Мистецтво Тетяни Яблонської.

 

Народилася 24 лютого 1917 року у місті Смоленськ (Росія) у родині викладачів. У 1928 році родина Яблонських переїхала на Україну в Одесу, у 1930 році – у Кам'янець-Подільський, потім у Луганськ, де у 1933 році Тетяна Яблонська закінчила сім класів неповної середньої школи і вступила до Київського художнього технікуму. Після його ліквідації, з 1935 по 1941 рік навчалася на факультеті живопису Київського державного художнього інституту (майстерня професора Федора Кричевського), який закінчила за фахом "художник-живописець".

У 1944-1952 роках – викладач рисунка, живопису та композиції Київського державного художнього інституту. У 1965-1966 роках – головний спеціаліст сектору інтер'єра Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування (КиївЗНДІЕП). У 1966-1967 роках – викладач, у 1967-1973 роках – професор, у 1966-1968 роках – завідуючий катедри композиції, керівник майстерні монументального живопису Київського державного художнього інституту. У 1951-1958 роках – депутат Верховної Ради УРСР. У 1956-1962 роках – член правління Спілки художників України, з 1963 року – член правління Спілки художників СРСР. Член Спілки художників України з 1944 року.

Твори: "Автопортрет" (1945), "Ворог наближається" (1945), "Перед стартом" (1947), "Відбудова Хрещатика" (1945), "Вечір на Дніпрі" (1947), "У парку" (1949), "Хліб" (1949), "Весна" (1950), "Застудилися" (1953), "На вікні весна" (1954), "Над Дніпром" (1954), "Ранок" (1954), "Близнюки" (1958), "Святковий вечір" (1960), "У старому Аштараку. Вірменія" (1961), "Разом з батьком" (1962), "Молода мати" (1964), "Нові вікна" (1964), "Весілля" (1964), "Життя" (1966), "Паперові квіти" (1967), "Літо" (1967), "Колиска" (1968), "Юність" (1969), "Безіменні висоти" (1969), "Життя продовжується" (1971), "Вдови" (1971), "Вечір. Стара Флоренція" (1973), "Тиша" (1975), "Зима в старому Києві" (1976), "Стара тепла піч" (1976), "Венеція. Великий канал. Етюд" (1977), "Гондоли. Етюд" (1977), "Льон" (1977), "Взимку на фермі" (1979), "Вечір на лузі" (1979), "Червень" (1981), "Гаяне чекає" (1982), "Портрет художника Є.Волобуєва" (1982), "Осінні тіні" (1987), "Перлиновий ранок" (1988), "Тінистий сад" (1988), "Зелене вікно" (1989), "Осінній портрет. Дочка Гаяне" (1989), "Під липами" (1992), "Золото осені" (1994), "Свіже повітря" (1995), "У сяйві осені. Портрет дочки" (1998); пейзажі Седнева (1993-1998), серія "Обереги" (1991-1992) і "Вікна" (1993-1996), "Спогади. По Україні" (1998-1999) тощо.

Протягом усього свого творчого життя брала участь у численних всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних виставках, серед яких найзначніші: у 1956 році – XXVIII Міжнародна художня виставка у Венеції (Бієнале); у 1958 році – Всесвітня виставка в Брюсселі, де Тетяна Яблонська була нагороджена бронзовою медаллю за картину "Хліб" (1949). Починаючи зі студентських років, мала більш ніж 30 персональних виставок у Москві, Лондоні, Будапешті, Києві, інших містах України.

Персональні виставки за період з 1991 по 2004 рік: 1992 рік – виставка живопису в Київському музеї російського мистецтва; 1993 рік – виставка живопису "З глибин душі" в Національному художньому музеї України, Київ; 1996 рік – виставка живопису "Вікна" в Київському музеї російського мистецтва; 1996 рік – виставка живопису в галереї "27" на Корк-стріт у Лондоні; 1997 рік – ретроспективна виставка живопису до 80-річчя від дня народження в Національному художньому музеї України, Київ; 1999 рік – виставка графіки (рисунок, акварель) в Українській Академії мистецтв; 1999 рік – виставка темперних робіт "Спогади" в Національному художньому музеї України, Київ; 2002 рік – виставка живопису "Пори року" в Національному художньому музеї України, Київ; 2004 рік – виставка робіт із серії "Пори року" в Українському культурному центрі у Москві; 2004 рік – виставка пастелі в Київському музеї російського мистецтва.

 

 

Указом Президента України Леоніда Кучми № 140/2001 від 3 березня 2001 року за самовіддане служіння Україні на ниві образотворчого мистецтва, визначні творчі здобутки і заслуги художниці Тетяні Нилівні Яблонській присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

 

 

Жила у Києві. Померла 17 червня 2005 року. Похована у Києві на Центральній алеї Байкового кладовища (дільниця № 52а, VIP-дільниця).

Народний художник УРСР (1960). Народний художник СРСР (1982). Дійсний член Академії мистецтв СРСР (1975). Академік Академії мистецтв України (АМУ, 1997).

