ОСНОВНІ НАПРЯМКИ БОРОТЬБИ З ІНФЛЯЦІЄЮ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ БОРОТЬБИ З ІНФЛЯЦІЄЮ



В економічній теорії є досить аргументована думка про те, що інфляційна хвороба в принципі невиліковна. Причина у тому, що сучасна ринкова економіка інфляційна самою своєю «конструкцією». Для того, щоб економіка мала неінфляційний характер потрібне дотримання ряду умов:

1. Постійна рівновага державного бюджету.

2. Центральний банк повинен відмовитись від проведення короткострокового макроекономічного регулювання, яке стимулює інфляцію (наприклад, обслуговування державного боргу).

3. Існує державна монополія (центральний емісійний банк) на випуск грошей. А там де існує монополія можливі помилки суб'єктивного характеру (раптовий випуск грошової маси). Зробити грошовий ринок конкурентним неможливо.

4. Для того, щоб зберегти економіку від інфляції, держава повинна утримуватись від активного втручання у розподіл доходів. Такий розподіл у кінцевому рахунку негативно впливає на ефективність суспільного виробництва.

5. Психологія населення повинна бути позбавлена всіх ознак інфляційних очікувань.

Практично дотримання цих умов у будь-якій країні світу неможливе. Тому потрібно відмовитись від ілюзій про те, що існують чудодійні ліки, які вилікують від інфляції. Їх просто нема. Мова може йти лише про встановлення надійного контролю над інфляцією, утримання помірного темпу зростання цін.

Оцінюючи характер сучасної антиінфляційної політики, можна виділити в ній два підходи. У рамках першого підходу (його розробляють представники сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика – маневрування державними витратами і податками з метою впливу на платоспроможний попит. При інфляційному, надлишковому попиті держава обмежує свої витрати і підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак одночасно обмежується і зростання виробництва, що може призвести до застою і навіть кризових явищ в економіці, до розширення безробіття. Такою є для суспільства ціна стримування інфляції.

Другий підхід рекомендується економістами неоліберального напрямку (монетаризм, концепція економіки пропозиції й інші), які висувають на перший план грошово-кредитне регулювання за допомогою якого можна непрямо і гнучко впливати на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться формально непідконтрольним уряду центральним банком, який змінює кількість грошей в обігу і ставку позичкового відсотка, впливаючи таким чином на економіку.

Великий досвід проведення антиінфляційних заходів у західних країнах показує доцільність поєднання довготривалої і короткострокової політики. Схематично комплекс заходів антиінфляційної політики може бути представлений наступним чином.

Довготривала політика (антиінфляційна стратегія) включає такі основні компоненти:

1. Гасіння інфляційних очікувань, перш за цінових. Інфляційні очікування переборюються там, де використовуються щонайменше дві умови: а) всебічне зміцнення механізмів ринкової системи; б) існування уряду, який непохитно притримується курсу на поступове викорінення некерованої інфляції і користується довір'ям більшості населення. У інфляційній обстановці, тим більше в умовах гіперінфляції, країна не може дозволити собі утримувати уряд, до якого немає довіри. Довіряють не «доброму», а сильному уряду, який доказав свою рішучість і здатність протистояти інфляції. Для ліквідації спіралі «заробітна плата –ціна» необхідно впливати на очікування економічних суб'єктів таким чином, щоб рівень інфляції у майбутньому в їх уяві від періоду до періоду знижувався. При проведенні жорсткої політики «дорогих» грошей і стримуванні сукупного попиту відбувається спад виробництва і, відповідно, збільшується безробіття. У соціальному плані така політика досить непопулярна: переломити інфляційні очікування можливо при високому рівні безробіття. Багато вчених вважають такі кроки соціально небезпечними, але економічно виправданими.

2.Невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є довгострокова грошова політика. Її відмінна особливість – введення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. В інфляційній обстановці нема і не може бути причин, які змушують перевищити грошовий ліміт.

Здійснення антиінфляційної грошової політики по силам лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від виконавчої влади центральним банком. Інструменти організації режиму грошових обмежень, які є у розпорядженні центрального банку:

а) ставка міжбанківського кредиту (облікова ставка). Під нею потрібно розуміти відсоток за кредит, який центральний банк надає всім іншим банкам. Якщо, наприклад, спостерігається прискорення інфляції, центральний банк, як правило, починає підіймати ставку, а це призводить до зменшення грошової маси в обігу і рівня інфляції в економіці.

б) норма обов'язкових резервів. У відповідності з нею розраховується грошова сума, яку комерційний банк не має права давати у позику і зобов'язаний тимчасово тримати на своєму рахунку у центральнму банку. У інфляційній ситуації, коли потрібно зменшити зростання грошової маси, центральний банк підвищує норму обов'язкових резервів.

в) операції з державними борговими зобов'язаннями на ринку цінних паперів. Якщо центральному банку необхідно збільшити кількість грошей у обігу, тоді він, з'являючись на ринку цінних паперів, починає скуповувати державні боргові зобов'язання. Протидіючі інфляції центральний банк навпаки починає продавати державні зобов'язання. Продаючи державні цінні папери (облігації), банк вилучає з обігу гроші, які в результаті такої операції осідають у резервах центрального банку.

