Тема 1. Макроекономіка як наука

ВСТУП

 

Шановний читачу! Перед тобою навчальний посібник, у якому використаний мій власний досвід викладання курсу лекцій із макроекономіки на економічному факультеті та на факультеті міжнародних відносин Ужгородського національного університету. Для чого потрібне ще одне видання з макроекономіки?

По-перше, чим більше підручників і навчальних посібників друкується, тим більший вибір мають студенти, а кількість, як відомо, при певних обставинах переходить у позитивну якість. По-друге, макроекономіка в УжНУ викладається тільки протягом семестру. Зрозуміло, що використання студентами фундаментальних курсів американських й інших авторів із макроекономіки займає багато часу для пошуку відповіді на ті чи інші питання.

На нашу думку, даний навчальний посібник не може і не повинен розглядатись як ефективний замінювач фундаментальних курсів із макроекономіки, перекладених і виданих в Україні. Подібну мету я перед собою не ставив. Мова йде про інше. Ні один “імпортний” курс із макроекономіки не враховує специфіку української економіки. Традиційні рецепти, якими “лікували” економічні проблеми або в США – у відповідності з розробками американських економістів, або в інших країнах – за рекомендаціми Міжнародного Валютного Фонду, в Україні не дають тих результатів, які вони приносили в інших країнах. Видання даного навчального посібника обумовлене також особливостями організації навчального процесу за кордоном і в Україні. На сьогоднішній день ми маємо суттєві відмінності. У високорозвинутих країнах для студентів, які вивчають економічні дисципліни, крім навчального курсу, готуються також навчально-методичні посібники для самостійної роботи, електронні версії курсу з повним набором матеріалів для самостійної роботи – як в бібліотеці, так і на персональних комп'ютерах у домашніх умовах. Таких можливостей більшість наших студентів сьогодні не має. А отже, видання нових навчальних посібників, у рамках нормативної програми, з урахуванням вимог практичного приєднання нашої освіти до Болонського процесу дозволяє дещо покращити наявну ситуацію.

А вивчати макроекономіку потрібно. Саме вивчення цієї науки дає можливість зрозуміти, що відбувається з економікою будь-якої країни і як на неї впливати. Такі проблеми як інфляція, безробіття, зростання або зменшення доходів зачіпають кожного з нас. Розуміння цих явищ дозволить кожній людині усвідомлено зробити правильний вибір у багатьох життєвих ситуаціях: як розпорядитися своїми збереженнями, як вплине на вітчизняну економіку зміна курсу її грошей по відношенню до долара чи євро, чим обернеться для кожного з нас додаткова грошова емісія в країні тощо. Крім того, вивчення макроекономіки дозволить нам зробити грамотний вибір на користь тієї чи іншої партії чи кандидатури на загальних чи місцевих виборах. Сьогодні в Україні відбувається досить інтенсивне маніпулювання свідомістю людей із боку різних політичних сил. Знання економічної теорії, а особливо макроекономіки, зробить досить проблематичним маніпулювання думками людей.

І ще одне, мною підготовлений і надрукований навчально-методичний посібник із курсів “Основи економічних теорій”, “Макроекономіка”, “Мікроекономіка” з елементами модульного контролю. У цьому посібнику студентам рекомендована література до кожної з тем, система завдань і тестів, рефератів, дві модульні контрольні роботи (14 варіантів завдань), виділені нові поняття і категорії. Безперечно, що вивчення окремих тем із макроекономіки повинно здійснюватись у функціональному взаємозв'язку з завданнями, які окреслені у навчально-методичному посібнику.

 

 

ТЕМА 1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА

 

План

 

1. Предмет і основні проблеми макроекономіки.

2. Основні поняття макроекономіки. Макроекономічна політика.

 

 

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ МАКРОЕКОНОМІКИ.

МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

 

Ключовими поняттями макроекономіки є валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід, оскільки вони виступають головними вимірювачами рівня економічної активності в суспільстві. Точність вимірювань має вирішальне значення, бо саме від неї у кінцевому рахунку залежить обгрунтованість теоретичних висновків і рекомендацій.

