Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Українська культура в епоху середньовіччя: дохристиянська і християнська.

Поиск

Уже в V—VI ст. на території сучасної України сформувалось два великих слов'янських об'єднання — склавши та анти. Щодо останніх, то ще наприкінці XIX ст. М. Грушевський висловив гіпотезу, згідно з якою термін «анти» є тогочасною назвою українців.

Основою економіки антських племен було орне землеробство з відповідним набором реманенту: сохи, плуги, серпи та кам'яні жорна. Поряд з хліборобством існувало тваринництво у формі приселищного стада. Археологи знаходять ремісничі майстерні — залізоробні, ковальські, гончарні.

Пізніше, за літописними даними, відомо вже 14 різних племенних груп, що об'єднуються в союзи — княжіння, створюючи передумови для виникнення східнослов'янської державності та розвитку культури.

Реміснична та побутова культура східних слов'ян. Знахідки залишків сільськогосподарських знарядь праці та зерен культурних злаків, дані етнографії, писемні свідчення вказують на те, що основою господарства східних слов'ян було землеробство. Поряд з ним існували скотарство та промисли: мисливство, рибальство та бортництво. Останнє відігравало значну роль у житті слов'ян.

З ремесел були поширені виготовлення заліза та металообробка. До VIII ст. рівень залізоробних горнів та ковальського реманенту був ще недосконалим. Хоча якість отримуваного металу (криці) була невисокою і потребувала додаткової обробки, проте вона цілком була придатна для виробництва основних знарядь праці, предметів побуту, зброї.

Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Тому в давніх українців будівництво будинку, вибір місця були регламентовані великою кількістю обрядів і ритуальних дій.

Основним будівельним матеріалом у наших предків, як і в інших; народів Європи, було дерево. За етнографічними даними, що сягають; глибин століть, відомо, що східні слов'яни ніколи не ставили будинки: там, де колись був шлях, чи там, де знайдено останки людини, де людина була поранена звіром чи ворогом. До наших днів дійшла велика кількість різноманітних способів гадання при виборі конкретного місця для будівництва: висівання зерна, маніпуляції з водою, горщиком, вовною та ін.

Характерним для всіх слов'янських жител є те, що вони заглиблювались у землю на 30—80 см, а іноді й більше, доти, поки не траплялись тверді материкові основи. Потім робились зруби з дерева, дахи покривались деревом або соломою. У такому житлі взимку було затишно, а влітку — прохолодно. Обов'язковим атрибутом слов'янської будівлі була піч, яку складали з каменю або глиняних блоків.

Важливе місце в системі культури будь-якої етноісторичної спільності має набір посуду, який втілює в собі етнічні особливості, естетичні смаки людей, рівень культурного розвитку. Посуд відбиває традиційність культур, пов'язується з цілою системою звичаїв.

Говорячи про традиційний посуд русичів доби середньовіччя, слід мати на увазі не лише глиняні вироби, а й дерев'яні.

Керамічний посуд характеризується наявністю кількох типів посуду: різних горщиків, мисок, сковорідок, кухлів, які ставили в піч з невисоким склепінням. Це виділяє посуд наших предків від начиння інших народів, які користувались котлом, підвішеним над вогнищем.

Сучасна наука має небагато даних щодо характеристики одягу східних слов'ян, оскільки панував обряд спалення небіжчиків. Можна припустити, що основні риси костюма були близькі до селянського одягу доби Київської Русі. На думку етнографів, такі елементи традиційного одягу, як тунікоподібна сорочка, одяг типу плахти, набірні пояси, прості ювелірні прикраси, постоли, сягають ще більш віддалених часів. Одяг такого типу був поширений і серед інших народів Європи.

Релігійні вірування слов'ян: обожнювання сил природи в різноманітних, формах і культ роду. Ранньою дохристиянською релігією в праукраїнців був язичницький політеїзм, або багатобожжя, що являв собою нашарування різних вірувань досло-в'янських епох. Східні слов'яни уявно населяли природу численними фантастичними божествами — русалками, берегинями, лісовиками, водяниками та ін.

Поряд з віруванням в істот обожнювались всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива шана віддавалась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я свято оберігалось. Перше місце займав дуб, особливо старий — символ мудрості; ясен — присвячувався Перуну; клен і липа — символи подружжя; береза — символ чистоти. Мабуть, з цих давніх часів веде відлік поетичне народне свято Зеленої неділі, коли практично кожну українську оселю прикрашають зеленню як символом чистоти, сили духа, єднання з природою.

Поряд з матеріалізованими уособленнями божої сутності східні слов яни вірили у присутність особливої суті — душі, яка, за їхнім поняттям, продовжувала існувати після смерті людини і залежно від його чеснот ставала або рабом, або добрим духом. На кожному кроці відчувалась присутність предків, «дідів», зокрема під час народження, весілля, смерті.

