ТЕМА 5. ІНФЛЯЦІЯ І АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ТЕМА 5. ІНФЛЯЦІЯ І АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА



План

1. Суть і механізми інфляції.

2. Причини і наслідки інфляції.

3. Основні напрямки боротьби з інфляцією.

СУТЬ І МЕХАНІЗМИ ІНФЛЯЦІЇ

За походженням інфляція – явище, пов'язане з рухом грошей. Термін інфляція (від лат. Inflatio - роздування) вперше став уживатись у Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. Широке поширення в економічній літературі поняття інфляція отримало у ХХ ст. після першої світової війни.

Найбільш загальне, традиційне визначення інфляції – переповнення каналів обігу грошовою масою зверх потреб товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці й відповідно зростання товарних цін. Інфляція призводить до підвищення загального рівня цін.Але це не означає, що підвищуються обов'язково всі ціни. Деякі ціни можуть залишатись відносно стабільними, а інші – зменшуватись. Не всяке підвищення цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватись внаслідок покращення якості продукції, погіршення умов добування паливно-сировинних ресурсів, змін суспільних потреб. Але це, як правило, явище не інфляційне, а певною мірою логічне, виправдане зростанням цін на окремі товари. З іншого боку, якщо здійснюється систематичне зростання цін на серійну продукцію, без покращення її якості, то тут має місце чітко виражена інфляція.

Інфляція являє собою надзвичайно складний, суперечливий, недостатньо вивчений процес. Більшість економістів під інфляцією розуміють загальне підвищення рівня цін в економіці. Американський економіст П.Хейне, полемізуючи з цією точкою зору, зазначав, що не слід забувати, що змінюються ціни не тільки товарів, але і вимірників їх цінності, тобто грошей. Інфляція – це не збільшення розмірів предмета, а зменшення довжини лінійки, якою ми користуємося. Беззаперечним є одне: падіння купівельної спроможності грошей і підвищення цін – тісно взаємопов'язані.

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін:

 

 

Наприклад, 2000 р. беремо за базовий період і для нього встановлюємо рівень цін, рівний 100. У 2006 році індекс цін був рівний 154. Це означає, що у 2006 році ціни були на 54% вищі, ніж у 2000 році, а інакше кажучи, даний набір товарів, який у 2000 році коштував 100 грн., у 2006 р. уже коштував 154 грн. В Україні інфляція найвищою була у 1993 р. і становила 10 600%. Це означає, що ціна ринкової корзини 1993 року у порівнянні з аналогічною корзиною 1992 року зросла у 100 разів.

Механізми інфляції пов'язані перш за все з сукупним попитом і сукупною пропозицією. Проникаючи в економіку, інфляційна грошова маса осідає на боці попиту. Якщо це відбувається регулярно, виникає стійкий розрив між сукупним попитом і сукупною пропозицією, інфляційна нерівновага ринків.

Економісти розрізняють два типи інфляції:

1. Інфляція попиту. Надлишковий попит приводить до підвищення цін при постійному реальному обсязі продукції. Суть інфляції попиту іноді пояснюють однією фразою: «Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Основними причинами тут можуть бути розширення державних замовлень (воєнних і соціальних), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах високого завантаження виробничих потужностей, зростання реальної заробітної плати. Внаслідок цього в обігу виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів. Це і призводить до підвищення цін. Інфляцію попиту можна проілюструвати графічно (рис. 1)

 

 

Рис.1. Інфляція попиту

 

Збільшення грошової маси зрушує криву сукупного попиту вправо від АД1 до АД2 і, якщо економіка знаходиться на проміжковому або класичному відрізках кривої сукупної пропозиції, це веде до зростання цін, що представляє інфляцію попиту.

2. Інфляція витрат. Цей тип інфляції обумовлений зростанням витрат на одиницю продукції. У результаті зменшується пропозиція товарів і послуг у масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, у свою чергу, підвищує рівень цін. Витрати на одиницю продукції можуть спричиняти зростання номінальної заробітної плати, цін на сировину і енергію, неефективна фінансова політика держави тощо. Інфляція витрат може бути зображена графічно (рис.2).

