Історичні відомості про розвиток акушерства в україні

Акушерство (від франц. accoucher — народжувати) — га­лузь клінічної медицини, що розглядає фізіологічні та патоло­гічні процеси, пов'язані з вагітністю, пологами та післяполо­говим періодом, а також методи діагностики, лікування та про­філактики ускладнень вагітності та пологів.

Акушерство — одна з найдавніших медичних дисциплін. У давні часи жінки народжували без допомоги або з допомогою однієї із старших жінок у родині. На подальших етапах розвит­ку суспільства з'явились люди, що почали займатись лікуван­ням хворих професійно. Акушерська допомога перебувала тоді виключно у руках жінок-акушерок (повитух). Медичні знання у них були примітивними, проте деонтологічні принципи — досить високими: варто лише згадати, що за біблійними свід­ченнями баби-сповитухи Шіфра і Пуа відмовилися виконати наказ царя Ірода вбивати усіх новонароджених хлопчиків (Кн. Вихід, 1).

В Україні першими лікарями були ворожбити і знахарі-ві­дуни, обавники, потворники і кудесники, — у яких лікування йшло поруч із закляттями та замовляннями. Лікарське знан­ня стало «книжним», коли Україна увійшла в тісні зв'язки з Візантією. З'явилися вчені лічителі або лічці. Перша лікарня була заснована за княгині Ольги при Києво-Печерському мо­настирі. З Никоновського літопису відомо, що князі, діячі цер­кви стали фундаторами багатьох закладів, де міг отримувати медичну допомогу простий люд, зокрема Єфрем, єпископ Пе­реяславський (XI ст.) «...зданія многа воздвиг і будови банні і врачеве і больници всім приходящим безмездне врачування

іже не бисть допреже на Русі». Лічці-монахи, найбільш відомі серед яких Агапіт, Алімпій і Дем'ян Пресвітер, володіли «муд­рістю книжною», знали "властивості лікувальних рослин і без­коштовно лікували кожного, хто звертався до монастиря.

З тих же часів відомі і жінки-лічці: Февронія-цілителька і дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія-Добродія (1108-1172), яка стала візантійською імператрицею під іме­нем Зоя. Перу Євпраксії (Зої) належить перша на Русі медич­на книга, написана грецькою мовою «Алімма», в якій викла­дено і систематизовано медичні знання тієї пори, зокрема з акушерства та гінекології.

Перший український доктор медицини та філософії Георгій Дрогобич (1450-1494), «Георгій з Русі», як його називали, був ректором Болонського і професором Краківського універси­тетів, учителем Коперника. Він був відомий усій Європі своєю просвітницькою діяльністю, а також як видатний філософ та лікар.

У XVI-XVII ст. в Україні з'являються шпиталі та притулки для хворих і немічних, що створювалися міщанськими брат­ствами. Рани січовиків-запорожців гоїли у «козацькому шпи­талі» Трахтемирівського монастиря. Братські притулки, шпи­талі та школи утримувала разом з міщанами українська шлях­та. Давні грамоти зберегли для нас імена жертводавців — ви­сокоосвічених українських жінок: Анастасії Гольнаської, що покрила видатки на переклад українською мовою та друку­вання Пересопницького Євангелія; сестри Олена і Софія Чар-торийські заснували при Пересопницькому монастирі шпиталь для недужих вбогих та школу для селянських дітей; Гальшка Гулевичівна Лозка створила при Київському Богоявленському монастирі братську школу (1615) та шпиталь; Ганна Гойська обдарувала землями Почаївську Лавру; Раїна Могилянка, княгиня Вишнівецька, стала фундаторкою Прилуцького, Ла-динського, Лубенсько-Мчарського монастирів, що були на ті часи осередками національної культури, освіти та медицини.

Визвольна війна українського народу, неминучі у війні по­ранення та спустошливі епідемії покликали до життя нові медичні структури: аптеки, аптекарські городи, карантини, шпи­талі. У XVIII ст. у Єлисаветграді (нині Кіровоград) відкрито першу в Україні медичну школу.

Одна з перших вищих шкіл Східної Європи — Києво-Могилянська Академія. Ректор Академії Феофан Прокопович, більш знаний як філософ та богослов, написав дисертацію з «фізіоло­гії» про причину нетлінності тіл печорських святих.