Свої вимірювачі є для зайнятості й інфляції, які ми будемо вивчати у відповідних темах. Між найважливішими макроекономічними змінними – зростанням безробіття й інфляцією – існують взаємозв'язки, які можуть бути ефективно використані при проведенні економічної політики. Річ у тім, що одночасне вирішення проблем повної зайнятості й стабільного рівня цін у макроекономіці досить суперчливе і проблематичне. Наприклад, до зменшення загального рівня цін (інфляції), і навпаки. Тому суспільство вимушене розробляти систему пріоритетів у здійсненні завдань, які воно перед собою ставить.

Одними з фундаментальних категорій макроекономіки є сукупний попит і сукупна пропозиція. Їх визначна роль базується на тій теоретичній основі, що обсяг виробництва і рівень цін визначаються саме співвідношенням між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

У макроекономічній теорії є цілий напрямок – економетрика, який спеціально займається моделюванням поведінки сукупного попиту і сукупної пропозиції відносно до емпіричних даних конкретної країни. Говорячи про макроекономічні моделі, необхідно постійно мати на увазі, що вони не можуть бути точною копією реальної дійсності. Одним із головних принципів аналізу поведінки побудови макроекономічних моделей є принцип «при інших рівних умовах». Наприклад, коли ми говоримо, що сукупний попит пов'язаний із рівнем цін зворотньою залежністю, то це справедливо лише «при інших рівних умовах». Це значить, що із зростанням рівня цін сукупний попит буде, як правило, зменшуватись. Однак у реальному житті мають місце ситуації, коли одночасно зростають ціни і збільшується сукупний попит.

Об'єкт дослідження макроекономіки характеризується агрегованими показниками. Агреговані показники відображають сукупність специфічних економічних одиниць як одного цілого. Наприклад, аналіз 300 тисяч малих підприємств України здійснюється так, мовби вони складали одну одиницю.

Суб'єктами макроаналізу виступають:

1. Сектор домашніх господарств, що містить усі приватні господарства країни, діяльність яких направлена на задоволення власних потреб. Домашні господарства проявляють три види економічної активності: пропонують фактори виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

2. Підприємницький сектор – це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни. Підприємницький сектор проявляє такі види економічної активності: пред'являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує.

3. Державний сектор – усі державні інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага, які надходять споживачам «безоплатно» (безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної, соціальної та виробничої інфраструктури).

4. Сектор закордону містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

У сучасних умовах сформувалось декілька напрямів макроекономічної політики, основними з яких є фіскальна і монетарна. Об'єктами регулювання при проведенні монетарної політики є, головним чином, величина грошової маси і ставка відсотка, а для фіскальної політики – величина податків і обсяг державних витрат. В Україні монетарну політику розробляє і реалізує Національний банк України (НБУ), а фіскальну – Верховна Рада, як вищий законодавчий орган.

Теоретичні дискусії між різними школами макроекономіки в основному зводяться до наступного: який набір монетарних і фіскальних заходів є оптимальним для вирішення проблеми відновлення рівноваги в даній конкретній ситуації?

Теорія економічної політики в сучасних умовах не вичерпується обгрунтуванням заходів монетарного і фіскального характеру. Надзвичайно важливою сьогодні є проблема збалансування держбюджету і підтримання оптимальної величини державного боргу. З даної проблеми в маркоекономічній теорії відсутня єдність думок і ведуться тривалі й цікаві дискусії.

В економічній політиці розрізняють короткострокові й довгострокові завдання. Останні утворюють структурну політику держави. Україна сьогодні стоїть перед необхідністю проведення серйозних структурних зрушень в економіці.

Однією з різновидностей економічної політики є соціальна. Реалізація цієї політики передбачає вирішення таких проблем, як соціальне забезпечення, розвиток громадських систем освіти, охорона здоров'я, культура й інші сфери діяльності, які охоплюють розвиток людини. Сьогодні в розвинутих країнах відбувається процес соціалізації економічного життя.

У макроекономічній теорії потрібно враховувати дію зовнішньоекономічних факторів, що знаходить кінцевий прояв у проблемі рівноваги платіжного балансу країни. Без урахування цих факторів практичне використання макроекономічних моделей може дати нульовий результат.

