Результати факторного аналізу

Факторний аналіз як дослідницький метод об'єднує низку методів, які дають можливість відобразити систему показників, що характеризують у нашому випадку соціалізуючий вплив гіпотетично виділених функціональних одиниць - компонентів дитячої субкультури. Факторний аналіз дозволив здійснити цілісне бачення ціннісних пріоритетів дітей молодшого шкільного віку в контексті дитячої субкультури, що вбачається нам необхідним для визначення найвпливовіших її компонентів у процесі соціалізації на етапі початку шкільного навчання. Цей метод виявився особливо ефективним при великій вибірці змінних. Автори наполягають на доцільності застосування такої схеми у визначенні факторної структури явища:

1. Побудова матриці інтеркореляційних ознак і проведення серії попередніх розрахунків з виділенням різної кількості чинників.

2. Вибір інформативних ознак з ранговим розподілом.

3. Змістовна інтерпретація.

Щоб визначити ціннісні пріоритети дітей, необхідно було врахувати не тільки структурні компоненти дитячої субкультури, але й окремі інформаційні, розважальні засоби, що складають вагомий прошарок життя дитячого співтовариства. Так, щоб зорієнтуватися в колі дитячих інтересів і потреб, ми виділили такі: інтелектуальні інтереси (жадоба знань, інтерес до книги); технічні інтереси, зокрема до комп'ютерної техніки, телебачення, відео тощо; соціально-комунікативні інтереси, пов'язані з реалізацією потреби в спілкуванні, спільних іграх з однолітками, з інтересом до організованих форм дозвілля (цирк, театр, розваги тощо); матеріальні, у тому числі пов'язані із задоволенням гастрономічних передбачень, зокрема любові до солодощів, а також іграшок, одягу, матеріальних благ; емоційні (потреба у фізичних формах вираження любові (ласка, обійми тощо).

Як ми вже зазначали, з метою одержання даних для кореляційної матриці було проведено анкетування вчителів і батьків за такими запитаннями: «Які компоненти дитячої субкультури впливають на особистісне зростання дитини та її соціалізацію?», Які ціннісні пріоритети дитини?». Опитування дітей було спрямоване на визначення ціннісних пріоритетів, мовних константів. Також діти відповідали на запитання: «Що тобі потрібно, щоб стати дорослим?».

Анкети передбачали ранжирування відповідей. Інформація, яка в них містилась, повністю проявилась у факторному аналізі [21,26]. Під час обробки результатів факторного аналізу ми отримали 3-х, 4-х, 5-факторні моделі, побудовані за частотним розподілом кореляційної матриці та частотним графіком. Аналіз графічного відображення кореляційної матриці показав, що чим ближче кореляційний коефіцієнт наближається до одиниці, тим фактор стає менш значущим. Отже, найменша модель, яку можна визначити - 3-х-, а найбільша - 5-факторна.

Мета такого угрупування полягала в тому, щоб на 3-факторній моделі встановити наявність певних факторів, 4-х та 5-факторні моделі було використано з двох причин: для підтвердження стійкості за кожним визначеним фактором та для більш глибокого аналізу отриманих результатів.

Застосування методу факторного аналізу відбувалось поступово. Спочатку ми намагалися визначити, як представники різних категорій (діти, батьки, вчителі) оцінюють значущість кожного з чинників успішної соціалізації. Дітям також пропонувалось оцінити вагомість окремих компонентів, визначити їх значущість для себе.

Отримані анкети та листи-описування обчислювались за допомогою комп'ютерної програми, що дозволила визначити найважливіші для кожної з груп фактори та наявні зв'язки між компонентами дитячої субкультури.

Проаналізуємо результати опитування першої категорії- дітей.

Першу групу найвагоміших виборів, яку ми умовно назвали соціогенний фактор, становили такі: 1) родинні стосунки; 2) навчальна діяльність, власна творча активність (відвідування секції чи гуртка, участь у розвагах, виготовлення подарунків власними руками); 3) стосунки з друзями.

Прокоментуємо вибір дітей. На перше місце діти винесли родинні стосунки, оскільки настрій батьків, їхні оцінки, їхнє ставлення до дитини - усе це є дуже значимим для 6—7-річних дітей (95%). Ці стосунки є найбільшою цінністю в житті дітей, саме тому вони цінують будь-яку можливість спільного з батьками буття, наприклад разом ходити в магазини чи разом прибиратися вдома, чи відвідувати цирк, кіно, театр. Діти намагаються мінімізувати час розлучення з батьками.