Важливою рисою вірувань праукраїнців дохристиянської доби була життєрадісність. Вони не мали в своєму пантеоні суворих, жорстоких богів, а жили спільним життям з природою, відчували її тепло і ласку.

Крім системи культів і вірувань мали наші предки широко розвинену народну творчість, фольклор. У творах усної словесності слово і текст ніколи не існують самі по собі, а завжди в контексті обрядової дії, яка, в свою чергу, має практичну скерованість.

Народна творчість слов'ян. Усна поезія у наших предків з давніх часів користувалась широкою популярністю, вона була невід'ємною частиною духовного життя трудового народу. Нею виражали труднощі боротьби з силами природи, свої погляди на світ, своє горе і радощі. З широкого загалу виходили співці й музиканти, майстри різних видів прикладного мистецтва, оповідачі билин, різних переказів, казок, загадок тощо.

Фольклор відбивав трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшли своє відображення у так званій календарній і обрядовій поезії, дослідити і вивчити яку можна на підставі архаїчних залишків у побуті українців.

До календарної поезії можна віднести зразки народної творчості, пов'язаної із зміною пори календарного року — весни, літа, осені, зими. До обрядової поезії належить усна народна творчість, пов'язана з обрядами, в основному весільними й поховальними. В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими.

У календарній народній поезії найбільш відображено анімістичні вірування, одухотворення природи, віру в магічні сили її явищ тощо. До такої поетичної творчості належать колядки і щедрівки зимової пори, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші пісні весни і літа. Переважна більшість з них пов'язана з народженням, смертю і воскресінням природи. Пізніше язичницькі обряди обожнення природи поєднувались з християнськими віруваннями про народження, смерть і воскресіння Христа.

Поступово більша частина обрядової поезії втратила своє культове значення і лише колядки (які виконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і Водохрещу) тривалий час зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.

Отже, досягнення східнослов'янських народів у господарській діяльності, багата і різнопланова народна творчість, мораль, героїчна боротьба за незалежність з кочівниками, поступове об'єднання в єдиній державі — Київській Русі сприяли розвитку своєрідної, неповторної матеріальної і духовної культури.

Перша держава східних слов’ян, яку історики називають Київською Руссю, існувала в ІХ-ХІІІ ст. Це була одна з найбільш розвинутих держав тогочасної Європи. Найбільшої могутності Русь досягла в ХІ ст. при князюванні Ярослава Мудрого. За різними підрахунками, Київська Русь мала від з до 12 млн. населення і охоплювала територію близько 800 тис.кв.км.

Історичні чинники формування культури давньоруської держави:

1. К.Р. успадкувала культуру тих східнослов’янських та неслов’янських племен, які складали етнічне ядро цього державного утворення. Етнічну основу держави складали східні слов’яни, що були об’єднані у великі міжплемінні союзи. Окрім східних слов’ян у межах К.Р. проживали фіно-угорські, тюркські та балтські племена.

2. Входження у загальноєвропейський історико-культурний простір. На це були причини як географічного, так і історичного характеру. Держава являла собою історично важливу, контактну територію між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією та Скандинавією.

3. Рушієм нового культурного процесу стала християнізація Русі. У 988 р. в історії нашого народу сталася надзвичайна подія, що змінила подальший перебіг його духовного й культурного розвитку – було прийнято християнство. Прийняття християнства поєднало Русь із традиціями візантійського православ’я, політичною думкою та культурними досягненнями.

Основні здобутки культури Київської Русі:

1. В галузі культури особливо значним виявився вплив християнства на розвиток архітектури та живопису К.Р. Основні типи споруд: житлові, фортифікаційні, культові. Головний тип храму – хрестово-купольний. Зразки давньоруської архітектури: Десятинна або Богородицька церква (996 р.), Софійський собор у Києві (1037 р.), Спасо-Преображенський (1036 р.), Борисоглібський (1128 р.) собори у Чернігові, Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви у Києві, Успенська (1078 р.) церква Києво-Печерської лаври; одно купольні: П’ятницька церква у Чернігові, Успенський собор у Володимирі-Волинському, Михайлівський собор Видубицького монастиря (1088 р.), Іллінська церква у Чернігові та ін. Основні види давньоруського живопису: фреска, мозаїка, ікона, книжкова мініатюра.

2. Розвиток освіти та писемності у К.Р. ґрунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Найбільш досконалою абеткою, якою й було написано більшість літературних творів княжої доби була кирилиця. Шкільна освіта стає справою державної ваги за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

3. Великого значення і значного розвитку в культурі К.Р. набуває література. Основні жанри: перекладна література («Фізіолог», «Шестиднев», «Бджола»), агіографія («Києво-Печерський патерик», «Житіє Бориса та Гліба»), проповідницька література, публіцистика («Слово про закон і благодать» Іларіона), лицарська поезія («Слово о полку Ігоревім»), дидактика («Повчання дітям» Володимира Мономаха), літописи («Повість временних літ»). Найбільш давній зразок давньоруського книгописання – «Остромирове Євангеліє» (1056 р.).

