Дитячий фольклор - складова субкультури дошкільників та молодших школярів

 

Особливе місце у змісті дитячої субкультури займає дитячий фольклор - унікальна, універсальна, безкінечна мовна й мовленнєва гра, пов'язана з осягненням багатств живого народного мовлення. Безкінечна тому, що є формою усної, а не писемної літератури, а значить кожний, хто використовує (промовляє, повторює) фольклор, робить це по-своєму, доповнюючи, змінюючи, збагачуючи й оновлюючи народні тексти. Твори дитячого фольклору певною мірою дають уявлення про складну картину світосприймання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Учені відзначають особливості сприймання й освоєння дітьми цих творів - емоційне включення, багатоваріантність відтворення рекетів, їх вільну інтерпретацію. Діти безбоязно реконструюють твір, навіть якщо пам'ятають лише кілька слів з його традиційного варіанта, з величезним задоволенням створюють власні примовлянки, лічилки, загадки, колискові тощо, знаходячи їм відповідне місце у своєму житті, грі, спілкуванні.

Численні власні спостереження і спостереження вихователів, які брали участь в експериментальній роботі, дозволили виділити три групи колискових, у виконанні і створенні яких діти виявляли свою творчість.

У першу групу були включені «фонетичні» колисанки, зміст яких складає співання однієї фонеми (а-а-а-, у-у-у-, о-о-о-,м-м-м-). Частина дітей при цьому правильно повторювали традиційну мелодію, більшість - намагалися зберегти ритм колискової.

До другої групи ми віднесли колискові-»однослови». їхній зміст складали численні повтори одного слова чи словосполучення («Ой, моя рідненька», «Доня-доня», «Ти моя дитино», «Оля-Оля», «Спи, спи, засинай»), у якому, однак, інтонаційно дитина висловлювала найніжніші почуття. Проговорюючи, вірніше, проспівуючи одне й те саме слово, дитина намагалася підкорити його загальному ритму й скорочувала, урізала (рід-рід-рідненька), розтягувала (доня-ня-ня- ня-ня), але не замінювала ніяким іншим.

Колисанки третьої групи були побудовані на основі класичних варіантів, у яких діти робили свої доповнення, зміни, забуваючи текст або бажаючи вставити щось власне, що, на думку дитини, найбільш підходить. Колискові цієї групи відрізняло відчутгя ритму й рими, уживання емоційно забарвленої лексики. Наведемо кілька записів дитячих колискових, які ми віднесли до цієї групи:

Ой, люлечкі-люлі, прилетіли гулі,

Прилетіли гулі, ой, люлі-люлі.

Баю-баю, баю-бай,

Спи, маленька, засинай,

Дам тобі смачного

І всього такого.

Вночі на полянці,

Танцювали зайці,

Танцю-танцювали,

Спати полягачи.

Ой, літав горобець,

Він такий молодець.

Ну а ми будемо спати,

Ні на кого не звертати.

Зайчики мохнаті,

Вовки страшнуваті,

А я тебе обійму

І до себе покладу.

Аналіз записів колисанок, складених дітьми, засвідчив, що діти, які мали гарно розвинене мовлення, використовували колисанки першої й третьої групи, діти з низьким рівнем мовленнєвого розвитку - переважно колискові першої й другої групи. Незалежно від змісту тексту більшість дітей інтонаційно виразно виконували колискові пісні, висловлюючи в них відповідні почуття.

Дитяча мовленнєва творчість виявляється також у відтворенні та складанні забавлянок і примовлянок. Діти проговорюють їх за власною ініціативою, перебуваючи в стані збудження, емоційного підйому, при цьому вони ритмічно рухаються (підстрибують, виконують змахи руками, пальчиками, окремими предметами, кружляють). Крім того, діти залюбки повторюють тексти, раніше почуті від дорослих, доповнюють, змінють, тобто відтворюють їх творчо.

