Кабінет міністрів у Великобританії на сучасному етапі: порядок формування, компетенція, роль у державно-політичній системі країни. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Кабінет міністрів у Великобританії на сучасному етапі: порядок формування, компетенція, роль у державно-політичній системі країни.



Конституційному праву Великобританії добре відомий термін „уряд” та майже невідомий термін „кабінет”, але насправді саме останній на чолі з прем’єр-міністром керує країною. Уряд має досить широкий склад (найбільша кількість членів уряду згідно закону – 95 осіб), зазвичай це 75 – 80 міністрів, державних міністрів, міністрів без портфелю, носіїв традиційних посад (лорд-зберігач печатки тощо), молодших міністрів, секретарів. Ранг міністрів мають генеральний прокурор (генеральний аторпей), який представляє уряд у суді. Титул державного секретаря використовується для керівників провідних міністерств: закордонних справ, внутрішніх справ та інших.Уряд у повному складі ніколи не збирається на засідання і не приймає рішень. З його складу виділяється більш вузьке коло провідних міністрів (18 – 23 особи), що й утворюють кабінет, до якого належать державні секретарі внутрішніх справ та оборони, лорд-канцлер, канцлер казначейства та інші. Саме кабінет скликається на засідання та приймає рішення. Зазвичай його засідання проводяться в особистій резиденції прем’єр-міністра, на Даунінг-стріт, 10, в Лондоні. Частіше на ці засідання у домі прем’єра збирається „внутрішній кабінет” – кілька міністрів, що користуються найбільшою довірою прем’єр-міністра. „Внутрішній кабінет” ухвалює рішення від імені кабінету.Діяльність кабінету є закритою. Закон забороняє знайомитися з його протоколами на протязі 30 років. Рішення на засіданнях кабінету приймаються без голосування. Головну роль у керуванні країною відіграє прем’єр-міністр. Він формує уряд, подає на підпис (інколи на усне схвалення) правові акти та сам контрасигнує їх, у будь-який час може запропонувати монарху розпустити нижню палату Парламенту (що монарх завжди робить) та інше.При прем’єр-міністрі та міністрах існує багато допоміжних органів – комітети, комісії, секретаріати, служби. Особливе значення мають парламентські служби, які слідкують за дебатами у Парламенті, готують йому відповіді на запити депутатів, виступи у Парламенті.Задля виконання законів Парламенту, як вважається, уряд приймає нормативні акти, але ці акти приймаються не від імені окремих міністрів. Крім того, Парламент може делегувати уряду право приймати акти, що мають чинність законів (делеговане законодавство), які теж оформлюються як акти міністрів.За цими актами встановлено парламентський контроль, а рішення кабінету оформлюються актами Таємної Ради.

Конституційному праву Великобританії добре відомий термін „уряд” та майже невідомий термін „кабінет”, але насправді саме останній на чолі з прем’єр-міністром керує країною. Уряд має досить широкий склад (найбільша кількість членів уряду згідно закону – 95 осіб), зазвичай це 75 – 80 міністрів, державних міністрів, міністрів без портфелю, носіїв традиційних посад (лорд-зберігач печатки тощо), молодших міністрів, секретарів. Ранг міністрів мають генеральний прокурор (генеральний аторпей), який представляє уряд у суді. Титул державного секретаря використовується для керівників провідних міністерств: закордонних справ, внутрішніх справ та інших.

Уряд у повному складі ніколи не збирається на засідання і не приймає рішень. З його складу виділяється більш вузьке коло провідних міністрів (18 – 23 особи), що й утворюють кабінет, до якого належать державні секретарі внутрішніх справ та оборони, лорд-канцлер, канцлер казначейства та інші. Саме кабінет скликається на засідання та приймає рішення. Зазвичай його засідання проводяться в особистій резиденції прем’єр-міністра, на Даунінг-стріт, 10, в Лондоні. Частіше на ці засідання у домі прем’єра збирається „внутрішній кабінет” – кілька міністрів, що користуються найбільшою довірою прем’єр-міністра. „Внутрішній кабінет” ухвалює рішення від імені кабінету.

Діяльність кабінету є закритою. Закон забороняє знайомитися з його протоколами на протязі 30 років. Рішення на засіданнях кабінету приймаються без голосування. Головну роль у керуванні країною відіграє прем’єр-міністр. Він формує уряд, подає на підпис (інколи на усне схвалення) правові акти та сам контрасигнує їх, у будь-який час може запропонувати монарху розпустити нижню палату Парламенту (що монарх завжди робить) та інше.

При прем’єр-міністрі та міністрах існує багато допоміжних органів – комітети, комісії, секретаріати, служби. Особливе значення мають парламентські служби, які слідкують за дебатами у Парламенті, готують йому відповіді на запити депутатів, виступи у Парламенті.

Задля виконання законів Парламенту, як вважається, уряд приймає нормативні акти, але ці акти приймаються не від імені окремих міністрів. Крім того, Парламент може делегувати уряду право приймати акти, що мають чинність законів (делеговане законодавство), які теж оформлюються як акти міністрів.

За цими актами встановлено парламентський контроль, а рішення кабінету оформлюються актами Таємної Ради

 

12. Падіння Третьої республіки у Франції. Фашистська окупація. „Держава Віші”.

