Потреби й ресурси. Національна економіка та економічна система

Тема 1. Вступ в економіку

1. Потреби й ресурси. Національна економіка та економічна система.

1.1. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів.

1.2. Підвищення ефективності національної економіки на макрорівні.

1.3. Економічні системи як об’єкт макроекономіки.

2. Предмет та функції макроекономіки.

2.1. Предмет макроекономіки.

2.2. Макроекономіка та стабілізаційна політика.

2.3. Функції макроекономіки.

2.4. Історія розвитку макроекономічної думки.

3. Методи дослідження національної економіки.

4. Макроекономіка та мікроекономіка.

 

Потреби й ресурси. Національна економіка та економічна система

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів

Макроекономіка – одна із наук, що вивчає закономірності функціонування економіки. Але економіка є складною системою. Тому крім макроекономіки її вивчають багато економічних наук: політична економія, мікроекономіка, менеджмент, маркетинг, галузеві та функціональні економіки та ін. Вона також має безпосередній зв’язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її в точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів, закономірностей, що відбуваються в економіці. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні “рецепти”, методи активного впливу на об’єкт свого дослідження, тобто на процес розширеного відтворення. Не визначаючи безпосередньо зміст економічної політики держави, макроекономіка завжди виступає її теоретичною основою. Це свідчить про те, що вона не тільки досліджує фактичний стан національної економіки, а й дозволяє виробити різні варіанти впливу на процес економічного розвитку.

Щоб зрозуміти місце макроекономіки в системі економічних наук, треба насамперед з’ясувати її практичну функцію, тобто визначити, для чого потрібна людям така наука.

В основі макроекономіки, як і будь-якої науки, лежить фундаментальна суперечність людського суспільства: суперечність між матеріальними потребами людей і тими економічними ресурсами, якими володіють люди для їх задоволення. Суть цієї суперечності полягає у тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси, які необхідні для їх задоволення, - обмежені. Особливістю макроекономіки є те, що ця суперечність розглядається з позиції не окремих суб’єктів економічної діяльності (фізичних або юридичних осіб), а всієї економічної сукупності, тобто національної економіки в цілому. У чому ж конкретно полягає роль макроекономіки як економічної науки? Щоб відповісти на це запитання, необхідно з’ясувати зміст зазначеної суперечності.

Насамперед, що ми маємо на увазі розглядаючи поняття “матеріальні потреби”? Матеріальні потреби – це бажання людей володіти товарами й послугами, здатними приносити їм користь. Властивістю матеріальних потреб є те, що в кінцевому підсумку вони не можуть бути задоволені повністю, тобто є невтолимими, безмежними. Звичайно тут йдеться про абсолютну потребу, тобто потребу, яка мотивується тільки бажанням людей. Безмежний характер абсолютної потреби випливає з природи людини, відповідно до якої задоволення потреб одного рівня породжує прагнення до задоволення потреб вищого рівня: збільшення кількості товарів та послуг, що споживаються, розширення їх асортименту, підвищення якості. Але матеріальні можливості зростають повільніше, ніж потреби. Тому суспільство може ставити завдання лише щодо мінімізації цього відставання, а не усунення його взагалі.

Матеріальні потреби безпосередньо пов’язані з економічними ресурсами під якими розуміють всі природні, людські ресурси та вироблені людиною засоби, що використовуються для виробництва товарів і послуг.

Економічні ресурси можна поділити на такі види:

- матеріальні ресурси – земля як засіб праці, сировині матеріали, розвідані родовища корисних копалин, капітал;

- людські ресурси – праця та підприємницька діяльність.

До такого ресурсу як земля належать усі природні ресурси, тобто продукти самої природи, її дари. До них включають орну землю, ліс, водні ресурси, розвідані родовища корисних копалин тощо. Капітал, насамперед, – це засоби виробництва, тобто машини, устаткування, інструменти, споруди, транспортні засоби, що використовують у виробництві й транспортуванні готової продукції тощо. Розрізняють реальний і грошовий капітал. Реальний капітал – це виробничі ресурси, тобто ресурси, які використовуються в процесі виробництва. Грошовий капітал – це потенціальний капітал, тобто гроші, спрямовані на придбання інвестиційних ресурсів (позичковий капітал, акціонерний капітал).