Центральний банк у регулюванні інфляції може багато, але аж ніяк не все. Ринкове господарство побудоване так, що центральний банк не здійснює повний контроль над рухом грошової маси. У обігу постійно знаходяться гроші, не тільки випущені центральним банком, але й інші, вироблені комерційними банками. Мова йде перш за все про банківські чеки, кредитні картки, векселі, сертифікати тощо. У ринковій економіці також має місце процес мультиплікаційного розширення банківських депозитів, який призводить до збільшення кількості грошей в обігу (про це йдеться в одній із наступних тем). Центральному банку цей процес важко регулювати.

3.Стратегічним завданням антиінфляційного регулювання є скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації. Вирішення цього завдання досягається двома шляхами – збільшенням доходів і зменшенням витрат держави. Перевага надається другому варіанту. Сучасна податкова система еволюціонує у бік лібералізації, зниження ставок податку. Уряд повинен у економіки менше брати, і менше їй давати з державної скарбниці. Найбільш суттєві рекомендації в галузі сучасної податкової політики здійснені вченими школи економіки пропозиції (А.Лаффер).

4.Ефективна антиінфляційна стратегія повинна бути побудована так, щоб звести до мінімуму вплив на національну економіку зовнішніх інфляційних імпульсів. Зокрема, завдання полягає в зменшенні інфляційного впливу на економіку переливів іноземного капіталу у вигляді короткострокових кредитів і позик уряду за кордоном для фінансування бюджетного дефіциту. Іноземні кредити і позики збільшують грошову масу в країні, що генерує інфляційні тенденції.

Для України надзвичайно важливим є завдання переведення зовнішньоекономічних зв'язків на ринкові засади. Наприклад, поставки газу з Росії й Туркменістану протягом багатьох років оберталися багатомільярдними сумами боргу. В той же час, проблеми розрахунків за поставлену в Україну нафту і нафтопродукти, вирішені ще у 1994 році. І це пояснюється тим, що у цих поставках поряд із державними організаціями активну участь беруть комерційні структури.

Короткострокова політика (антиінфляційна тактика) направлена на тимчасове зниження темпів інфляції. Тут успішний результат можливий у випадку розширення сукупної пропозиції без збільшення сукупного попиту. З цією метою держава надає позики тільки підприємствам, які випускають додатково до основного виробництва побічні товари і послуги. Вона може приватизувати частину своєї власності й таким чином збільшити надходження в державний бюджет і полегшити вирішення проблеми його дефіциту, а також знизити інфляційний попит за рахунок продажу більшої кількості акцій нових приватизованих підприємств. Сприяє зростанню пропозиції масовий імпорт споживчих товарів.

Певний вплив на темпи інфляції справляє зменшення поточного попиту при незмінній пропозиції. Це може бути досягнуто за рахунок підвищення відсоткових ставок за вкладами, які стимулюють більш високу норму збереження. Згадайте, попит на гроші з боку активів змінюється обернено пропорційно ставці відсотка.

У зв'язку з антиінфляційною політикою гостро стоїть питання про витрати боротьби з інфляцією.Для України це питання є надзичайно актуальним. Чи були антиінфляційні заходи 1990 рр. найбільш ефективними в нашій країні? Чи є вони ефективними сьогодні? І якою ціною досягається інфляційна стабілізація? З точки зору інтересів суспільства, боротьба з інфляцією може призвести до значних втрат у народному господарстві, тобто до зростання безробіття і спаду виробництва. За деякими підрахунками, для зниження інфляції на 1% безробіття повинно бути протягом року на 2% вищим свого природного рівня, при цьому реальний ВВП зменшується на 5% у порівнянні з потенційним. Для України проблеми інфляції не можуть вирішуватись тільки засобами монетарної стабілізації. Якщо не будуть досягнуті високі темпи розвитку економіки, то за стримування зростання загального рівня цін, необхідно буде платити «дорогою ціною». При скороченні виробництва падає його ефективність, а це, безперечно, веде до зростання собівартості й відповідно – росту цін.

Уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років ХХ ст., проводили так звану політику цін і доходів, головне завдання якої, по суті, зводилось до обмеження зростання заробітної плати. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, то вона не завжди досягає оголошеної мети. На протязі 1990-х років таку стратегію проводив уряд України. Причому не тільки обмежувалось зростання заробітної плати, а й мали місце постійні затримки з її виплатою. І це робилось всупереч тому, що за чинними у суспільстві законами зароблена заробітна плата повинна бути виплачена вчасно. В цілому такі методи регулювання інфляції малоефективні.

Необхідно зазначити, що в перші роки ринкових перетворень в українського населення сформувались стійкі інфляційні очікування. Ситуація була дещо змінена високим рівнем безробіття і великою трудовою еміграцією українців за кордон. Сьогодні потрібно здійснити значні зусилля для нарощування сукупної пропозиції через боротьбу з монополізмом і посиленням рівня конкурентоспроможності економіки. Це зробити складно в країні, де громадяни не звикли до жорсткої конкуренції, до мобільності у зміні професії, місця проживання. Тому для боротьби з інфляцією в Україні необхідно здійснити не тільки економічні, але й інституціональні й політичні реформи.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.254.246 (0.01 с.)