 

 

 
 

 


Рис.2. Інфляція витрат

 

Зміщення кривої пропозиції вліво (АS1 до АS2) відображає збільшення витрат на одиницю продукції, зростають ціни (з Р1 до Р2), скорочується реальний обсяг виробництва (з Q1 до Q2).

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, вони тісно взаємодіють, тому зростання заробітної плати, наприклад, може виглядати і як інфляція попиту, і як інфляція витрат.

Постійне зростання цін – не єдина ознака інфляції. Інфляційний розрив між попитом і пропозицією цілком може поєднуватись із стабільними, і навіть із понижувальними цінами (приклад командної економіки про це свідчить). Інфляційний процес може розвиватись у двох основних напрямках:

1. Якщо макроекономічна нерівновага у бік попиту виражається у постійному підвищенні цін, інфляцію вважають відкритою. Така інфляція проявляється у відкритому, явному зростанні цін. Вона типова для країн із ринковою економікою, де державне регулювання цін зведено до мінімуму.

2. Якщо макроекономічна нерівновага супроводжується всезагальним державним контролем над цінами, інфляція стає придушеною. Така інфляція характерна для планової, або командної, системи господарства. Придушена інфляція може супроводжуватись стабільним рівнем цін, але форми її прояву інші:

а) дефіцит товарів і послуг;

б) черги;

в) погіршення якості товарів.

Придушена інфляція супроводжується картковим розподілом і формуванням чорного ринку, на якому відкрито зростають ціни. Механізм придушеної інфляції пов'язаний із неминучим виникнення розриву між адміністративно встановленими цінами й вільними, які вирівнюють пропозицію з інфляційним попитом. З'являється могутній економічний стимул, який викликає переміщення товарних мас із офіційної економіки в тіньову, в яку провалюється багато чого із створеного працею всього народу.

Розрізняють три види відкритої інфляції:

1. Помірна інфляція – ціни зростають поступово (менше 10% в рік). Вартість грошей зберігається. Відсутній ризик підписання контрактів у номінальних цінах. 1990-і рр. і початок 2000-их рр. для країн ЄС і США характеризувався невисокими темпами інфляції, а Японія зіткнулася з дефляцією, тобто зниженням загального рівня цін. Встановлений Європейським центральним банком допустимий рівень інфляції складає 2,75% в рік. На протязі 2000-2003 рр. «порушників» цього показника було небагато: Іспанія – 3% і Нідерланди 3,4% у 2003 році. У США рівень інфляції в 2003 р. склав 2%, в Україні в 2005 р. – 11,3%.

2. Галопуюча інфляція – ціни зростають до 200% в рік. Більшість контрактів «прив'язуються» до зростання цін, тобто індексуються, або до іноземної валюти. Гроші прискорено матеріалізуються в товари. Іноді зустрічається і термін «висока інфляція», під яким потрібно розуміти річні темпи інфляції не менше 100% в рік.

3. Гіперінфляція – темп зростання цін перевищує 200% в рік. Найбільш відоме визначення гіперінфляції Ф.Кейгена. Американський економіст Ф.Кейген у 1956 р. визначив гіперінфляцію як інфляцію, яка розпочинається у тому місяці, коли зростання перевищує 50%. Якщо щомісячний темп інфляції складає 50%, то, використовуючи складні відсотки, можна визначити, що за рік ціни зростуть більш, ніж на 13 000%.

У інфляції є дуже неприємний механізм інфляційного очікування. Виробники і торговці, розраховуючи на підвищення цін, починають зменшувати реалізацію товарів і послуг (на державних підприємствах приховувати товари), сподіваючись згодом збути їх дорожче. Споживачі навпаки нарощують поточний попит і зменшують збереження, а це призводить до чергового підвищення цін. Наприклад, механізм інфляційного очікування призвів до того, що в торгівлі України на 1 грудня 1992 року у порівнянні з попереднім роком залишки м'яса, птиці, олії збільшились в 1,5 раза, ковбасних виробів – у 4,1, маргаринової продукції – в 2,1, цукру – в 2,1 раза. А це був час, коли економіка знаходилася у стані гіперінфляції й попит на товари і послуги був надзвичайно високий.