Людські ресурси – це праця як сукупність всіх фізичних та розумових здібностей людей, які вони застосовують у процесі виробництва товарів і послуг. Особливим видом людських ресурсів є підприємницька діяльність, що виявляється в їхній здібності керувати процесом виробництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше використовувати всі інші економічні ресурси.

Основні властивості економічних ресурсів – їх відносна обмеженість. Вона означає, що кількість ресурсів є недостатньою не абсолютно, а стосовно до потреб людей. Обмеженість ресурсів визначає межу виробничої діяльності людей, можливі обсяги виробництва необхідних суспільству товарів, а відповідно й рівень споживання.

Отже, оскільки потреби людей практично безмежні, а економічні ресурси відносно обмежені, суспільство не в змозі повною мірою задовольнити власні потреби. Але воно може впливати на ступінь невідповідності між потребами і ресурсами, домагатися підвищення рівня задоволення потреб за наявних ресурсів. Досягти цього можна лише одним способом – підвищуючи ефективність використання всіх наявних ресурсів, тобто шляхом підвищення ефективності функціонування національної економіки в цілому.

Предмет та функції макроекономіки

Предмет макроекономіки

Предметом макроекономіки, що обумовлений її об’єктом, є ефективність функціонування національної економіки, або, кажучи точніше, ефективність функціонування механізмів економічної системи.

Вивчаючи ефективність функціонування національної економіки, макроекономіка приділяє особливу увагу поведінці основних економічних суб’єктів – домогосподарств, фірм та держави. При цьому макроекономіка розглядає поведінку не конкретних господарських одиниць, а їх сукупності, яку вона отримує через агрегування.

Агрегування – це поєднання окремих одиниць або даних в одну одиницю.

А також макроекономіка приділяє особливу увагу чотирьом сферам, які можна виокремити у національній економіці, - сферам виробництва, зайнятості, цін та зовнішньоекономічних зв’язків.

У сфері виробництва, як відомо, створюються товари і послуги для задоволення різноманітних потреб людей. Усі країни зацікавлені у збільшенні обсягу національного виробництва, що дає змогу підвищувати рівень життя населення та розв’язувати чимало інших складних проблем суспільства.

Збільшення виробництва товарів і послуг у даному році порівняно з попереднім роком називають економічним зростанням.

Особливе значення у житті людини має сфера зайнятості, яка нерозривнопов’язана зі сферою виробництва. Макроекономіка досліджує рівень зайнятості, причини вимушеного безробіття, його впливи на різні макроекономічні процеси.

Сфера цін, їхня динаміка позначаються на поведінці всіх економічних суб’єктів. Зростання загального рівня цін, що називають інфляцією, знижує купівельну спроможність та рівень життя населення. Макроекономіка намагається виявити причини та наслідки зростання цін, пояснити чому в одних періодах і країнах ціни практично стабільні, а в інших простежуються високі темпи інфляції. Особливу увагу макроекономіка приділяє взаємозв’язку інфляції та безробіття.

Економіка всіх країн світу є відкритою, тобто країни експортують та імпортують товари і послуги. Макроекономіка намагається виявити умови досягнення зовнішньої рівноваги, за яких країна не перетворюється на світового боржника, пояснити динаміку валютних курсів, втечу капіталі з країни тощо.

Функції макроекономіки

Макроекономіка як наука виконує такі функції:

1) теоретико-пізнавальну;

2) практичну;

3) світоглядно-виховну;

4) методологічну.

Макроекономіка виконує теоретико-пізнавальну функцію, коли пояснює закономірності розвитку національної економіки, процеси та явища економічного життя суспільства. Макроекономіку, яка виконує теоретико-пізнавальну функцію, називають позитивною макроекономікою або макроекономічним аналізом.

Макроекономіка не обмежується простим описом економічних закономірностей. Макроекономіка виробляє рекомендації для проведення економічної політики. Така макроекономіка називається нормативною або макроекономічним регулюванням. Наприклад, позитивна макроекономіка буде стверджувати, що рівень безробіття складає 10%, а нормативна буде рекомендувати, що 10%-й рівень безробіття треба скоротити до природного через збільшення державних витрат.

Поради політичним лідерам з політичних питань дають професійні макроекономісти, які є радниками президентів і прем’єр-міністрів. Якщо ці радники мають глибокі знання і можуть пропонувати продуктивні рішення, то заходи економічної політики добре продумані та приносять бажані результати.

