Патологічні стани перинатального періоду

ГІПОКСІЯ ПЛОДУ - це патологічний стан, що виникає внаслідок порушення газообміну і полягає у розвитку кисневої недостатності в його організмі та нагромадженні недоокислених продуктів обміну.

За етіопатогенетичними чинниками розрізняють гіпоксію:

Гіпоксичну - обумовлену зниженням насичення гемоглобіну киснем.

Гемічну - зумовлену зменшенням кількості еритроцитів при анемії у матері або гемолізі еритроцитів плоду при імуно-конфліктній вагітності.

Циркуляторну - при порушенні плацентарного чи пуповин-ного кровообігу.

Тканинну - за умов порушення засвоєння кисню на клітин­ному рівні.

За перебігом гіпоксія може бути хронічна і гостра.

Причини хронічної гіпоксії плоду:

Захворювання матері (серцево-судинні, анемія, захворюван­ня легень, інфекційні хвороби), професійні шкідливості та пов'язані із ними впливи.

Розлади матково-плацентарного кровообігу внаслідок ускладнень вагітності (гестози, багатоводдя, переношування). Патологічні стани плоду (гемолітична хвороба, вади розвитку, внутрішньоутробне інфікування).

Гостра гіпоксія розвивається внаслідок відшарування пла­центи, механічних перешкод циркуляції крові у пуповині -справжній вузол, обвиття навколо шиї та тулуба, перетиснен-ня при несвоєчасному вилитті навколоплодових вод, виснажен­ня компенсаторно-пристосувальних механізмів плоду в процесі пологів і нездатність його організму протистояти змінам окси-генації під час перейм та потуг.

На початкових стадіях порушення дифузії кисню у плода підвищується судинний тонус, тому відбувається перерозподіл крові з переважним кровопостачанням мозку, серця, наднир-ників, - виникає тахікардія плоду, посилення його рухів. На­ступним етапом є розвиток гіпоксії тканин та поява мета­болічного ацидозу. З'являється брадикардія, в навколоплодові води виходить меконій. Якщо гіпоксія прогресує, адаптаційні можливості плоду вичерпуються, кровообіг стає недостатнім для підтримання оксигенації мозку, погіршується мікроцирку-ляція, виникають ділянки ішемії з наступним некрозом, роз­витком незворотних змін, і, як наслідок, плід гине.

Діагностика:

Аускультативно визначаємо порушення частоти та рит­му серцевих тонів плоду: виникає спочатку тахікардія - серце­биття частіше за 160 уд/хв, далі брадикардія - помірна (частота серцебиття нижча за 120 уд/хв), виражена - нижча за 100 уд/хв, найбільш загрозливою ознакою є аритмія серцевих тонів пло­ду. При початкових гіпоксичних змінах тони серця стають дзвінкими, набувають металевого відтінку, надалі - глухими.

Кардіотахографія (КТГ) з проведенням нестресового тес­ту (НСТ). При КТГ визначають базальну частоту серцевих скорочень (ЧСС), ритм, варіабельність серцебиття при функціональних пробах. Моніторне спостереження повинно тривати 30-60 хвилин. Для гіпоксії характерна низька варіабельність ЧСС (монотонний ритм). Використовують на­ступні функціональні проби:

1. Нестресовий тест. У відповідь на ворушіння плоду (реак­тивний НСТ) ЧСС повинна збільшуватись на 15-30 уд/хв. Зни­ження ЧСС свідчить про гіпоксію.

2. Якщо серцебиття не реагує або слабко реагує на рухи пло­ду (нереактивний НСТ), проводять пробу з функціональним навантаженням: впродовж 3-4 хв. вагітна підіймається та спус­кається по двох сходинках. До і після проби визначають ЧСС. При гіпоксії виникає монотонність ритму або з'являється стійка брадикардія.

3. Дихальні проби: при затримці дихання на вдиху в нормі серцебиття сповільнюється в середньому на 7 уд/хв; при затримці на видиху - почащується на 8-10 уд/хв. В умовах гіпоксії плід реагує на ці проби парадоксально.

4. Термічні проби (міхур з льодом або тепла грілка на живіт вагітної). Холодовий тест дає в нормі зменшення ЧСС на 10 уд/хв., теплова - прискорення ЧСС на 10-15 уд/хв. При гіпоксії реакція на проби спотворена.

Оцінка рухової активності плоду за суб'єктивними відчут­тями самої вагітної - якщо за ЗО хвилин жінка відчуває 5 та більше рухів плоду - його стан задовільний. Зменшення кількості рухів є несприятливою ознакою.

Оцінка біофізичного профілю плоду. Якщо за п'ятьма основними параметрами (кількість навколоплодових вод, рухова активність плоду, дихальні рухи, м'язовий тонус, реакція на НСТ) плід отримує 8-10 балів, показань для активних втручань немає, слід повторити оцінку через тиждень. При оцінці в 4-6 балів - повторний огляд через 24 год, якщо стан плоду попередній, то за умови зрілості легень плоду негайне розродження, якщо легені незрілі - лікування кортикостероїдами та розродження через 48 год. При оцінці в 0-2 бали - приготуватись до негайних пологів.