Ми з вами будемо розглядати в основному досвід макроекономічної політики в розвинутій ринковій економіці. У той же час у перехідній економіці, поряд із загальними рисами, які роблять її схожою на розвинуту ринкову економіку, є і суттєва специфіка у прояві ринкових закономірностей. Не можна сліпо копіювати чий-небудь досвід. Завжди важливо пам'ятати, що країн з ринковою економікою є багато, але процвітаючих серед них значно менше. Сама собою макроекономічна теорія є ключем до успішного вирішення багатьох економічних проблем у будь-якій країні, але по суті вона не може гарантувати успіх макроекономічної політики, яка використовує ці теоретичні побудови.

 

План

1. Поняття системи національних рахунків.

2. Валовий продукт у системі національних рахунків.

3. Методи підрахунку валового продукту.

4. Показники національних рахунків: чистий внутрішній продукт, національний дохід, особистий дохід.

5. Номінальний і реальний ВВП і його вплив на суспільний добробут.

 

Розрахунок ВВП за доходами

Ми зазначали, що обсяг витрат на купівлю товарів, вироблених у даному році дорівнює грошовому доходу, отриманому від виробництва продукції даного року. Було б дуже зручно сказати, що загальні витрати на річний випуск продукції в економіці поступають у домашні господарства у вигляді заробітної плати, рентних платежів, відсотка і прибутку. Однак, картина розподілу ВВП ускладнюється наявністю засобів, які не пов'язані з виплатою доходів.

До них відносяться:

1) відрахування на споживання капіталу (амортизація);

2) непрямі податки на бізнес.

Щорічні відрахування, які показують обсяг капіталу, споживаного у ході виробництва за окремі роки, називаються амортизацією. На відміну від інших видів витрат виробництва, амортизація не є доданням до чиїх–небудь доходів. Фактично це розподіл частини ВВП, який не пов'язаний прямо з виплатою доходів. Це відрахування на «споживання капіталу», тобто на створення грошового фонду, що заміщує знос основних засобів, які беруть участь у створенні ВВП.

У практиці ринкового господарства в склад ВВП підрахованого за доходами, включаються також непрямі податки на бізнес. Такі податки включають загальний податок із продаж, акцизи, податки на майно, ліцензійні платежі і митні збори. Це мовби незароблений дохід, який отримує держава шляхом збільшення цін для свого утримання. Він не поступає домогосподарствам у вигляді заробітної плати, рентних платежів, відсотка і прибутку.

Таким чином, розрахунок ВВП за доходами включає наступні статті:

1. Заробітна плата найманих робітників.

2. Рентні платежі, тобто доходи отримувані володарями власності: землі, іншого нерухомого майна тощо.

3. Відсоток на позичковий капітал, тобто виплати постачальникам грошового (позичкового) капіталу, використаного при виробництві ВВП.

4. Поняття прибуток розпадається на два види рахунків:

а) доходи на власність, або доходи некорпоративних підприємств, які знаходяться в індивідуальній або сімейній власності, і доходи самостійних працівників: художників, письменників, адвокатів й інших працівників, які працюють не по найму;

б) прибутки корпорацій. Для цих юридичних осіб оподаткування і розподіл прибутку мають свою специфіку, яка буде розглянута пізніше.

5. Амортизаційні відрахування.

6. Непрямі податки на бізнес.

Легко переконатись, що ВВП підрахований даним методом, являє собою сукупність доходів, отриманих від економічних ресурсів, що були використані у процесі виробництва суспільного продукту протягом певного періоду (року, кварталу, місяця). Природньо, що ВВП підрахований за доходами і за витратами (за використанням), повинен бути рівний, тобто використання (витрати) ВВП є одночасно доходами осіб, які володіють тими чи іншими факторами виробництва.

 

План

1. Сукупний попит і фактори, що його визначають.

2. Сукупна пропозиція і фактори, що її визначають.

3. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції. Ефект храповика.

 

III. Зміни правових норм.

1. Податки і субсидії. Збільшення податків із підприємств може збільшити витрати на одиницю продукції і скоротити сукупну пропозицію.

2. Державне регулювання. Зазначений фактор може збільшувати і зменшувати витрати виробництва на одиницю продукції. Все залежить від ефективності державної макроекономічної політики. Про це буде йти мова у наступних темах.