З теоретико-пізнавальною та практичною функціями макроекономіки тісно пов’язана її світоглядно-виховна функція. Її змістом є формування економічного мислення, економічної психології та економічної культури людей. У заходах масової інформації часто стикаємося з такими поняттями як ВВП, ВНП, дефлятор ВВП та ІЦС (індекс споживчих цін), рівень безробіття. Вивчення макроекономіки дає змогу розуміти цю мову, яка потрібна всім членам суспільства. Тому, що, наприклад, громадян старшого віку, які живуть на пенсію, цікавить, яким темпом зростатимуть ціни; випускників університетів, які шукають роботи, турбує, чи відновиться в національній економіці зростання і чи найматимуть фірми працівників.

Нарешті, макроекономіка виконує методологічну функцію. Сформульовані нею наукові уявлення про механізм функціонування національної економіки та поняттєво-категоріальний апарат використовують інші економічні науки.

Таблиця 1.

Виторг і додана вартість (копійок за хлібину)

Стадії виробництва	Виторг	Вартість проміжних сировини і матеріалів	Додана вартість
Пшениця (фермер)
Борошно (мірошник)
Випечений хліб (пекар)
Хліб, доставлений до місця продажу (бакалійник)

 

Підсумувавши додану вартість усіх чотирьох підприємств (від вирощування пшениці аж до доставки хліба), можна точно визначити вартість хлібини. Так само, підсумувавши додані вартості, створені всіма фірмами в економіці, можна визначити ВВП, тобто ринкову вартість загального обсягу продукції. Отже, існує ще третій метод обчислення ВВП – підсумовування доданої вартості, створеної в національній економіці. Цей спосіб обчислення ВВП часто називають виробничим методом.

По-четверте, у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. У ВВП товари і послуги враховують за їхньою ринковою ціною. Проте певні послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому їм доводиться приписувати вартість.

Приписування вартості використовують також для оцінки вартості послуг, які надають громадськості пожежники, вчителі державних шкіл, депутати та інші працівники державного сектора. Такі послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Економісти оцінюють вартість послуг цих працівників на підставі їхньої заробітної плати, суму якої розглядають як вартість виробленого ними продуктами.

По-п’яте, важливе значення при обчисленні ВВП та інших національних рахунків мають поняття “резиденти”, “нерезиденти” та “економічна територія”.

Валовий внутрішній продукт – це ринкова вартість усіх кінцевих товарі і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом певного періоду часу, - як правило, року.

 

Методи розрахунку ВВП, ВНП

Валовий внутрішній продукт, як уже зазначалося, обчислюють трьома методами:

1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками – метод кінцевого використання);

2) як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції в цьому році (за доходами – розподільний метод);

3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями – виробничий метод).

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

1. Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги – споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (олівці, хліб, сорочки, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.) (С)

Інвестиційні видатки ділових фірм країни – це видатки:

1) на закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами;

2) на усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки);

3) на зміни в запасах.

Запаси – це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також споживчі товари. Якщо на складах підприємств наприкінці року нагромадилося більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в національній економіці впродовж року вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів додають до ВВП. А якщо запаси зменшуються, то величину зменшення вираховують із ВВП.

У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті. Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році, плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці. Отже, до валових інвестицій належать як заміщувальні інвестиції, так і приросткові, або чисті, інвестиції. Чисті інвестиції – це додаткові інвестиції, тобто їхній приріст понад зношення капіталу в цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП ураховують валові інвестиції. (І)

Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. (G)

Чистий експорт – це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від’ємною величиною. (Х)

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто:

 

ВВП = С + І + G + (К – М),

 

де С – особисті видатки на споживання;

І – інвестиційні видатки;

G – урядові закупівлі товарів і послуг;

К – вартість експорту;

М – вартість імпорту.

 

Отже, ВВП є сумою споживання, інвестицій, державних закупівель і чистого експорту. Позначимо ВВП через Y, а чистий експорт через Х:

 

Y = C + I + G + X

 

Це рівняння є тотожністю, бо визначається на підставі змінних, що входять до нього. Дане рівняння називають основною тотожністю національних рахунків.