Допплерометрія кровоплину в судинах пуповини. Сповільнення кровоплину свідчить про загрозливий стан плоду.

Кордоцентез дає можливість шляхом пункції судин пуповини дослідити кров плоду - рН крові, вміст глюкози.

Амніоскопія - визначаємо наявність меконію в навколоплодових водах.

Лікування. В першу чергу слід лікувати основне захворювання, що спричинило гіпоксію. Застосовують оксигенотерапію: по 10-15 хв. з такими ж інтервалами вагітна вдихає чистий зволожений кисень. Рекомендують також кисневі коктейлі.

З метою покращення окисно-відновних процесів вводять 40% розчин глюкози по 20-40 мл внутрішньовенне або 200-300 мл 20% глюкози у вену крапельне з інсуліном, кокарбоксилазою - 50-100 мг, аскорбіновою кислотою 5% - 5-10 мл. Використовують еуфілін 2,4% -10 мл, курантил 0,5% - 2 мл, сигетин 1% - 2 мл, рибоксин по 5 мл, реополіглюкін - 200 мл, трентал 0,75-1,25 мг/кг маси тіла вагітної для покращення мікроциркуляції в плаценті. Для компенсації ацидозу призначають 5% розчин бікарбонату натрію по 100-150 мл внутрішньовенне.

При загрозі передчасних пологів у вагітних з гіпоксією плоду або при підготовці до передчасного розродження з метою прискорення дозрівання легень плоду і профілактики дихальної недостатності новонародженого використовують синтетичний глюкокортикоїд дексаметазон по 1 мг 4 рази на добу впродовж 3-х діб. Показані також етімізол - 1 мл 1,5% розчину в 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду та мукосальван внутрішньовенне.

Оцінку зрілості легень плоду проводять за співвідношенням лецитин/сфінгомієлін (Л/С) шляхом визначення вмісту цих ліпідів у навколоплодових водах. Якщо Л/С коефіцієнт 2:1, необхідно провести комплекс заходів профілактики синдрому дихальної недостатності.

 

АСФІКСІЯ НОВОНАРОДЖЕНОГО

Асфіксія новонародженого - це синдром, що характеризується відсутністю дихання або окремими нерегулярними і неефективними дихальними рухами при наявності серцевої діяльності. Асфіксія - критичний стан новонародженого, обумовлений зниженням кількості кисню в крові плоду.

Причини асфіксії поділяють на:

Центральні - процеси, що супроводжуються пригніченням дихальних центрів. Вони можуть бути наслідком: внутрішньо-утробної гіпоксії плоду; незрілості ЦНС плоду; травми ЦНС плоду; медикаментозної депресії.

Периферичні - зумовлені порушенням оксигенації мозку після народження: непрохідність дихальних шляхів (аспірація навколоплодових вод, меконію, крові); анатомічна чи функціональна незрілість легенів (недостатність сурфактанту);

вроджені вади серця та інші аномалії; важка анемія плоду.

Слід враховувати, що асфіксії новонародженого майже зав­жди передує гіпоксія плоду, цей стан можна розглядати як на­ступну ланку єдиного патологічного процесу, тому на момент народження адаптаційні механізми організму дитини знаходять­ся у стані напруження або на межі зриву. Виходячи з цього, немовля, народжене в асфіксії, потребує невідкладної інтенсив­ної терапії, що проводиться у три етапи: 1) реанімація; 2) інтен­сивне посиндромне лікування; 3) реабілітація.

Для адекватної реанімації надзвичайно важлива об'єктивна оцінка тяжкості асфіксії. Ступінь асфіксіїоцінюється за шкалою, запропонованою Вірджінією Апгар у 1953 p. Шкала включає 5 ознак (дихання, колір шкірних покривів новонародженого, серцебиття, м'язовий тонус, наявність рефлексів), кожна з яких залежно від стану новонародженого оцінюється в 0, 1 або 2 бали. Стан немовляти оцінюється на першій хвилині після народження та повторно на п'ятій хвилині. Оцінка у 8-Ю балів відповідає задовільному стану дитини.

За міжнародною класифікацією (Женева, 1980) виділяють легку і тяжку асфіксію. Легка асфіксія: на 1 хв. за шкалою Апгар стан новонародженого оцінюється у 4-6 балів, через 5 хв - у 8-10 балів. Тяжка асфіксія: на 1 хв. - 0-3 бали, через 5 хв. - 7 балів. Оцінка новонародженого в 7 балів також свідчить про легку асфіксію.

Підготовка до реанімацї новонародженого розпочинається ще до його народження. При гіпоксії плоду, оперативному розродженні, ускладнених пологах, наявності високого перинатального ризику слід заздалегідь викликати у пологову залу неонатолога та реаніматолога, підготувати місце, інструментарій та апаратуру для реанімації, увімкнути систему обігріву столика для новонародженого та кондиціонування дихальної суміші.