Наявні відмінності в оцінці ролі й місця батьків у житті сільських та міських дітей. У дітей, які виховуються в сільській родині, сильно проявляється ціннісне ставлення, прикладом якого може бути така відповідь: «Батьки допомагають стати дорослим, бо вони навчать по господарству поратися, годують нас та доглядають, вони головні». Натомість для дітей - мешканців міста притаманне скоріше споживче ставлення до батьків, наприклад, така відповідь: «Батьки потрібні, щоб водити мене в гурток».

Також значимою для молодшого школяра виявляється навчальна діяльність, стосунки в шкільному просторі. У необхідності навчання переконані майже всі, проте пояснення щодо цього різні. Так, 85% дітей пов'язують навчання з можливістю отримати професію, що пояснюється, на нашу думку, кількома причинами. Передусім впливають батьки, які намагаються прищепити дитині думку про необхідність освіти для успішного життя в майбутньому. Крім того, для дітей важливо виявитися успішним у колі однокласників, в очах учителя.

Ці показники дещо різняться з результатам дослідження В. Абраменкової, яка проводила опитування й тести здебільшого у великих містах. Так, за її результатами, більшість дітей віддають перевагу «шкільному товариству», а не «родинному», бо в родині дитина частіше відчуває психологічний дискомфорт. Відтак життя в такій родині виявляється менш привабливим, ніж у школі з її труднощами й проблемами. За результатами нашого дослідження для дітей невеликих міст та селищ родина має велике значення. Ставлення до школи розподілилося на такі групи: для 10% дітей - це можливість спілкуватися з однолітками. Діти, які потрапили у ці 10%, характеризуються підвищеною активністю, швидкою зміною настрою, непосидючі. Так, на думку Богдана К., «у школі вчитися цікаво, і це корисно, однак важко дочекатися кінця уроку, бо хочеться на перерві побігати». Для таких дітей школа - це місце приємного перебування, а зміст уроків їм нецікавий.

35% дітей ходять до школи, як це не прикро, просто так. Таких дітей можна назвати пасивними, вони мало чим цікавляться в житті. Таке ставлення значною мірою пояснюється байдужим ставленням батьків до шкільних і загалом життєвих проблем дитини. Особливо показовими щодо цього є відповіді дітей двох стратів: малозабезпечених сімей та дітей з високим рівнем достатку: перші не бачать сенсу в навчанні, оскільки домінуючою в їхніх батьків є проблема забезпечити проживання, а для других навчання не потрібне взагалі, бо все, чого прагнуть ці діти, можна купити за гроші, вони, на жаль, дуже рано втратили інтерес до життя.

Третій компонент, який увійшов до складу цієї групи, - стосунки з друзями. З відповідей дітей ми зрозуміли, що для більшості дітей молодшого шкільного віку не так важливо, якою діяльністю вони займатимуться з друзями, важливо бути прийнятим, визнаним. Зазначимо, що нижчим, ніж можна було очікувати, виявилися потреби дітей в іграх з однолітками. У більшості наукових джерел попередніх років стверджується, що діти цього віку мають величезну потребу в рольових іграх, побудованих на взаємодії. Опитування й спостереження за поведінкою дітей показали, що вони, на жаль, грати не вміють, часто не готові придумати та розгорнути сюжет гри. Водночас життєво необхідними діти, особливо хлопчики, вважають взаємини з однолітками. Заради того, щоб бути прийнятими, переважна більшість дітей намагається будь-якими засобами наблизитися до дитячої спільноти, наприклад, через відвідування гуртків, секцій, до яких ходять популярні діти їхнього класу. Лише незначну частину дітей цікавить те, чим займаються в процесі гурткової роботи. Як правило, ці діти виявляють лідерські якості, прагнення до творчих досягнень. Для більшості ж важливим є момент спільного буття, вони прагнуть бути в центрі уваги.

Цікаво, що до першої групи найбільш впливових чинників діти віднесли також продуктивну творчість, зокрема самостійне виготовлення подарунків, створення іграшок, речей: діти залюбки, без упину й невтомно роблять безліч малюночків, поробок, які відразу ж дарують близьким, - у цьому виявляється їхня щирість, безкорисливість. З іншого боку, продуктивна творчість у цьому віці - можливість самовизначитися, самореалізуватися, продемонструвати, на що здатен. Тому й спортивні (у секціях), і художні (у гуртках) досягнення дитини важливо презентувати «глядачам», здобути їхню позитивну оцінку, визначитися, «заробити» бонус у стосунках, дитячій ієрархії взаємин.