 

ЕФЕКТ ХРАПОВИКА

 

У курсі політичної економії ми вивчали, що пересікання кривих попиту і пропозиції визначають ціну рівноваги і вироблений обсяг даного продукту. Пересікання кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції визначає зрівноважений рівень цін і зрівноважений реальний обсяг національного виробництва. Коли реальні обсяги вироблених і куплених продуктів будуть рівні, в економіці настає рівновага.

Зрівноважений рівень цін і зрівноважений реальний обсяг національного виробництва на проміжковому відрізку відображено на графіку (рис.5).

 

Рис.5. Рівновага на проміжковому відрізку кривої сукупної пропозиції

 

Рівновага на проміжковому відрізку кривої сукупної пропозиції показує, що зміна рівня цін виключає перевиробництво або недовиробництво товарів. Ринковий механізм зрівноважує сукупний попит і сукупну пропозицію. Якщо рівень цін із яких-небудь причин перевищує зрівноважений, то в економіці утворюється надлишок товарної продукції. Конкуренція між виробниками підштовхує їх знижувати ціни до зрівноваженого рівня, так як продаж продукції за нижчими цінами це краще, ніж взагалі не реалізувати продукцію. При рівні цін нижче зрівноважених утворюється нестача продукції. Конкуренція між споживачами підштовхує ціни до рівня зрівноважених, де немає ні нестачі, ні надлишку продукції.

На рис. 5 криві сукупного попиту і сукупної пропозиції пересікаються на кейнсіанському відрізку. Рівень цін тут не відіграє ніякої ролі в утворенні зрівноваженого реального обсягу національного виробництва. Якщо вироблено національного продукту О2, то його неможливо продати. Сукупного попиту не вистачає, щоб скупити на ринку увесь національний продукт. Підприємці вимушені були б скорочувати виробництво до зрівноваженого рівня Ое. У точці О1 – навпаки, ми маємо справу з нестачею продукції. Її подолання може бути здійснене тільки шляхом нарощування виробництва продукції до зрівноваженого рівня.

У реальному житті сукупний попит і сукупна пропозиція постійно змінюються, а це впливає на макроекономічну рівновагу суспільного виробництва. Наслідки збільшення сукупного попиту залежать від того, на якому відрізку кривої сукупної пропозиції воно відбувається (рис.6).

 

 

Рис. 6. Зміни попиту при незмінній сукупній пропозиції.

 

Аналіз рис.6 вказує на те, що збільшення сукупного попиту на кейнсіанському (горизонтальному) відрізку приводить до збільшення реального обсягу національного виробництва, але не зачіпає рівня цін. На класичному (вертикальному) відрізку збільшення сукупного попиту приводить до підвищення рівня цін, а реальний обсяг національного виробництва не може вийти за межі свого рівня “при повній зайнятості”. Збільшення сукупного попиту на проміжковому відрізку приводить до збільшення як реального обсягу національного виробництва, так і рівня цін.

А якщо сукупний попит зменшиться? Наша модель вказує на те, що на кейнсіанському відрізку реальний обсяг національного виробництва зменшиться, а рівень цін залишиться незмінним. На класичному відрізку ціни зменшаться, а реальний обсяг національного виробництва залишиться на рівні повної зайнятості. На проміжковому відрізку модель передбачає, що і реальний обсяг національного виробництва, і рівень цін зменшаться.

При зменшенні сукупного попиту складність полягає у тому, що ціни як на товари, так і на ресурси стають «нерішучими», або негнучкими, і не проявляють тенденції до зниження. Деякі економісти вбачають у такій тенденції ефект храповика (храповик – це механізм, який дозволяє крутити колесо вперед, але не назад).

Чому ціни не мають тенденції до пониження (відхиляються дуже повільно, або взагалі не відхиляються)? Важко відповісти на це питання. Більшість економістів пояснюють це так:

1. Заробітна плата, яка, як правило складає до 75% і більше загальних витрат фірми, не має тенденції до пониження, принаймі протягом якогось періоду. Нееластичність заробітної плати пов'язана з діяльністю профспілок і з тим, що підприємці не завжди прагнуть до зниження заробітної плати працівників (враховуються фактори погіршення морального стану працівника, віддача від його навчання тощо).

