Сутність економічної єдності світу

Сутність економічної єдності світу

Положення про матеріальну єдність світу є загальноприйнятим. Генеза економічної єдності світу охоплює три великі періоди:аграрний, індустріальній та постіндустріальній (ноосферно-космічній). На нинішньому етапі формується економічний базис єдиної світової цивілізації. Матеріальні підвалини цього всесвітньо-історичного процесу створюються у сфері виробництва, в умовах і формах економічного життя людства.

Головною детермінантою зближення економічних форм життя народів і держав є новітні ресурси і комунікації.Процес усебічного зближення у сферах виробництва, науково-технологічної діяльності та послуг зумовлений посиленням дії загально-цивілізаційних законів і закономірностей, що охоплюють також сфери політики, ідеології, культури. Глобальний синтез, який поширюється на всю планету, веде до утворення світової економічної спільноти, цілісної господарської міжнародної структури. Серед чинників, що формують економічну єдність світу, треба також зазначити інтернаціоналізацію виробництва та обігу, міжнародну господарську інтеграцію, науково-технологічну революцію, необхідність спільного розв'язання глобальних проблем людства тощо.

Новітні ресурси

Головною детермінантою зближення економічних форм життя народів і держав є новітні ресурси, що модифікують організаційно-господарські способи функціонування економік різних країн.

Новітні ресурси - головна детермінанта зближення економічних форм життя народів і держав

3. Інтернаціоналізація господарського життя та його етапи

Участь країни у світовому господарстві. Інтернаціоналізація господарського життя почалася за доби великого машинного виробництва і в її розвитку можна виділити три головних етапи. На першому етапі (приблизно кінець ХVІІІ — кінець ХІХ ст.) інтернаціоналізація виробництва ґрунтувалася переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. На другому етапі (кінець ХІХ — середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, що пов’язана з розвитком складної коопераціїСаме у цей час розвиваються всі головні форми міжнародного поділу праці: загальний (базується на спеціалізації сфер суспільного виробництва), частковий (на предметній спеціалізації окремих галузей), одиничний (на подетальній, поопераційній спеціалізації окремих виробничих одиниць).

На третьому (сучасному) етапі, що розпочався із середини ХХ ст., інтернаціоналізація набуває комплексного характеру, тобто охоплює всі підсистеми світового господарства, поширюється практично на всі галузі виробничої та невиробничої сфер, на всі країни світу.

4. Вплив НТР на сучасне виробництво

Вирішальний вплив на розвиток світового господарства упродовж усієї історії мав НТП – постійний динамічний процес удосконалення технології й техніки. Світове господарство нині перебуває від впливом третьої (сучасної) науково-технічної революції, якій властиві такі характерні риси:

перетворення науки на провідну виробничу силу суспільства, зростання наукомісткості виробництва;

комп’ютеризація всіх сфер, використання нових конструкційних матеріалів, нових видів та джерел енергії, розвиток біотехнологій;

удосконалення техніки у напряму економії ресурсів і охорони оточуючого середовища;

вихід на нові рубежі дослідження Світового океану і космосу;

докорінна перебудова галузевої і територіальної системи виробництва.

Комп’ютеризація, електронізація, автоматизація виробничих процесів сприяє перерозподілу трудових ресурсів за галузями господарства. Зменшується чисельність зайнятих у матеріальному виробництві, зростає частка працюючих у нематеріальній сфері – обслуговуванні, банківсько-фінансових установах, освіті, науці.

НТР впливає на територіальну організацію виробництва, розміщення продуктивних сил. Екстенсивний шлях розвитку економіки за рахунок освоєння нових земель, будівництва нових підприємств, замінюється інтенсивним, який передбачає якісне оновлення існуючих підприємств, нових підходів до використання наявних територій.