Другу групу найбільш значимих для дітей елементів життя утворили різні за характером задоволення, тому ми умовно визначили її, як гедоністичну, або фактор задоволення. Ця група легко розподіляється на підгрупи - від солодощів до задоволень естетичних, пов'язаних з переглядом мультфільмів, та задоволень матеріального спрямування. Зазначимо, що назви ми застосовували дуже умовно, оскільки, наприклад, сукупність компонентів, яку об'єднує, так би мовити, матеріальна сутність, водночас є й сильним для дитини психологічним захисним фактором. Розглянемо детальніше кожен з цих показників.

Задоволення дітей від їжі пов'язані передусім із солодощами. Учені стверджують, що солодощі сприяють виробленню в дитячому організмі «гормону любові». Тобто, з'ївши скибочку «Наполеона» або пару «снікерсів», ласунка почувається приблизно так само, як тоді, коли її приголубила мама. Солодощі допомагають зняти стрес, тобто є засобом психологічного захисту.

Другу підгрупу становлять естетичні задоволення від перегляду телевізійних передач, зокрема мультиків. Виявилось, що значній частині дітей, в основному дівчаткам, більше подобається переглядати мультфільми попередніх часів, ніж сучасні, закордонні. На нашу думку, гак сталося тому, що дівчинка від природи запрограмована на добро та спокій. Яскравим підтвердженням нашої думки є відповідь Олександри X.: «Мені подобається дивитися старі мультики, бо вони добрі й учать хорошому». Тоді як прихильниками жорстких мультфільмів більшою мірою були хлопчики, яким подобається доводити істину за допомогою сили, вважати себе героєм. Однак, діти цієї групи зауважують, що їм цікаві мультфільми де, герої не просто б'ються, а роблять це жорстоко, виявляючи агресію до противника. Відсутність необхідного коментарю, адекватної оцінки з боку дорослих на видовище, яке сприймає дитина, погано впливає на її моральність і психіку взагалі.

Третю групу становить задоволення від ігор та іграшок. Граючись в іграшки, діти випробовують безліч життєвих ситуацій. Через іграшки дитина не просто збагачує свої знання, уміння, навички, необхідні для адекватної соціалізації в тих або інших конкретно-історичних умовах, це ще й своєрідна призма, через яку дитина вчиться сприймати світ.

Третя група значимих для дітей засобів, яку ми умовно визначили, як художньо-пізнавальні фактори, об'єднала в собі: 1) інтерес дітей до комп'ютера як засобу навчання (дидактичні комп'ютерні ігри) та комп'ютерних ігор-стрілялок, 2) інтерес до книг та періодики; 3) бажання бути чарівником, досягати неможливого. Охарактеризуємо кожний компонент.

Більшість дітей визнали, що для навчання в школі потрібен комп'ютер. Використання комп'ютерів у навчальній і позаурочній діяльності школи виглядає дуже природним з погляду дитини і є одним з ефективних способів підвищення мотивації й індивідуалізації їхнього навчання, розвитку творчих здібностей і створення благополучного емоційного фону. Такий інтерес до навчальних ігор можна пояснити й тим, що вони дозволяють учням наочно представити результат своїх дій. Яскравим підтвердженням цієї думки була відповідь В'ячеслава В.: «У мене вдома є комп'ютер. Іноді мама мені ставить навчальні ігри. Наприклад, нещодавно, я грав у математику.

Там треба було розв'язати приклади, а потім сам комп'ютер тобі ставить оцінку. Мені він поставив трійку, бо я наробив помилок».

Такий компонент, як дитяча література, заслуговував, на нашу думку, глибокого аналізу, тому ми провели спеціальне опитування серед молодших школярів «Я в бібліотеці», метою якого було виявити переваги дитини в просторі дитячої літератури. Опитування проводилось у формі анкетування й інтерв'ювання. До анкети було включено твори класиків дитячої літератури та сучасних письменників, був представлений широкий вибір народних казок, які діти мали змогу читати за шкільною програмою й на власний вибір. Паралельно з анкетуванням проводилось опитування дітей, що давало змогу уточнити деякі відповіді.

Дитині пропонувалося уявити себе черговим у бібліотеці, який може обрати собі книги:

· п'ять книг, які дитина хотіла б залишити собі (улюблені);

· п'ять книг, які дитина може взяти почитати (бажані);

· п'ять книг, які потрібні на уроках (необхідні).

Проаналізуємо отримані результати. У категорії «Улюблені» діти зробили 116 виборів, серед яких твори класиків дитячої літератури склали лише 8,62% учнів, тоді як 41% читачів обрали твори класиків зарубіжної дитячої літератури (Г.-Х. Андерсен, Ш. Перро). Виявилося, що сучасні письменники майже невідомі дітям. Виняток становлять твори В. Драгунського, Е. Успенського та А. Ліндгрен (19%). Цікаво, що 19,75% опитуваних дітей до категорії «улюблені» віднесли народні казки. У цьому випадку ми констатуємо той факт, що сучасним дітям цікаве життя їх однолітків, описане в сучасних творах, водночас зберігається інтерес і любов до казок.