2. Багато промислових фірм володіють достатньою монопольною владою, щоб протистояти зниженню цін у період зниження сукупного попиту. Як відомо, безпосердньою метою виробництва в ринковій економіці є отримання прибутку. Зниження цін є невигідне підприємцям, так як на обсяг прибутку впливає рівень цін, причому функціональна залежність тут прямо пропорційна. Тому в якості альтернативи підприємці вибирають більше скорочення виробництва і зайнятості.

Наша елементарна модель сукупного попиту і сукупної пропозиції корисна для більш детального і всестороннього аналізу макроекономічних проблем. Про це йдеться у наступних темах.

 

ТЕМА 4. МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ:

План

1. Цілі й інструменти макроекономіки.

2. Циклічні коливання в економіці: механізм циклу і його фази.

3. Причини безробіття і його економічні наслідки.

 

План

1. Суть і механізми інфляції.

2. Причини і наслідки інфляції.

3. Основні напрямки боротьби з інфляцією.

СУТЬ І МЕХАНІЗМИ ІНФЛЯЦІЇ

За походженням інфляція – явище, пов'язане з рухом грошей. Термін інфляція (від лат. Inflatio - роздування) вперше став уживатись у Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. Широке поширення в економічній літературі поняття інфляція отримало у ХХ ст. після першої світової війни.

Найбільш загальне, традиційне визначення інфляції – переповнення каналів обігу грошовою масою зверх потреб товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці й відповідно зростання товарних цін. Інфляція призводить до підвищення загального рівня цін. Але це не означає, що підвищуються обов'язково всі ціни. Деякі ціни можуть залишатись відносно стабільними, а інші – зменшуватись. Не всяке підвищення цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватись внаслідок покращення якості продукції, погіршення умов добування паливно-сировинних ресурсів, змін суспільних потреб. Але це, як правило, явище не інфляційне, а певною мірою логічне, виправдане зростанням цін на окремі товари. З іншого боку, якщо здійснюється систематичне зростання цін на серійну продукцію, без покращення її якості, то тут має місце чітко виражена інфляція.

Інфляція являє собою надзвичайно складний, суперечливий, недостатньо вивчений процес. Більшість економістів під інфляцією розуміють загальне підвищення рівня цін в економіці. Американський економіст П.Хейне, полемізуючи з цією точкою зору, зазначав, що не слід забувати, що змінюються ціни не тільки товарів, але і вимірників їх цінності, тобто грошей. Інфляція – це не збільшення розмірів предмета, а зменшення довжини лінійки, якою ми користуємося. Беззаперечним є одне: падіння купівельної спроможності грошей і підвищення цін – тісно взаємопов'язані.

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін:

 

 

Наприклад, 2000 р. беремо за базовий період і для нього встановлюємо рівень цін, рівний 100. У 2006 році індекс цін був рівний 154. Це означає, що у 2006 році ціни були на 54% вищі, ніж у 2000 році, а інакше кажучи, даний набір товарів, який у 2000 році коштував 100 грн., у 2006 р. уже коштував 154 грн. В Україні інфляція найвищою була у 1993 р. і становила 10 600%. Це означає, що ціна ринкової корзини 1993 року у порівнянні з аналогічною корзиною 1992 року зросла у 100 разів.

Механізми інфляції пов'язані перш за все з сукупним попитом і сукупною пропозицією. Проникаючи в економіку, інфляційна грошова маса осідає на боці попиту. Якщо це відбувається регулярно, виникає стійкий розрив між сукупним попитом і сукупною пропозицією, інфляційна нерівновага ринків.

Економісти розрізняють два типи інфляції:

1. Інфляція попиту. Надлишковий попит приводить до підвищення цін при постійному реальному обсязі продукції. Суть інфляції попиту іноді пояснюють однією фразою: «Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Основними причинами тут можуть бути розширення державних замовлень (воєнних і соціальних), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах високого завантаження виробничих потужностей, зростання реальної заробітної плати. Внаслідок цього в обігу виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів. Це і призводить до підвищення цін. Інфляцію попиту можна проілюструвати графічно (рис. 1)

 

 

Рис.1. Інфляція попиту

 

Збільшення грошової маси зрушує криву сукупного попиту вправо від АД1 до АД2 і, якщо економіка знаходиться на проміжковому або класичному відрізках кривої сукупної пропозиції, це веде до зростання цін, що представляє інфляцію попиту.