2. За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є:

1) заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати;

2) рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, в тому числі приписану ренту;

3) процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу;

4) прибуток. Він має два різновиди – доходи некорпоративного сектора (доходи підприємств, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом:

5) непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

6) амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого у процесі виробництва впродовж року).

Найпоширенішими з наведених методів обчислення ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод.

ВВП – дуже важливий показник функціонування національної економіки. Однак потрібно усвідомлювати, що він дещо занижує реальний обсяг вітчизняного виробництва. По-перше, ВВП не враховує результатів економічної діяльності в тіньовому, або підпільному, секторі національної економіки. За оцінками Світового банку, в тіньовій економіці України виробляється до 50% всієї продукції.

В деяких державах частка тіньової економіки дуже висока. Загалом чим вищі податкові ставки і чим більша державна зарегульованість національної економіки, тим більші масштаби тіньового сектора.

По-друге, не всі вироблені в національній економіці продути проходять стадію купівлі – продажу. Тому ВВП як вимірник ринкової вартості обсягу виробленої продукції не враховує такі продукти. Наприклад, майже в усіх країнах є залишки натурального господарства – виробництво продукції для споживання домогосподарством, яке її виготовило.

Існує низка взаємопов’язаних національних рахунків, які обчислюють на основі ВВП.

Валовий національний продукт (ВНП) – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, - як правило, за рік, всіма національними підприємствами, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, наприклад України, незалежно від того, де використовувались ці фактори – в Україні чи за кордоном. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належить іноземцям, вираховується із ВНП України.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих іноземних факторних доходах. Щоб отримати ВНП, потрібно до ВВП додати надходження на фактори виробництва, що належать Україні від решти світу (прибутки, зарплата, зароблені резидентами за кордоном) і відняти платежі за фактори виробництва решті світу (прибутки, зарплата, зароблені іноземцями в даній країні).

 

ВНП = ВВП + надходження від решти світу, за фактори виробництва, що належать Україні

– платежі за фактори виробництва, що належать решті світу

 

Якщо надходження в країну за фактори виробництва від решти світу переважають над платежами за фактори решті світу, то ВНП країн перевищує її ВВП. І навпаки, якщо ці надходження менші за платежі, то ВВП країни більший ніж ВНП. Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна і змінюється з перебігом часу повільно, але існують винятки. Чимало швейцарських компаній мають свої філіали за кордоном. У результаті її ВНП перевищує ВВП приблизно на 5%. ВНП Пакистану також перевищує ВВП, бо значний відсоток пакистанців працюють за кордоном і регулярно надсилають трудові доходи на батьківщину.

Окремі країни, в тому числі Україна, публікують лише показник ВВП, що можна пояснити значними статистичними труднощами обчислення ВНП.

 

Національний доход (NI)

Ми життєво зацікавлені в визначенні того, який доход постачальників ресурсів за надану ними землю, робочу силу, капітал, а також управлінські навики, з допомогою яких створюється чистий продукт даного року. Іншими словами, у скільки суспільству обходиться з точки зору споживання ресурсів виробництво даного чистого об’єму виробництва.

Єдиним компонентом ЧНП, який не відображає текучого вкладу економічних ресурсів, являються непрямі податки на бізнес. Необхідно нагадати, що держава прямо нічого не вкладає у виробництво в обмін на непрямі податки на бізнес, корті вона одержує, тобто держава не може розцінюватися як постачальник економічних ресурсів. Таким чином, щоб визначити показник загального об’єму заробітної плати, рентних платежів, проценту і прибутку, одержаних в ході виробництва об’єму ВНП даного року, ми повинні вирахувати із ЧНП непрямі податки на бізнес. Одержаний таким чином показник називається національним доходом.

З точки зору постачальників ресурсів, він являється вимірювачем доходів, корті вони одержали від участі в текучому виробництві. З точки зору компанії, національний доход являється вимірювачем цін факторів виробництва чи ресурсів: національний доход відображає ринкові ціни економічних ресурсів, які пішли на створення об’єму виробництва даного року.

Національний доход може бути також визначений шляхом розрахунку ВНП по доходах шляхом складання всіх видів розпреділення, за виключенням амортизаційних відрахувань і непрямих податків на бізнес.