В основі іншого механізму відкритої інфляції лежить взаємозв'язок витрат і цін. Підвищення цін вимагає підвищення заробітної плати, щоб не зменшились реальні доходи людей. А підвищення заробітної плати призводить до зростання витрат виробництва, що, в свою чергу, вимагає чергового підвищення цін. Таку ситуацію називають інфляційною спіраллю «зарплатаціна». Якщо вона розкручується, то зупинити з кожним новим обертом її все важче.

Люди прагнуть передбачити можливі зміни загального рівня цін. Тому прийнятно розрізняти і такі види інфляції, як прогнозована і непрогнозована. Прогнозована інфляція – темп інфляції, який очікується через певний період часу. Непрогнозована (неочікувана) інфляція – перевищення фактичного темпу інфляції над очікуваним. Якщо очікуваний темп інфляції 5% в рік, а фактичний виявився рівним 10% за цей же рік, то непередбачений темп інфляції становить 5%. Виробники продукції закладають очікуваний темп інфляції в ціни на свою продукцію. Робітники через профспілки враховують її в колективних договорах. Кредитори враховують інфляцію при визначенні номінальної ставки відсотка, надаючи позики.

Інфляція чинить серйозний вплив на зайнятість. У 1958 р. професор Лондонської школи економіки О.Філіпс (1914-1975), використовуючи дані статистики Великобританії за 1861-1956 рр. побудував криву, яка відображає залежність між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття. При цьому було встановлено, що збільшення безробіття в Англії зверх 2,5 – 3% призводило до різкого сповільнення зростання цін і заробітної плати. Звідси випливав висновок, що зменшення безробіття супроводжується підвищенням цін і заробітної плати. Інакше кажучи, нація може знизити рівень безробіття за рахунок прискорення темпів інфляції.

У подальшому американські економісти П.Самуельсон і Р.Солоу модифікували криву Філіпса, замінивши ставки заробітної плати на темпи зростання товарних цін. Крива Філіпса має такий вигляд (рис.3).

 

 
 

 

 


Рис.3. Крива Філіпа

 

На осі абсцис показаний рівень безробіття, на осі ординат – темпи зростання товарних цін. Крива відображає сполучення цих параметрів. Якщо уряд країни розглядає рівень безробіття U1 (йому відповідає темп зростання цін Р1) як надзвичайно високий, то для його пониження проводяться бюджетні й грошово-кредитні заходи, які стимулюють попит. Це веде до розширення виробництва, створення нових робочих місць. Норма безробіття понижується до величини U2, але однозначно зростають темпи інфляції до Р2. Нові умови можуть викликати «перегрів» економіки, серйозні кризові явища, що змусить уряд ввести кредитні обмеження, скоротити витрати з державного бюджету тощо. У результаті темпи зростання цін знизяться до рівня Р3, а безробіття зросте, його норма складе U3.

Практика економічного регулювання показала, що крива Філіпса може бути застосована для економічної ситуації в короткострокові періоди, оскільки в довгостроковому плані (5-10 років), незважаючи на високий рівень безробіття, інфляція продовжує зростати. Вважається також, що крива Філіпса може бути використана для економічного аналізу альтернативи інфляції і безробіття лише в умовах помірної інфляції з постійним темпом.

Із кінця 60-х років ХХ ст. в економічно розвинутих країнах ціни зростали постійно, навіть у періоди економічних спадів. Таке явище отримало назву стагфляції, що означає інфляційне зростання цін в умовах стагнації, економічної кризи.

Історія утримує немало прикладів, які здавалось свідчать про те, що інфляція має не тільки мінуси, але й плюси. Дійсно, нерідко буває, що відкрита інфляція викликає сліпу реакцію ринкових механізмів, стимулює пожвавлення на товарних ринках, веде до підвищення ділової активності, розширення виробництва і зайнятості. В 60-ті і на початку 70-х років ХХ ст. уряди багатьох розвинених держав навмисне провокували інфляційні механізми, використовуючи їх в якості засобу короткострокового регулювання економіки.