2. Інфляція витрат. Цей тип інфляції обумовлений зростанням витрат на одиницю продукції. У результаті зменшується пропозиція товарів і послуг у масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, у свою чергу, підвищує рівень цін. Витрати на одиницю продукції можуть спричиняти зростання номінальної заробітної плати, цін на сировину і енергію, неефективна фінансова політика держави тощо. Інфляція витрат може бути зображена графічно (рис.2).

 

 

 

Рис.2. Інфляція витрат

 

Зміщення кривої пропозиції вліво (АS1 до АS2) відображає збільшення витрат на одиницю продукції, зростають ціни (з Р1 до Р2), скорочується реальний обсяг виробництва (з Q1 до Q2).

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, вони тісно взаємодіють, тому зростання заробітної плати, наприклад, може виглядати і як інфляція попиту, і як інфляція витрат.

Постійне зростання цін – не єдина ознака інфляції. Інфляційний розрив між попитом і пропозицією цілком може поєднуватись із стабільними, і навіть із понижувальними цінами (приклад командної економіки про це свідчить). Інфляційний процес може розвиватись у двох основних напрямках:

1. Якщо макроекономічна нерівновага у бік попиту виражається у постійному підвищенні цін, інфляцію вважають відкритою. Така інфляція проявляється у відкритому, явному зростанні цін. Вона типова для країн із ринковою економікою, де державне регулювання цін зведено до мінімуму.

2. Якщо макроекономічна нерівновага супроводжується всезагальним державним контролем над цінами, інфляція стає придушеною. Така інфляція характерна для планової, або командної, системи господарства. Придушена інфляція може супроводжуватись стабільним рівнем цін, але форми її прояву інші:

а) дефіцит товарів і послуг;

б) черги;

в) погіршення якості товарів.

Придушена інфляція супроводжується картковим розподілом і формуванням чорного ринку, на якому відкрито зростають ціни. Механізм придушеної інфляції пов'язаний із неминучим виникнення розриву між адміністративно встановленими цінами й вільними, які вирівнюють пропозицію з інфляційним попитом. З'являється могутній економічний стимул, який викликає переміщення товарних мас із офіційної економіки в тіньову, в яку провалюється багато чого із створеного працею всього народу.

Розрізняють три види відкритої інфляції:

1. Помірна інфляція – ціни зростають поступово (менше 10% в рік). Вартість грошей зберігається. Відсутній ризик підписання контрактів у номінальних цінах. 1990-і рр. і початок 2000-их рр. для країн ЄС і США характеризувався невисокими темпами інфляції, а Японія зіткнулася з дефляцією, тобто зниженням загального рівня цін. Встановлений Європейським центральним банком допустимий рівень інфляції складає 2,75% в рік. На протязі 2000-2003 рр. «порушників» цього показника було небагато: Іспанія – 3% і Нідерланди 3,4% у 2003 році. У США рівень інфляції в 2003 р. склав 2%, в Україні в 2005 р. – 11,3%.

2. Галопуюча інфляція – ціни зростають до 200% в рік. Більшість контрактів «прив'язуються» до зростання цін, тобто індексуються, або до іноземної валюти. Гроші прискорено матеріалізуються в товари. Іноді зустрічається і термін «висока інфляція», під яким потрібно розуміти річні темпи інфляції не менше 100% в рік.

3. Гіперінфляція – темп зростання цін перевищує 200% в рік. Найбільш відоме визначення гіперінфляції Ф.Кейгена. Американський економіст Ф.Кейген у 1956 р. визначив гіперінфляцію як інфляцію, яка розпочинається у тому місяці, коли зростання перевищує 50%. Якщо щомісячний темп інфляції складає 50%, то, використовуючи складні відсотки, можна визначити, що за рік ціни зростуть більш, ніж на 13 000%.