Третю республіку було проголошено 1870 p., але тільки 1875 р. оформлено конституційно. Законодавча влада в країні належала двопалатному парламентові. Палата депутатів обиралася прямим загальним голосуванням. Жінки та військовослужбовці участі у виборах не брали. Сенат обирався представниками органів місцевого самоврядування. Головою виконавчої влади вважався президент. Фактичним головою уряду, як органу виконавчої влади, був прем'єр-міністр.

У перші роки існування республіки в парламенті переважали монархісти. На виборах 1876 р. республіканці завоювали більшість у палаті депутатів і поступово усунули монархістів від влади. У 1879 р- під тиском республіканців пішов у відставку президент Франції маршал Мак-Магон, відомий своїми симпатіями до монархістів. На його місце було обрано республіканця Жуля Греві.

Уряд республіканців провів низку важливих реформ. У 1880 р. було проголошено амністію учасникам Паризької комуни, 1881 р. прийнято закон про свободу друку та проведення зборів, а також закон про освіту всіх дітей віком від 6 до 13 років. Закон 1884 р. дозволив вільну діяльність профспілок та організацію страйків, було обмежено використання дитячої праці.

Керівники Третьої республіки вважали себе продовжувачами справи французької революції 1789 р. Від неї Третя республіка успадкувала державний трикольоровий прапор, національний гімн "Марсельєзу", національне свято 14 липня - день узяття Бастилії.

Важливою особливістю політичної системи Третьої республіки була багатопартійність. '

Наприкінці XIX ст. в політичному житті Франції головною проблемою стала боротьба між республіканцями та монархістами. Останні протягом 70-90-х pp. прагнули дискредитувати республіканську форму правління, використовуючи як легальні, так і нелегальні методи боротьби, відновити монархію у Франції. Протягом указаного періоду Францію стрясали політичні кризи, найвідомішими з яких були справа Буланже, Панамський скандал, справа Дрейфуса.

Падіння Третьої республіки стало закономірним результатом поразки Франції у війні з гітлерівською Німеччиною влітку 1940

Після капітуляції в 1940 р. велика частина Франції управлялася німецькими окупаційними органами. У південній неоккупаціонной зоні влада формально перебувала в руках пронімецьких уряду маршала Петена. Воно отримало назву "уряд Віші" - за назвою курортного містечка, його резиденції. Конституція 1875 формально не була скасована, однак фактично республіка перестала існувати. Поруч декретів Петена скасував посаду президента республіки і поклав на себе функції глави держави, що володіє всією повнотою державної влади. "Режим Віші" був військово-авторитарним режимом, хоча самостійна роль цього уряду була досить відносною. Його функції були ще більш обмежені з осені 1942 р., коли німці ввели в південну зону свої війська.

Боротьбу проти нацистів на території Франції очолили комуністи, за ініціативою яких численні антифашистські організації об'єдналися в Національну раду опору. Другий центр руху опору був створений генералом де Голлем в еміграції ( "борців Франція"). У 1943-1944 рр.. після об'єднання французького і лондонського центрів в Алжирі був заснований єдиний французький Комітет національного визволення як Тимчасовий уряд Французької Республіки. Тимчасовий уряд на чолі з де Голлем, куди були включені і два комуністи, здійснював управління країною в перший період після звільнення в 1944-1946 рр..

Після нападу А. Гітлера на Польщу Франція 3 вересня 1939 р. оголосила війну Німеччині. У травні 1939 р. німецькі війська почали наступ на Францію і швидко дійшли до Парижа. Поразка Франції у війні проти Німеччини в 1940 р. зумовила падіння Третьої республіки. Північну Францію окупували гітлерівці. Південь країни з 11 липня 1940 р. залишався під контролем пронімецького уряду на чолі з маршалом Анрі-Філіппом Петеном, який своєю столицею обрав містечко Віші. Генерал Шарль Анрі Жозеф Марі де Ґолль утворив у Лондоні уряд «Вільної Франції». 11 листопада 1942 р. німці окупували всю Францію. 6 червня 1944 р. американо-британсько-французькі війська висадились у Нормандії. 25 серпня 1944 р. вони визволили Париж і 3 вересня — всю країну.

Французький уряд не заважав Гітлеру, проводити політику “невтру-чання”. І лише після нападу фашистської Німеччини 1 вересня 1939 року на Польщу уряд Франції (без санкції Національних зборів Третьої республіки) оголосив війну Німеччині. У травні 1940 року німецько-фашистські війська перейшли в наступ на Західному фронті. Французька армія зазнала поразки. Двадцять другого червня 1940 року Франція капітулювала.

Після капітуляції більша частина Франції була окупована фашистською Німеччиною. У частині південних і південно-східних районів, де збереглися інститути французької державності, утворилася «держава Віші» — за назвою курортного містечка, де містилася резиденція уряду. Це була маріонеткова держава, яка, за задумом гітлерівців, мала нейтралізувати І французький флот, і колоніальні війська. У листопаді 1942 року гітлерівці ввели свої війська на територію Віші і ліквідували залишки «вішійської державності», а разом тим і Третьої республіки.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 122; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.172.77 (0.009 с.)