 

ЧНП – непрямі податки на бізнес = національний доход

НД = ВНП – амортизація – непрямі податки на бізнес

НД можна також отримати додаванням усіх факторних доходів резидентів – заробітної плати, ренти, проценту та прибутку.

Особистий доход (РІ) (одержаний доход)і національний доход (зароблений доход) відрізняються один від одного по тій причині, що частина заробленого працею доходу – внески на соціальне страхування (податки на соціальне страхування), податки на прибуток корпорацій і нерозподілені прибутки корпорацій фактично не попадають в домогосподарства.

Навпаки, частка доходу, котра попадає в домогосподарства, - трансфертні платежі – не являються результатом праці.

Переходячи від національного доходу як вимірювача заробленого доходу до особистого доходу як показника доходу, фактично одержаного, ми повинні відняти із національного доходу такі три види доходів, котрі зароблені, але не одержані, а також прибавити доходи, одержані, але які не являються результатом текучої трудової діяльності.

Національний доход – внески на соціальне страхування – податки на прибуток корпорацій – нерозподілений прибуток корпорацій + трансфертні платежі = особистий доход (одержаний доход).

 

Графік.

Крива сукупного попиту

 

 

За формою крива сукупного попиту аналогічна кривій однотоварного попиту, тобто попиту на окремі види товарів (хліб, цукор, вугілля, тощо). Але за своїм змістом суттєво відрізняються.

Однотоварний попит знаходиться в оберненій залежності від ціни товару безпосередньо. Чим вища ціна – тим нижчий однотоварний попит і навпаки. це пояснюється ефектом доходу і ефектом заміщення. Коли ціна падає, незмінний номінальний доход дає змогу покупцям придбати більше окремих товарів і послуг, оскільки він збільшується в реальному вимірі (ефект доходу). Крім того, зниження ціни на певний товар означає, що він став дешевший порівняно з іншими товарами аналогічного призначення. Це означає, що зниження ціни певного товару буде стимулювати покупців до заміщення цим товаром інших аналогічних товарів, ціна яких не змінилася. Отже, зниження ціни певного товару збільшує відносну привабливість цього товару і примушує споживачів збільшувати на нього попит (ефект заміщення).

Але така реакція покупців на ціну не має відношення до сукупного попиту. Особливість сукупного попиту полягає в тому, що він не залежить від ціни ВВП безпосередньо. Це пояснюється тим, що сукупна економіка як суб’єкт попиту є одночасно і продавцем, і покупцем ВВП.

Тому при зростанні цін в економіці втрати повертаються збільшенням доходів. Внаслідок цього купівельна спроможність сукупної економіки, а значить і сукупний попит залишаються незмінними.

Між сукупним попитом і ціною національного продукту існує опосередкована залежність, яка проявляється через три фактори: ефект відсоткової ставки, ефект багатства, ефект чистого експорту.

Ефект відсоткової ставки полягає в тому, що при зростанні цін покупцям товарів та послуг потрібно більше грошей для оплати угод. Отже, зростає попит на гроші, що при незмінній грошовій масі викликає підвищення їх ціни, тобто відсоткової ставки. Внаслідок цього сукупний попит зменшується за рахунок попиту на ті товари, для купівлі яких потрібно брати гроші в кредит. Це стосується в першу чергу інвестиційних товарів, а також високовартісних товарів споживчого призначення, до яких відносяться переважно товари довгострокового використання (легкові автомобілі, квартири, телевізори тощо).

Ефект багатства виражається в тому, що при зростанні цін реальна вартість, тобто купівельна спроможність, накопичених фінансових активів із фіксованим доходом (облігації, строкові депозити тощо), що знаходяться у населення, зменшуються. В такому випадку власники фінансових активів стають реально біднішими, що скорочує їхній попит. І навпаки, за умов зниження цін реальна вартість фінансових активів збільшується, що підвищує попит з боку їхніх власників.

Ефект чистого експорту відбиває вплив зовнішнього сектора економіки на сукупний попит і ВВП. Він проявляється тоді, коли ціни на вітчизняні товари зростають або зменшуються порівняно з цінами на іноземні товари. Якщо внутрішні ціни піднімаються стосовно цін за кордоном, то покупці почнуть віддавати перевагу імпортним товарам, що викличе збільшення імпорту. Отже, за інших незмінних умов зростання цін всередині країни викликає збільшення імпорту та зменшення експорту. Внаслідок цього скорочується чистий експорт у складі сукупного попиту.