5. Глобалізація економічного розвитку

В останні роки у світі надзвичайно інтенсивно розвивається глобалізація, прискорено зростають масштаби світової торгівлі та інші процеси міжнародного обміну, світова економіка стає більш інтегрованою і відкритою. Глобалізація - це об'єктивний процес, який сприяє поступовому взаємному проникненню технологічних та культурних стандартів різних держав. Тож очевидно, що самодостатність країни сьогодні вже є несумісною із сучасними тенденціями розвитку міжнародної спільноти та економічних відносин. основні риси, які характеризують глобалізацію світової економіки:1. Поглиблення міжнародного поділу праці з його переходом від спільного к специфічному і єдиному.2. Перевищення темпів росту міжнародного товарообігу над темпами росту обсягів світового виробництва.3. Зростаюча лібералізація міжнародної торгівлі, виражена у відкритті національних ринків товарів і послуг шляхом поступового зняття торгівельних обмежень і бар’єрів.4. Випереджуюче зростання руху капіталу у відношенні до руху товарів. Формування світового фінансового ринку, збільшення потоків портфельних і прямих іноземних інвестицій.

Особливості сучасного етапу розвитку науково-технологічної сфери

Проявляються в змінах структури міжнародної торгівлі. За останні 20 років питома вага товарів, що втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє, се­редні технології — майже в 1,5 рази за одночасного скорочення первинних продуктів та товарів із низькою технологією. Усе це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного роз­витку, розширює можливості використання технологічних ресур­сів менш розвинутими в економічному відношенні країнами. Ши­рока міжнародна кооперація в галузі науки й техніки, обмін тех­нологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу між­народну науково-технологічну систему.

Типи міжнародного виробництва

Під міжнародним виробництвом розуміється виробництво товарів і послуг за участю іноземного підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій, на основі міжнародної спеціалізації.

Виділяється п'ять головних типів міжнародного виробництва:

- ресурсний - виробництво ґрунтується на ресурсній базі й спільному використанні капіталів, технології, додаткових активів;

- ринковий - виробництво базується на спільному використанні капіталів, технології, інформації, застосовуванні сучасного менеджменту і організаційного досвіду;

- спеціалізаційний - виробництво основане на раціональній спеціалізації продуктів або технологічних процесів, забезпечує широкий доступ до ринків, економію на масштабах і географічну диверсифікацію;

- торговельний та розподільчий - виробництво пов'язане з торгівлею й розподілом виробленої продукції на місцевих ринках;

- змішані виробництва, що становлять різні комбінації вищеназваних чотирьох типів і використовують, крім того, переваги ринку та портфельних інвестицій.

8.Міжна­родний обіг та світова торгівля як функціональна сфера світової економіки

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзерка­люється рух різноманітних ресурсів, що перемішуються між краї­нами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжна­родний обіг, світова торгівля.

Основні форми МЕВ

1)Міжнародна торгівля — обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами;

2)Міжнародний рух капіталу — переміщення капіталу між країнами світу в пошуках сфери найбільш вигідного його вкладання.

3)Міжнародна міграція робочої сили — переміщення між країнами працездатного населення переважно з економічних причин.

є інші підходи щодо класифікації форм реалізації міжнародних економічних відносин. Так, наприклад, торгівля технологіями може виділятися як самостійна форма МЕВ. Інші вважають формою міжнародні валютні відносини.Необхідно загострити увагу на особливому значенні світової валютної системи для розвитку сучасних відносин між країнами. Сучасні валютні ринки, валютні відносини перетворились із суто обслуговуючих товарні операції та операції руху капіталу у самостійну форму МЕВ.

Реалізація різноманітних форм МЕВ їх суб’єктами здійснюється на тому чи іншому рівні, які розрізняються, зокрема, залежно від ступеню інтенсивності їх взаємодії:

• Економічні контакти — це найпростіші економічні зв’язки, які мають епізодичний характер і регулюються переважно одиничними угодами, контрактами;

• Взаємодія — стійкі економічні зв’язки на основі міжнародних угод і домовленостей, які складені на тривалий час;

• Співробітництво — міцні економічні зв’язки, на основі спільних, попередньо вироблених і узгоджених намірів, які закріплені в угодах довгострокового характеру;

• Міжнародна економічна інтеграція — це рівень розвитку МЕВ, коли в процесі інтернаціоналізації господарського життя відбувається переплетіння економік двох або більше країн і проводиться узгоджена політика з елементами національного регулювання.

