Казка М. Пляцковського «як каченятко Крячик загубив свою тінь».

Якось вранці дибало по дорозі маленьке каченя Крячик. Дибало і позіхало, але не тому, що не виспалося, а просто від нудьги.

«Наодинці гуляти не цікаво, — міркував Крячик. — От як би був у мене друг...» Каченя подивилося навкруги і раптом побачило збоку яку-то темну пляму, яка рухалася за ним слідком. Крячик зрушив - і пляма теж попливла поряд, наче прив'язана.

«Так це ж моя тінь! - зраділо каченя. - Тепер я буду не один. Тепер ми удвох. Тепер я не буду скучати!». Йде Крячик, наспівує весело пісні, а назустріч йому скаче козеня. Привіталося козеня і запитує:

Я тобі не заважатиму? Ме-ме-не звуть Марме-ме-ме-лади- ком. Це, мабуть, від того, що мені подобаються різні солодощі.

Ну й то що? Ну і люби собі на здоров'я! А мені не заважай, — зовсім не чемно відповів Крячик, та ще й крильчатком відмахнув.

Але ж ти один, і я один. Давай дружити, — запропонувало козеня.

Це ти один, — відповів Крячик. - А я з тінню гуляю. Так що іди своєю дорогою...Мармеладику!

Засмутилося козеня і пішло геть. Зустріло каченя маленьке кур-чатко Фью і запропонувало: «Давай дружити!».

Навіщо? - спросив Крячик.

Хіба можна жити без друга? - здивувалося курча.

-— У мене є тінь. А ти мені зовсім ні до чого, — важно заявило каченя.

Курчатко так і застигло з відкритим дзьобом. Тут сонечко, яке все бачило і чуло, не стрималося. Йому стало так соромно за каченя, що воно від сорому заховалося за велику мохнату хмару. Шукає Крячик свою тінь, а її ніде немає.

-— Кря-кря-ул! - заголосив він. - Мою тінь укря-кря-дено! Від страху каченя побігло світ за очі - і не помітило, як упало у глибокий рів. Тарахкається, підстрибує, а вибратися ніяк не може.

Рятуйте! Допоможіть! Витягніть мене! - галасує каченя.

Почули його козеня з курчатком - і поспішили на допомогу. Вони

простягнули каченяті гілочку - і витягли його зі рву. А Крячик очі опустив долу і жалібно говорить: -— Некря-кря-красиво вийшло! Я вас прогнав, а ви мені допомогли. Може хто з вас ще не передумав дружити зі мною?

Я не передумав... - сказав Мармеладик.

І я теж не передумав, — підтримало козеня курчатко. - Але як же твоя тінь?

її укря.-кря-крали... - сумно прошепотів Крячик.

Але тут із-за хмари вийшло сонечко - і знайома темна пляма знов опинилася поряд з каченям.

Знайшлася! Знайшлася! - зраділи Фью та Мармеладик. - Твоя тінь знайшлася!

Крячик трішки подумав і сказав: «Ну то й що! Але дружити я буду — з вами». І всі троє пішли по дорозі рядком, як справжні друзі.

Діти, я бачу вам дуже сподобалась ця історія. Кого б з героїв ви назвали справжніми друзями, поясніть, чому.

Маленькі друзі, які витягли каченя зі рву, навчили нас важливому закону дружби: ДРУГ ЗАВЖДИ ДОПОМОЖЕ В БІДІ.

Але не тільки цей урок вони нам надали. Давайте поміркуємо. Некрасиво спочатку вчинив Крячик. Розкажіть, як він відштовхнув друзів. Проте друзі забули свої образи, тому що ДРУГ УМІЄ

ПРОЩАТИ. Це ще один великий закон дружби. Запам'ятайте його, дітлахи. Нерідко, коли нас образить друг, ми довго не забуваємо йому образи, а то й ще є такі, хто мріє про помсту,,дає здачі». Отже, нам обов'язково треба навчитися прощати друзів за їхні помилки.

10. — Пропоную гру «Посварилися? Помиримося!». Треба уяви-ти собі ситуацію, в якій ти посварився із своїм другом. Не спіши робити зле! Знайди слова, якими ти простиш друга і знайдеш спосіб помиритися.