Діти, передусім жителі міста, виявили зацікавленість довідковою літературою, зокрема енциклопедіями різного спрямування («Людина і світ»; «Динозаври», «Енциклопедія для дівчаток»). Проте діти зізналися, що в цих книжках їх передусім цікавлять малюнки, і лише незначна частина дітей відзначила інформаційну цінність енциклопедій.

До категорії «Бажані книги» молодші школярі віднесли народні казки (18,75%) та казки зарубіжних авторів (25%), а 12% бажають читати поезію дитячих письменників. Нашу увагу привернув той факт, що діти 6-7 років обирають у двох категоріях ідентичну літературу. Це говорить про те, що в молодшого школяра вже починає формуватися смак до літератури, який виражається в конкретних літературних уподобаннях. Несподіваним для нас було те, що дітям цікаво мати у власній бібліотеці поезію для дітей. Такий прояв ми пояснюємо легкістю сприймання цього виду літературної творчості.

Категорія «Книги для навчання». Склалося враження, що діти не зрозуміли завдання, тому що в цю категорію вони обирали книги, не включені до програмного матеріалу. Так, 30% дітей згадали, що за шкільним курсом української мови вони читали казку «Котигорошко», і тому вона потрібна на уроці, тоді як більшість дітей (приблизно 47%) називали підручники (математика, читанка або буквар). Прикрим фактом стало й те, що тільки 5% дітей вважали, що їм у школі, окрім підручників, може знадобитись література енциклопедичного характеру, Отже, це свідчить про те, що діти не вміють користуватися літературним матеріалом, який вони мають, про необхідність цілеспрямованого формування читацької культури з огляду на неперевершену роль книги в житті людини.

Отже, найвагомішими для успішного дорослішання, соціалізації для дітей виявилися названі групи чинників, розташовані нами за значимістю:

1. Соціогенний. Цей фактор розкриває стосунки в родині та в групі однолітків. Результати експерименту свідчать про те, що більшість дітей дуже цінують своїх батьків, відчувають потребу в любові, увазі з їх боку, водночас іноді діти, особливо міські, виявляють дещо споживче ставлення до батьків. Вагомими для дітей виявляються також стосунки з однолітками, проте зміст і форми цих стосунків досить бідні й потребують корекції з боку дорослих.

2. Фактор задоволення. Природним є бажання дитини отримувати задоволення різного характеру, адже дитинство - найрадісніша пора життя. З іншого боку, задоволення виступає засобом психологічного захисту.

3. Художньо пізнавальний фактор. Незважаючи на урізноманітнення способів одержання інформації, збільшення її та величезну швидкість обертання, книга залишається вагомим супутником дитини й у важкому сьогоднішньому буденні. Водночас результати опитування засвідчують низький рівень читацької культури, зменшення місця книги в житті значної кількості дітей.

Це дитячий погляд, тому логічно зіставити його з результатами опитування батьків і вчителів. Для інтерпретації відповідей для цієї категорії респондентів ми скористалися 5-факторною моделлю з метою підтвердити чи спростувати значущість означених раніше факторів.

Категорія «Батьки».

У 5-факторній моделі було виділено фактори, назви яких уже траплялись в аналізі результатів опитування дітей, що свідчить про їх стійкий характер:

· соціогенний (родинні стосунки);

· інформаційно-технологічний (технократичний);

· художньо-пізнавальний;

· фактор особистісного становлення;

· гедоністичний.

Тому фактори, які збіглися в 3-факторній та в 5-факторній моделях, мають спільну назву.

Прокоментуємо результати за кожним з визначених факторів. Перший фактор, соціогенний, об'єднував ті чинники, які батьки виділили як найбільш значимі для соціалізації дитини. Перше місце батьки відвели собі, тобто родинним стосункам як основному чиннику соціалізації молодшого школяра. Так, 100% батьків підкреслили пріоритет матері, 75% зазначили неперевершену роль батька для виховання дитини, а 15% зауважують, що стосунки з батьком відіграють надзвичайно важливу роль у становленні особистості. Водночас відповіді батьків доводять, що поширеним є сприймання дитини як своєї «власності». Тому вони безроздільно намагаються керувати своїм чадом, купують іграшки, розваги, годують, доглядають її, за що дитина повинна відповідати їм своєю безумовною слухняністю. Є й такі батьки, які «купують» гарні стосунки з дитиною за ласощі, морозиво, іграшки тощо. Тобто, цей гедоністичний «товар» має, на їхню думку, замінити відсутність чи нестачу батьківської уваги, турботи, любові, переживань. З одного боку, ми переконалися в тому, що батьки усвідомлюють свою генеральну роль у становленні соціального обличчя своєї дитини, з іншого боку вони ігнорують той факт, що їхнє життя, тобто спосіб життєдіяльності, взаємини з оточенням, буденна поведінка, їхня моральність слугують зразком для наслідування. На жаль, немало сьогодні батьків, які подають своїй дитині негативний приклад.

