Режисер та скульптор І.Кавалерідзе.

 

Народився іван Петрович кавалерідзе 13 квітня 1887 р. на хуторі

ладонському роменського повіту (нині с. новопетрівка сумської об-

ласті) у родині колишнього економа й покоївки, а згодом селян – Пе-

тра Васильовича кавалерідзе й килини луківни кухаренко. коли старі

дати уточнювали за новим стилем, йому замінили “нещасливе” число

13 на 14, що відтоді фігуруватиме в усіх документах.

дід майбутнього митця Васо кхаверідзе був привезений генералом

ладонським із кавказської війни в Полтавську губернію з іншими не-

покірними грузинськими родинами дитинство івана кавалерідзе минуло

в с. талалаєвка, де він пішов

до початкової земської школи. Після закінчення початкової освіти у

1899 р. іван кавалерідзе переїздить до києва для продовження навчан-

ня у гімназії. до казенної гімназії не потрапив, оскільки розпочався

навчальний рік, тож вступив до приватної прогімназії г. Валькера. у

гімназії його посадили за парту разом із сашком архипенком – май-

бутнім скульптором зі світовим ім’ям. мешкав і. кавалерідзе у родині

своєї тітки і хрещеної іуліти луківни – дружини художника сергія ар-

кадійовича мазаракі

у домі с. а. мазаракі панувала творча атмосфера. на гостину до

дядька збирались артисти оперного театру, товариші по академії мис-

тецтв – П. мартинович, П. сластьон, і. селезньов, с. Васильківський,

київські художники с. свєтославський, Ф. красицький. Бував там і

а. куїнджі, зі львова приїздив і. труш. дане середовище сформува-

ло мистецьке світосприйняття юнака і визначило подальшу дорогу в

мистецтво. не закінчивши гімназію через матеріальну скруту в родині,

поживши два роки у батьків, 1906 р. іван кавалерідзе повернувся до

києва і вступив у художнє училище на скульптурне відділення (май-

стерня Ф. Балавенського)

 

Щоб якось заробити на життя, він працює статистом у оперному

театрі, де також підробляє як скульптор. у 1907 р. на замовлення поль-

ської поетеси м. гроссек і. кавалерідзе створює портрет Євгенія онєгі-

на. Восени 1908 р. і. кавалерідзе закінчує свою курсову роботу “твор-

чість”, яка стала знаковою роботою на початку його творчої біографії.

у 1909 р. на гастролі до києва приїхав Ф. Шаляпін. іван кавалерідзе

познайомився зі співаком і також зробив його скульптурний портрет.

на згадку Ф. Шаляпін подарував і. кавалерідзе власну фотографію в

ролі з дарчим написом

 

З 1909 по 1911 р. навчається в академії мистецтв у Петербурзі (май-

стерня і. гінцбурга). Щоб вдосконалити майстерність, і. кавалерідзе

радять поїхати навчатись до скульптора н. аронсона, який мешкав у

Парижі. і. кавалерідзе поринає у життя провідного мистецького центру

світу, знайомиться з провідними художніми течіями, художниками. За-

вдяки ользі миколаївні мечніковій зустрічається з огюстом роденом

. Перераховані роботи стали своєрідною “другою мо-

лодістю” скульптора. Позбавившись ідеологічних штампів, зовнішніх

нав’язувань, автор розкрив нові грані пластики, узагальнивши провідні світові та вітчизняні традиції.

однак, попри пом’якшення ідеологічного режиму, на той час вони експоновані не були, впер-

ше показані глядачам уже у післярадянський час. створення пам*ятника “григорій сковорода”

на контрактовій площі у києві (1976) стало підсумком багатогранної творчої діяльності мит-

ця, на той час івану Петровичу виповнилось 90 років. Помер іван Петрович кава-

лерідзе 3 грудня 1978 р.як зазначалось вище, документи особового фонду і. кавалерідзе (ф. 442) складаються з двох описів справ постійного зберігання. опис № 1 (спр. 56,)крайні дати документів 1918–1968 рр.) складається з шести розділів. Перший розділ – творчі до-

кументи: оригінали та копії фотографій, скульптур і кадрів із фільмів і. кавалерідзе, ескізи пам’ятника на могилі т. г. Шевченка; фотографії скульптурних робіт: пам’ятники т. Шевченку в м. ромни, артему в м. Бахмут, т. Шевченку в м. суми, артему в м. святогорськ, фотографії кадрів із фільмів – “Перекоп”, “коліївщина”, “Штурмові ночі”, “наталка Полтавка”, “Прометей”, “григорій сковорода”

 

другий розділ – документи до біографії і. кавалерідзе представле-

ний афішами та фотокопіями афіш до фільмів і спектаклів і. кавалері-

дзе (1933–1968), афішею виставки скульптури і. кавалерідзе (1962)

.

третій розділ містить документи про і. кавалерідзе: вирізки з газет

і журналів про творчість митця (1927–1966)

 

Четвертий розділ – документи, зібрані і. кавалерідзе. у даному

розділі зберігаються дві статті – вирізка з газети “Вісті” лохвицького

повіту за 23 грудня 1922 р. з приводу відкриття пам’ятника г. сково-

роді у лохвиці та стаття “свято в ромнах” про пам’ятник т.Шевченку

авторства і. кавалерідзе з газети “Прапор жовтня” за 5 травня 1962 р.

