Передумови прийняття Конституції Франції 1958 р., її структура, основні принципи, оцінка. Державний устрій Франції за Конституцією 1958 р.

Конституція Франції 1958 р. була підготована і прийнята в умовах гострої політичної кризи під керівництвом Ш. де Голля, який прагнув сильної державної (і особистої) влади.

Делегуючи уряду повноваження з розробки проекту нової Конституції, парламент висловив ряд обов'язкових умов: парламент бере участь у підготовці проекту, маючи 2/3 місць у Консультативному комітеті; загальне голосування має залишатися джерелом законодавчої і виконавчої влади; у Конституції має бути реалізований принцип поділу влади; уряд відповідальний перед парламентом; Конституція повинна закріпити основи регулювання відносин між Францією і народами її колоній.

Проект Конституції був обговорений і схвалений у Консультативному комітеті й Раді міністрів, на референдумі 28 вересня 1958 р. Чинності Конституція набрала 4 жовтня 1958 р. Це була сімнадцята Конституція з 1789 p., вона “сформувала” 22-й від початку існування країни політичний режим і ознаменувала в історії Франції народження П'ятої республіки - другий етап.

Структура Конституції. Конституція 1958 р. містить стислу преамбулу і 15 розділів, що складаються з 92 статей. У ній не містяться положення про соціально-економічну структуру суспільства, а також немає розділу про правовий статус особи. Проте в преамбулі Конституції є посилання до Декларації прав людини і громадянина 1789 р. і до преамбули Конституції 1946 р. Тому чинна французька юридична Конституція в матеріальному розумінні включає три акти: Конституцію 1958 p., Декларацію прав людини і громадянина 1789 р. і преамбулу Конституції 1946 р.

Конституція 1958 р. встановила, що Франція є неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою, та проголосила принцип народного суверенітету. Ця Конституція запровадила змішану республіканську форму, яка визначається, насамперед, тим, що глава держави (Президент) обирається без участі парламенту, а Прем'єр-міністр призначається Президентом без згоди парламенту. Водночас уряд відповідає перед нижньою палатою парламенту.

За формою територіально-політичного устрою Франція є складною унітарною державою.

Однією з характерних рис Конституції 1958 р. є закріплення домінуючого становища виконавчої влади в загальній системі державних органів. Це виявляється у зосередженні влади в руках Президента й уряду.

Процес концентрації політичної влади у виконавчих органах змінив статус парламенту. Парламент втратив значну частину своїх законодавчих повноважень(окрім визначених ст. 34 Конституції).

Конституція 1958 р. значною мірою розширила сферу застосування референдуму. Конституція 1958 р. належить до розряду “жорстких”, її зміни проходять дві стадії. Перша - це внесення поправок та їх прийняття. З ініціативою перегляду Конституції можуть виступати Президент Республіки за пропозицією уряду і члени парламенту. Проте останні при цьому повинні заручитися підтримкою уряду.

Проект або пропозиція про зміну Конституції мають бути прийняті в ідентичній редакції двома палатами простою більшістю голосів. Потім законопроект підлягає ратифікації, тобто він затверджується на референдумі або за рішенням Президента Конгресом, що іменується в цьому випадку Конституційним (спільним засіданням палат парламенту) більшістю у 3/5 загальної кількості голосів. На першій стадії законопроект обговорюється і в нього вносяться поправки. На другій стадії можна лише голосувати “за”, “проти” або утриматися.

Конституційний контроль у Франції відрізняється великою своєрідністю. Конституційність актів державних органів розглядається різними органами: парламентських - Конституційною радою, органів виконавчої влади - Державною радою.

Конституційна рада складається з дев'ятьох членів, повноваження яких тривають дев'ять років і не підлягають поновленню. Поновлюється Конституційна рада кожні три роки на 1/3. На Конституційну раду покладено функцію обов'язкового попереднього контролю за конституційністю законів і регламентів палат парламенту.

Крім Конституційної ради, що здійснює контроль за актами законодавчих органів, контроль за конституційністю актів виконавчої влади здійснює інший орган - Державна рада, що призначається Президентом і дає висновки про відповідність актів уряду закону.

 

Революція 1918 – 1919 рр. В Німеччині. Проголошення Веймарської республіки. Діяльність уряду Ф. Еберта.

Війна дорого коштувала Німеччині: більше 2 млн загиблих, мільйони поранених і калік, значні матеріальні втрати, хоча бойові дії на її території не велися і вона не зазнала руйнувань.

