Електро- і фонокардіографія плоду

Реєстрація біопотенціалів серця - електрокардіограма (ЕКГ) дає можливість оцінити стан серцевої діяльності, що є одним з найважливіших показників життєдіяльності плоду.

Розрізняють непрямий метод ЕКГ, коли електроди розміщу­ють на передній черевній стінці вагітної, і прямий або внутрішньоматковий, коли електрод вводять між стінкою мат­ки і спинкою плоду. ЕКГ плоду можна проводити у 15 тижнів вагітності, але найбільш достовірна інформація буде отримана після 34-х тижнів. Оцінюють такі показники ЕКГ: частоту сер­цевих скорочень, ритм, форму, величину, тривалість шлуноч-кового комплексу QRS. Реєстрація звукових феноменів, що виникають у процесі сер­цевої діяльності - фонокардіографія (ФКГ) проводиться при накладанні мікрофону в точку найкращого прослуховування серцебиття плоду, фонокардіограма являє собою криву, що складається з двох груп осциляцій, які відображають перший і другий тони серця. Аналіз фКГ проводять за такими показни­ками:

1) частота серцевих скорочень і її коливання;

2) ритм;

3) тривалість;

4) фазність - систола і діастола;

5) додаткові звукові феномени (розщеплення, роздвоєння тонів, систолічні, діастолічні шуми).

Більшу діагностичну цінність має поєднане застосування фКГ і ЕКГ - фоно-електрокардіографія.

 

Кардіотокографія

Кардіотокографія - це синхронний запис серцебиття плоду і скорочень матки. Проводиться за допомогою приладу кардіото-кографа. Цей метод дає можливість оцінити характер серцевої діяльності плоду, його рухову активність та скоротливу здатність матки. Існує два методи реєстрації фізіологічних по­казників: зовнішній (непрямий) моніторинг, під час якого ультразвуковий датчик прилаштовують на передній черевній стінці вагітної в ділянці найкращого прослуховування серце­биття плоду, і внутрішній, що проводиться в пологах після роз­риву плодового міхура, коли один електрод вводять у піхву, або фіксують до доступної частини плоду, а другий - прикріплю­ють до передньої черевної стінки. Одночасно визначають внутрішньоматковий тиск з допомогою катетера, введеного інтраамніально, який з'єднаний з датчиком тиску. У клінічній практиці ширше застосовується непрямий моніторинг, який не має протипоказань, ускладнень і побічних дій. Запис КТГ про­водять 40-60 хв., що дає можливість уникнути помилок під час аналізу кардіотокограми.

1. Базальна частота (базальний ритм) - середнє значення частоти серцевих скорочень плоду (ЧСС) в проміжку між пе­реймами, не враховуючи акцелерацій і децелерацій. В нормі базальна частота серцебиття складає 120-160 уд/хв. Тахікардією називають базальний ритм вище 160 уд/хв., брадикардією - ниж­че 120 уд/хв.

2. Варіабельність ЧСС характеризується частотою та амплітудою миттєвих осциляцій. Амплітуду осциляцій визна­чають за величиною відхилень від базального ритму, і в нормі вона складає від б до 25 у хвилину (ундулюючий тип кривої). Зниження амплітуди до 3-5 в хвилину (низькоундулюючий) або зростання більше 25 в хвилину (сальтаторний тип) відносять до помірних змін, а амплітуду нижче 3 в хвилину (німий тип) кваліфікують як виражені зміни серцевої діяльності плоду.

Частота осциляцій визначається або за кількістю нульових пересікань кривої ЧСС за хвилину, або за кількістю піків ЧСС за хвилину. Нормальна частота осциляцій складає 7-12 циклів за хвилину, помірне її зниження відмічають при частоті циклів 3-6 за хвилину, а виражене - при 0-2 за хвилину.

Акцелераціями називають підвищення ЧСС з амплітудою більше 15 у хвилину і тривалістю більше 15 секунд (всі акцеле-рації, параметри яких менше вказаних, повинні бути віднесені до осциляцій). Періодичні акцелерації виникають на початку пологів і пов'язані зі скороченнями матки, спорадичні - найчастіше зумовлені руховою активністю плоду. По формі акцелерації бувають варіабельними, що свідчить про благополуч­ний стан плоду і уніформними, реєстрація яких вказує на помірну гіпоксію плоду. Зниження частоти акцелерацій і тим більше їх відсутність є негативною прогностичною ознакою.

Децелераціями називають сповільнення ЧСС з амплітудою більше 15 за хвилину і тривалістю більше 15 секунд. Для їхньої характеристики враховують час від початку перейми до виник­нення децелерацій, тривалість і амплітуду.