Проте здобути вищу медичну освіту у ті часи можна було лише за кордоном. І тому син полтавського священика Нестор Максимович Максимович-Амбодик (1744-1812) їде 1770 року до Страсбурзького університету і навчається там коштом «го-ліцинської» стипендії, фундаторка цієї стипендії, княгиня Ка­терина-Смарагда Голіцина (1720-1761) за життя страждала на «делікатну жіночу неміч» і побажала позбавити інших жінок від таких страждань. Вона залишила великий спадок, на від­сотки від якого здобули освіту в Страсбурзі, «славному своїм акушерством», Нестор Максимович, основоположник науко­вого акушерства і автор першого підручника російською мо­вою «Мистецтво сповивання», Олександр Шумлянський (1748-1795), що захистив у Страсбурзькому університеті дисертацію, присвячену тонкій будові нирки (капсула Шумлянського-Боумена), а далі працював «градським акушером» у Москві і по­мер у бідності, хоч заслуги його вже визнала вся Європа, а Париж вшанував титулом «члена-кореспондента», відомі лі­карі та науковці І.Руцький, М.Тереховський, С.Леонтович. У Лейдені (1780) захистив дисертацію на акушерську тему «Про переваги симфізеотомії перед кесаревим розтином» майбут­ній славетний епідеміолог, уродженець села Янівка Чернігів­ської губернії Данило Самойлович.

У 1805 році відкрився університет у Харкові. Акушерська клініка на 4 ліжка була там створена у 1829 році. Лише 1862 року, коли кафедру акушерства та гінекології посів Іван Пав­лович Лазаревич, клініка була розширена до 25 ліжок. Блиску­чий хірург, І.П.Лазаревич зробив першу в Росії оваріотомію. На Лондонській виставці 1873 p. за створення «Атласу гінеко­логічних та акушерських інструментів» і прямих акушерських

щипців, які стали відомі в Європі як «російські щипці», профе­сор Лазаревич був нагороджений золотою медаллю.

У Київському університеті св.Володимира, створеному у 1834 році, медичний факультет був відкритий 1841 року. Ка­федру акушерства та гінекології очолив А.П.Матвєєв (1816-1882). Саме А.П.Матвєєв запропонував метод профілактики го-нобленореї шляхом закапування очей новонароджених 2% розчином азотно-кислого срібла. При клініці він організував школу для акушерок і написав для них спеціальний посібник.

Наступник О.П.Матвєєва, Георгій Єрмолайович Рейн, впро­ваджував у практику асептику та антисептику, успішно здій­снив 18 оваріотомій, був організатором Київського акушерсько-гінекологічного товариства.

Велику роботу щодо організації пологових будинків в Ук­раїні провів професор Г.ф.Писемський (1862-1937). З його іні­ціативи було відкрито перший колгоспний пологовий будинок, першу жіночу консультацію в Києві, створено перші палати патології вагітних.

Значним є внесок українських акушерів-гінекологів у проб­лему знеболення пологів. Основи психопрофілактичної підго­товки вагітних до пологів заклали харківські професори К.І.Платонов і І.З.Вельвовський. Цей метод дістав визнання у багатьох країнах світу. О.Ю.Лурьє (1897-1958), професор Київ­ського медичного інституту, почав запроваджувати масове знеболення пологів фармакологічними засобами.

Завдяки самовідданій праці лікарів-організаторів медичної допомоги у 50-ті роки в Україні стаціонарною родопоміччю було охоплено майже 100% жінок у містах і 70-80% у селах. Потреба в сільських пологових будинках зменшилася, вони по­ступово почали закриватися, профілактичну допомогу переб­рали на себе фельдшерсько-акушерські пункти, а стаціонарне лікування хворі із сільської місцевості отримували у централь­них районних та дільничних лікарнях.

У повоєнні роки з ініціативи О.Ю.Лурьє було запровадже­но метод масових профілактичних онкооглядів жінок, що шля­хом ранньої діагностики дало змогу зменшити кількість ви-

падків запущеного раку жіночих статевих органів. Позитивну роль відіграло об'єднання консультацій для жінок з пологови­ми будинками і гінекологічними стаціонарами в єдиний ліку­вально-профілактичний заклад. Ці заходи сприяли кращій ор­ганізації обслуговування вагітних, роділь і породіль, гінеколо­гічних хворих, підвищенню кваліфікації лікарів.

Зараз лікарів в Україні готують у 16-ти вищих навчальних закладах — академіях, університетах. Середніх медичних пра­цівників навчають у коледжах, медичних училищах та вищих навчальних закладах. Практичну родопоміч здійснює біля 12 тисяч акушерів-гінекологів та 40 тисяч медичних працівників середньої ланки.