У інфляції є дуже неприємний механізм інфляційного очікування. Виробники і торговці, розраховуючи на підвищення цін, починають зменшувати реалізацію товарів і послуг (на державних підприємствах приховувати товари), сподіваючись згодом збути їх дорожче. Споживачі навпаки нарощують поточний попит і зменшують збереження, а це призводить до чергового підвищення цін. Наприклад, механізм інфляційного очікування призвів до того, що в торгівлі України на 1 грудня 1992 року у порівнянні з попереднім роком залишки м'яса, птиці, олії збільшились в 1,5 раза, ковбасних виробів – у 4,1, маргаринової продукції – в 2,1, цукру – в 2,1 раза. А це був час, коли економіка знаходилася у стані гіперінфляції й попит на товари і послуги був надзвичайно високий.

В основі іншого механізму відкритої інфляції лежить взаємозв'язок витрат і цін. Підвищення цін вимагає підвищення заробітної плати, щоб не зменшились реальні доходи людей. А підвищення заробітної плати призводить до зростання витрат виробництва, що, в свою чергу, вимагає чергового підвищення цін. Таку ситуацію називають інфляційною спіраллю «зарплата – ціна». Якщо вона розкручується, то зупинити з кожним новим обертом її все важче.

Люди прагнуть передбачити можливі зміни загального рівня цін. Тому прийнятно розрізняти і такі види інфляції, як прогнозована і непрогнозована. Прогнозована інфляція – темп інфляції, який очікується через певний період часу. Непрогнозована (неочікувана) інфляція – перевищення фактичного темпу інфляції над очікуваним. Якщо очікуваний темп інфляції 5% в рік, а фактичний виявився рівним 10% за цей же рік, то непередбачений темп інфляції становить 5%. Виробники продукції закладають очікуваний темп інфляції в ціни на свою продукцію. Робітники через профспілки враховують її в колективних договорах. Кредитори враховують інфляцію при визначенні номінальної ставки відсотка, надаючи позики.

Інфляція чинить серйозний вплив на зайнятість. У 1958 р. професор Лондонської школи економіки О.Філіпс (1914-1975), використовуючи дані статистики Великобританії за 1861-1956 рр. побудував криву, яка відображає залежність між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття. При цьому було встановлено, що збільшення безробіття в Англії зверх 2,5 – 3% призводило до різкого сповільнення зростання цін і заробітної плати. Звідси випливав висновок, що зменшення безробіття супроводжується підвищенням цін і заробітної плати. Інакше кажучи, нація може знизити рівень безробіття за рахунок прискорення темпів інфляції.

У подальшому американські економісти П.Самуельсон і Р.Солоу модифікували криву Філіпса, замінивши ставки заробітної плати на темпи зростання товарних цін. Крива Філіпса має такий вигляд (рис.3).

 

 

 

Рис.3. Крива Філіпа

 

На осі абсцис показаний рівень безробіття, на осі ординат – темпи зростання товарних цін. Крива відображає сполучення цих параметрів. Якщо уряд країни розглядає рівень безробіття U1 (йому відповідає темп зростання цін Р1) як надзвичайно високий, то для його пониження проводяться бюджетні й грошово-кредитні заходи, які стимулюють попит. Це веде до розширення виробництва, створення нових робочих місць. Норма безробіття понижується до величини U2, але однозначно зростають темпи інфляції до Р2. Нові умови можуть викликати «перегрів» економіки, серйозні кризові явища, що змусить уряд ввести кредитні обмеження, скоротити витрати з державного бюджету тощо. У результаті темпи зростання цін знизяться до рівня Р3, а безробіття зросте, його норма складе U3.

Практика економічного регулювання показала, що крива Філіпса може бути застосована для економічної ситуації в короткострокові періоди, оскільки в довгостроковому плані (5-10 років), незважаючи на високий рівень безробіття, інфляція продовжує зростати. Вважається також, що крива Філіпса може бути використана для економічного аналізу альтернативи інфляції і безробіття лише в умовах помірної інфляції з постійним темпом.

Із кінця 60-х років ХХ ст. в економічно розвинутих країнах ціни зростали постійно, навіть у періоди економічних спадів. Таке явище отримало назву стагфляції, що означає інфляційне зростання цін в умовах стагнації, економічної кризи.

