Причини інфляції. Рання крива Філіпса

Основний потік макроекономіки розглядає інфляцію як багатофакторний процес, тобто причини інфляції різноманітні (див. табл. 1.). Серед головних причин інфляції виділяють такі:

- зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту;

- дефіцит державного бюджету;

- мілітаризація економіки;

- монополії та необгрунтовані привілеї;

- особливості структури національної економіки та ін.

І. Однією із функцій центрального банку є постачання національної економіки потрібною кількістю грошей. Крім неї, центральний банк виконує низку інших функцій, що нерідко потребує збільшення обсягу грошової маси. Наприклад, щоб відвернути економічний спад, центральний банк проводить політику “дешевих грошей”, що збільшує кількість грошей в обігу і веде до інфляції. Інколи бувають випадки, коли центральний банк намагаючись прискорити розвиток національної економіки або маючи якусь іншу мету, невиправдано підвищує темпи зростання грошової маси, які перевершують темпи зростання національного продукту. В результаті ціни починають швидко зростати і розвивається інфляція. Загалом можна стверджувати: якщо центральний банк із певних причин (економічних чи політичних) швидко збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція попиту.

ІІ. Часто причиною розвитку інфляції є перевищення державних видатків над податковими надходженнями. Якщо бюджет дефіцитний, то як його не фінансуй, інфляції не уникнути. Але швидкість розвитку інфляції значною мірою залежить від того, як покривається дефіцит бюджету – за рахунок позики, грошової емісії чи підвищення податків. Фінансування дефіциту бюджету за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту. Фінансування дефіциту за рахунок позик у приватному секторі, зовнішніх запозичень чи підвищення податків індукує значно слабші й відкладені у часі інфляційні імпульси.

ІІІ. Важливим чинником підвищення інфляційного процесу є мілітаризація економіки.

1) Розвиток військового сектора часто є причиною бюджетного дефіциту, бо він фінансується із бюджету. А бюджетний дефіцит, як уже зазаначалось, неминуче веде до інфляції.

2) Крім того, військово-промисловий комплекс, поглинаючи матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спотворює розподіл ресурсів у національній економіці, що згубно позначається на сукупній пропозиції та індукує інфляцію. Ці ресурси можна використати для виробництва продукції мирного призначення.

3) Зайняті в військовому виробництві працівники збільшують сукупний попит на товари, не сприяючи зростанню пропозиції цих товарів.

ІУ. Ще однією причиною розвитку інфляції є монополії та необгрунтовані привілеї. Для збереження свого панівного становища на ринку монополістичні структури намагаються не лише запровадити і утримати високі ціни, а й обмежувати розміри пропозиції. Це вкрай несприятливо впливає на співвідношення попиту і пропозиції, спричинюючи відставання пропозиції від попиту, що супроводжується зростанням цін. Крім того, ці структури, заглушаючи конкуренцію, сповільнюють реагування пропозиції на коливання попиту, що генерує інфляційні імпульси.

У. На думку багатьох економістів, однією з причин хронічної інфляції другої половини ХХ ст. є структурні диспропорції в національній економіці. Інфляція виникає внаслідок взаємодії чинників, які обмежують дію ринкового механізму. Наприклад, наймані працівники у менш продуктивних секторах національної економіки домагаються такого самого рівня заробітної плати, що й працівники високопродуктивних галузей. У разі такого вирівнювання доходів витрати на одиницю продукції зростають і розвивається інфляція пропозиції.

VІ. Хоча основні чинники інфляції концентруються всередині національної економіки, але є такі, що перебувають за її межами. Наприклад, інфляція переноситься каналами світової торгівлі. Зростання цін на сировину та енергоносії стимулює розвиток інфляції витрат. Скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від’ємне сальдо платіжного балансу країни також спричиняють інфляцію.

 

Таблиця 1.