Другий фактор ми визначили як інформаційно-технологічний. Сучасне суспільство надзвичайно технологізоване, і батьки добре усвідомлюють необхідність для дитини, починаючи з перших років життя, опанувати інформаційними технологічними засобами. У родинах, які живуть за межею бідності й ледь-ледь зводять кінці з кінцями, про задоволення дитячих потреб взагалі мови не йде. Таких родин дуже багато в селі, де не відроджене сільське господарство й заробітна платня нижче прожиткового мінімуму. У таких родинах всі можливі сили спрямовані на пошуки грошей і способів їх заробити. Дрібні й непостійні заробітки батьків не в змозі задовольнити не тільки потреби родини в головних аспектах, але й технологічне зростання їхньої дитини. Ставлення до дітей у такій родині варіює від повного нехтування до глибокої приязні, любові та поваги. Так, батьки з цих родин турбуються про те, як підняти матеріальний, а значить, і соціальний статус родини, але водночас намагаються сформувати в дитини прийняття факту невідповідності між бажаннями й можливостями. Діти, які розуміють, що сім'я не може придбати комп'ютер, кращий телевізор, починають розглядати ці речі як найбажаніші, як найбільшу цінність, проте віртуальну, до якої сама дитина рухатися не бажає. Навпаки, і самі батьки, і діти поступово починають відчувати негативне ставлення до самої техніки й до людей, які її мають чи обслуговують.

До другого страту ми віднесли батьків, які наполегливо, тяжко працюють, є спільний сімейний бюджет, що частково задовольняє потреби родини. Такі родини є й у селі, і в місті. У них батьки націлені не тільки на заробіток грошей, але й на прищеплення своїй дитині поваги до праці, розуміння реальності ситуації. Ці батьки намагаються спрямувати дитину на досягнення власних вершин, відсутність інформаційної та технічної забезпеченості прагнуть замінити щирими стосунками, повчальними бесідами, спільною діяльністю.

Наступний страт, який ми окреслили в результаті нашого експерименту, об'єднує родини, які загалом матеріально забезпечені. У батьків є постійна робота яка дає змогу задовольнити всі первинні потреби. Найчастіше, як у нашому випадку, це батьки, які мають вищу освіту й працюють на державній службі. Батьки цього страту говорять, що вони намагаються дати своїй дитині все, що їй потрібно, але не розбещуючи її. Вони мають на увазі контроль над її загальними інтересами, над тим, що дитина дивиться по телебаченню. Ці батьки намагаються якомога більше наблизити дитину до численних інформаційних та технологічних засобів, надати їй можливість відвідувати інтернет-клуби, гуртки комп'ютерної грамотності тощо.

Ще однин страт, який ми не можемо оминути, - досить заможні люди. Батьки стверджували, що для своєї дитини розв'яжуть будь-яку проблему. Як правило, вони досить чітко бачили перспективу розвитку дитини, причому враховувати її бажання, особливості не збирались. Батьки цієї категорії намагаються максимально забезпечити інформаційні й технічні потреби дитини, причому зміст того, чому буде вона навчатися, їх не турбує. Нерідко це призводить до того, що культурний рівень більшості дітей цього страту залишається досить низьким, оскільки системного підходу в навчанні та розвитку дитини в цих батьків немає.

Кількісні показники виявилися такими: 55% батьків наголошують на значимості інформаційно-технологічних засобів для соціалізації дитини, 25% вважають, що це надзвичайно важливо. Як правило, це думка батьків, обізнаних з новими програмними технологіями навчання. Водночас 45% батьків переконані, що їхній дитині комп'ютер не потрібен. Так звана позиція «кіберстраус», що виявляється в небажанні мати нічого спільного із стрімким розвитком комунікаційних технологій, або вони самі не встигають за розвитком цих технологій і тим самим намагаються відгородитися від цього простору. Така позиція, звичайно, викликає турботу, бо батьки навмисно затримують суспільний розвиток дитини. Ще 25% батьків вважають необхідним технологічний розвиток, проте невчасним у молодшому шкільному віці.