Лауреат Державної премії СРСР (1949 – за картину "Хліб", 1951 – за картину "Весна", 1979 – за картину "Льон"). Лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка (1998 – за роботи останніх років). Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1951), орденом Дружби народів (1977); орденом "За заслуги" II ступеня (05.03.1997, за вагомий особистий внесок в економічний, науково-технічний і соціально-культурний розвиток України та з нагоди Міжнародного жіночого дня 8 Березня), Почесною відзнакою Президента України (орден "За заслуги" ІІІ ступеня, 23.08.1994, за визначні творчі здобутки в образотворчому мистецтві, багаторічну педагогічну і громадську діяльність). Нагороджена двома медалями Академії мистецтв СРСР (1974 – за картину "Вечір. Стара Флоренція", 1987 – за серію портретів). Нагороджена золотою медаллю Академії мистецтв України (2004 – за значні творчі досягнення). "Художник року" (ЮНЕСКО, 1997). "Жінка року" (Міжнародний біографічний центр, Кембридж, 2000). Почесний громадянин Києва (24.05.2001).

У 2006 році на честь Тетяни Яблонської названа одна з вулиць Києва у Солом'янському районі.

Роботи Тетяни Яблонської виставлені у Державній Третяковській галереї (Москва), Державному Російському музеї (Санкт-Петербург), Музеї Дракона (Тайвань), Національному художньому музеї України, Київському музеї російського мистецтва, Запорізькому художньому музеї, Харківському художньому музеї, Полтавському художньому музеї, Львівській національній галереї мистецтв тощо.

Видання: "Татьяна Яблонская. (Мастера советского искусства)" (Москва, 1980); "Тетяна Нилівна Яблонська. Каталог" (Київ, 1987); "Тетяна Яблонська. Альбом" (Київ, 1991); "Тетяна Яблонська. Каталог" (Київ, 1997), "Татьяна Яблонская. Каталог" (Москва, 1989), "Татьяна Ниловна Яблонская. Альбом репродукций" (Київ, 1960), "Т.Я.Яблонская. Жизнь. Альбом" (Москва, 1973), "Т. Н.Яблонська. Каталог" (Київ, 1960), "Т.Яблонская" (Москва, 1968), "Т.Н.Яблонская" (Москва, 1959).

Свою творчу діяльність починала як послідовниця соціалістичного реалізму, переважно у сюжетних композиціях. Її приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Але чимало робіт сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах, автопортретах. Стилістично манера письма Т.Яблонської зазнавала змін за весь період її довгого й плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом (наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженого соцреалізму.

Відомі твори:

«У парку»

«Перед стартом» (1944)

«Весна» (1950)

«Над Дніпром» (1954)

«На будові» (1957)

«Наречена» (1966)

«Колиска» (1968)

«Життя йде» (1971)

 

 

Надгробок Тетяни Яблонської на Байковому цвинтарі в Києві

 

 

Поштова марка 1967 року: картина «Хліб», 1949 р.

У 1960-х роках звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів. Це дало її мистецтву нову формотворчу живучість, зокрема у таких творах:

«На ярмарку в Солотвині» (1960)

«Весілля» (1963)

«Разом з батьком» (1962)

«Травень» (1965)

«Літо» (1967) та ін.

У багатьох творах вона наблизилася до руху нового українського мистецтва — бойчукістів, які прагнули до гармонійного поєднання традицій з модерністичними напрямами сучасності.

Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1953 року), дійсний член Академії мистецтв СРСР (з 1975 року), учасниця міжнародних виставок радянського мистецтва. Дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997 — 2005)

Картина «Хліб» зберігається в Третьяковській галереї (Москва) як зразковий твір «соціалістичного реалізму».

З 1944 по 1953 рр. викладач Київського художнього інституту. З 1966 по 1973 завідувач кафедри композиції, керівник навчально-творчої майстерні монументального живопису у Київському державному художньому інституті. В листопаді 1979 нагороджена Державною премією СРСР в галузі мистецтва — за картину «Льон».

2006 року на честь Тетяни Яблонської названа одна з вулиць Києва у Солом'янському районі.

52. театир корифеїв

Театр корифеїв — перший[2] професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.

 

Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.

 

Вистава «По ревізії» 1885 року

 

Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.

[ред.]

Історія

 

У 1881 році після довгих років боротьби корифеїв українці одержали можливість ставити вистави українською мовою. При всіх обмеженнях і умовностях (перед кожною українською виставою мусила відбутися російська) цей крок міністерства внутрішніх справ хоч трохи легалізував український театр.

 

У 1885 році єдина досі театральна трупа розділилася: Марко Кропивницький зі своїми акторами відокремився від Михайла Старицького і його прихильників. Обидва колективи відразу ж почали самостійне творче життя.

 

Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.

 

1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр.

 

У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою «Ревізора» Гоголя.

 

Микола Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими за іншi київськi театри.

 

Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни, коли царською владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.