Особливості Античної міфології



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості Античної міфології



Анти́чна літерату́ра (від лат. antiquus — стародавній) — це література стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському та Апеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях). Її письмові пам’ятки, створені на діалектах грецької мови і латинською мовою, належать до 1 тисячоліття до н.е. і початку 1 тисячоліття н.е. Антична література складається з двох національних літератур: давньогрецької та давньоримської. Історично грецька література передувала римській.

Антична міфологія — міфологія Давньої Греції та Риму. Традиційно в західній культурі саме з античною міфологією порівнюють міфологічні системи інших племен і народів.

Фантастичні оповідання про виникнення світу, народження богів, появу людей на землі, про початки культури — вміння використовувати і добувати вогонь, про стосунки людей і тварин, про всякі дива, про все «надприродне» — це міфи, що в своїй сукупності складають міфологію. В античній міфології було вперше сформульовано ідею посмертного суду, але антична міфологія не відрізнялась ані моральним рівнем, ані моралізуванням. Головною чеснотою була мужність, якій протиставлялося боягузтво.

Давньогрецькі міфи частково містять оповідання про діяння божеств, частково ж присвячені описам подвигів і пригод героїв - людей, обдарованих надприродною міццю, силою, спритністю і сміливістю, що вважалися дітьми різних богів і богинь. Ці древні сказання і легенди, що одержали широке поширення в народів средиземноморского світу, були запозичені римлянами. У новий час вони одержали загальну назву давньогрецької міфології.

Виникнувши спочатку в різних частинах Егейського басейну, окремі цикли міфічних сказань поступово злилися в систему своєрідного релігійного світогляду, заснованого на обожнюванні незрозумілих явищ природи і шануванні предків, особливо вождів племен, що повсюдно з'являлися “богорівними героями”.

Подібно легендам і сказанням стародавності: давньогрецькі міфи згодом були заповнені переказами про реальні історичні події, покладених в основу фабули епічних поем (“Іліади”,”Одисеї”,”Теогонії”,”Аргонавти” і т.д.), своєрідно відбиваючи явища того природного і суспільного середовища, у якій вони виникали.

Словянська міфологія.

Як і інші давні багатобожні (політеїстичні, язичницькі) вірування, вірування давніх слов'ян були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою.

Загальна характеристика давніх язичницьких вірувань

Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином сили природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казки. Таким чином з'явилися поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок тощо. Люди відкрили невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим. Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим). Поява цього поняття означало появу нової віри — єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю і поширилась по всьому світу у складі основних світових віросповідань- іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму, а також посіла важливе місце у індуїзмі, японських і китайських віруваннях (культ Неба).

На європейських і слов'янських землях поняття єдиного Бога поширилося в першу чергу завдяки християнству. Тому досить часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими, поганськими або язичницькими. Народні дохристиянські вірування чи язичництво — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть.

Походження слова «язичник» точно нез'ясоване. Найбільш ймовірно, що це слово пов'язане зі словом «язик» (мова), звідси його значення — плем'я, народ, люди, що говорять однією мовою. Саме як «народ» трактують це слово словники руської мови 17 ст. За етимологічним словником української мови слово «язичництво» — це «віра племені людей, пов'язаних спільним звичаєм і походженням». Слово «язик» відповідає біблійному «гой» (євр.) або «gens» (лат.). Тут доцільно згадати, що в стародавньому Римі всі боги підкорених народів (gens) включалися до складу богів Риму і їх статуї ставилися в Римському Храмі Всіх Богів (Пантеоні). Саме проти цього «язичництва» боролися як іудаїзм так і християнство, розділяючи людей на язичників, які поклоняються своїм язичницьким (місцевим, народним) богам і людей, які шанують лише Всевишнього. Саме віра у Всевишнього об'єднала людей з різних народів в єдину общину (церкву) і дала змогу вирішити велику кількість тих протиріч у питаннях вірувань, які існували у язичників. Тому саме ця віра була зроблена державною імператором Константином Великим в усій Римській імперії, після чого слово «язичник» стало синонімом слова «неримлянин», «варвар», «чужинець».

Тепер стає зрозуміло, чому Михайло Драгоманов вважав, що «язичницький» означає національний, крайовий, народний (тобто рідний для народу), а Митрополит Іларіон висловлював думку, що це слово означало саме «чужу віру», тобто те, що у греків та римлян означало «варвар».

В літописах дохристиянські вірування звуться «поганством», а люди, котрі сповідують інші віри (як рідні, так і чужі), звуться поганами. На думку деяких вчених, воно походить від лат. paganus, що первісно означало «селянин» (тобто людина з провінції Римської Імперії). «Поганська» віра розглядалась як погана, примітивна.

Особливості слов'янських язичницьких вірувань

Для язичників немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.