Міжнародний поділ праці

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація кожної країни на випуску певних виробів із метою задоволення потреб як своїх, так і країн-партнерів. Існує три види міжнародного поділу праці: загальний МПП — поділ праці між країнами за значними сферами суспільного виробництва; частковий МПП — поділ праці між країнами в одній із сфер суспільного виробництва; одиничний МПП — поділ праці між країнами в межах одного підприємства.. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація

МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним. Вертикальне — спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства).

Виникнення та подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів, які можливо систематизувати за такими ознаками:

• Природно-географічні — відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наявність природних ресурсів;

• Соціально-економічні — характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків, політичні фактори країн;

• Науково-технологічний прогрес — розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.

Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світових господарських зв’язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.

 

Митні збори

1. Адвалерне мито — це митний податок, який визначається як відсоток від вартості товару;

• мінімальне — застосовують до товарів, що експортуються,

• максимальне — застосовують до імпорту.

2. Специфічне мито — митний податок, який визначається у виг­ляді тарифу, твердої ставки до кількості, ваги, обсягу, довжини товару. Виражається в тарифі, у переліку товару з вказівкою для кожного з них розміру мита, що стягується, у відсотках або гро­шовій сумі до вартості 1 одиниці товару.

3. Комбіноване мито є поєднанням адвалерного та специфічного мита.

4. Сезонне мито — його величина визначається залежно від періоду здійснення експортно-імпортної операції.

5. Спеціальне мито є митним податком, яким оподатковуєть­ся продукція, вироблена на основі угоди про кооперування та спе­ціалізацію.

6. Компенсаційне мито — це митний податок, яким оподатко­вуються імпортні товари, щоб підвищити конкурентноздатність аналогічних товарів національного виробництва.

7. Антидемпінгове мито — мито, яке стягується з товарів, що реалізовуються за демпінговими цінам:

Ап=Ц х М х З х Д0,

Де: Ц — ціна одиниці товару; М — обсяг товару, що підлягає експорту-імпорту; З — ставка адвалерного мита; До — коефіцієнт перерахунку ВКВ у національну валюту.

Митний збір — це вид митних податків, який стягується при експорті-імпорті товару і є спеціальною оплатою обов'язкових послуг митних органів.

Митні збори сплачуються за маркування товару, їх пломбу­вання, складування, санітарний огляд, зберігання.

Розмір митних зборів становить приблизно 0,15 % від митної вартості товару (це оптова ціна + страхування + фрахт), залежно від умов постачання.

Податки, які платять експортери: податок на прибуток; вивізне мито — оподатковуються ті товари, які мають стра­тегічне значення для країни; мито; митні збори; ПДВ (при здійсненні бартеру).

Податки, які платять імпортери: мито; митні збори; ПДВ; акцизні збори; податок на прибуток.

Єдиний митний тариф України заснований на єдиній міжна­родній гармонізованій системі опису та кодування товарів. Він містить 21 розділ, де виділено 97 груп товарів, 124 товарні позиції, 5019 товарних позицій.

Порядок митного регулювання

 

Митний контроль здійснюється на території України і включає 3 стадії:

1. Заповнення митних документів суб'єктами ЗЕД (декларації). В них фіксуються дані про товар, який підлягає експорту/імпорту.

2. Проведення митного огляду товару, що підлягає експорту/імпорту.

3. Отримання товару з митниці та сплата мита. Для того, щоб товар перетнув митний кордон, треба мати такі документи:

o Дозвіл державних органів (реєстрація суб'єкта, надає йому право виходу на зовнішній ринок).

o Документи, що заповнюються на митниці.

o Ліцензія на експорт/імпорт товару, якщо він підлягає ліцензуванню.

o Документи, що свідчать про сплату митних податків.

o Документи, що свідчать про сплату митних зборів.

o Сертифікат походження товару.

o Сертифікат якості товару.

o Дозвіл санітарної служби.

o Дозвіл екологічної служби.

o Документи, що свідчать про сплату ПДВ.

o Документи, що свідчать про сплату акцизних зборів.

