Зміст і загальні риси економічного циклу. Причини економічних коливань

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес запровадження нових технологій, збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня людей є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Періоди швидкого зростання економіки перериваються спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості (безробіттям) та зростанням цін (інфляцією).

Термін “економічний цикл” означає слідуючі один за одним підйоми і спади рівнів економічної активності на протязі декількох років. Економісти пояснюють коливання ділової активності по різному. В макроекономіці існує велика кількість концепцій, які намагаються пояснити економічні коливання. Усі концепції можна поділити на дві групи:

- екстернальні (зовнішні);

- інтернальні (внутрішні).

Екстернальні теорії шукають основні причини економічних коливань у чинниках, які лежать поза межами економічної системи (війнах, революціях, відкритті нових земель, міграції робочої сили, наукових проривах, технологічних інноваціях, змінах цін на нафту у політичному процесі, тощо).

1. І справді, головні технічні нововведення, такі як залізні дороги, автомобілі чи синтетичні волокна мають великий вплив на інвестиції і споживчі витрати, а, отже, на виробництво, зайнятість і рівень цін. Але такі великі нововведення з’являються нерегулярно і цим самим сприяють нестабільності економічної активності.

2. Інші вчені пояснюють економічні цикли політичними і випадковими подіями. Війна, наприклад, може бути руйнівною з чисто економічної точки зору. Великий попит на військову продукцію під час військових дій може привести до зверхзайнятості і гострої інфляції, за якими, після наступлення миру і скорочення військових витрат звичайно слідує економічний спад.

Економічні теорії, які шукають основні причини економічних коливань усередині самої економічної системи (грошах, інвестиціях, цінах, сподіваннях, тощо) називають інтернальними (внутрішні).

1. Наприклад, монетарна теорія ділових циклів розглядає економічні коливання, як суто грошове явище. На думку прихильників цієї теорії, коли уряд випускає надто багато грошей, виникає інфляційний бум, а порівняно невелика кількість грошей в обігу прискорює спад виробництва і зростання безробіття (тому, що при невеликій кількості грошей існує висока відсоткова ставка при одержанні грошей в кредит. Отже, бажаючих брати дорогі кредити і вкладати їх у виробництво буде мало).

2. Інші економісти пояснюють економічні коливання зміною обсягів інвестиційних видатків, які підтримуються ефектами мультиплікатора та акселератора. Це пов’язано з тим, що працівники зайняті у галузях, які створюють інвестиційні товари, частину своїх доходів витрачають на придбання споживчих товарів, що дає поштовх до економічної активності ділових кіл і призводить до розширення інвестицій у цій сфері виробництва. А це в свою чергу збільшує попит на інвестиційні товари, викликає подальше зростання їх виробництва і доходів працівників даного виробництва, що дає новий поштовх діловій активності. Чисті інвестиції можуть скоротитися до нуля, якщо не відбудеться зростання доходу (споживання), вдосконалення техніки або нового зниження відсоткової ставки. Перший з цих процесів (зростання доходу), який показує, що попит на інвестиції може бути спричинений за умови зростання продажу товару і доходу, і дістав назву “принципу акселерації”. Суть принципу акселерації полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає на кілька відсотків, то виробництво машин і устаткування для випуску цих товарів збільшується у декілька разів.

Акселератор – це коефіцієнт, що характеризує зв’язок між зміною доходу (споживання) і чистими інвестиціями.

Визначення цього коефіцієнта можна здійснити за допомогою такої формули:

 

де А – акселератор;

ΔЧІ – приріст чистих інвестицій;

ΔД – приріст доходу (споживання).

За відсутності інвестування почнеться скорочення виробництва у галузях, які виробляють машини й устаткування, що призведе там до депресійних явищ, до зменшення доходів, а також витрат працівників на придбання споживчих товарів. У кінцевому підсумку все це може призвести до скорочення виробництва.

3. Ми говорили, що сподівання теж впливають на економічні коливання. Тепер припустимо, що внаслідок певних подій (наприклад, вибуху громадянської війни в сусідній державі, яка є важливим торговельним партнером даної країни) в учасників ринкового процесу формуються песимістичні сподівання щодо недалекого майбутнього. У зв’язку з цим, фірми скорочують свої інвестиційні видатки на купівлю нового устаткування, домогосподарства, відкладають купівлю товарів тривалого користування, зменшується експорт в сусідню країну. Це скорочує сукупний попит на товари і послуги, тобто за певного рівня цін покупці хочуть придбати меншу кількість вироблених національною економікою товарів і послуг. В результаті крива попиту переміщується вліво.

Зменшення сукупного попиту супроводжується зниженням цін. Оскільки у фірм зростають запаси непроданих товарів, то підприємства скорочують обсяги виробництва і звільняють працівників. Рівень безробіття підноситься. Національна економіка входить у фазу спаду. Отже, песимістичні сподівання в суспільстві перемістили вліво криву сукупного попиту і спричинили зростання безробіття і зменшення обсягу національного виробництва.