П’ятий розділ – образотворчі документи: індивідуальні фотогра-

фії і. кавалердзе (1927–1968), фотографія і. кавалерідзе під час де-

монстрації пам’ятників В. леніну та артему (1923–1924), фотографія

 

і. кавалерідзе з московськими митцями за роботою над пам’ятником т.г. Шевченку (1963), фото і. кавалерідзе з дружиною м. горького (к. Пешковою) у мануйлівці, фотографія Ф. Шаляпіна в

ролі з дарчим написом і. ка-валерідзе (1909, копія)

 

у шостому розділі (документи, що відклалися у фонді і. кавалерідзе) зберігається один документ – це фотокопія автографа і. кавалерідзе великого формату

 

опис № 2 (спр. 60, крайні дати документів 1896–1981) складається з девяти

розділів.Перший розділ – творчі документи: фотографії

пам’ятників григорію сковороді у лохвиці (1920-і), Ф. дзержинсько-

му (1940-і), П. Запорожцю (1971), княгині ользі; скульптур акторів –

і. ільїнського у ролі акіма, Ф. Шаляпіна у ролі олоферна, а. Бучми у

ролі миколи Задорожного (1950-і); бюсти та барельєфи – г. Петров-

ського, о. горького; портрет доньки майї, виконаний олівцем; фото

кадрів фільму “Повія” (1961). Представлені також літературні твори

митця: п’єси “Всадник на взыдбленном коне”, “григорий и Параскева”,

вірші “две эпохи”, “нет денег” (1960-і, 1970-і); автобіографічна повість

“Прокаженный иван” (1970-і)

.

другий розділ – епістолярна спадщина – містить листи доньки майї

кавалерідзе до батька (1945–1967), катерини сенник (другої дружини

і. кавалерідзе) до фондоутворювача (1925–1946)

.

третій розділ – дарчі написи окремих осіб фондоутворювачу

(1958–1961).

Четвертий розділ – документи до біографії і. кавалерідзе. у роз-

ділі зберігається: посвідчення члена Професійної спілки робітників

мистецтв срср (1920-і), запрошення на відкриття пам’ятників роботи

і. кавалердзе г. сковороді 23 грудня 1922, меморіальної стели на честь

бібліотеки ярослава мудрого 20 червня 1969, статті до ювілеїв фондо-

утворювача, афіша та програма спектаклю “Вотанів меч”

.

П’ятий розділ – документи, зібрані і. кавалерідзе: репродукції

живопису російських художників (1920-і), рукописний варіант книги

і. о. курилова “роменская старина”, фотографія л. толстого (1896), фотографії режисерів

дореволюційного кіно, з яки-ми працював і. кавалерідзе – В. гардіна, я. Протазанова,

Ч. сабінського, П. Чардиніна, а. Ханжонкова (1920-і, фотокопії), фотографії українських

акторів – м. Заньковецької, З. діброви, я. долі, с. кузнєцова, т. литвиненко, л. ліниць-

кої, і. мар’яненка, і. Патор-жинського, м. садовського, В. Холодної (1920-і, 1940-і, фотокопії)

 

.

Шостий розділ – документи про фондоутворюча – представлений статтями л. Владича, В. Давидова, н. капельгородської, Ф. Кириченка, м. Шудрі, л. лінгарта, В. сиська про творчість і. кавалерідзе (1967–1977)

 

сьомий розділ: образотворчі документи – особисті фотографії

і. кавалерідзе (1920-і, 1970-і рр.), фотографія колективу роменського

народного театру, в якому і. кавалерідзе працював режисером (1920-і),

шарж на і. кавалерідзе під час зйомок фільму “коліївщина”, портрет

і. кавалерідзе художника с. тарана

.

у восьмому розділі – документи родичів фондоутворювача – збе-

рігаються особисті фото катерини сенник (другої дружини) (1920-і),

індивідуальне фото майї кавалерідзе (доньки) (1920-і), групове фото

к. сенник з дочкою майєю (1920-і)

.

дев’ятий розділ складають документи, які відклались у фонді –

газета “Вестник полтавского губернского общественного комитета”

(2 квітня 1917), фотографії невстановлених осіб (1931–1970-і)

.

джерельна база особового фонду № 442 дає змогу в загальних ри-

сах окреслити творчі та біографічні етапи життя івана Петровича ка-

валерідзе.

Режисер

Як режисер поставив (переважно за власними сценаріями) на Одеській (1928–1933) і Київській (1934–1941, 1957–1962) кіностудіях художні фільм:

· «Злива» (1928, також художник фільму)

· «Перекоп» (1930)

· «Штурмові ночі» (1931)

· «Коліївщина» (1933)

· «Прометей» (1936)

Тарас Шевченко – художник

Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814–1861) належить особливе місце. Поборником правди і свободи називають його. Він своєю полум’яною поетичною і мистецькою творчістю виражав споконвічні вільнолюбні прагнення нашого народу.

Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Малював ними стіни, лави, стіл... Малював у хаті і надворі, вдома і в гостях... Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.

Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

Юний Шевченко прибув у лютому 1831 року до столиці Російської імперії Петербурга, подолавши разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта сотні верст глибокими снігами Прибалтики і російської Півночі. З цього часу почалося його тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професіонального художника.

1832 року пан віддав Шевченка на навчання в майстерню одного з найкращих художників В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки.

Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти йому. І.Сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі найкращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в Академії мистецтв його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас Шевченко мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись в Петербург, він завершує навчання в Академії мистецтв, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.

Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним із відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 – у кріпосному рабстві, 10 – у тюрмах та на засланні. А решту – постійно перебував під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному домі.