«Водичка, водичка, умий моє личко, щоб воно блищало, сонце цілувало» (Марійка Т.), «Ладки, ладусі, їздили до бабусі, подарувала «чупа-чупс» замість ладиків-ладусь» (Рома Ю.), «Кашка-малашка, засмажили барашка, він сидить не плаче, на лавці скаче» (Іванко С.), «Дристі-писті, ми в намисті. А намисто не просте, а намисто золоте» (Марина С.), «Дівчатка-бульки, голубі кульки, на ниточку намотані, ось вони» (Олена Я.). «Сидить кішка на віконці, заглядається на сонце, кошенятко - на подушці, а папуга - на старушці» (Сергійко Б.)- А ось забавлянки Олени Янцур:

Сніжиночка, сніжиночка, Сонечко встало,

Пушиночка, пушиночка, Людей привітало.

Маленька, красивенька Усіх воно любить,

Сіла біля вікна. А дітей голубить.

Взяла її в руки я - розтанула вона.

Котик Тутті є у нас. Сіренький, красивий.

Я візьму його - муркоче, значить він щасливий.

Дослідник Т.І. Алієва, яка вивчала особливості відтворення дітьми текстів забавлянок, засвідчила, що в процесі експериментального опитування відомий текст забавлянки діти відтворили у понад 20 варіантах, причому кожного разу дитина не прагнула створити свій варіант, сказати по-іншому, а просто відтворювала по пам'яті відомий текст, і, якщо не пригадувала якихось окремих слів первинного тексту, легко вставляла свої, які, на її думку, виявлялися доречними. Ще раніше аналогічні результати одержала А.Г.Арушанова.

Ми також пропонували дітям старшого дошкільного віку відтворити примовлянки («Сонечко, сонечко, виглянь у віконечко...» і «Сорока-ворона») і одержали 12 варіантів «Сонечка» й 7 варіантів «Сороки». їх аналіз засвідчив, що діти добре відчувають ритм, риму народного поетичного тексту, легко замінюють слова первинного тексту власними, привносять в текст прикмети сьогодення. Наведемо кілька варіантів, змінених дітьми на власний манер.

Сонечко, сонечко, Сонечко, сонечко

Виглянь у віконечко. Сіло на віконечко.

Там твої діточки На вікні стрибає,

їдять смачні прянички. На нас поглядає.

Сонечко, сонечко Сонечко, сонечко, поглянь

із-за хмарки

Стука у віконечко, І зігрій квітки, пташок і мене

(Сабіна С.)

Шоколадки просить, Грошики розносить.

Заклички, примовки, щедрівки й колядки, що за змістом є звертанням до природи, втратили свою первинну магічну функцію, набули рис розважальності. Перед Днем святого Миколая, 19 грудня, ми пояснили дітям значення цього свята, його історію й запропонували скласти заклички, у яких попросити святого про виконання новорічних побажань. Віршики, складені дітьми, за своєю формою й мовленнєвими характеристиками співвідносяться з відомими народними жанрами.

У день святого Миколая

Усім людям я бажаю

Миру, грошей і тепла,

І ще всякого добра (Марк Г.)

Ти, матусю, не журися,

А на мене подивися,

Подаруй мені сестричку,

І ще красиву птичку (Настя Г.)

У день святого Миколая

Велику машину собі бажаю (Женя С.)

Скоро прийде Новий рік,

Нехай з неба пада сніг,

Щоб веселі діти грали,

Дружно пісненьки співали (Лєра К.)

Пішов дощик — довгі ніжки

Втомився, зупинився

Засміявся, і веселкою став (Ігор Т.)

Коти бажають вчитися

В дитячому садочку.

Там спати вдень на ліжечках,

І бігати всю нічку (Маринка Ф.)

Ти, святий Миколай,

Ти мені дарунків дай (Вадик С.)

Сніжиночка, сніжиночка,

Сідай мені на руку,

Послухай, що я хочу, тоді принеси (Маша Т.).

Хтось не дуже добрий

Осінь побачив –

По золотому даху пожовтіло.

Хтось не дуже розумний плаття їй подряпав —

опало листя.

Хтось не дуже чесний всі клаптики зібрав –

Стоять голі віти. (Сергій С., Оленка В.)

Сходило (сонце) прийшло

Вилито (дощик) знайшло

Розлито (калюжі) посушило

Кружалок (дітей) випустило (Маріка К.)