Dip О (пікоподібні децелерації) виникають у відповідь на скорочення матки, рідше - спорадично.

Dip I - ранні децелерації, виникають періодично у відповідь на перейми і супроводжуються швидким падінням і відновлен­ням ЧСС.

Dip II - пізні децелерації з'являються у зв'язку з переймою, але зі значним запізненням, на 30-60 сек. і більше. Поява їх свідчить про порушення матково-плацетарно-плодового кро­вотоку і прогресуючу гіпоксію плоду.

Dip III - варіабельні децелерації характеризуються постійною зміною амплітуди, тривалості і часом запізнення. Вони зумовлені стисненням пуповини.

 

ІНВАЗИВНІ МЕТОДИ

Кордоцентез - це пункція судин пуповини плоду. Аналіз крові, отриманий у такий спосіб, дає можливість виявити спад­кову патологію, обмінні порушення, хвороби крові, інфікуван­ня, гіпоксію, гемолітичну хворобу плоду.

Фетоскопія - це метод прямої візуалізації плоду і внутрішньоматкового середовища. Проводиться у 15-18 тижнів вагітності під контролем УЗД. Ендоскоп, введений в амніотичну порожнину (через передню черевну стінку або заднє склепіння), дає можливість оглянути частини плоду, провести забір крові, біопсію шкіри для аналізу.

Амніоскопія - інструментальний метод дослідження ниж­нього полюсу плідного яйця за допомогою амніоскопу. Умо­вою для проведення амніоскопії є прохід­ність каналу шийки матки для тубуса міні­мального діаметра. Дане обстеження допо­магає встановити стан плодового міхура (цілий чи відсутній); наявність судинного малюнка на оболонках; кількість навколоплодових вод; їх забарвлення (світлі, опалесціюючі, меконіальні, жовті, коричневі); ступінь відшарування оболонок нижнього полюсу плодового міхура; передлеглу частину плоду (голівка, сідниці); петлі пуповини і м'які части­ни плоду. Найбільше діагностичне значення має забарвлення навколоплодових вод: для переношеної вагітності - зелене, для резус-конфлікту - жовте, при внутрішньоутробній гіпоксії пло­ду - води меконіальні, при антенатальній загибелі плоду - тем­но-коричневі. Виражений судинний малюнок зазвичай свідчить про низьке розміщення плаценти.

Амніоцентез - це аспірація навколоплодових вод з допомо­гою тонкої голки. Залежно від місця пункції розрізняють транс-абдомінальний і транспіхвовий амніоцентез. Проводиться під контролем УЗД у 12-18 тижнів вагітності. Завдяки цитологічно­му, біохімічному, ендокри­нологічному, генетичному та імунологічному дослі­дженням амніотичної ріди­ни можна виявити хромо­сомні аномалії і вади роз­витку, порушення мета­болізму - обміну амінокис­лот, ліпідів, вуглеводів і му-кополісахаридів; резус-ізоімунізацію, визначити ступінь зрілості легень плоду.

Трансцервікальна біопсія ворсин хоріона проводиться для діагностики генетичної патології в І триместрі вагітності під контролем УЗД. Завдяки методу можна вивчити гемоглобінопатії (наприк­лад, серповидно-клітинну анемію і b-таласемію), при діагнос­тиці порушень обміну - провести біохімічне дослідження.

 

Взяття мазків на онкоцитологічне дослідження, ступені чистоти піхви, гонорею, "гормональне дзеркало"

Для взяття будь-якого мазка необхідне обладнання:

1) піхвові дзеркала;

2) ложечка фолькмана чи гінекологічний шпатель;

3) пінцет;

4) предметне скельце;

5) ватна кулька;

6) розчин антисептика;

7) бланк направлення в лабораторію. Підготовка хворої:

1) покласти хвору на гінекологічне крісло;

2) провести туалет зовнішніх статевих органів;

3) ввести гінекологічне дзеркало в піхву, вивести шийку мат­ки в дзеркалах.

Техніка взяття мазка на онкоцитологічне дослідження:

1. Обережно ватною кулькою, затиснутою у пінцеті, зняти залишки слизу з шийки матки.

2. Жолобовидним зондом, гінекологічним шпателем зро­бити зішкріб епітелію з цервікального каналу та з патологічне змінених ділянок шийки матки, виявлених під час кольпоскопії.

3. Нанести на предметне скельце.

4. Взяти вміст заднього склепіння.

5. Нанести на окреме предметне скельце.

6. Вийняти дзеркало.

7. Написати направлення в лабораторію.