Історія утримує немало прикладів, які здавалось свідчать про те, що інфляція має не тільки мінуси, але й плюси. Дійсно, нерідко буває, що відкрита інфляція викликає сліпу реакцію ринкових механізмів, стимулює пожвавлення на товарних ринках, веде до підвищення ділової активності, розширення виробництва і зайнятості. В 60-ті і на початку 70-х років ХХ ст. уряди багатьох розвинених держав навмисне провокували інфляційні механізми, використовуючи їх в якості засобу короткострокового регулювання економіки.

Більшість економістів вважають, що формування планів інфляційного стимулювання економіки можна порівняти з «лікуванням» важко хворого наркотичними препаратами. Сьогодні є достатньо підстав стверджувати, що інфляція – феномен негативний. Винуватцем інфляції є держава, жертвою – населення, причому жертвою беззахисною, яка не може самостійно вирішувати цю проблему.

 

ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ

Зростання цін зумовлено різними причинами. Зазначимо найважливіші з них, пам'ятаючи, що інфляція пов'язана з цілим спектром диспропорцій.

1. Інфляція зароджується на грошовому ринку, і саме у деформаціях грошового ринку слід перш за все шукати її корені. Зокрема, вона відбувається тоді, коли центральний банк проводить неправильну грошову політику, нагнітаючи у обіг надлишкову, тобто не забезпечену товарами масу грошей. Центральний банк нарощує обсяги грошової маси для пом'якшення економічного спаду, або для зупинки прогресуючого пониження курсу акцій на фондовій біржі, або коли надає позики уряду, якими покривається дефіцит державного бюджету. Центральний банк збільшує пропозицію грошей, а значить понижується їх «ціна» – ставка банківського відсотка, дешевшим стає кредит, що у кінцевому рахунку стимулює збільшення грошової маси в країні й генерує інфляційні тенденції.

2. Інфляційні процеси неминучі у тому випадку, коли витрати держави перевищують її доходи. Це виражається в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок позик у центральному емісійному банку, іншими словами, за рахунок активного використання «друкованого верстату», це призводить до зростання маси грошей в обігу (згадайте кількісне рівняння обміну Г·О=Т·Ц). Сама схема запозичення виглядає наступним чином. Уряд випускає цінні папери (облігації) і реалізує їх на фондовому ринку. Одним із активних покупців державних позик виступає центральний банк країни. Відбувається обмін грошей на незабезпечені, по суті, товарами цінні папери, що генерує інфляційні тенденції.

3. Інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій не призводить до нарощування сукупної пропозиції в країні. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки: а) воєнний сектор створює постійну напругу у витратній частині державного бюджету; б) воєнна економіка поглинає матеріальні, інтелектуальні ресурси, які можно використати для виробництва товарів загального призначення; в) зайняті у воєнному виробництві збільшують сукупний попит, не сприяючи нарощуванню пропозиції. Річ у тім, що воєнну продукцію не купують громадяни, а на її виробництво і на утримання армії фінансуються значні кошти. Зростання воєнних витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу у багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу. Нині в Україні здійснюється реформування армії. Передбачається її скорочення з майже 1 млн. чол. (у радянські часи) до 200 тисяч. Ці структурні зміни у цілому позитивно впливають на інфляційні тенденції в країні.

4. Багато шкіл сучасної економічної теорії інфляційні тенденції пов'язують зі зміною структури попиту. Ця структура все менше нагадує умови досконалої конкуренції, коли на ринку діяла велика кількість виробників, продукція характеризувалася однорідністю, перелив капіталу не був утруднений. Сучасний ринок – це значною мірою олігополістичний ринок, а олігополіст (недосконалий конкурент) володіє певною ступінню влади над ціною. І якщо навіть олігополії (монополії) не починають інфляції, але вони її активно продовжують і посилюють. Щоб зберегти домінуюче положення на ринку, вони намагаються не тільки встановити і підтримати високі ціни, але і скоротити розміри виробництва і пропозиції. Недосконалий конкурент прагне обмежити приплив нових виробників у галузь олігополістів, підтримуючи тривалу невідповідність сукупного попиту і сукупної пропозиції

5. Основні причини інфляції концентруються всередині національної економіки, але є і такі, що знаходяться за її межами. Мова йде про пере