Сенс стародавньої віри — це не особисте спасіння, як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.

Пантеон богів

Слов'яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені[Джерело?] мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом початкової міфології, насправді були уявленнями наших предків про Всесвіт. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.

Головні східнослов'янські боги:

  • Перун — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає «блискавка, грім», був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.
  • Хорс — назва бога Сонця (чи небесного світила загалом) на Русі.
  • Дажбог — бог достатку, також вважався уособленням Сонця, покровитель Руської землі.
  • Стрибог — бог вітру.
  • Мокоша — ймовірно, богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва.
  • Сімаргл — ймовірно, божественний вісник
  • Волос (Велес) — покровитель скотарства та поезії.
  • Сварог — за Іпатіївським літописом, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.
  • Сварожич — бог вогню.
  • Рожаниці — богині долі.
  • Ярило — бог родючості і плодючості.

Важливою пам'яткою є «Велесова книга» — літературна пам'ятка нібито язичницьких часів, вік якої точно не встановлено, адже її оригіналів досі не знайдено. Вона стала відома суспільству при досить дивних обставинах, що дають підстави стверджувати що це підробка XVIII–XIX ст. Якщо ж це дійсно історична пам'ятка, то її значення неможливо переоцінити. Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів (частина з них не згадана в жодних інших джерелах), а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги — це одне ціле («бог єден і множествен»), що на погляди деяких дослідників є ідеєю єдинобожжя в досить незвичному вигляді.

16 .

Архітектура Київської Русі.

Архітектура посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, декоративно-прикладної творчості. Архітектура — передусім мистецтво створення (проектування і будівництва) будівель споруд та їх комплексів.

 

Це явище матеріальної культури і водночас один із провідних видів пластичного мистецтва, що ґрунтується на єдності принципів краси і корисності Як вид мистецтва, вона формує просторове середовище для життя і діяльності людини, виражає суспільні ідеї у художньо-естетичних образах.

 

Суспільна цінність архітектури зумовлюється функціональним характером споруд, їх естетичною визначеністю. За призначенням архітектура поділяється на основні типи: житлову, суспільно-громадську (культові будівлі, культурно-освітні, видовищні, адміністративні тощо), промислову (виробничі, транспортні, торговельні споруди). Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво (оформлення парків, скверів, бульварів тощо).

 

В Україні архітектура як вид будівельного мистецтва виникає у VII ст. до н.е. Високим рівнем відзначалася архітектура колишніх грецьких колоній на українському узбережжі Чорного моря.

 

У період становлення Київської Русі (IX ст.) типовою формою поселення стає "город", тобто огороджене укріплене місто з групою селищ навкруги. Міста набували важливого значення в економічному й духовному розвитку давньоруської держави. Князь Володимир, а згодом Ярослав особливо дбали про забудову головного міста Київської Русі — Києва. За часів Володимира почав складатися план міста. Київ розділявся на верхнє місто ("дитинець"), або "вишгород", "гора", і нижнє ("подол").

 

Дерев‘яні споруди в містах Київської Русі. Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев'яними спорудами. Археологічні дослідження Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода, інших давньоруських міст виявили численні залишки зрубних будівель, а також різні конструктивні деталі — карнизи, наличники, коньки, колонки, одвірки тощо. Вони свідчать про багатий архітектурний декор жител давніх русичів (X —XIII ст.). Окремі з них — справжні шедеври народної архітектури.

 

Такими, очевидно, були будинки заможних верств населення, які згадані в писемних джерелах під назвою «хороми». Останні складались із кількох зрубів, які утворювали цілісний комплекс приміщень — «сіни», «істба», «кліть». У великих містах князівсько-боярські і купецькі «хороми» мали два і більше поверхи. На верхніх розміщувалися «сіни», які, згідно з описом літописної статті 983 p., становили собою галерею на стовпах, а також «тереми». Житло бідноти — однокамерні будинки площею до 20 м2. На півдні Русі вони зводились, переважно, за допомогою каркасно-стовпової конструкції, що обмазувалась глиною і білилась подібно до української хати.

 

Із дерева зводились укріплення давньоруських міст — кліті, заборола, башти, а також церкви. Літописи не часто згадують про будівництво дерев'яних храмів, але в архітектурному силуеті міст і сіл вони посідали чільне місце. Свідчення літопису про 600 київських храмів, які знищені пожежею 1124 p., підтверджують це. Дерев'яними були, зокрема, перші Софійські собори у Києві і Новгороді, церкви часів Володимира Святославича, що споруджувались на зруйнованих язичницьких капищах. Усі сільські храми також будувались із дерева. Традиційна дерев'яна архітектура згодом втратила в Київській Русі свою престижність.