Батьки, які відповідально ставляться до своєї виховної функції, знайомі з телевізійними передачами пізнавального характеру, намагаються використовувати відео-заняття, навчальні програми. їх кількість становить 18%. Проте, на жаль, більшість батьків, невідповідально ставляться до цього питання. Вони сприймають телевізійні програми, відеофільми як можливість зайняти дитину, щоб не заважала дорослому життю батьків; над негативним впливом на психічний, моральний, фізичний розвиток дитини надмірної кількості програм вони просто не замислюються. Відтак, телебачення стає своєрідним замісником батьків - керує поведінкою дитини, корегує її, надає задоволення, відволікає від школи, надмірної фізичної активності.

Третій фактор ми умовно назвали художньо-пізнавальним, він був пов'язаний з визначенням батьками цінності літературних творів та фольклору. У бесідах з батьками ми виявили, що 40% з них у повсякденному житті використовують прислів'я й приказки як формулу народної мудрості, доречну в певній ситуації. Лише 25% батьків читають з дітьми казки та обговорюють їх або читають дітям казки на ніч; 75% батьків не застосовують літературу як засіб виховання та пізнання. Ми вирішили уточнити, які дитячі й взагалі пізнавальні книжки є в наявності в домашній бібліотеці, які книжки батьки купують у книгарнях.

Результат опитування довів низький рівень літературно-художньої інформованості батьків. До переліку відомих їм авторів ввійшли імена тільки кількох російських і зарубіжних класиків - О.Пушкіна, Л.Толстого, братів Грімм, Г.-Х.Андерсена, Ш. Перро і дитячих письменників XX ст. − К. Чуковського, С. Маршака, С. Михалкова, М. - Носова. Багатющий арсенал світової й вітчизняної літератури для дітей залишається поза увагою переважної кількості батьків, які книжки вибирають за принципом: «яскрава обкладинка», «дешево коштує», «хоч не відразу розірветься» тощо.

У домашньому читанні багатьох дітей 6-9 років майже відсутні або трапляються вкрай рідко книги таких письменників, як В. Даль, В. Одоєвський, Е. Чарушин, Б. Житков, Е. Шварц, М. Пришвін, Р. Кіплінг, Д. Харрис тощо. А це, як відомо, класика дитячої літератури. Що ж тоді говорити про сучасних письменників, чиї твори з'явилися в 70-і - 80-і роки XX століття? У домашніх бібліотеках зрідка трапляються книги В. Драгунського, В. Голявкіна, Р. Погодіна, Г. Снегірьова, Ю. Коваля, Г. Циферова, С. Козлова, С. Вангели, О. Пройслера, Т.Янссон. Виняток становлять Е.Успенський і А.Ліндгрен, книги яких користуються в батьків великою популярністю, оскільки, на нашу думку, вони самі залюбки читали їх у дитинстві.

Особливо скромні пізнання мають дорослі в поезії, орієнтуючись головним чином на читацький досвід свого дитинства, батьки обирають для дитини твори К. Чуковського, С. Маршака, А. Варто, С. Михалкова, Г.Бойка.

У домашніх дитячих бібліотеках, як засвідчили результати опитування, в поодиноких випадках трапляються найкращі зразки класичної літератури XIX ст. - «Червона квіточка» С. Аксакова, «Коник-горбунок» П. Єршова, «Розповіді і байки» Л.Толстого, «Казки» В. Одоєвського, «Чудесна подорож Нільса з дикими гусаками» С. Лагерлеф, «Казки» Р.Кіплінга, «Вірші» Я. Райниса, а також література XX ст., що давно увійшла в золотий фонд дитячого читання: книги Б. Житкова, А. Гайдара, Д. Харисса, Ю. Олеші, М. Зощенка, А. Варто, Г.Бойка, Л.Костенко й інших класиків дитячій літератури XX ст.

Відтак, очевидно, що питання про ставлення батьків до літературних та фольклорних творів потребує не меншої уваги педагогів і вимагає корекції. Ураховуючи те, що батьки є першоджерелом культури свого народу, вони повинні передавати дитині через прислів'я, приказки, скоромовки народну мудрість. Однак сучасний стан освіченості батьків щодо літератури та фольклору як могутніх чинників соціалізації на початкових етапах свідчить про те, що їм передавати в спадок нічого, тобто батьки не володіють достатнім запасом знань, що допоможуть дитині знайти серед культурних надбань відповіді на конкретні запитання.