Ситуації: а). Ти приніс у групу нову іграшку, а твій друг попросив її подивитися і ненавмисно зламав. Знайди в собі слова, щоб простити друга і разом вирішіть, що робити далі;

б). На занятті вихователька роздавала коробки з олівцями. Най-красивішу коробку, яка тобі дуже подобається, встиг першим схо-пити твій друг. Подумай, які добрі слова ти йому скажеш, що запро-понуєш;

в). На прогулянці всі бігали на майданчику. Твій друг ненавмис-но зачепив тебе і штовхнув на землю. Болить обідране коліно. Про-те, я впевнена, що ти знайдеш добрі слова для свого друга і попро-сиш його про допомогу.

— Діти, завдяки казкам Михайла Пляцковського ми познайоми-лися з деякими важливими законами дружби:

ДРУЗІ ВСЕ ДІЛЯТЬ ПОПОЛАМ

СПОЧАТКУ ПОДБАЙ ПРО ДРУГА

ДРУГ ЗАВЖДИ ДОПОМОЖЕ В БІДІ

ДРУГ УМІЄ ПРОЩАТИ.

Дуже важливо їх не забувати, якщо ви бажаєте, щоб у вас були справжні друзі. Я пропоную до кожного із законів придумати символічну картинку і розвісити їх у групі. Якщо хтось забуде закони дружби, наші малюнки допоможуть їх легко пригадати.

МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ УРОКІВ І ЗАНЯТЬ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ ТА ВИХОВАТЕЛІВ З ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Цикл бесід-ігор, які допоможуть дітям краще розуміти себе та інших

ВЕ-РЕ-ДА. АБО ЯК РОЗПОВІСТИ ПРО СВОЇ ПОЧУТТЯ

Напевно, ви знаєте немало таких дітей, які «висловлюють «свої почуття сльозами та криком, а ще є такі, які тупочуть або дригають ногами, а той битися починають. І так — поки свого не досягнуть. Вважаємо за необхідне вчити дітей розповідати про свої почуття та вчити соціально прийнятим способам висловлення своїх емоцій. Переконані — це допоможе їм стати приємними партнерами у спілкуванні та спільній діяльності.

1. — Нещодавно я зустріла свого приятеля на вулиці із маленькою дівчинкою, яка голосно лементувала, упиралася та не хотіла йти далі.

Та, ось бачиш, яка біда. Мої друзі попросили мене погуляти із маленькою Настунею. Хоч не така вона вже і маленька, в дитячий садок ходить. Побачила, як хлопчики снігову бабу ліплять, та й собі захотіла. Та тільки не просилася у гру, а одразу завередувала. От так і лементує! Нічого не можу вдіяти. А хлопчики тільки побачили таку крикуху і не хочуть брати її до себе.

Так, я, на жаль, багато знаю таких дівчаток і хлоп'ят, які в будь-якій ситуації тільки і вміють що голосити. Давай я допоможу тобі заспокоїти Настуню, а потім ми разом підемо до дитячого садка. У мене є цікава історія про вереду. Я і вам розповім її, любі друзі.

Грицько Бойко

ВЕРЕДА

Мала мама одинця, одинця-мазунця.

Мамі з ним була біда: одинець був вереда,

Вереда вередував, всім спокою не давав.

І бабусі,. Й тьоті Ірі, і сусідам по квартирі.

Навіть котику-Воркотику малому

Від плачу тікать доводиться із дому.

А горобчики сміються у садках:

Цвір-цвірінь! Уже проснувся Ве-ре-да!

Ось у ліжку він сидить, в стінку стука:

Мамо, йди! Іди сюди! Візьми на руки!

Хлопець дриґає ногами, обливається сльозами

І подушку обійма: — Ма-ма-ма-ма!

Стала мама умивать одинця — репетує мазунець без кінця!

Кулачками тре він очі: — Я вмиватися не хочу!

Теплої води нема! Ма-ма-ма-ма!

Мама мило червоненьке узяла. Вереду свого вмивати почала.

Знову плаче: — я не хочу! Ой, заходить мило в очі!

Не намилюй! Не вмивай! Ай-ай-ай!

Стала мама вереду утирать — вереда давай ще дужче кричать.

Він до лоба приклада кулачок: Ой, колючий рушничок, рушничок!