Розглянуті вище фактори є ціновими факторами. Їхній вплив на сукупний попит відтворюється на графіку за допомогою руху економіки вздовж нерухомої кривої сукупного попиту.

Крім ціни на сукупний попит впливає безліч інших факторів, які не пов’язані зі зміною товарних цін. Усі ці фактори є неціновими. Наслідком їхнього впливу на сукупний попит є зміщення його кривої вправо або вліво.

Очікування. Якщо домогосподарства вважають, що в майбутньому їхній реальний доход збільшиться, вони будуть готові витрачати більшу частку свого поточного доходу. Внаслідок цього витрати на споживання зростають, крива сукупного попиту зміщується вправо.

Зміни в витратах на інвестиції залежать від очікувань підприємств. Так, поява оптимістичних прогнозів щодо отримання високих прибутків від вкладеного капіталу може сприяти збільшенню попиту на інвестиційні товари, що викличе пересування кривої сукупного попиту вправо. Якщо перспективи на отримання високих прибутків від майбутніх інвестиційних програм непереконливі, то інвестиційні витрати будуть зменшуватися, що викличе скорочення сукупного попиту і пересування її кривої вліво.

Зміни в економічній політиці держави. Збільшуючи державні закупки уряд збільшує сукупний попит і зміщує його криву вправо. Підвищуючи податок з громадян, уряд зменшує безподатковий доход домогосподарств, викликає зменшення споживчих витрат і сукупного попиту, що зміщує його криву вліво. Піднімаючи податки на прибуток підприємств, уряд викличе зниження очікуваної норми чистого прибутку від інвестицій. Це зменшить інвестиційний компонент сукупного попиту, що змістить його криву вліво.

Важливим елементом економічної політики держави є монетарна політика Нацбанку, зміни в якій теж впливають на сукупний попит. Так, заходи Нацбанку зі збільшення грошової маси в економіці підвищують сукупний попит і зміщують його криву вправо. Заходи Нацбанку зі скорочення грошової маси зменшують сукупний попит і зміщують його криву вліво.

Зміни в світовій економіці

а) якщо їхні внутрішні ціни зростають, то наші товари стають відносно дешевшими і більш привабливими для них, що збільшує наш експорт і сукупний попит на наші товари, а його крива зміщується вправо;

б) якщо у відносинах з нашою країною акценти у торговій політиці вони зміщують в бік посилення ролі протекціоністських механізмів, то наш експорт падає. Якщо ж перевага надається механізмам вільної торгівлі, то наш експорт збільшується. Це впливає на чистий експорт як компонент сукупного попиту, що зміщує його криву у відповідний бік.

Рис. Класична модель сукупної пропозиції

Згідно з логікою класичної моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує два наслідки. З одного боку на товарному ринку знижуються ціни. При незмінній зарплаті це повинно було б зменшити прибутковість виробництва і стимулювати підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Але цього не відбудеться, оскільки, з іншого боку, падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне скорочення попиту на ринку праці (По) і зменшення номінальної зарплати (ЗП_н). За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не зміниться. Тому у підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної пропозиції, яка залишиться на рівні потенційного ВВП.

Отже, в класичній моделі абсолютно гнучкі ціни і зарплата миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості. Лише кінцевий результат – незмінність сукупної пропозиції. У кожному прикладі це досягається за рахунок ефекту пропорційного зниження цін і зарплати.

Отже, стрижнем класичного підходу є переконання в тому, що ціни і заробітна плата гнучкі. Ця гнучкість творить механізм саморегулювання, який швидко відновлює повну зайнятість після збурення і завжди підтримує природний обсяг виробництва.

На початку 30-х років ХХ ст. позиції класичного підходу були помітно підірвані. Величезні масштаби тривалого безробіття, вимушеної бездіяльності мільйонів незайнятих людей не вписувалися в теоретичну схему класиків. У 1936 році вийшла у світ книга Дж.М. Кейнса “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей, у якій сформульовано альтернативний макроекономічний підхід”.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на ґрунті критики класичної моделі. Прихильники цієї моделі стверджували, що заробітна плата є негнучкою, тому вона не може забезпечувати механізму саморегулювання економікою. Негнучкість заробітної плати кейнсіанці пояснюють існуванням суспільних факторів. У першу чергу до них відносять колективні угоди між профспілками і підприємцями, яким передбачається незмінність заробітної плати протягом терміну дії цих угод. Цьому сприяє також закон про мінімальну заробітну плату та дестимулюючий вплив зниження заробітної плати на продуктивність праці робітників, що в певних межах стримує підприємців від її зниження. За цих умов сукупна пропозиція змінюється пропорційно зміні сукупного попиту.