Результати нашого дослідження (Н.Гавриш,1991) присвяченого вивченню особливостей усвідомлення дітьми переносного значення прислів'їв та приказок довели, що діти виявляють інтерес до незвичайного змісту цих виразів, прагнуть усвідомити їх значення, проте вагаються в розумінні та інтерпретації. Ми запропонували дітям пояснити значення безобразних і образних прислів'їв, причому останні спочатку було дано дітям поза контекстом, ізольовано. Прислів'я, що мають пряме значення, типу «Добре діло втіха, коли ділу не поміха», «Хто не працює, той не їсть» діти усвідомлювали досить легко й пояснювали правильно. Образні ж прислів'я, з переносним значенням, наприклад, «Лякана ворона і куща боїться», «Не моє просо, не мої горобці - не буду й відганяти», «Танцювали, танцювали, та й не вклонилися», діти прагнули пояснити, відтворюючи наочний одиночний образ, відповідний до конкретної ситуації. Абстрагована ж сутність прислів'я залишалася для більшості дітей закритою. У дітей виникали асоціації, причому часто не на зміст всього прислів'я, а на якесь окреме слово, і саме це заважало їм відійти від конкретної ситуації до узагальненого образу. Наприклад, про прислів'я «Танцювали...» - це як ми танцювали польку», «Артисти по телевізору танцюють, а потім так кланяються (показує) глядачам», «Вони погано виступали, а вклонитися не захотіли. Глядачі їм не аплодували», «Якщо ти не вмієш танцювати, то не треба виступати». Про прислів'я «Не моє просо...» - «Коли взимку холодно, треба пташкам давати їсти, хоч вони й не твої», «Одному хлопчику подарували папуг у клітці, він їх годує». Про прислів'я «Лякана ворона і куща боїться» - «Ворону налякали, вона тепер боїться літати», «Хтось там сидить у кущах, а ворона боїться». Така ж конкретність характерна й для складених за прислів'ями казок і розповідей. Ось кілька прикладів: «Ворона летіла. Побачила вона дерево й вирішила посидіти на гілочці. Та раптом хтось у кущах зашарудів. Ворона так перелякалася, що навіть випустила з рота шматочок сиру. А то просто їжачки там шаруділи». «Якщо виступає артист, танцює або співає він має вклонитися, щоб йому поаплодували». «Прийшла зима. Холодно, сніг лежить. Пташкам їсти нічого. А хлопчик побачив, що пташки хочуть їсти, вийшов з бабусею у двір, насипав зерняток. Нехай горобчики поїдять. Діти мають піклуватися про пташок».

Проте частина дітей виявила розуміння узагальненого значення прислів'їв та приказок. Діти склали розповідь з доречним використанням образних висловлювань. Наведемо кілька прикладів: «Одного разу дівчинка пішла до лісу зі своїми подругами. Вони хотіли збирати гриби. Інші дівчатка збирали собі гриби, а ця дівчинка так усього боялася, що тільки й дивилася, де що там хруснуло. Усі прийшли з грибами, а вона з порожнім кошиком. А подруги їй сказали: «Лякана ворона й куща боїться». «Одного разу синочок і донечка хотіли привітати свою матусю з днем народження. Вони зробили для неї подарунки. Синочок виліпив з пластиліну літак, а донька намалювала квіти. Настав день народження. Подарунки лежали на столі, а вони побігли гратися на вулицю. Самі зробили, а подарувати не подарували. Тільки на другий день подарували. Якщо ти щось робиш, треба закінчити справу».

Дітям також подобається відгадувати загадки, розв'язувати різноманітні інтелектуальні складні завдання. Діти інтуїтивно відчувають побудову загадки, доцільність використання образних засобів, що пояснює факти вдалого складання ними загадок-описів (таких найбільше), загадок-метафоричних образів (вони є показниками високого рівня інтелектуального розвитку, уяви) і побудованих на порівнянні. Ми помітили, що серед складених дітьми загадок багато поетичних текстів. Вони охоче складають власні загадки. Проілюструємо сказане складеними дітьми загадками.

Загадки-описи:

«Довжина, довжина, ні початку, ні кінця» (дорога), «Два квадратики, чотири вушка, вона моя нічна подружка» (подушка), «Червоний молодець із зеленою чуприною, ціле літо сидить в городі» (томат), «На одній зеленій ніжці стоїть синенька квітка», «Маленький, пухнастий, перехитрив людоїда» (кіт у чоботях), «Весною вони ростуть, а восени землю вкриють і спадуть» (листя), «Дістати неможливо, піймати неможливо, а завжди над головою» (небо), «Яка гарна моя подруга: можна її за руку взяти, можна чай пити, а потім помити» (чашка).