Більшість економістів вважають, що формування планів інфляційного стимулювання економіки можна порівняти з «лікуванням» важко хворого наркотичними препаратами. Сьогодні є достатньо підстав стверджувати, що інфляція – феномен негативний. Винуватцем інфляції є держава, жертвою – населення, причому жертвою беззахисною, яка не може самостійно вирішувати цю проблему.

 

ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ

Зростання цін зумовлено різними причинами. Зазначимо найважливіші з них, пам'ятаючи, що інфляція пов'язана з цілим спектром диспропорцій.

1. Інфляція зароджується на грошовому ринку, і саме у деформаціяхгрошового ринку слід перш за все шукати її корені. Зокрема, вона відбувається тоді, коли центральний банк проводить неправильну грошову політику, нагнітаючи у обіг надлишкову, тобто не забезпечену товарами масу грошей. Центральний банк нарощує обсяги грошової маси для пом'якшення економічного спаду, або для зупинки прогресуючого пониження курсу акцій на фондовій біржі, або коли надає позики уряду, якими покривається дефіцит державного бюджету. Центральний банк збільшує пропозицію грошей, а значить понижується їх «ціна» – ставка банківського відсотка, дешевшим стає кредит, що у кінцевому рахунку стимулює збільшення грошової маси в країні й генерує інфляційні тенденції.

2. Інфляційні процеси неминучі у тому випадку, коли витрати держави перевищують її доходи. Це виражається в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок позик у центральному емісійному банку, іншими словами, за рахунок активного використання «друкованого верстату», це призводить до зростання маси грошей в обігу (згадайте кількісне рівняння обміну Г·О=Т·Ц). Сама схема запозичення виглядає наступним чином. Уряд випускає цінні папери (облігації) і реалізує їх на фондовому ринку. Одним із активних покупців державних позик виступає центральний банк країни. Відбувається обмін грошей на незабезпечені, по суті, товарами цінні папери, що генерує інфляційні тенденції.

3. Інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій не призводить до нарощування сукупної пропозиції в країні. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки: а) воєнний сектор створює постійну напругу у витратній частині державного бюджету; б) воєнна економіка поглинає матеріальні, інтелектуальні ресурси, які можно використати для виробництва товарів загального призначення; в) зайняті у воєнному виробництві збільшують сукупний попит, не сприяючи нарощуванню пропозиції. Річ у тім, що воєнну продукцію не купують громадяни, а на її виробництво і на утримання армії фінансуються значні кошти. Зростання воєнних витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу у багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу. Нині в Україні здійснюється реформування армії. Передбачається її скорочення з майже 1 млн. чол. (у радянські часи) до 200 тисяч. Ці структурні зміни у цілому позитивно впливають на інфляційні тенденції в країні.

4. Багато шкіл сучасної економічної теорії інфляційні тенденції пов'язують зі зміною структури попиту. Ця структура все менше нагадує умови досконалої конкуренції, коли на ринку діяла велика кількість виробників, продукція характеризувалася однорідністю, перелив капіталу не був утруднений. Сучасний ринок – це значною мірою олігополістичний ринок, а олігополіст (недосконалий конкурент) володіє певною ступінню влади над ціною. І якщо навіть олігополії (монополії) не починають інфляції, але вони її активно продовжують і посилюють. Щоб зберегти домінуюче положення на ринку, вони намагаються не тільки встановити і підтримати високі ціни, але і скоротити розміри виробництва і пропозиції. Недосконалий конкурент прагне обмежити приплив нових виробників у галузь олігополістів, підтримуючи тривалу невідповідність сукупного попиту і сукупної пропозиції