4. Важливим показником розвитку культури К.Р. є формування права. Першим давньоруським писемним зведенням норм світського права стала «Руська Правда» (початок складання за часів Ярослава Мудрого).

 

21. Фольклор і народна культура р

Вишивка килимарство

Найстаріша літописна згадка про килими на Русі походить з 997 р. Це опис смерті й похорону деревлянського князя Олега в Овручі, де говориться: "положиша його на коврі". Також і далі згадується про звичай класти пораненого або мертвого князя "на коврі"; в 1015 р. У нього загорнули тіло св. Володимира, в 1097 р. — князя Василька у Звенигороді біля Києва. На з'їзді князів у Вітичеві 1100 р. Володимир Мономах сказав до князя Давида Ігоровича: "да се єси пришел і сідиш с своєю братьєю на єдиному коврі". У цих літописних текстах немає ані опису "коврів", ні згадки про їх походження (чи це був місцевий виріб, чи імпортовані товари), зате ці дані стверджують, що "коври" належали до предметів ужитку князівського двору, були атрибутом похоронного ритуалу, їх використовували для відпочинку. Не виключено, що це слово тоді могло й не означати "килим", а можливо — "підстилку" або ж навіть "постіль".

 

Можна пов'язувати початки килимарства на Русі з тривалим перебуванням тут кочових народів (печеніги, половці, тюрки, берендії, чорні клобуки), що як пастуші племена вівчарювали і, ймовірно, виробляли з вовни тканини, але ці впливи не доведені. А історичні джерела стверджують довіз до Києва тканин (наволок) і шовкових матерій з Візантії, зі Сходу, але вже тоді на Русі міг витворитися й власний килимарський досвід.

 

Вибійки — окрема галузь виробництва тканин (нейстра, мальованки, димки) — відбивання, чи точніше, відтискування на білому полотні орнаменту за допомогою дерев'яних кліше плоскої або вальцевої форми. Дуже поширений був на Русі цей промисел. На вальцях, подібних до кухонного валка, вирізували (різьбили) орнамент, далі весь валець намащували відповідно олійною фарбою й качали по полотні, де відбивався рисунок. У народному побуті вибійки уживалися переважно для декорування хати: на наволоки подушок і перин, накривки, фіранки, фартушки й чоловічі штани. Вибійки були поширені по всій Русі. Були вони геометризовані, на зразок візантійського орнаменту, і рослинні, у формі дрібних квіточок, листків у сполуці з дрібними геометричними елементами, як зірочки, кола, крапки, трикутники.

 

З інших різновидів народного ткацтва поширеними на Русі були полотняні скатертини, обруси, верети, рядна, частини жіночого одягу: запаски, крайки, перемітки, плахти, а також рушники, паси, наліжники, наволочки, доріжки, коци (грубе вовняне однотонне вкривало з насічками, або ж ворсовий пристрижений однобічний килим).

 

Відомі на Русі з давніх-давен і вишивки. На мініатюрі в "Ізборнику Святослава" (XI ст.), де зображені знаки зодіаку, одна жіноча постать має виразну вишивку на рукаві сорочки. На фресках Софії Київської бачимо і постаті чоловіків і жінок в одязі з вишивками по краях рукавів і на наплічниках. У літописі під 1216 р. є згадка про вишиті наплічники військових людей. Княгиня Ганка в часи Володимира Мономаха керувала майстернею шитва. Князь Ярослав Всеволодович наказав своїм дружинникам перед Липовецькою битвою вбивати полонених, хоч би вони мали навіть золотом вишиті наплічники. Вишивалося й різноманітне церковне начиння: ризи, корогви, покривала, плащаниці; вишивався пишний княжий одяг. Вишивання виконувалося шовком, золотом і сріблом. Привертає увагу відсутність геометричних форм при використанні багатого рослинного орнаменту. Через металеву нитку не можна було нюансувати візерунок, і подібний мотив у шовку або навіть у заполочі був багатший. Осередками церковного вишивкарства були монастирі Києва, Чернігова, Львова та інших міст.

 

Театральне мистецтво. Театр як синкретичне мистецтво в своїх витоках сягає фольклору, і тому початків театру на Русі треба шукати в первісному, танково-музичному, поетичному мистецтві. Найстарішими елементами театру є міміка й танок, до якого долучається третя прикмета — малювання тіла, тобто перевдягання, що згодом перетворилося на костюмологію і характеризацію.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 369; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.67.90 (0.008 с.)