Загадки-метафоричні образи:

«Сонечко, яке горить кожного вечора» (лампа), «Стоїть даїшник на одній нозі, без рук і з трьома очима» (світлофор)», «Жовтий човник пливе озером» (качка), «Жовті клубочки ходять біля квочки» (курчата), «Залізний птах небом літає» (літак), «Зелена красуня, плаття з голок» (ялинка), «їде хатка з віконцями на колесах» (автобус), «Виросло на дереві оранжеве сонечко» (апельсин).

Загадки, побудовані на основі порівняння й зіставлення:

«Немає шапки - є відро, немає носа - є морква, якщо в хату занести, помре» (сніжна баба), «Ні голок немає, ні листя, а на галявині росте» (гриб), «Зелена, але не жабка, колюча, але не їжак, стоїть і не ворушиться» (ялинка), «Кругла, але не диня, кисла, але не лимон, і завжди допомагає» (вітамін), «Він схожий на кран, але не кран. Сірий, як миша, але не миша» (слон). «Лікує, а не лікар, стукає, а не майстер» (дятел), «Уночі багато, а вранці не знайдеш жодної»«(зірки).

У процесі ознайомлення дітей з творами літератури й фольклору значущість деяких жанрів та інтерес дітей до них у певні періоди дошкільного дитинства змінюється, що пояснюється потребою цих форм мовної та ігрової культури для зростаючої особистості. Так, інтерес дітей до забавлянок й утішок поступово зменшується, зате з'являється інтерес до самостійного складання коротких ритмічних віршів, примовлянок, що супроводжують дитячі ігри, спілкування, рухи. У старшому дошкільному віці діти виявляють зацікавленість загадками, лічилками, дражнилками, скоромовками. Власне в цих формах фольклору діти виявляють свою творчу активність.

Фольклористи вважають прозивалки (дражнилки), лічилки з усіх жанрів дитячого фольклору є чи не найбільш «дитячими» (С.Бесикало, Ф.Борщевський, О.Новіков). Автори відзначають, що в дражнилках, цій своєрідній формі самовираження, яскраво виявилися особливості дитячої естетики, безпосередність дитячої реакції в момент сварки чи суперечки на слова-образи, жести, гримаси, а то й дії. Прозивалки будуються як твердження чи як звернення, вони мають чітку ритмічну будову, чітке римування, часто насичені цікавими звукосполученнями, негативно забарвленою лексикою. Ці характерні ознаки ми також відзначали в текстах складених дітьми дражнилок. 

Я – розумний. А ви – ні!

Тільки заздрите мені! (Тарас Е.)

Личко не мила,

Черевички не сушила.

Чапа-чапа по болоті,

Мила руки у компоті. (Маринка Ф.)

Твої зуби миша з 'їла,

На горище потягнула

Звідти в річку покидала

Таку пісню заспівала:

«Сусі, мусі, каламусі!» (Богдан М.)

Я не смачний оладок, а звуть мене Владик

Я жила в бабусі, звуть мене Маруся.

Потенційно багатими для прояву творчості є лічилки - найпоширеніший спосіб розподілу ролей у грі. В основі багатьох з них лежить прихована лічба, часто у вигляді переінакшених числівникових форм. За даними відомого лінгвіста Г.С.Виноградова, одержаними у двадцятих роках, лічилку «Один, два, три, чотири, п'ять вийшов зайчик погулять...» діти, які брали участь в обстеженні, повторили у двадцяти чотирьох варіантах. А Т.І.Алієва в 90-х роках від сорока дітей одержала понад двадцять варіантів цієї лічилки. Різноманітні цікаві приклади складання й творчого відтворення дітьми текстів лічилок як доказ животворності дитячого фольклору було зафіксовано й у ході нашого експерименту.

Отже, увага до творів дитячого фольклору, як призначених для дітей, так і складених ними, дає змогу наблизитися до розуміння дитячої картини світу як важливої складової субкультури дошкільників та молодших школярів.