Проблеми які вирішуються в процесі залучення іноземного капіталу

Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

Зобовязання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

1) відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

2) зниження обмінного курсу місцевої валюти;

3) жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

4) стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

81. Міжнародний кредит та його функції

Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики Суб’єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов’язаний з наданням суб’єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

Функції міжнародного кредиту:

- забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;

- збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;

- прискорення реалізації товарів у світовому масштабі.

82. Основні сутнісні ознаки міжнародного кредиту

Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти різних країн. Суб’єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах повернення; терміновості; платності; гарантованості.

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов’язаний з наданням суб’єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

83. Форми та види міжнародного кредиту

1. За цільовим призначенням: 1) комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг; 2)iнвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;3)проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

2. За загальними джерелами:1) Внутрішні кредити – надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам.2)Іноземні (зовнішні) кредити –надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.3)Змішані кредити –як внутрішнього, так і зовнішнього походження.

3. За формою кредитування: 1) Товарні кредити – міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі. 2)Валютні (грошові) кредити – кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.

4. За формою забезпечення: 1)Забезпечені кредити – кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими як заставою. 2) Бланкові кредити – кредити, надані просто під зобов’язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент (кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди) та овердрафт.

5. За строками: 1)Надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців 2) Короткострокові – до 1 року 3) Середньострокові – від 1 до 5 років 4) Довгострокові – понад 5-7 років.

6. За валютою позики: 1)у валюті країни-позичальника; 2)у валюті країни-кредитора; 3) у валюті третьої країни; 4)у міжнародній грошовій одиниці.

7. За формою надання розрізняють: 1)фінансові кредити – зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження; 2)акцептні кредити – застосовуються у формі акцепта тратти імпортером або банком; 3)депозитні сертифікати – документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка; 4)облігаційні позики та ін.

8. За кредиторами: 1)Приватні кредити – надаються приватними особами. 2)Фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються фірмами. 3) Банківські кредити – кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами). 4)Урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від імені держави. 5)Кредити міжнародних фінансово0кредитних організацій. 6)Змішані кредити – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи. 7)Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера..

84. Звязок фірмового кредиту з банківським

Звязок фірмового кредиту з банківським полягає в тому, що хоча фірмовий кредит і відображає відносини між постачальником та покупцем, він все ж таки передбачає участь банківських коштів. При продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш довгі строки (до 7 років), що відволікає на тривалий час значні кошти експортера та примушує його звертатися до банківського кредиту або рефінансувати свій кредит у банку.

85. Нові методи фінансування експорту та їх суть

Кредитування зовнішньої торгівлі охоплює кредитування експорту та імпорту. Кредитування експорту може здійснюватися у таких формах:

- авансові платежі, які надають країни-експортери іноземним виробникам;

- банківського кредитування: надання кредитів в дорозі; відкриття кредитних ліній; надання кредитів під товари або товарні документи в країні імпортера;

- факторинг – придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Експортер поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання в свою чергу зобов’язується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу.

- форфейтинг – кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик неоплати зобов’язань та разового збору за зобов’язання купити векселі експортера.

- лізинг – кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну.

- компенсаційні угоди – форма довгострокового кредитування, за якої в рахунок погашення кредиту здійснюються зустрічні поставки продукції, виробленої на обладнанні, під купівлю якого був наданий кредит.

86. Євроринок та основні чинники його формування

Євроринок – ринок вільний від національної системи державного регулювання, його особливістю є пільговий (реєстраційний, податковий, валютний) режим для банківських операцій. Поява євроринку відноситься до 60-х років, коли банківські депозити у великих європейських банках значною мірою біли представлені в доларах – так званих євродоларах, що було повязано з масовим відливом доларів з США. На депозитах багатьох європейських банків знаходилися й інші валюти, що були іноземними для країни розташування банку. Ці депозити отримали назву євровалюти.

Банки почали використовувати ці кошти для кредитування клієнтів з різних країн. Банки США, розвиваючи мережу філій за кордоном, взяли активну участь у становленні цих ринків. Банки, що мають такі депозити і надають кредити в євродоларах і євровалютах, називаються євробанки.

Самі великі банки мають широку мережу закордонних філій і відділень, через яку вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це – транснаціональні банки (ТНБ), серед яких лідирують американські. Основна клієнтура ТНБ – промислові ТНК, які самі беруть активну участь в світових фінансових операціях.

В міжнародному кредитуванні широко застосовуються синдиковані кредити, які надаються декількома банками одному позичальнику. Створення синдикату банків дозволяє обєднати ресурси його учасників для проведення великих кредитних операцій.