Кейнсіанська крива сукупної пропозиції складається з 3-х відрізків:

1. кейнсіанський (горизонтальний);

2. проміжковий (висхідний);

3. класичний (вертикальний).

Рис. Крива короткострокової сукупної пропозиції

AS   Класичний     Кейнсіанський відрізок Проміжний   Q – Природний обсяг виробництва   Реальний обсяг виробництва

 

Кейнсіанський відрізок відбиває ситуацію, коли економіка перебуває у стані спаду і значна частка виробничих потужностей та робочої сили не використовується. На цьому відрізкові фактичний обсяг виробництва менший за природний. Залучення у виробництво не використовуваних ресурсів – як матеріальних, так і трудових – не чинить значного тиску в напрямі зростання цін. Річ у тім, що обсяг національного продукту ще такий невеликий, що його збільшення не супроводжується виникненням дефіциту ресурсів або слабин у виробництві, котрі стимулюють зростання цін. Люди, які місяцями були без роботи, не вимагають підвищення зарплати одразу після повернення на робочі місця. Оскільки підприємці можуть придбати працю та інші вхідні ресурси за більш-менш стабільними цінами, витрати виробництва за збільшення його обсягу не зростають, і не має причин для підвищення цін на товари і послуги. Отже, збільшення обсягу виробництва на кейнсіанському відрізкові не веде до помітного зростання цін, бо витрати на одиницю продукції відчутно не змінюються. Таким чином кейнсіанський відрізок тяжіє до горизонтального.

Проміжний, або висхідний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжується зростанням цін. Національна економіка містить незліченну кількість ринків продуктів і ринків ресурсів, а повна зайнятість не досягається одночасно в різних секторах та галузях. Одні галузі можуть натрапити на нестачу кваліфікованих працівників, тоді як в інших може існувати значне безробіття. Так само в деяких галузях може відчуватися брак сировини або інші слабини. Із розширенням виробництва і наближенням до повного використання своїх потужностей деякі фірми змушені утримувати застаріле і менш ефективне устаткування, а також недостатньо кваліфікованих працівників. Унаслідок цих та інших обставин витрати на одиницю продукції збільшуються. Щоб виробництво залишалося прибутковим, фірми встановлюють вищі ціни на свою продукцію. На цьому відрізкові кривої AS збільшення реального обсягу продукту супроводжується зростанням цін.

Класичний або вертикальний відрізок. Після досягнення обсягу ВВП за повної зайнятості зростання цін упродовж деякого часу може забезпечувати приріст реального обсягу продукції. Реальний ВВП, як відомо, може перевищувати його природний рівень. Проте, коли економіка досягає своєї абсолютної максимальної потужності, і дальше зростання обсягу національного продукту є вже неможливим. Окремі фірми можуть намагатися збільшити виробництво, переманюючи ресурси інших фірм. Проте ці нові ресурси і приріст обсягу продукції в одних фірмах означатимуть відповідні втрати ресурсів і обсягів продукції іншими фірмами. Це супроводжується зростанням цін ресурсів і витрат, зрештою, цін продуктів, але реальний обсяг виробництва помітно не зміниться. Короткострокова крива AS стає дедалі крутішою, а це означає, що економіка перебуває на майже вертикальному, або класичному, відрізкові кривої AS

Рис. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію

Досі ми розглядали залежність сукупної пропозиції лише від цін (товарних) за інших незмінних умов, до яких відносяться нецінові фактори. Зміна сукупної пропозиції під впливом цін відображається на графіку за допомогою переміщення точки реального виробництва вздовж нерухомої кривої сукупної пропозиції.

Якщо ж змінюються нецінові фактори, то за даних цін зміни в сукупній пропозиції відображаються на графіку зміщенням її кривої у відповідний бік – вправо або вліво.