 

Принципи утворення СОТ

Створення Світової організації торгівлі (СОТ) є результатом багатосторонніх переговорів в межах ГАТТ упродовж 1986- 1993 років (Уругвайського раунду). Особливістю цих переговорів було розширення переговорного процесу за межі суто торговельних зв'язків, а саме: послуг, у тому чисельних зв'язків, а саме: послуг, у тому числі банківських, страхових, транспортних, будівельних, комп'ютерних, а також розгляд питань захисту інтелектуальної власності та інвестицій, пов'язаних з торгівлею. У межах раунду розглядалися питання удосконалення й адаптації механізму ГАТТ до сучасного етапу. Переговори за Уругвайським раундом організаційно забезпечувалися Комітетом з нагляду за впровадженням нових митних обмежень і 15-ма робочими групами (з митних тарифів; з тропічних товарів; з продукції, що виготовляється на базі природних ресурсів; із текстилю й одягу; з сільськогосподарських товарів; з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність, включаючи торгівлю контрафактними товарами; із захисних застережень; з функціонування системи ГАТТ; з торговельних питань інвестиційної політики; зі зміни статей ГАТТ; з урегулювання суперечок; з торгівлі послугами).

Конкретним результатом переговорів, які завершилися 15 грудня 1993 року, стало підписання Заключного акту та Угоди про створення СОТ представниками 120-ти країн 15 квітня 1994 року в м. Марракеш (Марокко).

Заключний акт за результатами Уругвайського раунду (Final Act Embodying the Results of the Uruguay Round of Multilateral Trade Negotiations, Marrakesh, 15 April, 1994) включав основні положення щодо створення COT і відповідні міністерські декларації, рішення та домовленості з фінансових послуг, зобов'язання країн щодо ратифікації для вступу в дію з 1 січня 1995 року, а також визначав відкритість СОТ для вступу протягом двох років та ін.

Правовий статус СОТ визначається ГАТТ (у редакції 1994 p.), а також Генеральною угодою з торгівлі послугами (ГАТС) та Угодою з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) і Домовленістю про правила та процедури розгляду суперечок.

 

Органiзацiйна структура СОТ

Конференція Міністрів. На підставі положень статті IV Марракейської угоди про створення Світової орган-зації торгівлі було утворено найвищий орган СОТ — Конференцію Міністрів, яка вико­нує функції СОТ як міжнародної організації і проводить усі необхідні для цього заходи.

Конференція Міністрів складається з представників усіх членів СОТ — по одному від кожної держави — члена СОТ. Європейський Союз є окремим самостійним членом СОТ на рівні з усіма державами, що входять до його складу. Конференція Міністрів має право приймати рішення з усіх питань, що регулюються багатосторонніми угодами СОТ.

Генеральна рада. До складу Генеральної ради входить по одному представнику від кожної країни - члена СОТ. Як правило, в ролі представників членів СОТ виступають посли або голови представництв відповідних держав при СОТ. Засідання Генеральної ради відбуваються 8-10 разів на рік в штаб-квартирі СОТ у Женеві.

Рада з торгівлі товарами. Основною функцією Ради з торгівлі товарами є здійснення нагляду за функціону­ванням багатосторонніх торговельних угод.

Рада з торгівлі послугами. Основними функціями Ради з торгівлі послугами є нагляд за виконанням поло­жень Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС). За станом на травень 2003 р. ство­рені допоміжні органи ради з торгівлі послугами: комітет з торгівлі фінансовими послугами; комітет із специфічних зобов'язань; робочі групи з внутрішнього регулювання та з правил ГАТС.

Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності. Основними функціями Ради з торговельних аспектів прав інтелектуальної влас­ності є нагляд за виконанням положень Генеральної угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, надання консультацій і допомоги членам СОТ та взаємодія з Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. На даний мо­мент допоміжних органів Рада не має.

Генеральний директор і Секретаріат. Відповідно до Марракейської угоди про створення СОТ для забезпечення її діяльності створюється секретаріат, очолюваний Генеральним директором, який обира­ється на трирічний термін конференцією міністрів.

Генеральний директор призначає співробітників Секретаріату, встановлює їх обов'язки й умови праці. У 2006 р. загальна кількість штатних співробітників Секрета­ріату СОТ становила 550 осіб.

Марракейська угода чітко встановлює коло обов'язків Генерального директора і співробітників Секретаріату. Співробітники Секретаріату користуються передбаченими міжнародним правом імунітетом і привілеями. У той самий час співробітники Секрета­ріату не мають права одержувати інструкції та консультуватися з урядами чи органами поза СОТ.