87. Гарантійні інструменти покриття боргових зобовязань

Єврооблігації – боргові зобовязання, що випускаються позичальником при отриманні довгострокової позики на євроринку. Вони розміщуються одночасно на ринках декількох країн і номіновані у валюті, яка є для кредитора іноземною. Наприклад, позика компанії ФРГ в доларах США, отримана через розміщення облігацій у Франції, Великій Британії і Швейцарії. Єврооблігації випускаються на тривалі строки: від 4-7 до 15 років, 30 та 40 років. Розмір єврооблігаційної позики становить 20 та 30 млн. дол., а іноді – до 300-500 млн. дол. Похідні фінансові інструменти:

Форвардний контракт – це контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору, це тверда угода, тобто угода, обов’язкова до виконання. Предметом угоди можуть бути різні активи, наприклад акції, облігації, валюта та ін.. Цей контракт також може бути укладений з метою гри на різниці курсової вартості активів. Форвардна ціна – це ціна поставки, яка фіксується в контракті на момент його укладання.

Ф’ючерсний контракт – це контракт, який укладається на біржі між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Ці контракти укладаються з метою гри на курсовій різниці і, як правило, рідко мають своєю метою виконання реальної поставки активу. Ф’ючерсні контракти високоліквідні, для них існує широкий вторинний ринок. Ф’ючерсна ціна –відображає сподівання інвесторів відносно майбутньої ціни спот відповідного активу.

Своп – це угода між двома контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначених у контракті умов.

Опціон – це угода між двома сторонами про передання права (для покупця) та зобов’язання (для продавця) купити або продати відповідний актив (цінні папери, валюту та ін.) за відповідною (фіксованою) ціною у заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого строку.

Варанти – це опціон на придбання певної кількості акцій або облігацій за ціною виконання в будь-який момент часу до закінчення строку дії варанту. Варанти звичайно випускаються як додаток до якогось боргового інструменту.

88. Призначення та характеристика діяльність МВФ

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. У 1959 р. членами Фонду були 49 держав, на листопад 2004 р. – 179 країн.

Основними завданнями МВФ є: 1)сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;2)сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень;3)надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів;4)організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

89. Зовнішня заборгованість, її проблеми та масштаби

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. – все це різко загострило на увесь комплекс проблем, повязаних із заборгованістю цих країн. Причинами кризи також стали – невеликі розміри внутрішніх заощаджень, відємне сальдо зовнішньоторговельних операцій; значний імпорт капіталі за відсутності власних ресурсів та інші. До початку 70-х років сума боргу була відносно невеликою і представлена головним чином була кредитами іноземних держав та міжнародних фінансових інститутів (МВФ, СБ та регіональних банків розвитку). В кінці 70-х - на початку 80-х років становище змінилося, до процесу кредитування країн, що розвиваються, підключилися комерційні банки.. За даними Світового Банку нараховується 16 країн з високим рівнем заборгованості: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща.

Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник “вторинний ринок боргів”, на якому зі знижкою оберталися банківські вимоги до боржників.

Реструктурування боргів країн, що розвиваються, у 80-90-ті роки зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки значно поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох країнах Латинської Америки, Азії. Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти: 1)відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;2)зниження обмінного курсу місцевої валюти;3)жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за видатками державного бюджету, дефіцитом держ бюджету, ростом заробітної плати);4)стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

90. Шляхи зменшення зовнішньої заборгованості України

1. Врaховуючи специфіку стану державної заборгованості України дуже важливо рoзробити кoмплексну систему показників, які, окрім загальної платоспроможності та тимчасової ліквідності, включали б також індикатори гранично безпечного боргового навантаження на бюджет.

2. З метoю запобігання зростанню простроченої заборгованості в економіці слід усвідомлювати, щo в основі функціонування ринкової економіки лежить принцип довіри господарюючих суб'єктів oдне до одного. Підрив цієї довіри означатиме неминучу кризу. Oсь чому не можна не підтримувати дії Нaцбанку, спрямовані на подолання пaніки серед клієнтів банків.

3. Мaє бути посилений митний контроль за надходженням у країну так званого «сiрого» та «чорного» iмпорту, який, крім несплати мита та інших податків, призводить до подальшого вивезення іноземної валюти з країни. Необхідні також заходи нетарифного характеру, спрямовані на скорочення ввезення побутових товарів з країн Сходу та інших регіонів світу. Задля цього потрібно істотно підвищити контроль за якістю товарiв, котрі надходять в Україну.

4. Має бути взята за основу теза, що уряд та Національний банк зобов'язані не допустити зниження курсу гривні по відношенню до долара. Нa відміну від ситуації 1998-1999 років, падіння курсу національної валюти до іноземних валют, враховуючи oбсяг залучених іноземних та виданих валютних кредитів, матиме вкрай негативні нaслідки, адже спровокує масові прострочення зобов'язань за цими крeдитами та оголошення неплатоспроможними суб'єктів, що їх отримали.

5. Нeобхідно рoзширити та пришвидшити розвиток внутрішнього фінансового ринку для активізації купівлі державних зобов'язань.