Медичний персонал повинен підтримувати певний температурний режим, позаяк немовля легко охолоджується: випаровування навколоплодових вод із шкіри плоду (якщо дитину не обсушили), введення у вену пуповину розчинів низької температури, проведення ШВЛ - усе це призводить до інтенсивних втрат тепла, до спазму периферичних судин і, як наслідок, - до поглиблення ацидозу та зниження активності сурфактанту.

Перший етап реанімації проводиться у пологовій залі.

Реанімаційні заходи проводять неонатолог, реаніматолог, акушер-гінеколог та акушерка.

Послідовність та об'єм реанімації після народження дитини залежать від наявності чи відсутності частинок меконію в амніотичній рідині.

7. Якщо частинок меконію в амніотичній рідині немає, необхідно:

- відділити дитину від матері;

- помістити новонародженого під джерело променевого тепла;

- швидкими промокаючими рухами через пелюшку обсушити шкіру, відкинути вологу пелюшку, немовля покласти на суху;

- забезпечити максимальну прохідність дихальних шляхів:

положення на спині зі злегка закинутою назад голівкою;

- відсмоктати вміст спочатку з рота, потім з носових ходів;

- якщо спонтанне дихання не з'явилось, провести тактильну стимуляцію. Використовується один із трьох прийомів, який повторюється не більше двох разів: подразнення підошви, легкі удари по п'ятці, подразнення шкіри вздовж хребта.

Зміна прийомів та їх багаторазове повторення успіху не дає, але призводить до втрати дорогоцінного часу.

Забороняється: зрошувати дитину гарячою чи холодною водою; давати струмінь кисню на обличчя; стискувати грудну клітку; бити по сідницях.

Якщо частинки меконію в амніотичній рідині є, тобто має місце меконіальна аспірація:

- після народження голівки акушерка відсмоктує вміст верхніх дихальних шляхів;

- після відділення від матері новонародженого переносять на реанімаційний столик та розміщують під джерелом променевого тепла;

- не витрачаючи часу на обсушування, надають положення на спині зі злегка закинутою назад голівкою і валиком під плечі;

- проводять інтубацію трахеї;

- повторно відсмоктують вміст верхніх дихальних шляхів;

- відсмоктують вміст трахеобронхіального дерева через інтубаційну трубку без застосування катетера.

Ці заходи слід виконати не пізніше, як за 20 секунд.

Оцінка по шкалі Апгар в кінці першої хвилини проводиться для визначення ефективності реанімаційних заходів.

Закритий масаж серця

Якщо після 15-30 сек штучної вентиляції легень ЧСС менше 80 за 1 хв. і не зростає, виконують закритий масаж серця, натискуючи на нижню третину грудини двома великими пальцями. Інші 4 пальці обох рук підтримують спинку плоду. Можна натискати вказівним та середнім пальцями однієї руки, тоді спинку плоду підтримує друга рука. Глибина натискування 1- 1,5 см, частота 120 за 1 хв. Для синхронізації штучної вентиляції легень та масажу серця після 1 вдиху роблять З натискування на грудину. Важливо не натискати на мечовидний відросток, щоб запобігти травмі печінки.

Медикаментозна терапія

В пологовій залі застосовуються:

- адреналін - при відсутності серцевих скорочень, або якщо через 15-30 сек. штучної вентиляції легень та закритого масажу серця ЧСС залишається меншою 80 за 1 хв. Використовують 0,1 мл р-ну адреналіну та 0,9 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Доза - 0,1 мл отриманого розчину на 1 кг маси. Вводиться внутрішньовенне. При відсутності ефекту -повторюють через кожні 5 хв., але не довше 30 хв.

- 5% розчин альбуміну - при гіповолемії. Доза - 10 мл на 1 кг маси новонародженого, вводять внутрішньовенне.

- натрію бікарбонат 4% розчин - при наявності метаболічного ацидозу. Доза - 4 мл на 1 кг маси, вводять внутрішньовенне не швидше, як за 2 хв.

- антагоністи наркозних засобів: налоксон, бемегрід - при наркозній депресії.

Застосування рекомендованих раніше препаратів (р-н глюконату кальцію, кокарбоксилаза, еуфілін, гормони та ін.) визнано недоцільним.

Другий етап полягає в оцінці ефективності ШВЛ. Через 2-3 хв. ШВЛ припиняють на 15-30 сек, щоб проконтролювати наявність спонтанних дихальних рухів. Якщо самостійне дихання неадекватне, продовжують ШВЛ з позитивним тиском на видиху.

Третій етап - перехід на самостійне дихання, корекція по­рушень метаболізму, профілактика респіраторного дистрес-синдрому (РДС). РДС проявляється клінікою дихальної недос­татності (шумне дихання, задишка, роздування крил носа, втяг­нення міжреберних проміжків, надключичних ямок та надче­ревної ділянки), зумовленою ателектазами в легенях. Для ліку­вання застосовують киснево-гелієву суміш (підігріту) із ство­ренням позитивного тиску на видиху, інфузійну терапію.

Якщо через 15-20 хв. ШВЛ спонтанне дихання не встанов­люється, ставлять питання про припинення реанімаційних за­ходів.