 

 

Основні угоди СОТ

Основою правової системи Світової організації торгівлі є три базові угоди, що визначають правила міжнародної торгівлі товарами, послугами та правами інтелектуальної власності:

Генеральна угода з тарифів та торгівлі;

Генеральна угода з торгівлі послугами;

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.

Правила торгівлі товарами додатково визначаються угодами, які є обов'язкови­ми до виконання всіма країнами — членами СОТ:

Угода про сільське господарство;

Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів;

Угода про технічні бар'єри в торгівлі;

Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи;

Угода про антидемпінгові мита;

Угода про оцінку товарів для митних цілей;

Угода про передвідвантажувальну інспекцію;

Угода про правила визначення походження;

Угода про процедури ліцензування імпорту;

Угода про субсидії та компенсаційні заходи;

Угода про захисні заходи.

Для розв'язання суперечок, що виникають між країнами у разі невиконання вимог угод СОТ, створено спеціальний орган, що діє відповідно до Домовленості про правила і процедури врегулювання суперечок.

Для постійного моніторингу стану дотримання вимог угод країнами - членами СОТ запроваджено механізм огляду торговельної політики, яким передбачено подання регулярних звітів країнами - членами СОТ про стан торговельного режиму.

 

Митні збори

1. Адвалерне мито — це митний податок, який визначається як відсоток від вартості товару;

• мінімальне — застосовують до товарів, що експортуються,

• максимальне — застосовують до імпорту.

2. Специфічне мито — митний податок, який визначається у виг­ляді тарифу, твердої ставки до кількості, ваги, обсягу, довжини товару. Виражається в тарифі, у переліку товару з вказівкою для кожного з них розміру мита, що стягується, у відсотках або гро­шовій сумі до вартості 1 одиниці товару.

3. Комбіноване мито є поєднанням адвалерного та специфічного мита.

4. Сезонне мито — його величина визначається залежно від періоду здійснення експортно-імпортної операції.

5. Спеціальне мито є митним податком, яким оподатковуєть­ся продукція, вироблена на основі угоди про кооперування та спе­ціалізацію.

6. Компенсаційне мито — це митний податок, яким оподатко­вуються імпортні товари, щоб підвищити конкурентноздатність аналогічних товарів національного виробництва.

7. Антидемпінгове мито — мито, яке стягується з товарів, що реалізовуються за демпінговими цінам:

Ап=Ц х М х З х Д0,

Де: Ц — ціна одиниці товару; М — обсяг товару, що підлягає експорту-імпорту; З — ставка адвалерного мита; До — коефіцієнт перерахунку ВКВ у національну валюту.

Митний збір — це вид митних податків, який стягується при експорті-імпорті товару і є спеціальною оплатою обов'язкових послуг митних органів.

Митні збори сплачуються за маркування товару, їх пломбу­вання, складування, санітарний огляд, зберігання.

Розмір митних зборів становить приблизно 0,15 % від митної вартості товару (це оптова ціна + страхування + фрахт), залежно від умов постачання.

Податки, які платять експортери: податок на прибуток; вивізне мито — оподатковуються ті товари, які мають стра­тегічне значення для країни; мито; митні збори; ПДВ (при здійсненні бартеру).

Податки, які платять імпортери: мито; митні збори; ПДВ; акцизні збори; податок на прибуток.

Єдиний митний тариф України заснований на єдиній міжна­родній гармонізованій системі опису та кодування товарів. Він містить 21 розділ, де виділено 97 груп товарів, 124 товарні позиції, 5019 товарних позицій.

Порядок митного регулювання

 

Митний контроль здійснюється на території України і включає 3 стадії:

1. Заповнення митних документів суб'єктами ЗЕД (декларації). В них фіксуються дані про товар, який підлягає експорту/імпорту.

2. Проведення митного огляду товару, що підлягає експорту/імпорту.