Фактор особистісного становлення розкриває розуміння батьками процесу особистісного зростання, формування соціальної позиції, статусу дитини та ролі в цьому процесі суспільних стосунків, передусім з однолітками.

Багатьох батьків насправді хвилює, чи є в їхніх дітей друзі, з ким саме дружить їхня дитина, чи не погана це людина. Проте майже всі батьки підкреслюють важливість стосунків з ровесниками для процесу соціалізації. Батьки завжди бажають кращого для своєї дитини, у тому числі й гарного в їхньому розумінні друга. Коли немає друзів, батьки б'ють на сполох, коли є, не можуть зрозуміти, чому друзі їхніх дітей такі невиховані, грубі, нецікаві, хуліганисті й нічим корисним не цікавляться.

За словами батьків, важливим компонентом соціалізації дитини є гра з однолітками. Серед опитуваних 85% зазначили, що в грі з однолітками дитина набуває нових знань, спілкується, але не змогли сказати конкретно, чим це корисно для дитини, і лише 10% батьків сказали, що дитина в грі з однолітками опановує різні соціальні ролі.

Окремі питання вимагають більш детальної уваги. Передусім про прийняття чи не прийняття батьками друзів дитини. Деякі батьки забороняють друзям своєї дитини приходити до квартири чи будинку, мотивуючи це тим, що однолітки можуть щось поцупити, забруднити тощо. Цікаво, що така позиція характерна для сімей з різними рівнями можливостей.

Інший вид неприйняття однолітків дитини - це заборона гратися із дитиною, яка належить до нижчого соціального прошарку. Часто заможні батьки забороняють своїй дитині гратися з дітьми, які зростають у менш заможній сім'ї, мотивуючи це тим, що їхня дитина не повинна спілкуватися з дітьми слюсарів, будівельників, щоб «не набратися чогось поганого». Такі батьки намагаються створити окреме коло спілкування, навіть школу обирають за цим принципом. Один з батьків заявив таке: «Я воджу свою дочку у вашу школу (ідеться по приватний комплекс) не тому, що тут такі гарні вчителі, а тому, що сюди водять своїх дітей інші заможні люди міста, отже, моя дитина зростатиме в нормальному, культурному середовищі».

Інше питання - це надмірна батьківська опіка. Безумовно, батьки повинні захищати дитину від небезпеки, адже численні життєві моменти небезпечні й небажані, і діти повинні бути захищені від них. Дітей необхідно готувати до ситуацій, пов'язаних з ризиком. Але опіка часто буває надмірною. Вони відчувають спокій лише тоді, коли дитина поряд і цілком залежна від них. їх приводить у жах те, що її доведеться відпустити з будинку, навіть якщо це необхідно й безпечно. Яскравим прикладом такої поведінки батьків є розповідь Петрика М. про свою родину: «Моя мама не дозволяє мені бігати самому в дворі. У нас багатоповерховий будинок, і дітей у дворі багато, а мама мене самого не відпускає. Я йду з нею на вулицю, лише коли вона зробить свої справи». На нашу думку, існують дві основні причини для подібної гіперопіки: прагнення призупинити бажання дитини зростати, експериментувати з довкіллям і дорослішати. Результат такого ставлення - несамостійна, абсолютно залежна від батьків, безвідповідальна дитина з пасивною життєвою позицією. З такою дитиною зручно в дитинстві, проте з віком її залежність від батьків лише зростатиме, оскільки закрита від життя вона не проходить своїх шляхів самореалізації, особистісного становлення, не набуває соціального досвіду. Інша причина задушливої любові виглядає по-іншому, але має те саме коріння. Гіперопіка часто приховує негативне сприймання батьками своїх дітей. Оскільки це почуття викликає в батьків почуття провини, воно швидко витісняється в підсвідомість. Деякі незадоволені й розчаровані батьки насправді бояться, що їхня ворожість або неприйняття дитини можуть призвести до того, що з нею трапиться щось жахливе. Відтак, вони теж не надають дитині самостійності в особистісному зростанні, намагаючись нав'язувати їй власний сценарій життя.