Ти мене не обдирай, ти гладеньким витирай! Ай-ай-ай!

Мама супу із каструлі налила, мама ложку вередулі подала.

Нащо ложка? Забери ти! Хочу суп з тарілки пити! -

І руками обома він тарілку підніма. Ма-ма-ма-ма!

Враз за шию потекло — гаряче! Верещить він: — Ой, пече!

Як затупає ногами та до мами із сльозами: — Суп гарячий.

їж сама! Дай того (чого нема!)... Ма-ма-ма-ма!

Ось бабуся вже зайшла до кімнати, булку з маком принесла для внучати.

— Я не хочу їсти так! Виберіть із булки мак!

Чом варення в ній нема? Ма-ма-ма-ма!

Вереда усе кричить, не змовка: Ви з вареннячком спечіть пиріжка!

Я з варенням хочу їсти, тільки так, щоб був без тіста, а начиночка сама!

Ма-ма-ма-ма!. Стала мама одягать вереду, вереда — галасувать: — Не піду!

Хочу дома я сидіти! Вже набридло мені літо! Хочу, щоб прийшла зима!

Ма-ма-ма-ма! Мама слоника купила заводного. Вереда горла щосили: Не такого! Я не хочу заводного! Ти купи мені живого, із ногами чотирма!

Ма-ма-ма-ма! Він із мамою гуляв у саду. Хто проходив впізнавав вереду.

Знов розплакався синочок: — Мамо, хочу в дітсадочок,

гратись з дітками всіма! Ма-ма-ма-ма!

А йому відповіли малюки: — Ну навіщо вереда нам такий?

Ні не візьмемо тебе ми сюди: в дитсадочок нам не треба вереди.

Ну, як вам, діти, історія про вереду? Ви не зустрічали серед своїх знайомих такого? Дуже неприємно дивитися з боку на те, як хтось вередує. Давайте про це серйозно поговоримо.

— Пригадайте, як вередував хлопчик? Що він робив? Кричав, дриґав ногами, лив сльози і постійно вимагав чогось. Мені здається, я здогадалась, чому хлопчик вередував. Він не вміє розмовляти! Ви зі мною згодні? Так, слова він говорити вміє, тільки не вміє розповісти про свої почуття та бажання. Можливо, хтось з вас теж замість слів вживає сльози та крики. Але краще навчитися розповідати іншим про себе. Тоді тебе зрозуміють краще і всім буде приємно з тобою спілкуватися.

Пам’ятаєте, як хлопчик, коли прокинувся, кричав та звав матусю. Як ви вважаєте, що він їй хотів сказати? Скоріше всього він скучив за матусею, хотів розповісти їй, як йому без неї погано. Давайте допоможемо йому знайти замість сліз та крику необхідні слова.

Дорослий спонукає дітей сформулювати звернення до мами. Якщо дитина відчуває труднощі, педагог може допомогти їй почати фразу.

Діти, якщо ви уважно слухали історію про вереду, можливо, ви запам’ятали, які з вимог хлопчика були безглузді, неможливі для виконання. Пригадайте, чого він вимагав про їжу, а потім про літо.

Отже, скільки не голоси, а зима в літню пору не прийде, та й пиріжків без тіста теж не буває. Хоча для кмітливих та розумних дітлахів розв’язати ці складні завдання - не проблема.

— Щоб було цікаво, давайте позмагаймося, дівчатка та хлопчики, хто більше придумає способів, як влітку зробити зиму, а взимку - літо. (намалювати картинку про зиму, пригадати зимові види спорту, з’їсти морозиво, знайти у холодильнику льоду, знайти та розглянути свої зимові фотографії, одягнути зимовий одяг та походити так трішечки по квартирі).

А тепер давайте придумаємо, як зробити так, щоб було так, як хоче вереда: пиріжки без тіста, тільки з начинкою з варення. Нехай хлопчики придумають, з чого можна приготувати пиріжки без тіста, а потім напишуть на окремих аркушиках, які матеріали їм потрібні. А ви, дівчатка, вирішіть, які напої, страви можна приготувати із самої начинки - вареннячка. І теж напишіть свої слова. (Пиріжки з піску, глини, намалювати, вирізати з кольорового паперу; компот, яблучко порізати на шматки та залити варенням, їсти ложкою варення товаришем по черзі, зробити сухофрукти).

