ЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ В ЕКОНОМІЦІ: МЕХАНІЗМ ЦИКЛУ І ЙОГО ФАЗИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ В ЕКОНОМІЦІ: МЕХАНІЗМ ЦИКЛУ І ЙОГО ФАЗИ



Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку ХІХ ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогосподарського виробництва. Однак, починаючи з 1825 року (перша економічна криза в Англії) циклічні коливання стали відбуватися постійно, через певний інтервал. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку наступної називається циклом. Усім циклам притаманні певні загальні риси, передусім, однакова послідовність у зміні фаз циклів. Як правило, ця послідовність наступна: криза → депресія → пожвавлення → піднесення (рис.1).

 

 

 
 

 

 


 

С

 

Рис.1. Фази економічного циклу в їхній послідовності та взаємозв'язку

 

На осі абсцис позначено час (t), на осі ординат – реальний ВВП (F). Лінія Т, яку прийнято називати трендом (trend - тенденція) відображає динаміку реального ВВП. Лінія тренда будується таким чином, що згладжуються коливання реального ВВП на довгостроковому відрізку часу. На графіку показані також фактичні коливання реального ВВП у короткостроковому періоді: лінія АВ – криза, депресія – відрізки ВВ1 і DD1, пожвавлення – лінія В1С, піднесення – СА1. Відстані між точками АА1 і ВD показують тривалість циклу.

Така класифікація фаз циклу (рис.1) є традиційною або класичною. Однак, у сучасних західних підручниках, перш за все американських авторів, існує й інший підхід. Вони дають класифікацію фаз циклу, виділяючи тільки понижуючу (рецесія) і підвищуючу (піднесення) фази у рамках одного циклу.

Вихідною фазою циклу є криза. Ця фаза характеризується перш за все надвиробнитцвом товарів, скороченням кредитних ресурсів та підвищенням позичкового відсотка. Це зумовлює зменшення доходів та падіння обсягів виробництва, зростання банківської заборгованості. Внаслідок впливу зазначених чинників зростає безробіття, яке набуває масового характеру. Криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на окремий товар, або в окремій галузі, тим, що вона виникає як загальне надвиробництво, що охоплює усю господарську систему країни. Скорочення виробництва у період кризи триває доти, доки не буде встановлена ринкова рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції. Після цього кризове падіння припиняється і економічна система входить у фазу депресії.

Після першої економічної кризи в Англії (1925 р.), циклічний характер розвитку капіталістичної економіки супроводжується постійними спадами. Криза 1857 р. була першою світовою циклічною кризою. Потім сталися кризи 1873, 1882, 1890 рр. Найбільш нищівною була криза 1900-1901 рр., яка розпочалася майже одночасно в Росії і США, найбільш негативно вплинула на металургійну промисловість. Грандіозною була світова економічна криза 1929-1933 рр., яка привела до різкого падіння цін, скорочення прибутків, знецінення валют, безробіття, яких ще не знала економіка найбільш розвинутих капіталістичних країн. У другій половині ХХ ст. економічних криз рівня 1929-1933 рр. у капіталістичному світі не було.

Фаза депресії настає після кризи. Її характерними особливостями є те, що припиняється падіння виробництва, але і відсутнє його зростання. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення купівельної спроможності населення. Рух капіталу дещо активізується. Цьому сприяють поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у більш переспективні сфери застосування. Зберігається високий рівень безробіття, але падіння цін припиняється. Депресія характеризується застійним станом економіки, значним недовикористанням виробничих потужностей. Однак, поступово в економіці з'являються «точки зростання» і відбувається перехід до наступної фази – пожвавлення.

Пожвавленняяк фаза циклу характеризується тим, що тут вперше після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва, на робочу силу, відновлюється економічне зростання, зростають прибуток і заробітна плата. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання. У фазі пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку і готується майбутнє піднесення.

Піднесення характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні рубежі. Економічне зростання прискорюється, поліпшуються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім збільшується платоспроможний попит. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки і стимулює пропозицію. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але сааме в цей найбільш сприятливий для економіки час, в її надрах зріють передумови майбутнього падіння, тобто переходу економіки до чергового циклу.

Із часу першої кризи в економічній теорії виникло близько 200 концепцій причин її появи та суті, але ця проблема залишається нерозв'язаною і сьогодні. Автори відомого підручника «Макроекономіка. Глобальний підхід» американські економісти Дж.Сакс і Ф.Ларрен підкреслюють, що сьогодні нема ні одного теоретичного чи емпіричного дослідження, де авторам вдалось би прийти до однозначних висновків із найважливіших проблем теорії економічного циклу.