 

МЕДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

Медичні сестри надають лікувально-профілактичну допо­могу жінкам у жіночій консультації, маніпуляційному кабінеті та операційній, у гінекологічному відділенні акушерсько-гіне­кологічного об'єднання, а також можуть працювати у відділенні новонароджених пологового стаціонару.

За визначенням ВООЗ (1967) «Медична сестра — це особа, підготовлена за основною програмою сестринського навчан­ня, яка має достатню кваліфікацію і право виконувати в своїй країні дуже відповідальну роботу з сестринського обслугову­вання з метою зміцнення здоров'я, запобігання хворобам і дог­ляду за хворими».

Основною функцією медичної сестри є догляд за хворими та виконання призначень і вказівок лікаря, під керівництвом якого вона працює. Професіоналізм медсестри полягає у чіт­кому виконанні своїх обов'язків, бо від цього значною мірою залежить ефективність лікування.

Робота середнього медпрацівника на різних ділянках вису­ває відповідні вимоги до її кваліфікації і разом з тим має певні особливості щодо вимог деонтологічних.

Жіноча консультація

Акушерка жіночої консультації працює з вагітною жінкою з ранніх термінів вагітності до пологів, а також у післяполого­вому періоді. Іноді жінка хоче перервати вагітність, звертаєть­ся за направленням на штучний аборт. У такому випадку лікар разом з акушеркою повинні вжити усіх засобів, щоб перекона­ти жінку у необхідності зберегти вагітність, пояснити згубний вплив аборту на організм та репродуктивну функцію. Якщо жінка вирішила виношувати вагітність, її слід поставити на облік та пояснити важливість регулярного відвідування кон­сультації, вчасного обстеження.

Часто жінок турбує страх перед можливими ускладнення­ми вагітності та пологів. Використовуючи величезну психоте­рапевтичну силу слова, медичні працівники повинні керувати емоційним станом вагітної, усуваючи нервове напруження та негативні емоції.

Особливо відповідальним є проведення психопрофілактич­ної підготовки вагітних до пологів. Завдання такої підготовки — зняти психічну напругу і страх перед пологами, сформувати у корі головного мозку позитивну домінанту пологів, переко­нати жінку у сприятливому закінченні пологів для матері і малюка. Такі заняття мають бути не просто інформацією про перебіг пологів та поведінку роділлі під час першого, другого та третього періодів, але й нести лікувальне психотерапевтич­не навантаження, тому медичний працівник, котрий проводить ці заняття, повинен не лише бездоганно володіти матеріалом, але й бути доброзичливою, чуйною людиною.

Акушерський стаціонар

Організація роботи акушерського стаціонару з роділлями, вагітними та їхніми родичами багато в чому залежить від пер­соналу, що працює в приймальному відділенні. Акушерка, що працює у цьому відділенні, повинна бути досвідченою, оскіль­ки перед нею стоять важливі фахові завдання, які вона має ви­рішувати інколи за лічені хвилини. Іншим важливим завдан­ням є привітне, уважне ставлення до роділлі. З першої хвилини перебування в пологовому стаціонарі жінка повинна відчува­ти, що вона знаходиться під постійним контролем, тому най­менші відхилення від фізіологічного перебігу пологів будуть негайно виявлені і усунені. Усвідомлення цього знімає зайву емоційну напругу.

Під час пологів роділля повинна бути оточена постійною увагою лікаря та акушерки. Персоналу пологового будинку слід стежити за кожним своїм словом, бо інколи обговорення ре­зультатів обстеження в присутності роділлі може бути сприй­нято жінкою, яка не знає акушерської термінології, неадек­ватно, може викликати страх та негативні емоції. За жодних умов роділля не повинна втрачати контролю над собою, бо це ускладнює роботу персоналу і може спричинити ускладнення під час пологів, якщо жінка не виконує розпоряджень акушер­ки, неправильно тужиться та ін.

У післяпологовому періоді акушерка повинна забезпечити психологічний комфорт матерям і немовлятам, допомагати породіллям у вигодовуванні малят та зціджуванні молока, пам'ятаючи, що процес лактогенезу регулюється корою голов­ного мозку і негативні емоції, сльози можуть загальмувати ви­роблення молока.

Матерів, які втратили дітей у пологах, слід помістити в ок­рему палату, щоб не посилювати їхніх важких переживань виг­лядом породіль, що годують немовлят.