 

Вихід держави на міжнародну арену, контакти з візантійською культурою, а потім і впровадження християнства обумовили виникнення монументальної кам'яної архітектури. Саме з нею київські князі асоціювали державну могутність країни, а також власну велич. Вони прагнули жити в палацах не гірших, ніж візантійські імператори, а Київ прикрасити храмами, які б не поступалися цареградським.

 

У питанні появи в Києві і на Русі зокрема монументального зодчества існує своєрідний стереотип, за яким його історію ведуть від християнства та будівництва першої кам'яної споруди — Десятинної церкви (989—996). Аналіз літописних даних про палаци княгині Ольги, а також відкриття монументальної ротондоподібної будівлі в центрі найдавнішого київського дитинця, що старша за Десятинну церкву принаймні на 50 років, суттєво коригує цю усталену думку.

 

Факти доводять, що Київська Русь ще до офіційної християнізації перебувала на такому рівні розвитку, який дозволяв їй переймати архітектурні впливи сусідів. В кінці Х — початку XI ст. для зведення кам'яних споруд на Русі склалися необхідні умови. Йдеться, зокрема, про високий технічний рівень давньоруського ремесла, його зрослу спеціалізацію. Давньоруські майстри виявились вдатними учнями і порівняно швидко оволоділи новими професіями, пов'язаними з монументальним будівництвом.

 

Перші кам‘яні будівлі. Перші кам'яні будівлі на Русі з'явилися під орудою візантійських зодчих. Масштабні роботи щодо створення ансамблю монументальних споруд князівського центру в Києві розгорнулись в кінці Х — початку XI cт. За нетривалий час були побудовані два палаци (розмірами 45х11 м) з видовженими фасадними галереями. Матеріали розкопок, а також мініатюри Радзивілівського літопису засвідчують, що київські князівські палаци були двоповерхові, з аркадами і службовими приміщеннями на нижньому поверсі і житловими на верхньому.

 

Центральна і, можливо, бокові частини будівель завершувались високими баштами з чотирискатними дахами, вкритими черепицею. Разом з теремами часів княгині Ольги палаци стали окрасою міського центру Києва.

 

Центральною будівлею ансамблю «міста Володимира» була Десятинна церква. Вона належала до хрестокупольних візантійських храмів; стіни — з каменю та плінфи, внутрішній простір перекривався зводами у формі хреста, над яким підносився небозвід, що підтримувався підпружними арками, опертими на чотири центральні стовпи; зі сходу мала напівкруглі виступи-вівтарі. Тринефне ядро оточене галереями, поділеними на кілька приміщень. Із західної сторони підносились дві башти, які у ансамблі з багатоглавим завершенням надавали Десятинній церкві особливої урочистості. Сприяв цьому і рельєф, на якому спорудили храм, — Старокиївська гора. Кам'яниця високо підносилась над дерев'яними кварталами і зрубними валами Київського дитинця, її бані добре проглядалися не тільки з Подолу, але й Задніпров'я.

 

Після завершення будівництва, згідно з літописом, церква була прикрашена іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, які Володимир вивіз із Херсонеса і спадкував як посаг за принцесою Анною. Підлога була викладена майоліковими плитами та мозаїкою, стіни розписані фресками і прикрашені мозаїчними панно.

 

Крім того, в інтер'єрі храму широко використовувались кам'яні архітектурні деталі, мармурові колони, шиферні різні плити, карнизи. В оздобі Десятинної церкви було багато мармуру, що дало підстави сучасникам називати її «мраморяною». Згідно з літописом, Десятинний храм будували грецькі майстри. Володимир «помысли создать церковь пресвятыя Богородица и послав приведе мастеры отъ Грек». Ю. Асеев вважає, що вони походили з візантійської провінції. Зразком для київського храму стала фароська церква Богородиці Великого палацу в Константинополі.

 

 

Над ними — аркатурний пояс. Цікаві за вирішенням перспективні портали церкви, заглиблені в товщу стіни і прикрашені романською різьбою. Західний — центральний — портал оздоблений колонками з корінфськими капітелями. Білокамінні храми споруджувались й в інших містах Галичини. Літопис свідчить, що в Холмі місцевим зодчим і різьбярем Авдієм була зведена церква Св. Іоанна. її фасади прикрашали скульптурні маски, кольоровий розпис, позолота, вставлені вітражі.

 

Наприкінці XII — початку XIII ст. монументальна архітектура Русі збагатилась ускладненням зовнішніх форм. Будівлі цього часу мають висотні композиції, нагадують башти. Особливу увагу архітектори приділяли профільованим пілястрам і порталам, складний і розвинутий профіль яких гармонує з пілястрами. В цих елементах відчутний вплив давньоруської дерев'яної архітектури.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 486; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.89.204.127 (0.015 с.)