Підсумовуючи сказане про позиції батьків щодо оцінки найвагоміших факторів соціалізації, зазначимо, що з-поміж виділених ранги розподілилися таким чином: І - художньо-пізнавальний фактор; II - соціогенний; III - інформаційно-технологічний; IV - гедоністичний; V - фактор особистісного зростання. Прокоментуємо загальний результат. Найбільше кількість показників виявилася в групі художньо-пізнавального фактору. Визнаючи провідну роль родинних стосунків, батьки все-таки вважають, що найбільш впливовими є різноманітні художні та навчальні, у тому числі технологічні засоби, що мають навчити дитину науці жити серед людей. Не батьки, а саме ці засоби! Отже, на думку батьків, належну увагу слід приділяти реалізації можливостей дитини для пізнання та художнього зростання, набуття комп'ютерної грамотності. Ставлення батьків до процесу особистісного зростання на етапі початкової школи можна визначити як не дуже серйозне, легковажне. На думку більшості батьків, дитячі проблеми, внутрішні переживання не заслуговують уваги, вони дрібні. Дитина повинна жити за вказівками дорослого, без права на власне внутрішнє життя.

Однак, батьки - це категорія людей, які мають різний рівень освіти й різний соціальний досвід у вихованні дітей, тому ми провели анкетування педагогів початкової школи, результати якого наведено нижче.

Категорія «Вчителі». Аналіз результатів анкетування та бесід з батьками дав змогу ранжирувати їх таким чином:

І - соціогенний.

II - інформаційно-технологічний;

ІІІ - художньо-пізнавальний;

ІV- гедоністичний;

V- фактор особистісного зростання.

Проаналізуємо результати дослідження, які визначилися в результаті обробки анкет вчителів за допомогою факторного аналізу.

Соціогенний фактор. На думку вчителів, саме в родині відбувається становлення основних навичок соціальної поведінки, а педагоги їх тільки розвивають й удосконалюють. Тому соціогенному фактору вони надали первісне значення. Водночас вчителі звертають увагу на те, що сучасні батьки не бажають бути помічниками вчителя. У підходах до навчання й виховання, констатують вчителі, виникають великі розбіжності. Так, деякі батьки намагаються вже в першому класі «напічкати» дитину знаннями, віддаючи її на додаткові курси англійської мови, боксу, філософії, риторики чи ще чогось. Таким чином, створюється штучний навчально-розвивальний комплекс, який за своєю суттю та особливостями впливу на дитину нагадує зебру (кожен з напрямів підготовки - окрема стрічка) або святковий пиріг. Більш підготовленою до життя, соціалізованою від такого штучного комплексу дитина, на жаль, не стає. Проте таких батьків небагато. Значна кількість батьків просто ігнорують школу, особливо, якщо йдеться про навчання в приватному комплексі, де батьки діють за принципом: «сплачую та хочу бачити». В інших випадках батьки виправдовуються перевантаженням, нестачею часу для спілкування. Зацікавленість в об'єднанні зусиль школи й родини виявляє дуже незначний відсоток батьків.

Інформаційно-технологічний фактор. На нашу думку, вчителі, розуміють що прогрес не стоїть на місці, у школі поступово починається реформа навчання. Отже, застосування інформаційних технологій на уроках у початковій школі стає вже необхідністю, відтак, дітей потрібно вчити роботі на комп'ютері, роботі з різними інформаційними системами. Учителі відзначали, що діти, які володіють такими знаннями, відрізняються більшою впевненістю, легше розв'язують різноманітні життєві проблеми, вони мають ширший світогляд. Але водночас у цих дітей більш поверхове ставлення до стосунків з однолітками, ніж у тих, хто відстає в технологічній компетентності. Учителі самі зазначають, що не готові поки що перейти на нові форми навчання, що діти більш налаштовані на зміни, ніж самі вчителі. Особливо на це звертали увагу вчителі в сільських школах.

Художньо-пізнавальний фактор. У своїх відповідях вчителі підтверджують, що збільшилась кількість дітей, які мало читають, а якщо й читають, то лише програмні твори. Молодші школярі, які в першому класі вже навчилися читати й тепер мають право обирати книги самі, зупиняють свій вибір на книгах, які легко «подолати», або на книгах, які читали їм батьки, бо їх також легко прочитати, згадуючи прочитані батьками фрази. До таких книг можна віднести літературу, яка за змістом більше підходить дитині дошкільного віку. Майже поза увагою дітей залишаються такі відомі твори, як «Малюк і Карлсон», «Вінні-Пухта всі, всі, всі», «Чебурашка га Крокодил Гена», оповідання В.Драгунського, які надають дітям чудові приклади позитивних соціальних стосунків. Читання дітям замінює мультфільм або кіно - зазначають учителі. Водночас вони відзначають, що книга має важливе значення як засіб соціалізації, проте без участі родини виховати читацьку культуру неможливо. Ще одне не менш гостре питання, яке зачіпають учителі - класні та шкільні бібліотеки. Педагоги зазначають, що книжковий запас у шкільних бібліотеках значно погіршився й майже не поповнюється, а бібліотечні куточки поповнюються тільки за рахунок батьків.