5. Основні причини інфляції концентруються всередині національної економіки, але є і такі, що знаходяться за її межами. Мова йде про перенесення інфляції каналами світової торгівлі. Зі зростанням «відкритості» економіки тієї чи іншої країни, більшою участю країни у світогосподарських зв'язках, збільшується небезпека «імпортованої» інфляції. Наприклад, у середині 60-х років ХХ ст. світові ціни на нафту становили 2,5 – 3 дол. США за барель. На сьогодні ціни коливаються на позначці 60 – 70 доларів. Така суттєва зміна цін на енергоносії викликала зростання цін на імпортовану нафту і – по технологічному ланцюгу – на інші товари. У 1993 році рівень гіперінфляції в Україні становив 10 600%. На це суттєво вплинула і зміна цін на імпортовані енергоносії. Якщо на початку 1993 р. ціни на імпортовану з Росії нафту складали 27%, а на газ – 7%, то вже на кінець року – до 100% світового виміру. Рекордна інфляція 1993 року, що завдала нашій економіці чи не найвідчутнішого удару, пов'язана перш за все з цим фактором. Можливості боротьби з «імпортованою» інфляцією достатньо обмежені. Можна, наприклад, ревальвувати власну валюту і зробити імпорт нафти і газу більш дешевим. Але ревальвація спричинить одночасно подорожчання експорту вітчизняних товарів, а це означає зниження конкурентноздатності на світовому ринку.

Багато причин інфляції відмічається практично у всіх країнах світу. Однак комбінація різних факторів цього процесу залежить від конкретних економічних умов. Наприклад, після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була пов'язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. У наступні роки головну роль у розкручуванні інфляційних процесів стали відігравати державні витрати, співвідношення «ціни – заробітної плати», перенесення інфляції з інших країн й інші фактори. Що стосується України, то поряд із загальними закономірностями, інфляцію генерують і специфічні чинники: диспропорційність в економіці як наслідок тривалого перебування суспільства в умовах командно-адміністративної системи, висока ступінь монополізації виробництва, значна частка воєнних витрат у ВВП, низька питома вага заробітної плати у національному доході й інші особливості.

Наслідки інфляції

 

Соціально-економічних наслідків інфляції є багато, і вони зачіпають широкий спектр економічних, соціальних і політичних відносин. Найважливіші з них наступні:

1. В умовах інфляції скорочуються реальні цінності особистих збережень. Якщо інфляція має відкритий характер, у гіршому становищі опиняється населення, яке зберігає гроші на банківських рахунках або вкладає у облігації. Ця категорія населення отримуює фіксовані доходи. У трохи кращому положенні знаходяться володарі акцій – вони мають надію хоч і на інфляційне, але все-таки підвищення доходу (зростання дивідендів, виплачених за акції). Втрати власників грошових засобів (готівкових грошей і депозитів) у результаті інфляції називаються інфляційним податком. Наприклад, якщо річний темп інфляції складає 12%, а за депозит ви отримуєте 10% річних, то реальна відсоткова ставка буде складати 10% – 12%= - 2%. Інакше кажучи, якщо ваш депозит складає 1000 грн., то ви «заплатили» інфляційний податок у розмірі 20 грн. Але якщо б ви не розмістили гроші в банку, то ваші збереження обезцінились би на всю величину інфляційного податку – 12%, або 120 грн. Найменші збитки несуть ті, хто встиг помістити збереження у так звані антиінфляційні товари. У всьому світі до них відносяться нерухомість, антикваріат, дорогоцінні метали і вироби з них. Ціни на антиінфляційні товари зростають швидше, ніж знецінються товари.

2. Відбувається соціальне розшарування населення, поглиблення майнової нерівності. Люди, які живуть на нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції. Номінальні доходи таких сімей можуть випереджати рівень цін, або вартість життя. У результаті чого їх реальні доходи збільшаться. Сюди можна віднести високорентабельні галузі народного господарства, де існує високий попит на продукцію і де доходи не фіксовані. В той же час певні категорії найманих працівників можуть опинитись у ситуації, коли зростання рівня цін буде випереджувати зростання їх грошових доходів. Правда, може існувати протиінфляційна компенсація доходів, але вона ніколи не буває стовідсотковою. Більше того, із-за ідентифікації доходів (зарплат, пенсій, стипендій) інфляція все більше стає інерційним процесом. Звичайно, будь-яка людина має задоволення, коли їй підвищили номінальну зарплату або пенсію у зв'язку з інфляційними процесами. Але люди дуже швидко переконуютьсяу тому, що за більш великі суми грошей можна купити все меншу кількість товарів.

