Цілі й інструменти макроекономіки

Макроекономіка формується через економічну політику держави. В арсеналі цієї політики повинні завжди виділятись приорітетні цілі, а також інструменти для досягнення цих цілей. Суперечки навколо макроекономічних цілей утворюють розділи в платформах політичних партій або їх кандидатів.

Сучасна ринкова економіка включає наступні основні макроекономічні цілі, які дають оцінку економічному розвитку країни:

1) обсяг виробництва;

2) зайнятість населення;

3) стабільність цін;

4) міжнародна торгівля.

Кількість пріоритетних економічних цілей у розвитку будь-якої країни можна розширити. Наприклад, американські економісти К.Макконнел і С.Брю в «Економікс» виділяють вісім пріоритетних цілей: економічне зростання, повна зайнятість, економічна ефективність, стабільний рівень цін, економічна свобода, справедливий розподіл доходів, економічна забезпеченість, торговий баланс. Однак, у макроекономічній теорії і практиці найчастіше використовуються чотири основні цілі, виділені нами.

1. Обсяг виробництва. Є багато показників обсягу виробництва. Основним вважається ВВП. Для визначення тенденції зростання використовується потенційний обсяг виробництва, за який приймається його можливий максимум. Потенційний обсяг виробництва ще називають обсягом виробництва за повної зайнятості. Різниця між потенційним та фактичним ВВП, називається ВВП – розривом, або ВВП – дефіцитом. Великий ВВП –розрив означає, що економіка перебуває у фазі спаду і змістилася всередину кривої виробничих можливостей (КВМ). Разом з тим потрібно зазначити, що потенційний обсяг виробництва не виражає межі фізичної потужності економіки, а дефіцит ВВП не завжди є результатом неефективної економічної політики. Потенційний обсяг виробництва (повна зайнятість), як ми вже зазначали, – явище не постійне. А дефіцит ВВП можуть провокувати зміни світових цін на ресурси, неврожайні роки, стихійні лиха й інше.

2. Зайнятість і безробіття. Досягнення високої зайнятості являє собою не тільки особливу економічну ціль, а і соціальну. Людина, яка втрачає роботу несе не тільки економічні втрати. У безробітних економічний стрес поєднується з психологічним і моральним. А це провокує погіршення здоров'я, зменшення енергійності, життєвої мотивації людини тощо.

3. Стабільні ціни:

а) на вільному ринку ціни визначаються попитом й пропозицією максимально можливою мірою, а уряди утримуються від контролю за цінами на окремі товари. Тільки коли фірми вільно встановлюють ціни, ринок скеровує ресурси в русло найкращого їх використання, тобто на ринку відсутні перевиробництво і дефіцит товарів;

б) уникнення різкого падіння чи зростання загального рівня цін. Швидкі зміни цін ведуть до спаду економічної активності. Адже такі зміни породжують проблеми нерівноваги у сукупному попиті й пропозиції, виникають надлишки і дефіцити товарів. Люди втрачають орієнтири, допускають помилки, їх турбує купівельна спроможність грошей.

4. Міжнародна торгівля – це обмін товарами і послугами між державно-національними господарствами. У довгостроковому періоді держави в цілому намагаються підтримувати рівновагу експорту та імпорту. Різниця між величиною експорту та імпорту країни називається чистим експортом. Коли чистий експорт має додатнє значення, то кажуть, що існує активне торгове сальдо. Дефіцит торговельного балансу виникає, коли вартість імпорту перевищує вартість експорту. Зовнішній дисбаланс – серйозна економічна і політична проблема. Країна, яка має боргові зобов'язання і вчасно не розраховується по них, стає залежною від інших країн. У таких умовах важко проводити національну економічну політику. Вище згадана ситуація є актуальною для багатьох слаборозвинутих країн і країн із перехідною економікою, в тому числі й для України.

Уряди мають, або повинні мати, відповідні інструменти, якими можна впливати на економічну діяльність. Інструменти макроекономічної політики – це економічні змінні, контрольовані урядом, які можуть впливати на одну або декілька макроекономічних цілей. Це означає, що змінюючи економічну політику, уряди можуть скерувати економіку у напрямі кращого узгодження обсягу виробництва, цінової стабільності, зайнятості та зовнішньої торгівлі.