3. Отримання товару з митниці та сплата мита. Для того, щоб товар перетнув митний кордон, треба мати такі документи:

o Дозвіл державних органів (реєстрація суб'єкта, надає йому право виходу на зовнішній ринок).

o Документи, що заповнюються на митниці.

o Ліцензія на експорт/імпорт товару, якщо він підлягає ліцензуванню.

o Документи, що свідчать про сплату митних податків.

o Документи, що свідчать про сплату митних зборів.

o Сертифікат походження товару.

o Сертифікат якості товару.

o Дозвіл санітарної служби.

o Дозвіл екологічної служби.

o Документи, що свідчать про сплату ПДВ.

o Документи, що свідчать про сплату акцизних зборів.

 

Принципи утворення СОТ

Створення Світової організації торгівлі (СОТ) є результатом багатосторонніх переговорів в межах ГАТТ упродовж 1986- 1993 років (Уругвайського раунду). Особливістю цих переговорів було розширення переговорного процесу за межі суто торговельних зв'язків, а саме: послуг, у тому чисельних зв'язків, а саме: послуг, у тому числі банківських, страхових, транспортних, будівельних, комп'ютерних, а також розгляд питань захисту інтелектуальної власності та інвестицій, пов'язаних з торгівлею. У межах раунду розглядалися питання удосконалення й адаптації механізму ГАТТ до сучасного етапу. Переговори за Уругвайським раундом організаційно забезпечувалися Комітетом з нагляду за впровадженням нових митних обмежень і 15-ма робочими групами (з митних тарифів; з тропічних товарів; з продукції, що виготовляється на базі природних ресурсів; із текстилю й одягу; з сільськогосподарських товарів; з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність, включаючи торгівлю контрафактними товарами; із захисних застережень; з функціонування системи ГАТТ; з торговельних питань інвестиційної політики; зі зміни статей ГАТТ; з урегулювання суперечок; з торгівлі послугами).

Конкретним результатом переговорів, які завершилися 15 грудня 1993 року, стало підписання Заключного акту та Угоди про створення СОТ представниками 120-ти країн 15 квітня 1994 року в м. Марракеш (Марокко).

Заключний акт за результатами Уругвайського раунду (Final Act Embodying the Results of the Uruguay Round of Multilateral Trade Negotiations, Marrakesh, 15 April, 1994) включав основні положення щодо створення COT і відповідні міністерські декларації, рішення та домовленості з фінансових послуг, зобов'язання країн щодо ратифікації для вступу в дію з 1 січня 1995 року, а також визначав відкритість СОТ для вступу протягом двох років та ін.

Правовий статус СОТ визначається ГАТТ (у редакції 1994 p.), а також Генеральною угодою з торгівлі послугами (ГАТС) та Угодою з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) і Домовленістю про правила та процедури розгляду суперечок.

 

Органiзацiйна структура СОТ

Конференція Міністрів. На підставі положень статті IV Марракейської угоди про створення Світової орган-зації торгівлі було утворено найвищий орган СОТ — Конференцію Міністрів, яка вико­нує функції СОТ як міжнародної організації і проводить усі необхідні для цього заходи.

Конференція Міністрів складається з представників усіх членів СОТ — по одному від кожної держави — члена СОТ. Європейський Союз є окремим самостійним членом СОТ на рівні з усіма державами, що входять до його складу. Конференція Міністрів має право приймати рішення з усіх питань, що регулюються багатосторонніми угодами СОТ.

Генеральна рада. До складу Генеральної ради входить по одному представнику від кожної країни - члена СОТ. Як правило, в ролі представників членів СОТ виступають посли або голови представництв відповідних держав при СОТ. Засідання Генеральної ради відбуваються 8-10 разів на рік в штаб-квартирі СОТ у Женеві.

Рада з торгівлі товарами. Основною функцією Ради з торгівлі товарами є здійснення нагляду за функціону­ванням багатосторонніх торговельних угод.

Рада з торгівлі послугами. Основними функціями Ради з торгівлі послугами є нагляд за виконанням поло­жень Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС). За станом на травень 2003 р. ство­рені допоміжні органи ради з торгівлі послугами: комітет з торгівлі фінансовими послугами; комітет із специфічних зобов'язань; робочі групи з внутрішнього регулювання та з правил ГАТС.

Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності. Основними функціями Ради з торговельних аспектів прав інтелектуальної влас­ності є нагляд за виконанням положень Генеральної угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, надання консультацій і допомоги членам СОТ та взаємодія з Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. На даний мо­мент допоміжних органів Рада не має.