Потім, коли діти виконають завдання, вони демонструють свої картки зі словами, а інша команда може додати до них свої слова. Вихователь підраховує, яка команда знайшла більше вдалих рішень. Пізніше можна запропонувати дітям наманювати їх та оформити листівку.

4. — Отже, ми з вами переконалися, що лементувати, вередувати гірше, ніж щось придумувати. Кислих не люблять, а от кмітливі люди завжди знайдуть собі друзів. От і ви, коли вам іноді дуже закортить повередувати, спробуйте самі із собою пограти у чарівну гру. Гра називається «Зате». Щоб у вас не трапилося, самі собі кажіть чарівне слово «Зате» і знаходьте будь-яку втішну думку. Наприклад, якщо в магазині іграшок вам дуже-предуже захотілося новеньку машинку, а вам її не купують, не кричіть, не тупочіть, не плачте. Краще подивіться на цю машинку без жалю і скажіть магічне слово: «Зате у моїх машин колеса більші!», або «Зате мені червоний колір не подобається!» Хочете ми трішечки потренуємося. Я пропоную вам повередувати, а ви будете знаходити магічне слово «Зате».

Дуже хочу покататися на ковзанах, а льоду немає «Зате...»

Мама кличе додому, а я ще не награвся «Зате...»

Не хочу одягати теплий шарф на шию «Зате...»

Хлопчики не беруть мене будувати снігову бабу «Зате...»

Тепер, ви точно знайдете потрібне слово і не будете вередувати.

— А інколи маленькі діти весь час плачуть не від того, що вони вередуни, а тому, наприклад, що чогось не вміють робити або чогось бояться. Думаю з вами теж інколи таке траплялося. Як і в історії Віри Багірової про Вґязанчика та маленьку Василинку. Василинка - це маленька дівчинка, яка тільки-но починає ходити в дитячий садок. А В’язанчик - іграшка, яку змайстрував Іванкові його дідусь, який живе у Карпатах. В’язанчик вміє не тільки забавляти, він утішить будь-кого.

Так от, одного ранку він побачив, як плаче і нудьгує новенька дівчинка Василинка, яка тільки нещодавно почала ходити до дитячого садка.

— Я дуже не люблю сліз, — сказав В’язанчик Василинці. - Ти все плачеш і плачеш. Сльози - це вода, і дивись, намокнуть мої черевички. Ти хочеш, щоб вони намокли.

Ні, не хочу, — зітхнула і з цікавістю глянула на В’язанчикові черевички. - Які в тебе гарні постолики! - Василинка втерла слізки. - Але мені все одно сумно.

Тоді давай сумувати разом, — запропонував В’язанчик і так похнюпив голівку, що картузик мало не зґїхав йому на очі.

Але ж тобі не хочеться до мами, — мовила Василинка.

Як це не хочеться? - аж підскочив В’язанчик і розповів дівчинці, як він сумує за дідусем, який його змайстрував і подарував онучкові. — Отже, ти сумуєш за мамою, а я - за дідусем.

Тоді будемо чекати на мою маму.

Чекати до вечора дуже довго. Хочеш, я тобі буду за маму.

Ти? - недовірливо перепитала Василинка. - Але ти не зможеш зав’язати мені стрічку, не зашнуруєш черевички і ґудзики не застебнеш...

Виходить, ти просто не вмієш одягатись. А я думав...

Не треба так думати. Я... Я... - Але дівчинка нічого не могла сказати, і рясні сльози як горох котилися по личку, по рожевому платтячку.

І тоді В’язанчик навчив Василинку одягатися, взуватися і навіть на сопілці грати. От така історія!

Бачите, якщо б не В’язанчик, дівчинка так би і не навчилась розповідати про свої бажання і переживання. Отже, і ви, як тільки відчуєте, як зазудить у носику, намокнуть оченята, похнюпиться голівка, дуже-дуже захочете заплакати, спочатку спробуйте знайти потрібні слова і розповісти матусі, виховательці, своєму другу про свої негаразди. Тільки так скажіть, щоб вас змогли зрозуміти і прийти вам на допомогу.