Основні інструменти макроекономічної політики:

1) фіскальна політика;

2) грошова політика;

3) політика регулювання доходів;

4) зовнішньоекономічна політика.

Розглянемо їх більш детально:

1. Урядові витрати (видатки) і податки складають елементи фіскальної політики. Одним із основних завдань державної політики є стабілізація економіки. Маніпулюючи державним бюджетом і податками, можна активно впливати на основні макроекономічні показники, зайнятість і інфляцію. Одним із основних положень кейнсіанської економічної теорії є висновок про те, що уряд зобов'язаний чинити саме так. Збільшення державних витрат викликає зростання розмірів зрівноваженого ЧВП, а скорочення цих витрат веде до зниження його величини. Навпаки, збільшення податків викликає зменшення ЧВП, а скорочення податків – збільшення зрівноваженого ЧВП. Відповідно фіскальна політика, орієнтована на боротьбу з безробіттям, передбачає зростання державних витрат і скорочення податків. У свою чергу елементами фіскальної політики, які впливають на інфляцію, стає скорочення державних витрат при зростанні податків. Більш детально про це мова йде у наступних темах.

2. Монетарна (грошова) політика. Наукові основи такої політики розроблені вченими Чікагської школи політекономії (М.Фрідмен). Згідно з поглядами монетаристів, гроші є головною сферою, яка визначає рух і розвиток виробництва. Між динамікою грошової маси і динамікою ВВП існує тісний функціональний зв'язок, а грошові імпульси – найбільш надійний настроювач економіки. Оскільки зміни грошової маси відбиваються на економіці не відразу, а з деяким запізненням (лагом), то це може привести до небажаних результатів. А отже слід відмовитись від короткострокової грошової політики. Її необхідно замінити довгостроковою політикою розрахованою на довгий, постійний вплив на економіку. Зростання грошової маси повинно бути таким, щоб забезпечити стійкість цін. Воно повинно також відповідати темпам зростання ВВП. Практично в сучасних умовах темп зростання грошової маси у західних розвинутих країнах повинен складати 3-4% в рік. Це приблизно відповідає середнім темпам економічного зростання цих країн.

3. Політика контролю заробітної плати та цін називається політикою регулювання доходів. Така політика найчастіше проводиться в умовах високого рівня інфляції, коли «заморожуються» на деякий час і ціни на товари, і зростання заробітної плати. Політика регулювання доходів є найсуперечливішою з усіх інших видів макроекономічної політики. Багато економістів розчаровані в політиці, зарплата – ціна і вважають її просто неефективною і навіть шкідливою, бо втручання у функціонування вільного ринку сковує динаміку відносин цін і нездатне зменшувати інфляцію.

Контроль над цінами перешкоджає їх зміні, що необхідно для ефективного розподілу ресурсів. Наприклад, контроль за квартплатою сприяє створенню стійкого дефіциту житлових площ. В умовах низької квартплати інвестори не схильні будувати нові будинки, а вкладення у ремонтні роботи виявляються невигідними. Річ у тім, що контроль за квартплатою не дозволяє їй збільшуватись і, таким чином, сигналізувати про прибутковість перерозподілу ресурсів на користь житлового будівництва.

4. Зовнішньоекономічна політика. Найголовніші інструменти цієї політики поділяються на дві групи:

1) торговельна політика, що включає мита, квоти, ліцензії та інші складові, які обмежують або стимулюють імпорт-експорт;

2) управління валютним ринком. Існують плаваючі та фіксовані валютні курси. Плаваючі – встановлення валютного курсу виключно з допомогою попиту і пропозиції валют. Фіксовані – щодо інших валют. Більш детально про інструменти зовнішньоекономічної політики, встановлення валютного курсу, мова йде у наступних темах.

Уряд будь-якої економічно розвинутої країни повинен володіти інструментами макроекономічної політики, чітко уявити її цілі і наслідки. Особливо це стосується країн, у яких здійснюється формування ринкової системи, в тому числі і в Україні. У цих країнах часто можна бачити намагання уряду керувати економічними процесами «ручними» методами. Як правило, таке втручання в економіку приводить до негативних результатів.