В Україні сьогодні відбувається швидке поглиблення майнової нерівності. Це відбувається тому, що немало благ відноситься до розряду товарів нееластичного попиту. Хліб, сірники, молоко, комунальні послуги потрібні і бідним і багатим. Але якщо для бідних постійне подорожчання таких товарів обертається прямим зниженням життєвого рівня, то для багатих воно веде лише до скорочення збережень.

3. Інфляція також перерозподіляє доходи між дебіторами і кредиторами. Зокрема, непередбачувана інфляція приносить вигоду дебіторам (отримувачам позики) за рахунок кредиторів (позикодавачів). Із-за інфляції отримувачу позики дають «дорогі гроші», а розраховується він «дешевими грошима». В Україні, наприклад, дуже виграли люди, які напередодні зростання цін 1992-1993 рр. отримали державні позики під забудову. Деякі країни (наприклад, Бразилія) широко використовували інфляцію, щоб зменшити реальну вартість своїх боргів. Будь-яка інфляція всередині країни приводить до зменшення реальної вартості її валюти, але не вартості боргу, який необхідно виплатити. Проблема виплати боргів населенню є надзвичайно актуальною і в Україні. Річ у тім, що на рахунках ощадбанку СРСР населення України мало заощадження, які перевищували 130 млрд. рублів. Ці гроші в умовах гіперінфляції 1992-1993 рр. українці по суті втратили. І сьогодні держава шукає механізми якщо не повного, то хоча б часткового повернення втрачених заощаджень.

4. При інфляції страждає система оподаткування.Жодній країні світу не вдалося повністю коректувати доходи у міру наростання інфляції. Високі темпи зростання загального рівня цін негативним чином впливають на фіскальну систему із-за так званого ефекту Танзі-Олівера (латиноамериканські економісти, які звернули увагу на цей ефект в 70-х рр. ХХ ст.). Річ у тім, що інфляція знецінює надходження від оподаткування. Так, якщо податки нараховуються, наприклад, в ІІІ кварталі, а виплачуються в ІV кварталі року, то при високому рівні інфляції падає реальне значення податкових надходжень у бюджет.

5.У періоди активної інфляції спостерігається сповільнення економічного розвитку: оскільки передбачити рух цін і витрат практично неможливо, ціни перестають давати правильні сигнали для капітальних вкладень, дезорієнтують їх, і тому підприємці утримуються від великих капітальних витрат із тривалими строками окупності. Підприємцю важко передбачити темпи зростання номінальної ставки відсотка, заробітної плати, цін на сировину. Інвестувати гроші в реальний сектор економіки стає нераціонально. Вигідніше займатися спекуляцією – перепродажем товарів, грою на фондовому ринку тощо. Таким чином, інфляція веде до скорочення реального ВВП, а в більш довгостроковому періоді і до руйнування національного багатства країни.

6. Інфляція призводить до неминучих галузевих і регіональних диспропорцій,знецінює не тільки гроші, але й всю систему регулювання ринкового господарства. В умовах інфляції ціни на товари, відсоткові ставки, номінальна заробітна плата не надають об'єктивних цінових сигналів, а перетворюються на такий собі «інформаційний шум». Господарство стає все менш керованим і все більш актуальними стають гасла «замороження цін», «заборона спекуляції» і т.п. Зростає загроза переходу до авторитарного або тоталітарного режиму, особливо в умовах гіперінфляції. Достатньо згадати Німеччину 1933 р., коли до влади прийшли фашисти, нескінченні воєнні перевороти в латиноамериканських країнах в 1960-х рр. Серед економістів популярним є вираз «інфляція – економічна мати фашизму».

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.012 с.)