ієрархією ланка в державній машині, тим абстрагованішою стає її діяльність, абстрагованою від конкретних індивідуальних потреб кожного громадянина. Таким чином, сформувалася суперечність: держапарат має функціонувати в інтересах громадянина, але він його «не бачить, не чує, і нічого йому не каже». Адже одиночні реакції на звернення з допомогою різноманітних гарячих ліній на тлі проблем тисяч і тисяч громадян, котрі бажають їх вирішити, — це крапля в морі. Ось цю суперечність і покликаний розв’язати електронний уряд.

Електронний уряд — це уряд, у якому вся сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх зв’язків і процесів підтримується й забезпечується відповідними інформаційно-комп’ютерними технологіями. Іншими словами, необхідною умовою переходу до електронного уряду є широка інформатизація всіх процесів у звичайній діяльності міністерств, відомств, місцевих органів виконавчої влади, причому як внутрішніх, так і зовнішніх.

У цьому випадку з’являється реальна можливість забезпечити інформаційну, функціональну взаємодію уряду з кожним громадянином, кожним суб’єктом управління. З огляду на деяку обмеженість технократичного підходу, все-таки можна заявляти: саме використання комп’ютерних технологій дозволить реалізувати декларативне твердження про те, що державний апарат служить народові!

Електронний уряд не лише докорінно змінить сам характер діяльності державного апарату, а й підвищить ефективність його функціонування.

Умовно вся сукупність відносин державного апарату ділиться на три основні групи: міжвідомчі відносини, відносини з бізнесом, відносини з громадянами. За аналогією з електронною комерцією поширилася така класифікація: G2G — «уряд — уряд»; G2B — «уряд — бізнес»; G2C — «уряд — громадяни». При цьому під терміном «уряд» мають на увазі владні структури всіх рівнів: від кабінету міністрів до районних державних адміністрацій. Розглянемо підходи до реалізації ідеї побудови електронного уряду в різноманітних країнах.

Ще 1998 року в Україні ухвалено Національну програму інформатизації (НПІ). Один з напрямів у ній присвячений створенню відомчих інформаційно-аналітичних систем. Лише в 2000—2001 роках був передбачений розвиток або створення понад 30 інформаційно-аналітичних систем різноманітного рівня та двох десятків систем електронних інформаційних ресурсів загальнодержавного масштабу. До них можна віднести: системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної статистики, податкової адміністрації, митної служби, міністерств транспорту, праці та соціальної політики, аграрної політики, внутрішніх справ, інформаційно-аналітичну систему з питань надзвичайних ситуацій, Вищого арбітражного суду й багатьох інших. Аналіз реального стану цих комп’ютерних систем показує різноманітний ступінь їхньої адекватності поставленим перед відповідними відомствами завданням. Одним з основних стримуючих чинників інтенсивнішої побудови інформаційно-аналітичних систем міністерств і відомств є недостатнє фінансування. За чотири роки на реалізацію Національної програми інформатизації було виділено лише 13,3 млн. грн. Тоді як у США на вирішення тільки однієї приватної задачі в галузі застосування IT технологій Міністерству торгівлі з бюджету виділяється 45 млн. дол.

Не менш важливим є завдання інформатизації обласних, міських, районних державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. На сьогодні існує програма інформатизації восьми областей, а також Києва й Севастополя. Якісно регіональні інформаційно-аналітичні системи є ось чим: інформаційно-довідкові — 8%, інформаційно-пошукові — 7%, системи автоматизованого обліку — 12%, і лише 7% — бази даних, призначені для підтримки ухвалення управлінських рішень. Проте їх переслідує той самий бич, що й НПІ — мізерне фінансування, а то й зовсім його відсутність.

Характеризуючи ситуацію в цілому, можна сказати: сьогодні в органах державної влади існує та створюється велика кількість розрізнених інформаційних систем і ресурсів різного рівня. Насущним завданням є створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи державних органів. Тому в НПІ є окремий проект «Створити інтегровану інформаційно-аналітичну систему органів державної влади та місцевого самоврядування» (виконавець Інститут кібернетики НАНУ). Така система має базуватися на інформаційно-аналітичних системах міністерств і відомств, даючи максимальну можливість для спільного використання інформаційних ресурсів.

Етапність створення ІІАС має бути такою: спочатку слід створити спільне інформаційне середовище для взаємного спілкування державних органів (телекомунікаційна мережа, електронна пошта), потім потрібно запровадити електронний документообіг, створити міжвідомчі електронні інформаційні ресурси й, нарешті, поставити й вирішити аналітичні завдання. Саме така етапність дозволить розв’язати проблему залучення до нових технологій широких верств чиновників, не завжди готових працювати з комп’ютером. Рухаючись від простого до складного, входячи в смак від роботи з електронною поштою, від того, що будь-який документ завжди під рукою, тобто в комп’ютері, кожна людина стає затятим прибічником комп’ютерних технологій. Це справедливо для всіх рівнів ієрархії державного управління.

Як база для інтеграції повинна використовуватися інформаційно-аналітична система КМУ, робота зі створення якої активізувалася 2001 року. У КМУ з’являється дедалі більше прибічників ідеї електронного уряду. Широке впровадження інформаційних комп’ютерних технологій у діяльність різноманітних підрозділів секретаріату КМУ має стимулювати створення атмосфери необхідності й затребуваності переходу центральних органів виконавчої влади в електронний режим функціонування. Інформатизація обласних адміністрацій послужить прикладом для районів, районів — для жеків.