Абстрактна можливість криз у ринковій економіці закладена вже в простому товарному обігу і пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. Неспівпадіння купівлі і продажу за місцем і часом може створити передумови для розриву багатьох ланок у ланцюгу продаж і покупок. Інша можливість криз пов'язана з функцією грошей як засобу платежу. Будь-який виробник не може бути впевненим у тому, що до моменту платежу покупець його продукції виявиться платоспроможним. Неплатіж за зобов'язаннями може викликати ланцюгову реакцію, яка приведе до розладу системи обігу і, в кінцевому рахунку, процесу виробництва.

Наукові дослідження проблеми циклічного розвитку економіки здійснювали багато видатних економістів – С. де Сісмонді, К.Маркс, К.Жугляр, Й.Шумпетер, Дж.Хікс, П.Самуельсон, Ф.Хайек, Е.Хансен і багато інших. Можна виділити найбільш значимі економічні теорії.

1. Теорія К.Маркса. На думку К.Маркса, основна причина циклічного розвитку економіки криється у суперечності між постійним розширенням виробництва та недостатньою платоспроможністю населення, більшість якого становлять наймані працівники – пролетарі. Як результат, відбувається процес затоварення, падіння цін, ріст безробіття та зменшення прибутків. У цих умовах виникає об'єктивна необхідність заміни старого обладнання на нове, більш продуктивне. Оновлення капіталу та ріст інвестицій є матеріальною основою періодичності криз і тривалості циклу.

2. Грошові теорії (М.Фрідмен, Г.Хаберлер), пояснюють цикли періодичним збільшенням або зменшенням грошової маси в обігу. Зміна грошових потоків є достатньою причиною, що здатна вплинути на зміну економічної активності, пожвавлення торгівлі, процвітання і депресію. Якщо купівельна спроможність населення висока, пожвавлюється торгівля, виробництво розширюється, ціни зростають. І навпаки, якщо попит на товари, виражений в грошах, падає, то це веде до згортання торгівлі, обсяги виробництва скорочуються, ціни знижуються. Збільшення грошової маси позитивно впливає на динаміку економічного розвитку. Однак така політика спричинює і негативні тенденції, пов'язані зі зростанням інфляції.

3. Теорія нововведень (Й.Шумпетер, Е.Хансен) пояснює виникнення циклів науковими відкриттями і використанням важливих технічних нововведень. Наприклад, у другій половині ХІХ ст. на економічний розвиток багатьох країн суттєво вплинули такі нововведення як двигун внутрішнього згорання, радіо, два способи виплавки сталі (томасовський і бесемеровський), використання залізничних доріг тощо. Ці нововведення дають поштовх економічному розвитку, яке з часом згасає, поки не з'явиться чергова інновація.

4. Теорія політичного ділового циклу (В.Нордхаус) пояснює причини макроекономічних коливань діями уряду в галузі кредитно-грошової і податково-бюджетної політики. На думку прихильників цієї теорії, періодичність циклів співпадає з періодичністю виборів (біля п'яти років).

Річ у тім, що перед виборами дії політиків направлені на завоювання симпатій електорату. Це виражається у проведенні популістської економічної політики (збільшення державних витрат на соціальні цілі, зниження деяких податків із фізичних осіб), що у кінцевому рахунку може привести до спаду економічної активності. У період після виборів уряд намагається проводити більш прагматичну, раціональну політику, яка направлена на зростання рівня виробництва. Парламентські і місцеві вибори, які проводяться в останні роки в Україні, свідчать, що теорія політичного ділового циклу знаходить практичне підтвердження в нашій країні.

Причинами циклічності в названих теоріях можуть бути як зовнішні (екзогенні фактори), так і внутрішні (ендогенні).

До найбільш важливих екзогенних факторів відносяться:

а) відкриття й інновації, наприклад, суттєві зміни в технології виробництва (конвейер, мобільний телефон зв'язку й інше);

б) зміни в чисельності населення і його міграція;

в) відкриття нових земель і природних ресурсів;

г) війни, революції, політичні події;

д) сонячна активність, що впливає на урожайність сільськогосподарської продукції. Англійський економіст У.С.Джевонс зв'язав економічний цикл з 11-річним циклом сонячної активності. Він опублікував ряд праць, у яких досліджувався вплив сонячних плям на урожайність, на ціни на зерно і на торговий цикл.

Ендогенні фактори знаходяться всередині економічної системи, і на думку прихильників цієї точки зору, внутрішньо властиві ринковому господарству. Економічна система влаштована так, що слідом за піднесенням обов'язково наступить спад. П.Самуельсон відмічав, що в кожному піднесенні є «зерна» спаду.

На циклічний характер розвитку економіки впливає принцип акселерації. Цей принцип пояснює той факт, що певна зміна попиту у будь-який бік спричиняє значно більшу зміну у обсязі капіталовкладення, тобто інвестиції реагують на зміну попиту прискореною зміною, а це слід розглядати як фактор нестабільності економіки та каталізатор її кризових коливань.