91. Чинники залучення зовнішніх кредитів для країни

Зовнішнє запозичення виникає при перевищенні імпорту товарів та послуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятливим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого притоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок міжнародних позик (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних валютно-фінансових організацій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам, прямих іноземних інвестицій у дану країну, нарешті, використання валютних резервів держави.

Прямі іноземні інвестиції передбачають ввезення до країни капіталу (в грошовій або товарній формі) і є фінансовим потоком, який не створює боргових зобов'язань. Відповідно, коли держава витрачає частину власних резервів іноземної валюти, це супроводжується скороченням обсягу чистих іноземних активів, але не створює боргових зобов'язань.

Зовнішній борг складається із зобов'язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов'язання перед нерезидентами, призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу, можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка нижча.

92.Негативні наслідки діяльності міжнародних валютно-фінансових організацій

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. – все це різко загострило на увесь комплекс проблем, повязаних із заборгованістю цих країн. Причинами кризи також стали – невеликі розміри внутрішніх заощаджень, відємне сальдо зовнішньоторговельних операцій; значний імпорт капіталі за відсутності власних ресурсів та інші. До початку 70-х років сума боргу була відносно невеликою і представлена головним чином була кредитами іноземних держав та міжнародних фінансових інститутів (МВФ, СБ та регіональних банків розвитку). В кінці 70-х - на початку 80-х років становище змінилося, до процесу кредитування країн, що розвиваються, підключилися комерційні банки.. За даними Світового Банку нараховується 16 країн з високим рівнем заборгованості: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща.

Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник “вторинний ринок боргів”, на якому зі знижкою оберталися банківські вимоги до боржників.

Реструктурування боргів країн, що розвиваються, у 80-90-ті роки зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки значно поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох країнах Латинської Америки, Азії. Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти: 1)відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;2)зниження обмінного курсу місцевої валюти;3)жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за видатками державного бюджету, дефіцитом держ бюджету, ростом заробітної плати);4)стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

93. Діяльність європейських валютно-кредитних організацій.

В Європі функціонують такі регіональні валютно-кредитні організації:

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) – створений у 1958 р. як фінансова організація ЄС, яка забезпечує довгострокові позики для сприяння збалансованого і рівномірного розвитку країн Союзу. Метою ЄІБ є спрощене фінансування інвестицій в інфраструктуру чи промислових інвестицій за проектами, які викликають регіональний, галузевий чи загальноєвропейський інтерес. Більше ніж половина загальної суми позик виділяється для інвестицій у виробництво в регіонах, які відстають в індустріальному розвитку чи переживають занепад промисловості, для покращання систем звязку та охорони довкілля. Проекти, підтримані позикою ЄІБ, мають найнижчу з можливих відсоткових ставок. Кредити надаються на 20-25 років.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) – функціонує з 1991 р. з метою сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. Основними обєктами кредитування ЄБРР є приватні фірми і державні підприємства, що приватизуються, а також знову створювані компанії, включаючи спільні підприємства з міжнародними інвестиціями. 60% його ресурсів спрямовано на розвиток у цих країнах приватного сектора, а 40% - на розвиток інфраструктури.

Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) – створений у 1973 р. в межах європейської валютної системи. Він надає кредити країнам –членам ЄС для покриття дефіциту платіжного балансу за умови використання ними програми стабілізації економіки, а також виконує функції кредитно-розрахункового обслуговування.

94. Сутність поняття «валютна система»

Валютна система – це форма організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами. Валютна система має три складові: національна, міжнародна (регіональна) та світова валютні системи.

Національна валютна система – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Міжнародна (регіональна) валютна система -це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи є створена валютна система країн ЄС – це специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливання курсів національних валют та їх взаємну ув’язку.

Світова валютна система - це спеціально розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин між всіма чи значною кількістю країн світу.

95. Визначення світової валютної системи.

Світова валютна система– це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно–розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Світова валютна система - це спеціально розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин між всіма чи значною кількістю країн світу.

96. Функції світової валютної системи

Функції валютної системи:

· сприяння розвитку товарообмінних операцій

· встановлення правил та механізмів для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами

· здійснення платежів для покриття угод

забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів.

97. Елементи національної валютної системи.

Національна валютна система – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Елементи національної валютної системи: національна валюта;паритет національної валюти; режим курсу національної валюти; система валютного регулювання; міжнародна валютна ліквідність країни; наявність чи відсутність валютних обмежень; міжнародні кредитні засоби, регламентація їх використання; регламентація міжнародних розрахунків країни; режим національного ринку і ринку золота; національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни.

98. Класифікація валют

Класифікація видів валют:

1) в залежності від емітента валютних коштів:

· Національна валюта - грошова одиниця певної країни та той чи інший її тип (грошова, срібна, паперова).

· Іноземна валюта - грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках.

· Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР, ЕКЮ (з 1 січня 1999року замінена на євро).