Генеральний директор і Секретаріат. Відповідно до Марракейської угоди про створення СОТ для забезпечення її діяльності створюється секретаріат, очолюваний Генеральним директором, який обира­ється на трирічний термін конференцією міністрів.

Генеральний директор призначає співробітників Секретаріату, встановлює їх обов'язки й умови праці. У 2006 р. загальна кількість штатних співробітників Секрета­ріату СОТ становила 550 осіб.

Марракейська угода чітко встановлює коло обов'язків Генерального директора і співробітників Секретаріату. Співробітники Секретаріату користуються передбаченими міжнародним правом імунітетом і привілеями. У той самий час співробітники Секрета­ріату не мають права одержувати інструкції та консультуватися з урядами чи органами поза СОТ.

 

 

Основні угоди СОТ

Основою правової системи Світової організації торгівлі є три базові угоди, що визначають правила міжнародної торгівлі товарами, послугами та правами інтелектуальної власності:

Генеральна угода з тарифів та торгівлі;

Генеральна угода з торгівлі послугами;

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.

Правила торгівлі товарами додатково визначаються угодами, які є обов'язкови­ми до виконання всіма країнами — членами СОТ:

Угода про сільське господарство;

Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів;

Угода про технічні бар'єри в торгівлі;

Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи;

Угода про антидемпінгові мита;

Угода про оцінку товарів для митних цілей;

Угода про передвідвантажувальну інспекцію;

Угода про правила визначення походження;

Угода про процедури ліцензування імпорту;

Угода про субсидії та компенсаційні заходи;

Угода про захисні заходи.

Для розв'язання суперечок, що виникають між країнами у разі невиконання вимог угод СОТ, створено спеціальний орган, що діє відповідно до Домовленості про правила і процедури врегулювання суперечок.

Для постійного моніторингу стану дотримання вимог угод країнами - членами СОТ запроваджено механізм огляду торговельної політики, яким передбачено подання регулярних звітів країнами - членами СОТ про стан торговельного режиму.

 

Функції валютного курсу

Валютний курс – мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Функції валютного курсу:

· Інтернаціоналізація грошових відносин

· Забезпечення взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів.

· Використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національних чи іноземних валютах.

· Використовується для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті компаній та банків.

· Перерозподіл національного продукту між країнами.

 

Функції валютних ринків

· Забезпечення виконання міжнародних розрахунків – ця функція виконується валютними ринкам з початку їх існування і є первинною по відношенню до всіх інших функцій бо валютні ринки виникли саме для її реалізації.

· Забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків – ця функція виникла в процесі подальшого розвитку та ускладнення МЕВ (поява прямих закордонних інвестицій, ТНК, світових фінансових центрів – поява світового господарства). Виконуючи цю функцію валютний ринок дозволяє суб’єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій.

· Страхування валютних та кредитних ризиків – ця функція виникла і почала розвиватися відносно недавно (значне підсилення розвитку відбулося після Кінгстонської конференції в 1978 року) після впровадження вільно плаваючих валютних курсів, що значно підвищило валютні ризики суб’єктів МЕВ. Зараз валютні ринки надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах.

· Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют. Валютні ринки дозволяють заробляти на проведенні операцій з валютними інструментами, учасники заробляють на різниці курсів купівлі та продажу певної валюти. Тобто спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток.

· Визначення валютних курсів – діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти.

· Диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав – тут мова йде про те, що суб’єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах

· Регулювання економіки – ця функція є похідною від функції визначення валютних курсів, бо через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній.

 

Суб’єкти валютного ринку

I. Державні установи:

§ центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті;

§ казначейства окремих країн.

2. Юридичні та фізичні особи:

§ компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюта, а також її пропонують; операції здійснюють через банки;

§ компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds,International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації;

§ приватні особи – неторгові операції -туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.

3. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків:

§ комерційні банки (ТНБ) – проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;

4. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж:

§ валютні біржі – в країнах з перехідною економікою - обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу;

§ валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.

Економічний зміст активу чи дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни зал