4. Не дивлячись на таку множинність точок зору, більшість економістів вважає, що фактором, що безпосередньо визначає рівень безробіття і зайнятості являється рівень загальних чи сукупних витрат. В економіці, орієнтованій на ринок, підприємства виготовляють товари і послуги лише в тому випадку, якщо їх можна вигідно продати. Простіше кажучи, якщо загальні витрати невеликі, багатьом підприємствам невигідно виготовляти товари і послуги у великих об’ємах. Звідси низький рівень виробництва, зайнятості і доходів.

Більш високий рівень загальних витрат означає, що ріст виробництва приносить прибуток, тому виробництво, зайнятість і доходи також будуть рости.

Коли в економіці виникає повна зайнятість, реальний об’єм продукції стає постійним, а додаткові витрати просто підвищують рівень цін. Але не слід робити висновок, що всі коливання ділової активності являються економічними циклами. З однієї сторони існує сезонне коливання ділової активності. Наприклад: купівельний “бум” перед Новим роком чи Паскою веде до значних щорічних коливань в темпах економічної активності, особливо в роздрібній торгівлі.

Сільське господарство, автомобільна промисловість, будівництво в деякій мірі також підлягають сезонним коливанням. Ділова активність залежить від довгочасової тенденції в економіці, тобто від підвищення чи зниження економічної активності на протязі тривалого періоду, наприклад, 25, 50 чи 100 років.

 

Фази ділового циклу

У ринковій економіці обсяг реального ВВП, реальні доходи та зайнятість то зростають, то спадають. Такі зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості й доходах називають економічними коливаннями. Вони пов’язані з неоднаковим рівнем ділової активності в різні періоди. Тому для характеристики економічних коливань уживають поняття “ діловий цикл ”, яке відбиває рівень ділової активності впродовж кількох чи кільканадцяти років. Але цей термін має певні недоліки. Він передбачає, що економічні коливання відбуваються регулярно і їх можна прогнозувати. Насправді вони є нерегулярними, і їх практично не можна передбачити з високим ступенем точності.

Ділові цикли неоднакові в часі. Вони тривають від двох-трьох років до двох десятиліть, але всі економічні цикли мають одні й ті ж фази:

1) піднесення;

2) 2) спад;

3) 3) вершину;

4) 4) дно.

Піднесення і спад є головними фазами ділового циклу, а вершина і дно – його поворотними пунктами (рис. 1).

Спад – це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. У фазі спаду домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок, зростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва на згортання закупівель і збільшення запасів. Тому реальний ВВП починає зменшуватися. Скорочуються інвестиції в будівництво, машини та устаткування.

Одночасно спадає попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого дня, частину працівників відправляють у примусові відпустки, а надалі й зовсім звільняють, збільшується безробіття. У фазі спаду заробітна плата може знижуватися, зменшуються прибутки ділових підприємств.

Час

вершина

дно

вершина

дно

спад

спад

піднесення

піднесен­ня

 

Спад болісно вражає національну економіку, передовсім галузі промисловості, які виробляють капітальні блага та споживчі товари тривалого користування. У роки спаду в цих галузях відбувається значне зниження обсягів виробництва і зайнятості, зокрема у важкому машинобудуванні, виробництві сільськогосподарських знарядь, автомобілів, холодильників, а також у будівельній галузі.

Інша справа – продукти харчування, взуття, одяг та інші споживчі товари щоденного вжитку. Їх закупівлю не можна відкладати надовго. Щоправда, у фазі спаду обсяг закупівель навіть цих продуктів зменшується.

Піднесення є дзеркальним відображенням спаду. Кожна з названих ознак спаду виявляється у протилежній формі: відбувається зростання ВВП і прибутків, зменшується чисельність безробітних тощо. Причина: наприклад – більший випуск грошей в обіг, скорочення процентної ставки за користування ними, що сприяло вкладу грошей у виробництво.

Вершина – найвища точка піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність.

Дно – найнижча точка спаду. Початок піднесення, що настає за спадом, називають пожвавленням, а глибокий і тривалий спад – депресією.

Тепер можна сказати, що діловий цикл триває від одного спаду до іншого, або що одне й те ж – від одного піднесення до іншого. У фазі спаду реальний ВВП зменшується, а рівень безробіття зростає, і навпаки, у фазі піднесення реальний ВВП збільшується, а рівень безробіття – знижується.

Американський економіст Артур Оукен виявив кількісну залежність між зміною обсягу реального виробництва і зміною рівня безробіття. Цю залежність нині називають законом Оукена для багатьох країн з розвинутою ринковою економікою. Його можна записати за даним рівнянням:

 

Зміна рівня безробіття = -1/2 (% зміни реального ВВП - 3)

Згідно з цим рівнянням, коли темп приросту реального ВВП становить 3 % за рік, то рівень безробіття не змінюється і дорівнює природному. За темпу приросту реального ВВП, що перевищує 3%, рівень безробіття знижується приблизно на 0,5%, на кожний відсоток цього перевищення. Якщо, наприклад, реальний ВВП зростає на рік на 5%, то рівень безробіття знизиться приблизно на 1% щодо природного.

За темпів зростання реального ВВП, що нижчі 3% за рік, рівень безробіття зростатиме. Якщо, наприклад, національна економіка перебуває у фазі спаду і реальний ВВП зменшився а 1%, то, згідно з законом Оукена, рівень безробіття зросте на 2%.

У перехідній економіці України дія закону Оукена поки що не простежується.