Класифікація інфляції за джерелами її виникнення

Види інфляції	Причини інфляції	Механізм та особливості протікання
Інфляція попиту	Надмірне зростання грошової маси	Під зростанням грошової маси розуміють зростання обсягу грошей, або швидкості їх обігу
Надмірні державні видатки	Державні видатки зростають, збільшуючи дефіцит бюджету
Зростання чистого експорту	Збільшення попиту на продукцію національних виробників з боку іноземців підвищує сукупний попит
Структурні зрушення	Зростання попиту в одному із продуктивних секторів економіки може не супроводжуватися зниженням цін у депресивному секторі
Вибір між інфляцією та безробіттям і пов’язана з цим стимулювальна політика уряду	Уряд намагається за допомогою стимулювальної політики знизити безробіття в країні
Інфляційні очікування	Очікування щодо зростання цін у майбутньому спонукають споживачів купувати товари про запас, а фірми – нагромаджувати фактори виробництва, провокуючи тим самим додаткові інфляційні імпульси
Інфляція пропозиції	Спіраль “зарплата – ці­ни”, яка виникає за значного зростання но­мінальної зарплати	Підвищення зарплатні здорожчує виробництво та переміщує криву АS вліво
Зростання процентних ставок	Підвищення плати за кредит збільшує витрати виробництва
Зростання цін на мате­ріальні ресурси, зокрема на енергоносії	Зростання цін на енергоносії внаслідок політики країн-нафтоекспортерів збільшує витрати виробництва і переміщує криву АS вліво
Структурні особливості національної економіки (скандинавська модель)	Керуючись принципами рівності і справедливості, наймані працівники у менш продуктивних секторах економіки вимагають таку ж зарплату, яку мають працівники високопродуктивних галузей. У разі такого вирівнювання доходів витрати на одиницю продукції в економіці зростають
Економіка пропозиції. Пригнічення економіч­ного розвитку через податки	Податки пригнічують приватне виробництво, що знижує ефективність економіки, а отже збільшує витрати на одиницю продукції
Мілітаризація економіки	Військово-промисловий комплекс, поглинаючи матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спотворює розподіл ресурсів у національній економіці, що згубно позначається на сукупній пропозиції
Монополізм окремих галузей	У монополізованих секторах економіки виробники у відповідь на зростання попиту підвищують ціни замість нарощування виробництва
Інфляція очікування	Для зниження ризику втрати реальних доходів унаслідок інфляції виробники заздалегідь підвищують ціни на свою продукцію

VІІ. Невірна податкова політика. Мова йде в першу чергу про ставки податку на прибуток. Якщо вони не помірно високі, включається механізм гальмування виробництва і продажу.

Отже в сучасній економіці інфляцію індукує ціла низка чинників.

 

Рання крива Філіпса

Ще на початку ХХ століття американський економіст І. Фішер розкрив взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям. Статистичні дані показували, що у фазі піднесення рівень безробіття знижується, а темп інфляції, навпаки, зростає. Протилежний хід подій простежувався у фазі спаду – рівень безробіття зростав, а інфляція знижувалася. Така динаміка інфляції та безробіття сприймалася економістами як належна, і глибинні її причини не досліджувалися. Лише у 1958 році новозеландський економіст А. Філіпс опублікував статтю про взаємозв’язок між величиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії упродовж 1861-1957 рр. (рис. 1). Пізніше цю залежність почали називати кривою Філіпса. По вертикальній осі Філіпс відклав темпи зростання номінальної зарплати, а по горизонтальній – рівень безробіття. Точці, в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Згідно з оцінкою Філіпса, такий рівень безробіття у Великій Британії становив 5,5 %. Ця крива не перетинає вісь ординат, бо досягти абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично неможливо.

 

Рис. 1. Рання, або емпірична крива Філіпса

0 Рівень безробіття (%)   5,5

 

У 1960 році американські економісти Семюелсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. Їм удалося порівняти рівень безробіття з рівнем інфляції (а не темпами зростання зарплати, як то було раніше). Таке вдосконалення кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці. Початкову стабільну криву, побудовану на підставі емпіричних даних, називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям який виражає крива Філіпса? Чинники, що лежать в основі зазначеного зв’язку, аналогічні тим, які зумовлюють додатний нахил проміжного відрізка сукупної пропозиції. Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринків праці, які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни рівень безробіття у фазі піднесення перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовільняється. Це спричиняє тут підвищення заробітної плати, що генерує зростання витрат і цін. Отже, ціни починають зростати ще до того, як національна економіка досягає повної зайнятості.

Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба в представниках їхньої професії, в інших – перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці не достатньо пристосовується до змін у попиті й пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще перед тим, як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції на проміжному відрізкові кривої АS.

У 60-70-х роках більшість економістів вважали, що кожна країна стоїть перед проблемою вибору між двома лихами національної економіки – інфляції та безробіття. Інакше кажучи, якщо країна хоче досягти низького рівня безробіття, вона змушена прийняти вищий рівень інфляції. І навпаки, щоб знизити темпи інфляції, нація мусить терпіти вищий рівень безробіття. Від так крива Філіпса стала основою макроекономічної політики урядів багатьох країн. Вплив уряду на сукупний попит за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики давав змогу переміщувати економіку по кривій Філіпса і вибирати певну точку на ній, тобто певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття. Наприклад, стимулювальна макроекономічна політика збільшувала сукупний попит, а отже й рівні національного виробництва та зайнятості. Проте водночас вона індукувала вищий темп інфляції. Навпаки, стримувальна монетарна політика давала змогу знизити рівень інфляції, але коштом зростання безробіття, тобто зниження обсягу національного виробництва.