Вперше на явище акселератора звернув увагу французький економіст Альбер Афтальйон. Він використав порівняння економіки з домашньою грубою. Спочатку грубу завантажують вугіллям. Оскільки згорання вугілля відбувається поступово, приміщення певний час не нагрівається, а груба все більше завантажується. Через деякий період часу у приміщенні встановлюється нормальна температура, але груба продовжує віддавати тепло і може трапитися так, що через певний час жара стане нестерпною.

Афтальйон використав порівняння економіки з грубою, щоб підкреслити, що всяке зростання попиту на предмети споживання здатне викликати більш значне розширення виробництва засобів виробництва, у результаті чого частина вироблених предметів споживання виявиться на ринку надлишковою.

За тривалістю економічні цикли поділяються на короткі, середні й довгі.Цикли, пов'язані з відновленням економічної рівноваги на споживчому ринку, називаються короткими. У цей період здійснюється перепрофілювання виробництва, створюється нова структура народного господарства, відбуваються внутрішньо – і міжгалузеві зміни. Такі цикли охоплюють від 2 до 4 років.

Середньострокові економічні цикли отримали назву циклів Жугляра, на ім'я французького економіста, який досліджував економічні коливання у другій половині ХІХ ст. Клемент Жугляр розглядав економічний цикл як закономірне явище, причини якого знаходяться у сфері грошового обігу, і перш за все, кредитних відносин. Кризу, як основну фазу циклу, Жугляр оцінював як оздоровлюючий фактор, який веде до зниження цін і ліквідації підприємств, створених для задоволення штучно створеного попиту. Неплатоспроможними виявляються перш за все підприємтсва, які не можуть розрахуватися з кредиторами. Жугляр вважав, що повторення всіх економічних процесів, викликаних банківською діяльністю, відбувається кожні 10 років.

На початку ХХ ст. у працях багатьох економістів була висловлена думка про існування великих циклів кон'юнктури. Найбільший вклад у розвиток даної теорії вніс російський науковець Кондратьєв. Його теорія викладена ним у 1926 р. у спеціальній доповіді «Великі цикли кон'юнктури». Кондратьєв визначив, що період великого циклу триває від 48 до 55 років, а звичайного – від 7 до 11 років. Головною причиною довгохвильових коливань Кондратьєв вважав наявність у складі сукупного капіталу особливих інерційних частин, що мають тривалий термін дії, великих засобів виробництва, транспортних засобів, кадрів кваліфікованої робочої сили. Кондратьєв визначив характерні риси великих циклів: їм властивий міжнародний характер, причому щодо європейських країн періоди циклів збігаються дуже близько; великі цикли не всезагальні, тобто вони не виявляються у динаміці всіх без винятку показників ринкової кон'юнктури. У цілому концепція російського науковця визнана як теорія, що містить комплексний опис феномена довготривалих коливань.

Циклічний характер розвитку економіки негативно впливає на процеси суспільного відтворення. Тому держава вимушена проводити антициклічне регулювання, тобто комплекс заходів макроекономічної політики, направлених на стабілізацію економіки. Найбільша присутність держави в економіці спостерігається у фазі спаду (криза, депресія). У цій фазі циклу всі заходи держави повинні бути спрямовані на стимулювання ділової активності (зниження ставок податків, надання пільг на нові інвестиції, проведення політики прискореної амортизації тощо). І навпаки, у період піднесення економічної кон'юнктури, держава з метою недопущення «перегріву» економіки і, пов'язаних із цим, негативних явищ господарського життя, проводить політику стримування, яка включає протилежні заходи в галузі податково-бюджетної і кредитно-грошової політики.

Більшість вітчизняних економістів погоджується з тим, що економічна криза 90-х років XX століття в Україні не вписується в традиційні теорії циклу. І пов'язане це, в основному з тим, що українська економіка у ці роки була далеко не ринковою. По суті у цей період часу тільки розпочався процес формування ринкової системи. А циклічний характер розвитку економіки, у його класичному варіанті, передбачає номіналістичну (ринкову) економіку.

Перехідний період 90-х років в Україні характеризувався катастрофічним спадом виробництва. Так, наприклад, ВВП за період із 1993 по 1999 роки скоротився на 60%. Скорочення обсягів виробництва супроводжувалося високим рівнем інфляції. Повністю розбалансованою виявилася грошова та фінансова системи. Дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією Національного банку України. Відбулося катастрофічне падіння добробуту людей. І лише з 2000 року в Україні спостерігається позитивна економічна динаміка, тобто зростають ВВП, національний дохід, доходи населення. З якою фазою циклу можна пов'язати зростаючу економіку України? Це пожвавлення, чи піднесення? Відповідь – пожвавлення. Коли економіка України за основними макроекономічними показниками перевершить 1990 рік (найвищий рівень виробництва), то це і буде піднесення. Криза 90-х років ХХ ст. нанесла великої шкоди економіці України та мільйонам людей. Її домінантною ознакою є тривалий і затяжний характер, що вимагає величезних зусиль щодо стабілізації, а відтак і досягнення економічного піднесення.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.224.207 (0.013 с.)