Німецька революція почалася з повстання військових моряків у місті Кіль 3 листопада 1918 р. Повстання очолив Карл Артельт. Було сформульовано 14 кільських пунктів(звільнення всіх заарештованих і політичних в'язнів; повна свобода слова і друку; скасування поштової цензури; належне поводження начальства з командою; повернення всіх товаришів на кораблі і в казарми без покарання; заборона на вихід флоту в морі за будь-яких обставинах; заборону на дії із захисту, пов'язані з кровопролиттям; виведення всіх військ, що не входять до складу гарнізону; всі заходи захисту приватної власності встановлюються безпосередньо радою солдатських депутатів і т. д.).Перехід влади в Кілі до рук моряків та заснування ними першої в Німеччині Ради викликало ланцюгову реакцію по всій країні. 9 листопада 1918 р. Німеччину було проголошено республікою. 10 листопада Берлінська рада створила тимчасовий уряд — Раду народних уповноважених, що складалася з представників двох робітничих партій: Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) та Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН). Рада народних уповноважених відмінила надзвичайні закони, встановила 8-годинний робочий день та зобов'язала підприємців укласти колективні угоди з профспілками, висловилась за скликання Установчих зборів для створення конституції.

Одночасно в країні набирав сили рух за соціалістичну революцію, за встановлення влади рад і негайне усуспільнення власності. На чолі цього руху стояла група "Спартак", учасники якої формально були членами НСДПН. Керували групою Карл Лібкнехт та Роза Люксембург. Почалася поляризація сил з очевидною перевагою уряду. Перший Всенімецький з'їзд Рад у грудні 1918р. відмовився підтримати гасло "Вся влада Радам!" і висловився за проведення виборів до Установчих зборів, призначених на 19 січня 1919 р. На початку січня утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини разом з частиною "незалежних" намагалася встановити контроль над Берліном та рядом інших міст, давши привід до відкритого збройного виступу її політичних суперників. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових, вдалися до рішучих дій. 12 січня ними було встановлено повний контроль над Берліном, а 15 січня Карла Лібкнехта і Розу Люксембург вбито. Спробу комуністів збройним шляхом прийти до влади було ліквідовано. Проведені 19 січня вибори до Установчих зборів засвідчили перемогу правих і центристських партій; комуністи ці вибори бойкотували. Установчі збори працювали у Веймарі. Розроблена ними конституція та утворена на її основі республіка отримали назву Веймарських. Прийнята 31 липня 1919 р. конституція узаконила заміну напівабсолютистської монархії парламентською республікою. Конституція узаконила в Німеччині і загальне виборче право та громадянські свободи. Країна проголошувалась федеративною республікою із сильною президентською владою, але підзвітним рейхстагу урядом. Першим президентом став Фрідріх Еберт; другим та останнім у 1925 р. — генерал-фельдмаршал Гінденбург.

Проте революційне бродіння в Німеччині тривало ще довго. І3 квітня 1919 р. на три тижні радянська влада встановилася в Баварії, в 1923 р. могутні виступи робітників пройшли в Саксонії і Тюрингії, а в Гамбурзі під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана спалахнуло збройне повстання, інспіроване СРСР.

Веймарська республіка.

Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Комуністи бойкотували ці вибори. Установчі збори працювали в тихому містечку Веймарі, що на півдні Німеччини. Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарської.

Конституція ввела у Німеччині загальне виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалася федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом урядом. Фрідріха Еберта було обрано першим президентом. Другим і останнім президентом Веймарської республіки став 1925 р. генерал-фельдмаршал Гінденбург.

Проте революційні настрої в Німеччині ще довго давалися взнаки. 13 квітня 1919 р. на три тижні встановилася радянська влада в Баварії, у 1920 р. праві сили вчинили заколот („Капповський путч”) на три дні захопили владу в Берліні, але наразившись на могутній опір населення змушені були відступити, 1923 р. могутні виступи робітників сталися в Саксонії й Тюрінгії, а в Гамбурзі під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана спалахнули збройні повстання, інспіроване СРСР.

Крім політичних негараздів молодій республіці довелося долати і економічну кризу спричинену вимогами країн Антанти сплачувати неймовірні репарації. Спроба Франції і Бельгії шляхом окупації Рура – промислового серця Німеччини – який дава 70% вугілля і 50% сталі, ще більш погіршило ситуацію. У Німеччині почалася небачена гіперінфляція: у середині 1922 р. долар коштував 10 марок, то через рік 1 млн марок. Півтори сотні друкарських фабрик не встигали друкувати гроші і нові нулі на банкнотах домальовували у банках. Для отримання заробітної платні робітникам доводилося брати корзини. Ціни у магазинах мінялися щогодини. Але завдяки гіперінфляції держава позбулася всіх воєнних боргів, а підприємці отримали фактично безпроцентні кридити. Значно знизилася заробітна плата – вона складала 40% від довоєнної. Безробіття сягнуло 6 млн чол.

Уряд Ф.Ерберта – 9 листопада сталося зброїне повстання в Берліні, учасники якого негайно оволоділи містом. Було утворенно коаліційний уряд – Раду народних уповноваженних (РНУ), до якої ввійшли представники СДПН та НСДПН. Очолив уряд правий соціал – демократ Ф.Еберг. Новий уряд здійнив нискудемократичних реформ: скасував воєнний стан, деякі реакційні закони, проголосив свободу слова, друку, зборів. Цей уряд закінчив війну, підписавши 11 листопада угоду про перемир*я з державами Антанти. Створення РНУ завершило перший етап Листопадової революції. У Німеччині було скинуто монархію та проголошено “соціальну республіку”.